Історія справи

Постанова

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

судова справа № 739/940/18

провадження № 51-9952км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Вергізової Л. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270190000167

від 13 травня 2018 року, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Троїцьке Новгород-Сіверського району Чернігівської області та жителя

АДРЕСА_1, раніше судимого -

за вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області

від 06 квітня 2018 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області

від 23 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2

ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 71 та ст. 72 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 06 квітня 2018 року та остаточно призначено

ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 3 місяці 10 днів.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він

13 травня 2018 року близько 11:30 у будинку АДРЕСА_2 умисно з корисливих мотивів шляхом вільного доступу повторно таємно викрав належний ОСОБА_3 мобільний телефон марки «Nоkіа» моделі «105», чим завдав останній майнової шкоди на 349,3 грн.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 11 вересня 2018 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженого, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону і на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується із судовим рішенням апеляційного суду про залишення без задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення з приводу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, і вважає, що цей суд не здійснив належної перевірки доводів, викладених у цій скарзі, та всупереч вимогам ст. 370, частин 1, 2 ст. 419 КПК України не навів належних обґрунтувань достатності обраного ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини кримінального провадження у сукупності.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення; потерпіла ОСОБА_3 зазначає у своїх запереченнях, що мобільний телефон не мав для неї жодної цінності, і вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді арешту є цілком достатнім та сприятиме виправленню останнього.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу і зазначив, що, на його думку, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів касаційного суд дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому доведеності винуватості ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як не оспорюється і кваліфікація дій за ч. 2

ст. 185 КК України.

Необґрунтованими колегія суддів касаційного суду вважає доводи прокурора про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту як такого, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість.

Згідно зі ст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 65зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту місцевий суд у сукупності врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, дані про особу винного, а також наявність обставин, що пом'якшують покарання (щире каяття, добровільне відшкодування збитків), та обставину, що його обтяжує (вчинення злочину щодо особи похилого віку).

Врахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання у виді арешту, встановленого санкцією статті, за якою його засуджено, та належним чином умотивував своє рішення.

Доводи прокурора про необґрунтоване визнання місцевим судом відшкодування завданих збитків обставиною, що пом'якшує ОСОБА_1 покарання, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними, оскільки зазначене не впливає на обраний вид та розмір покарання, тому що колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що місцевий суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК України правильно з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та особи засудженого, а також позиції потерпілої визначив вид і розмір засудженому покарання з його реальним відбуванням, воно є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора на підставі невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого через м'якість, належним чином перевірив викладені у ній доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними і ці висновки, з якими погоджується колегія суддів касаційного суду, належним чином мотивував у своєму рішенні.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н.В. Білик Л. Ю. Кишакевич