Історія справи

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 523/15933/15

провадження № 51-940км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Пашкова Є.Є.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ТітомерЄ.В. та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160000000458, за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Кодими Одеської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5: на користь ОСОБА_6 - 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь Комунальної установи «Одеська обласна клінічна лікарня» - 13 125 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_6 57 210,09 грн та 2860 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 23 червня 2015 року близько 15:30, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем Chevrolet, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по Миколаївській дорозі в м. Одесі з боку Дніпропетровської дороги в напрямку вул. Сортувальної, порушив вимоги пунктів 2.3. (б), 2.9. (а), 13.1. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечної швидкості руху, не дотримав безпечної дистанції та зіткнувся з автомобілем ВАЗ-2103, д.н.з. НОМЕР_2, який рухався попереду, внаслідок чого останній перекинувся на дах і вилетів за межі проїзної частини, а його пасажирка ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді травм ключиці та хребта, численних переломів кісток, саден, із розвитком травматичного шоку легкого ступеня.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну вищезазначених судових рішень на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та зменшити розмір стягнутої із засудженого суми у рахунок відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування такого прохання захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували визнання ОСОБА_5 вини та щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, намагань відшкодувати потерпілій завдану шкоду. За місцем проживання він характеризується позитивно, на цей час є безробітним і перебуває на обліку в центрі зайнятості. Незважаючи на це суд призначив ОСОБА_5 найбільш суворий вид покарання в найближчому до максимального розміру згідно із санкцією ч. 1 ст. 286 КК, при цьому не обґрунтував висновку про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК і стягнув на користь потерпілої значно завищену суму у рахунок відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на аналогічні доводи у скарзі сторони захисту, повторно не дослідив обставин, які суд першої інстанції дослідив не повністю або з порушеннями, і необґрунтовано залишив скаргу ОСОБА_5 без задоволення, внаслідок чого рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень у частині вирішення цивільного позову та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що позов до вказаної юридичної особи не випливає з пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення, а отже, не підлягає розгляду в цьому кримінальному провадженні і повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства. Звертає увагу на те, що потерпіла не надала належного документального підтвердження щодо сум витрат на лікування, яку суд безпідставно стягнув із цивільного відповідача та не обґрунтував розміру суми морального відшкодування, стягнутої зі страхової компанії. Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишився той факт, що учасників дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було двоє, у зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 1188 ЦК з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» можна було стягнути не більше 50% загального розміру шкоди.

У запереченні на касаційні скарги потерпіла ОСОБА_6 вважає їх необґрунтованими і просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор і представник потерпілого заперечували проти касаційних скарг захисника та представника цивільного відповідача, вважали оскаржені судові рішення законними й обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання з дотриманням загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, має сім'ю, однак не здійснив жодних заходів до відшкодування потерпілій завданої шкоди, не працевлаштований. Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, - щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину, всупереч доводам захисника, органами досудового розслідування та судами не встановлено, а обставиною, що обтяжує призначене обвинуваченому покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Врахувавши зазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі згідно із санкцією ч. 1 ст. 286 КК з позбавленням права керувати транспортними засобами, та не знайшов підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК.

З вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Захисник не навів переконливих доводів про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.

Отже, призначене ОСОБА_5 покарання відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення винуватого й попередження вчинення нових злочинів. Порушень статей 50, 65 КК судами не допущено.

Безпідставними є доводи представника цивільного відповідача щодо неможливості розгляду цивільного позову до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в межах цього кримінального провадження, оскільки вказаний позов не випливає з пред'явленого обвинувачення.

Так, відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу, а згідно з ч. 1 ст. 129 КПК суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Суд першої інстанції встановив - і цього не оспорюють учасники судового провадження, що шкоду потерпілій ОСОБА_6 було завдано внаслідок грубого порушення ОСОБА_5 ПДР, у результаті чого сталася ДТП, тобто вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КПК.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 перед третіми особами була застрахована згідно полісу серії АІ № 5002901 від 26 грудня 2014 року (страховик ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»), з лімітами відповідальності: 100 000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 50 000 грн за шкоду, заподіяну майну; франшиза нуль грн.

Отже, заявлений потерпілою цивільний позов суд обґрунтовано розглянув в цьому кримінальному провадженні.

Необґрунтованими є доводи представника цивільного відповідача про те, що відносини між позивачем і страховою компанією є виключно цивільно-правовими, оскільки завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільну відповідальність якої застраховано, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком особи, яка завдала шкоди. Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, а вирішення питання щодо її відшкодування можливе в межах кримінального провадження на підставі статей 128, 129 КПК.

Цивільний позов в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 суд вирішив відповідно до вимог статей 127-129 КПК. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд визначив з урахуванням вимог статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК. Висновок місцевого суду є вмотивованим й обґрунтованим.

Усупереч доводам представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» витрати на лікування потерпілої є документально підтвердженими на суму 57 210,09 грн. При цьому задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, згідно зі ст. 26-1 Закону суд обґрунтовано стягнув зі страхової компанії 5% зазначеної суми, тобто 2680 грн, а решту суму вказаного виду відшкодування стягнув із засудженого.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника цивільного відповідача на положення ч. 2 ст 1188 ЦК як на підставу для стягнення з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не більше 50% загального розміру відшкодування, так як вказана норма визначає обов'язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки відшкодувати незалежно від їхньої вини, а винним у ДТП, й, відповідно, особою, яка завдала збитків, визнано ОСОБА_5

Безпідставними є доводи захисника про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 404 КПК повторно не дослідив обставин, які суд першої інстанції дослідив не повністю або з порушеннями, оскільки сторона захисту не навела посилань на такі обставини і не подавала клопотань до апеляційного суду щодо їх дослідження, як це передбачено п. 5 ч. 2 ст. 396, ч. 3 ст. 404 КПК.

В апеляційному порядку справу розглянуто відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а постановлена апеляційним судом ухвала є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК та які були би безумовною підставою для скасування судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_5 не допустили.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а касаційні скарги захисника Тітомер Є.В. та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва