Історія справи

Ухвала ККС ВП від 24.09.2019 року у справі №740/6039/18
Ухвала ККС ВП від 24.09.2019 року у справі №740/6039/18

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 740/6039/18

провадження № 51-4104 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренка Ю. Є.,

прокурора Браїло І. Г.,

захисника Воронова В. І,

засудженої ОСОБА_1 ,

потерпілого ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270180001251, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , громадянки України , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у смт. Лунданка Подосинівського району Кіровської області Російської Федерації, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка проживає у АДРЕСА_2 , не працюючої, раніше неодноразово судимої, останнього разу: 29 січня 2018 року вироком Оболонського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік; на підставі ст. 75 КК звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання у виді 6 місяців позбавлення волі за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 відраховується з моменту її затримання, а саме з 2 жовтня 2018 року.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Ніжинської районної лікарні задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Ніжинської районної лікарні (вул. Академіка Амосова 1, м. Ніжин, ЄДРПОУ №02006389) витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 2912 грн 70 коп (дві тисячі дев`ятсот дванадцять гривень сімдесят копійок).

Скасовано арешт на майно, що був накладений ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду від 3 жовтня 2018 року.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 1 жовтня 2018 року близько 23 год 20 хв, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходилась у приміщенні житлового будинку АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_2 , який виник на ґрунті неприязних відносин, умисно, з метою протиправного заподіння смерті іншій людині нанесла три удари кухонним ножем останньому у ліву половину грудної клітки, чим спричинила тяжкі тілесні ушкодження у вигляді трьох колото-різаних ран лівої половини грудної клітки у проекції другого міжребер`я з пошкодженням нижньої грудної артерії та верхівки лівої легені.

Після заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, а саме позбавлення життя ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зникла.

Смерть ОСОБА_2 не настала з причин, що не залежали від її волі, так як особами, що перебували на місці події, було вжито заходів щодо забезпечення надання потерпілому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.

Ухвалою від 14 травня 2019 року Чернігівським апеляційним судом вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Засуджена ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує про порушення презумпції невинуватості, оскільки обвинувачення ґрунтується, на її думку, на припущеннях. Вважає, що її дії необхідно було кваліфікувати не за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, а за ч. 1 ст. 121 КК.

Зауважує, що порушення, допущені судом першої інстанції, не були усунені судом апеляційної інстанції, а судовий розгляд у суді апеляційної інстанції проведено із істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Суд апеляційної інстанції своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Засуджена зазначає, що призначене судом покарання є несправедливим, у зв`язку з його суворістю. Вважає, що судами попередніх інстанцій не правильно кваліфіковано її дії за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, оскільки судом ОСОБА_2 , який був присутній при обставинах надання першої невідкладної медичної допомоги потерпілому ОСОБА_2 , судом допитаний не був.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Браїло І. Г. вважав касаційну скаргу засудженої необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.

Захисник Воронов В. І. підтримав касаційну скаргу засудженої Перчун Г. О. та просив її задовольнити.

Засуджена ОСОБА_1 касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_2 просив задовольнити скаргу засудженої ОСОБА_1 .

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також, чи відповідають висновки суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, доводи касаційної скарги засудженої щодо необґрунтованості її засудження за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК аналогічні доводам, на які засуджена та її захисник посилались у своїх апеляційних скаргах.

Визнаючи такі доводи апеляційних скарг безпідставними, суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви на їх спростування. Cуд апеляційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути обвинувальний акт, дати правильну юридичну оцінку злочинним діям ОСОБА_1 та призначити їй покарання відповідно до вимог закону.

Суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в закінченому замаху на вбивство ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку.

Так суд встановив, що ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи на ґрунті особистої неприязні, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_2 та бажаючи їх настання, під час конфлікту з ним, умисно нанесла три удари кухонним ножем останньому, чим спричинила тілесні ушкодження у вигляді: трьох колото-різаних ран лівої половини грудної клітки у проекції другого міжребер`я з пошкодженням нижньої грудної артерії та верхівки лівої легені, що є тяжкими тілесними ушкодженнями. Вказані удари були достатньо сильними, що свідчить про характер виявлених тілесних ушкоджень, які в разі ненадання невідкладної медичної допомоги вочевидь обумовили б смерть потерпілого.

При цьому суд виходив із встановлених у судовому засіданні обставин вчинення злочину, а саме: нанесення трьох ударів кухонним ножем з силою достатньою для їх спричинення в область лівої частини грудної клітки ОСОБА_2 , які за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджено висновком експерта № 248 та показаннями в судовому засіданні суду першої інстанції експерта ОСОБА_4 . Експерт також підтвердила, що у разі ненадання медичної допомоги наслідком вказаних тілесних ушкоджень була б смерть потерпілого ОСОБА_2 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у обвинуваченої прямого умислу на вбивство, оскільки характер дій ОСОБА_1 , знаряддя вчинення злочину - ніж з довжиною леза понад 10 см, завдання ним трьох цілеспрямованих ударів у життєво важливий орган. Смерть потерпілого не настала лише через обставини, які не залежали від волі ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання, характеризується необережністю. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 569/2944/16-к (провадження № 51-4894км18).

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 лютого 2020 року в справі №164/1826/17 (провадження № 51-6292 км 19).

Питання про спрямованість умислу у даному кримінальному провадженні суд вирішував, враховуючи сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема спосіб вчинення злочину, знаряддя, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку ОСОБА_1 та потерпілого, їх відносини з потерпілим, ситуацію, що передувала події замаху на вбивство.

Також, мотивуючи своє рішення про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2 суд першої інстанції обґрунтовано послався у вироку на такі обставини, як поведінку обвинуваченої та потерпілого, яка передувала злочину, а саме те, що у взаємовідносинах між обвинуваченою та потерпілим мав місце конфлікт, який був обумовлений намаганнями ОСОБА_1 припинити голосне спілкування ОСОБА_2 з товаришами; те, що неприязні відносини виникли досить раптово та неочікувано, а також динамічність дій ОСОБА_1 , її агресивну поведінку під час вчинення злочину, знаряддя злочину та його параметри, завдання нею трьох цілеспрямованих ударів у ліву половину грудної клітки, причини припинення протиправних дій - потерпілий швидко вийшов до іншої кімнати, а також поведінку обвинуваченої, яка не надавала потерпілому допомоги, залишивши його в будинку та переховувалась, що підтверджує свідок ОСОБА_5 , який був допитаний в суді першої інстанції.

Кількість заподіяних ножових поранень, їх локалізація та ступінь тяжкості в цьому конкретному випадку дали підстави суду зробити висновок про спрямованість умислу ОСОБА_1 саме на умисне вбивство ОСОБА_2 , яке не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі засудженої.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК за обставин, встановлених судом першої інстанції, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені судом, належно оцінені і детально викладені у вироку суду.

Засуджена ОСОБА_1 стверджувала про нанесення ножем одного удару потерпілому, у той час як судом встановлено на підставі доказів, а саме висновку судово-медичної експертизи № 248, наявність трьох колото-різаних ран лівої половини грудної клітки.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2 про наявність конфлікту з ОСОБА_1 , в результаті якого було нанесено удар кухонним ножем у ліву половину грудної клітки, свідка ОСОБА_6 , який був очевидцем нанесення трьох ударів потерпілому ОСОБА_2 , даними протоколів огляду місця події від 2 жовтня 2018 року, якими, в тому числі, встановлено місцерозташування кухонного ножа в будинку за адресою проведення огляду, наявність плям бурого кольору на ньому та речах у вказаному будинку, проведення слідчого експерименту від 20 грудня 2108 року за участю свідка ОСОБА_6 з метою перевірки його показів щодо обставин, механізму та локалізації нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 , висновками судово-медичної експертизи ножа № 170-ц від 31 січня 2018 року щодо наявності на ножі крові та клітин травматичного походження, висновку судово-медичної експертизи № 248 від 10 грудня 2018 року щодо характеру, механізму утворення, локалізації тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , висновку судово-медичної експертизи куртки та жіночих штанів, які були на момент вчинення злочину на ОСОБА_1 № 616 від 20 грудня 2018 року, висновку судово-медичної експертизи крові ОСОБА_2 № 614 від 2 листопада 2018 року, висновку судово-медичної експертизи крові ОСОБА_1 №615від 2 листопада 2018 року.

