Історія справи

Постанова

Іменем України

11 червня 2019року

м. Київ

справа № 336/4900/17

провадження № 51-7117 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л.Ю.,

суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М.О.,

прокурора Руденко О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій та представника потерпілої ОСОБА_8. - адвоката Бахмута М.С. на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеси, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки..

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно з вироком, 16 липня 2017 року о 17.30 год, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «АС G3302 АХІ-1», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Липовецької у м. Запоріжжі з боку вул. Панфьорова в напрямку вул. Волоколамської, зупинився на проїзній частині в районі будинку № 27 по вул . Липовецькій.

В цей же час, рухаючись зліва направо відносно кузова вищезазначеного автомобіля, ззаду нього проїзну частину перетинав пішохід ОСОБА_4 .

При цьому, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити у дзеркало заднього виду пішохода ОСОБА_4 , який наближався до автомобіля зліва, ОСОБА_2 у порушення вимог пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, почав рух заднім ходом по проїзній частині вул. Липовецької та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 25 квітня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляду у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання внаслідок м`якості. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд не врахував тяжкість кримінального правопорушення, наслідки у виді смерті людини та позиції потерпілої, яка наполягала на призначенні суворої міри покарання.

Представник потерпілої Бахмут М.С. у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляду у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд не врахував суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні суворої міри покарання та відсутність з боку ОСОБА_2 будь-яких заходів для відшкодування завданої шкоди родині загиблого.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор повністю підтримав касаційну скаргу прокурора та частково підтримав касаційну скаргу представника потерпілої, при цьому просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Обираючи засудженому ОСОБА_2 захід примусу, суд послався на те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, під наглядом у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив необережний злочин, в якому щиро розкаявся та сприяв суду у встановленні істини, відсутні обставини, що обтяжують покарання. На підставі наведених даних, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, що в межах санкції вказаної норми закону.

Разом з цим, свого рішення про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, з урахуванням характеру вчиненого злочину, наслідків у виді смерті людини та позиції потерпілої, яка наполягала на призначенні суворої міри покарання.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії суддів, застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м`яким заходом примусу.

Переглядаючи вирок за апеляціями прокурора та представника потерпілої, апеляційний суд доводів апеляційних скарг належним чином не перевірив, свій висновок про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_2 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження та позиції потерпілої, не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційні скарги прокурора та представника потерпілої Бахмута М.С. підлягають задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 - скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК, внаслідок м`якості, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же обставин, що впливають на призначення покарання, визначене засудженому ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати м`яким.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій та представника потерпілої Бахмута М.С. - задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук В.В. Щепоткіна