Історія справи

Постанова

іменем України

7 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 754/11303/17-к

провадження № 51-5613км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання Гапона В.О.,

прокурора Сингаївської А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100030009313 за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Фастів Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою.

Прийняте рішення щодо цивільного позову ПАТ «Укртелеком» про відшкодування збитків, а також щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 липня 2017 року приблизно о 18 годині 20 хвилин, знаходячись біля будинку №4-а по пр. Лісовому в місті Києві, шляхом вільного доступу проник до телефонного колодязя, звідки таємно викрав належні ПАТ «Укртелеком» телефонні кабелі загальною вартістю 1115 грн. 50 коп., однак довести свій злочинний умисел не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки на місці вчинення злочину був затриманий працівниками охорони ПАТ «Укртелеком».

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 12 лютого 2018 року вирок місцевого суду в порядку ст.404 КПК України змінив, а саме перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 на ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України та призначив йому покарання за цим злочином у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, у решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що колодязь телефонних комунікацій, з проникненням до якого ОСОБА_1 таємно намагався викрасти належне ПАТ «Укртелеком» майно, є сховищем, в якому зберігався кабель від знищення, пошкодження або викрадення. А тому апеляційний суд, на думку прокурора, безпідставно перекваліфікував дії засудженого і тим самим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості. Крім того, прокурор зауважує, що апеляційний суд змінив правову кваліфікацію дій засудженого, безпосередньо не дослідивши докази, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А.О. просила задовольнити касаційну скаргу з викладених в ній підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та правової оцінки фактичних обставин справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Однобічність або неповнота судового слідства, чи невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Отже, при перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанцій.

Твердження прокурора у касаційній скарзі про те, що дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковані апеляційним судом за ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України, оскільки в них наявна кваліфікуюча ознака «поєднані з проникненням у сховище», є безпідставними.

З приводу зазначеного поняття Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2018 року (справа №205/5830/16-к) зазначив, що відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів, сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб. При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України) включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить встановити об'єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище».

Із рішення суду апеляційної інстанції слідує, що надаючи правову оцінку діям засудженого, суд зазначив, що сторона обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не навела об'єктивних даних, які б підтверджували, що колодязь кабельної комунікації, звідки ОСОБА_1 намагався таємно викрасти телефонні кабелі, відповідав зазначеним ознакам сховища, тобто мав ознаки спеціально пристосованого місця саме для тимчасового чи постійного зберігання матеріальних цінностей і мав будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб. При цьому, апеляційний суд зауважив, що згідно з пред'явленим обвинуваченням, ОСОБА_1 потрапив у телефонний колодязь шляхом вільного доступу.

Отже, виходячи з положень ст. 62 Конституції України, ст. 17, ч. 3 ст. 373 КПК України, за змістом яких доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь, апеляційний суд надав правильну кримінально-правову оцінку конкретним обставинам злочину, викладеним в обвинувальному акті та вироку місцевого суду, не встановивши тотожності особливостей вчиненого засудженим діяння з ознаками складу злочину, який був інкримінований останньому в частині наявності кваліфікуючої ознаки «проникнення у сховище».

Аргументи прокурора про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 23 КПК України та не дослідив доказів безпосередньо, є неспроможними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, учасники судового провадження не заявляли клопотань про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції.

Враховуючи усталену судову практику, визнану правильною судом касаційної інстанції, про що, зокрема, йдеться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року за № 13-32кс18 (справа № 523/6472/14-к), повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у тих випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, погодившись із фактичними обставинами справи, встановленими судом першої інстанції. Тому немає підстав вважати, що були порушені вимоги ст. 23 КПК України.

Внесення змін апеляційним судом у вирок місцевого суду не в результаті задоволення апеляційних вимог прокурора, а в порядку передбаченому ч. 2 ст. 404 КПК України, колегія суддів касаційного суду не розцінює як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке могло вплинути на законність прийнятого судового рішення. Призначене ОСОБА_1 покарання за вчинений ним злочин відповідає вимогам ст.65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а тому відсутні підстави вважати його явно несправедливим через м'якість.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В. Білик