Доказами, зібраними у справі, підтверджено вчинення ОСОБА_1 закінченого замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2 . Доводи касаційної скарги засудженої, що її посткримінальна поведінка могла вплинути на кваліфікацію вчинених злочинних діянь є такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального законодавства.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичні обставини вчинення злочину з тих підстав, що всупереч заявлених нею клопотань не було допитано як свідка ОСОБА_2 , який був присутнім під час надання обвинуваченою ОСОБА_1 першої невідкладної медичної допомоги потерпілому ОСОБА_2 , не знайшли підтвердження за матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

За матеріалами кримінального провадження встановлено, що з метою надання стороні обвинувачення можливості забезпечити явку свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні від 14 січня 2019 року судом було оголошено перерву до 8 лютого 2019 року.

Як встановлено з аудіозапису підготовчого судового засідання від 8 лютого 2019 року зазначені свідки не з`явились у судове засідання і сторона захисту погодилася з позицією сторони обвинувачення щодо відсутності потреби допитувати свідка ОСОБА_2 . Як вбачається за матеріалами кримінального провадження, у ході досудового розслідування стороною обвинувачення вживались заходу з метою забезпечення допиту вказаного свідка, що не було реалізовано у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні в Чернігівському тубдиспансері.

Як встановлено судом першої інстанції, сторонами процесу не заявлялось інших клопотань про допит безпосередньо судом у судовому засіданні будь-яких осіб як свідків на підтвердження або спростування пред`явленого обвинувачення.

Як встановлено з аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції від 14 травня 2019 року сторонами процесу не заявлялось відповідно до визначеної чинним кримінальним процесуальним законодавством форми клопотань про допит безпосередньо судом у судовому засіданні будь-яких осіб як свідків на підтвердження або спростування пред`явленого обвинувачення. Таким чином, сторони погодились із достатністю доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні, інкримінованого їй злочину.

Колегія суддів Верховного Суду констатує дотримання трьох обов`язкових елементів принципу прецедентного права Європейського суду з прав людини щодо запиту про допит свідків захисту, викладених у рішеннях «Перна проти Італії» (Заява N 48898/99) та «Муртазалієва проти Росії» (заява № 36658/05), зокрема, обґрунтування запиту про виклик певного свідка; відсутність відмови суду викликати цього свідка, що підривало б загальну справедливість провадження, надання достатніх підстав для свого рішення не допитувати певного свідка під час судового розгляду.

Суд правильно встановив фактичні обставини злочину та виклав їх у вироку. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, згідно з якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 дії.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченої до скоєного, особу винної, яка за місцем проживання характеризується формально позитивно, як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції , має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше судима, обставини, які обтяжують покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, та скоєння злочину щодо особи, з якою обвинувачена перебувала в сімейних відносинах. Потерпілий не наполягав на призначенні суворого покарання обвинуваченій.

З урахуванням наведених обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 115 КК, з урахуванням вимог ст. 71 КК що, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Обставини, які б вказували на те, що покарання є явно несправедливим внаслідок суворості, відсутні.

Суд апеляційної інстанції, належним чином перевіривши доводи апеляційних скарг засудженої та захисника, визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину та правильність правової кваліфікації злочину. На всі доводи апеляцій засудженої та захисника надані обґрунтовані відповіді. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко Г. М. Анісімов І. В. Іваненко