Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року

м. Київ

справа № 641/2225/23

провадження № 51-5923 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року та вирок Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, касаційну скаргу з доповненням прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023221070000469, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Вербівка Балаклійського району Харківської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комінтернівського районного суду м. Харковавід 30 жовтня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з адміністративно-господарськими та розпорядчими функціями, на строк 10 років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

В строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення з 14.03.2023 по 30.10.2024 з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Скасовано дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та звільнено ОСОБА_6 з-під варти в залі суду.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.

Згідно з вироком, в результаті ведення агресивної війни Російської Федерації проти України, під час запровадженого Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України воєнного стану, який неодноразово продовжувався, у березні 2022 року збройними формуваннями РФ окуповано

м. Балаклія Ізюмського району Харківської області з встановленням контролю над життєдіяльністю вказаного району.

ОСОБА_9 , будучи громадянином України, незважаючи на зобов`язання по неухильному додержанню Конституції та законів України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України з метою підтримки держави-агресора, її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях України та збройних формувань РФ та завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, переслідуючи мету отримання прибутку та провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора, на початку серпня 2022 року під час окупації Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, добровільно надав згоду голові тимчасової окупаційної адміністрації

м. Балаклія ОСОБА_10 на зайняття посади виконуючого обов`язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклійське хлібоприймальне підприємство» (код ЄДРПОУ 33582325) (далі - ТОВ «Балаклійське ХПП»), що розташоване за адресою: Харківська область, Ізюмський район,

м. Балаклія, вул. Вторчерметівська, б. 1.

В результаті цього у ОСОБА_11 , який перебував на території Балаклійської територіальної громади, на початку серпня 2022 року, виник злочинний умисел, направлений на провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Після цього, з метою реалізації свого злочинного умислу, отримання прибутку, забезпечення економічних програм та завдань окупаційної адміністрації

м. Балаклія, обіймаючи посаду керівника ТОВ «Балаклійське ХПП», ОСОБА_12 у період з початку серпня 2022 року добровільно проваджував господарську діяльність вказаного підприємства, що виражалося в проведенні ним на його території нарад з працівниками підприємства, на яких надавлися вказівки щодо провадження господарської діяльності, розподілу роботи між працівниками, а також здійсненні інших організаційно-розпорядчих функцій як керівника з метою організації роботи підприємства; укладенні 01.08.2022 договору № 1 «Складского хранения зерна» між «Трудовым колективом «Балаклейское хлебоприемное предприятие» и поклажедавцем ОСОБА_13 » про прийняття на зберігання до підприємства сільськогосподарської продукції; укладенні 10.08.2022 договору № 2 «Складского хранения зерна» між «Трудовым колективом «Балаклейское хлебоприемное предприятие» и поклажедавцем ФОП ОСОБА_14 » про прийняття на зберігання до підприємства сільськогосподарської продукції.

Харківський апеляційний суд, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 19 грудня 2024 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 111-1 КК України у виді штрафу у розмірі 170 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах з виробництвом сільськогосподарської продукції на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненням прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляду у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої доводи зазначає, що апеляційним судом не встановлено будь-яких нових даних щодо особи обвинуваченого або інших обставин, які б могли стати підставою для призначення ОСОБА_6 більш м`якого виду покарання, а саме штрафу замість позбавлення волі; призначивши обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна, суд безпідставно залишив без змін вирок місцевого суду в частині скасованого арешту його майна, оскільки при застосуванні такого виду покарання як конфіскація майна, суд на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України вирішує питання щодо долі арештованого майна; встановивши, що ОСОБА_6 офіційно не працює, необґрунтовано призначив покарання у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченого санкцією статті; за відсутності апеляційних доводів при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади безпідставно зменшив встановленні судом першої інстанції обмеження щодо можливості ОСОБА_6 протягом 10 років обіймати такі посади, окрім як на підприємствах з виробництва сільськогосподарської продукції.

Крім цього, апеляційним судом не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, з урахуванням обставин та характеру вчиненого

ОСОБА_6 кримінального правопорушення, оскільки суспільна небезпека вказаного правопорушення полягає у тому, що особа (колаборант) з використанням умов воєнного стану співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо добровільно допомагає агресору.

Не в повній мірі вказаним судом враховані дані щодо особи ОСОБА_6 , оскільки останній вину не визнав, щиро не розкаявся, ніде не працює, неодружений, вчинив злочин під час дії воєнного стану з метою отримання прибутку, забезпечення економічних програм та завдань окупаційної адміністрації м. Балаклія, що залишилось без належної оцінки суду.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Обґрунтовуючи свої доводи зазначає, що у формулюванні обвинувачення не зазначено та не встановлено, які конкретні дії чи бездіяльність вчинив ОСОБА_6 всупереч вимогам законодавства України. Так, під час судового розгляду не було встановлено жодного факту здійснення обвинуваченим будь-яких господарських операцій щодо реалізації продукції, виконання робіт та/або надання послуг вартісного характеру у взаємодії з державою-агресором чи незаконним органом влади, що були створені на тимчасово окупованій території України та/або на виконання їх завдань чи програм.

Також зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному вироку не навів належного обґрунтування щодо помилкового застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України та не зазначив конкретних обставин справи, які свідчать про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Крім цього, задовольняючи частково апеляційну скаргу прокурора та вказуючи, що призначене судом першої інстанції покарання не є достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції призначив штраф замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Разом з тим, ухвалення у даному випадку судового рішення у формі вироку не узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 грудня 2021 року (справа № 617/775/20), оскільки призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не є застосуванням більш суворого покарання у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги сторони обвинувачення та заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги прокурора, просили оскаржувані судові рішення скасувати та закрити кримінальне провадження, задовольнивши касаційну скаргу сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_6 вини, висновок про доведеність його винуватості суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, а саме: показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_14 , наказу ТОВ «Балаклійське ХПП» № 17/03 від 17.03.2022, відповідно до якого призупинено дію трудових договорів з 18.03.2022 до відновлення виробничого процесу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану; розпорядження ТОВ «Балаклійське ХПП» № 133 про прийняття на роботу від 01.03.2019, згідно якого ОСОБА_6 з 01.03.2019 прийнято на роботу на посаду головного інженера; розпорядження ТОВ «Балаклійське ХПП» про припинення трудового договору від 02.12.2022, яким ОСОБА_6 з 02.12.2022 звільнено з посади головного інженера за погодженням сторін; статута ТОВ «Балаклійське ХПП», відповідно до п. 10.3 якого обрання директора товариства належить до компетенції Загальних зборів учасників товариства; заяв ОСОБА_19 від 03.02.2023, ОСОБА_14 від 18.01.2023, ОСОБА_25 від 19.01.2023 про добровільну видачу вказаними особами документів для їх долучення до матеріалів кримінального провадження; протоколу огляду місця події від 03.02.2023, з якого слідує, що в приміщенні адміністративної будівлі ВП № 1, яка знаходиться за адресою: вул. Жовтнева, 33,

м. Балаклія, Ізюмський район, Харківська область, ОСОБА_19 добровільно надала для огляду та подальшого долучення до матеріалів кримінального провадження документи, серед яких табелі обліку використання робочого часу по ТК «Балаклейское хлебоприемное предприятие» за липень 2022 року за підписом начальника цеху, табель обліку використання робочого часу за липень 2022 року за підписом начальника цеху, з яких вбачається провадження діяльності підприємства та облік робочого часу працівників за липень 2022 року; договору

№ 1 «Складского хранения зерна» від 01.08.2022, який укладений між «Трудовым колективом «Балаклейское хлебоприемное предприятие» в лице

и.о. директора ОСОБА_28 и поклажедавца ОСОБА_13 », та відповідних товарно-транспортних накладних за липень - серпень 2022 року, відповідно до яких здійснювалось приймання Балаклійським ХПП зерна на зберігання; договору № 2 «Складского хранения зерна» від 10.08.2022, який укладений між «Трудовым колективом «Балаклейское хлебоприемное предприятие» в лице и.о. директора ОСОБА_28 и поклажедавца ФОП ОСОБА_14 », та відповідних товарно-транспортних накладних за серпень 2022 року, відповідно до яких здійснювалось приймання Балаклійським ХПП зерна на зберігання.

При цьому судом зазначено, що здійснення господарської діяльності, яку провадив ОСОБА_6 у липні - серпні 2022 року, поза розумним сумнівом доводиться дослідженими в сукупності доказами та у даному випадку така діяльність полягала у фактичному керуванні підприємством ТОВ «Балаклійське ХПП» щодо здійснення господарської діяльності, який був призначений керівником підприємства саме представниками окупаційної влади, а тому його дії підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Крім того, відсутність наказу представника окупаційної влади про призначення ОСОБА_6 директором підприємства, не спростовує його винуватості за наявності інших зібраних у справі доказів в їх сукупності, в тому числі показань в судовому засіданні свідків та досліджених письмових доказів.

Доводи захисника стосовно того, що запровадження у ТОВ «Балаклійське ХПП» практики виконання ОСОБА_6 обов`язків директора на період відсутності директора ОСОБА_15 , не були прийняті судом першої інстанції у якості обставини, що виправдовує обвинуваченого, оскільки у період липень - серпень 2022 року керівництво підприємства та загальні збори працівників на виконання функцій директора ОСОБА_6 не уповноважували.

Вказаний висновок місцевого суду був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню,

доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

В рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом доведена допустимими й достатніми доказами.

При цьому суди дотрималися вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Згідно положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Частиною 1 статті 420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ухвалити новий вирок, яким призначити за ч. 4 ст. 111-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на трок 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані адміністративно-господарськими та розпорядчими функціями на строк 10 років, з конфіскацією всього належного майна.

Задовольнивши частково скаргу сторони обвинувачення, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 19 грудня 2024 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 111-1 КК України у виді штрафу у розмірі 170 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах з виробництвом сільськогосподарської продукції на строк 10 років, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_6 більш суворе покарання, оскільки застосував в якості додаткового покарання конфіскацію майна, тому доводи касаційної скарги захисника з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 617/775/20, щодо безпідставного постановлення вказаним судом рішення у формі вироку є неспроможними.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, вказуючи на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог при призначенні основного покарання у виді штрафу, а також додаткового покарання - позбавлення права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 10 років лише на підприємствах з виробництвом сільськогосподарської продукції, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Як убачається з вироку, апеляційний суд непогодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, при цьому скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, оскільки вважав, що призначене ОСОБА_6 покарання не є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим, вирішуючи питання про призначення покарання, суд апеляційної інстанції з урахуванням характеру і ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, даних про особу ОСОБА_6 , який неодружений, має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, непрацевлаштований, під час утримання у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» характеризувався посередньо, а також відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дійшов висновку про призначення обвинуваченому основного покарання у виді штрафу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає, що при призначенні ОСОБА_6 основного покарання було допущена невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, оскільки у даному конкретному провадженні досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, тому доводи скарги сторони обвинувачення в цій частині є неспроможними.

Разом з тим, касаційний суд вважає слушними доводи прокурора, що суд апеляційної інстанції без наведення обґрунтування призначив додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади на строк 10 років лише на підприємствах з виробництвом сільськогосподарської продукції, що вказує на невідповідність призначеного додаткового покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та свідчить про порушення судом вимог статей 374 420 КПК України.

Таким чином, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати наведене та постановити законне і обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а касаційну скаргу з доповненням прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3