Історія справи

Постанова ККС ВП від 15.06.2020 року у справі №127/10264/18
Ухвала ККС ВП від 07.10.2019 року у справі №127/10264/18

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/10264/18

провадження № 51-3751км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С.Б.,

суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря

судового засідання Письменної Н. Д.,

прокурора Браїла І. Г.,

в режимі відеоконференції

захисника Бондарчука В. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Бондарчука Вадима Володимировича на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у кримінальному провадженні № 120180200000000 щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, тобто з 21 січня 2018 року до набуття вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 18199,60 грн майнової шкоди, 250 000 грн відшкодування моральної шкоди, 5 000 грн витрат на правову допомогу.

За вироком суду, в ніч з 20 на 21 січня 2018 року ОСОБА_1 , перебуваючи у власному будинку, розпивав спиртні напої разом зі ОСОБА_3 . Під час вживання алкогольних напоїв між останніми на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, розпочалася словесна суперечка, у ході якої у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, наніс ОСОБА_3 множинні удари руками та ногами по різних частинах тіла та по голові потерпілого. Своїми умисними діями ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці пригоди. В подальшому, з метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_1 знищив сліди злочину, а саме вимив підлогу від слідів крові та переніс тіло потерпілого з власного домогосподарства на вулицю, де і залишив його.

Смерть ОСОБА_3 настала від сполучної травми тіла, яка у своєму перебігу викликала розвиток набряку головного мозку. Відкрита черепно-мозкова травма та закрита травма грудей і живота мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження, за ознакою небезпеки для життя і стоять в причинному зв`язку з настанням смерті. Після отримання сполучної травми тіла ОСОБА_3 міг жити певний проміжок часу, що могло вимірюватися десятками хвилин - декількома годинами.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилався на те, що судами не надано належної оцінки показанням ОСОБА_1 , який визнав свою вину в тому, що він наносив тілесні ушкодження потерпілому, однак не бажав настання смерті останньому, що в свою чергу слід кваліфікувати за частиною 1 статті 119 КК.

Вважав, що під час досудового розслідування порушений порядок розсекречування та відкриття матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД). Крім того, зазначив, що під час виконання вимог статті 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ОСОБА_1 не надавалися для ознайомлення відеозаписи огляду місця події та НСРД, які сторона обвинувачення використовувала як докази в судовому засіданні, внаслідок чого суд безпідставно, на думку захисника, поклав їх в основу обґрунтування вироку.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав вимоги касаційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в ній, просив скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги. Стверджував, що винуватість ОСОБА_1 доведена поза розумним сумнівом, його дії кваліфіковані вірно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущено не було.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці кримінального провадження судом касаційної інстанції установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, та кваліфікацію його дій за цією нормою кримінального закону, судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку місцевого суду відповідно до статей 370, 373 КПК наведено докладні мотиви.

Зокрема, суд надав належну оцінку показанням самого засудженого, який не заперечував факту нанесення потерпілому ударів, чим спричинив тілесні ушкодження, та обґрунтовано не прийняв до уваги пояснення щодо провокації конфлікту саме потерпілим, який за словами ОСОБА_1 почав його душити, тому що згідно з матеріалами кримінального провадження у ОСОБА_1 не було виявлено тілесних ушкоджень, спричинених здавленням шиї.

В основу судового рішення було обґрунтовано покладено показання засудженого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також письмові докази у кримінальному провадженні, досліджені під час судового розгляду.

Стосовно правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що Верховним Судом неодноразово висловлювалася позиція щодо розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (частина 2 статті 121 КК) і вбивства через необережність (частина 1 статті 119 КК).

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Верховний Суд наголошував, що розмежування цих складів злочинів здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків, у зв`язку з чим виникає необхідність ретельного дослідження доказів, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел потрібно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень.

Як вірно встановлено місцевим судом, за фактичними обставинами дії ОСОБА_1 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок. Між обвинуваченим та потерпілим не було бійки, а було побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_1 наносив потерпілому значну кількість ударів по голові та тулубу. Умисел ОСОБА_1 в момент нанесення ОСОБА_3 чисельних ударів по життєве важливих органах був направлений на заподіяння йому саме тяжких тілесних ушкоджень.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 01 березня 2018 року тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_3 , не могли утворитися при падінні з положення стоячи. Дані тілесні ушкодження утворилися від багаторазової дії тупих твердих предметів, незадовго до смерті потерпілого. Смерть ОСОБА_3 настала від сполученої травми тіла.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого статтею 119 КК.

Доводи захисника про порушення порядку розсекречування матеріалів НСРД колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 та його захиснику повідомлено про проведення НСРД. 12 березня 2018 року прокурор звернувся з відповідним клопотанням про розсекречення матеріалів, пов`язаних з їх здійсненням, до ГУ НП у Вінницькій області, а 17 квітня 2018 року - до Апеляційного суду Вінницької області. Станом на 26 квітня 2018 року були розсекречені клопотання про дозвіл на проведення НСРД від 26 січня 2018 року, ухвала слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2018 року, доручення оперативному підрозділу на проведення НСПРД від 30 січня 2018 року, протокол про результати здійснення НСРД від 13 лютого 2018 року разом з матеріальним носієм інформації. Вимоги ж статті 290 КПК були виконані 27 квітня 2018 року.

Щодо визнання недопустимими доказів, отриманих під час огляду місця події та НСРД, у зв`язку з тим, що під час виконання вимог ст. 290 КПК відеозаписи цих слідчих дій не відтворювалися стороні захисту, Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 104 КПК у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі (частина 1). У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі (частина 2).

Згідно з частиною 2 статті 105 КПК стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії є додатками до протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (частина 3 статті 105 КПК).

Відповідно до частини 2 статті 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Згідно з частиною 3 статті 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження стороною захисту є її правом, а не обов`язком.

Як убачається з протоколів слідчих (розшукових) дій, вказаних захисником, вони відповідають вимогам статей 104, 105 КПК в частині зазначення в них наявності додатків у вигляді відеозаписів.

Разом з тим, у кримінальному провадженні відсутні будь-які відомості про те, що сторона захисту вимагала відтворення відеозаписів слідчих (розшукових) дій в умовах ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 1», а сторона обвинувачення проігнорувала таку вимогу або відмовилась її виконувати.

Крім того, під час судового розгляду були досліджені відеозаписи огляду місця події та НСРД. Стороною захисту не ставилося під сумнів відповідність відомостей, зазначених у протоколах слідчих (розшукових) дій та зафіксованих на матеріальних носіях інформації.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає довід сторони захисту про недопустимість результатів огляду місця події та НСРД безпідставним.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам, зазначеним в апеляційній скарзі захисника, зокрема й тим, на які він послався у касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам статей 404, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого Бондарчука Вадима Володимировича - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

С.Б. Фомін М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський