Історія справи

Постанова

Іменем України

6 грудня 2018 р.

м. Київ

справа № 740/961/17

провадження № 51-4409 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О.П.,

суддів: Білик Н.В., Мазура М.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Гапона В.О.,

прокурора - Дехтярук О.К.,

захисників - Лаптієва М.Г., Квацба Р.Д., Петрик Г.М., Івашко В.В.,

Щербака О.В.,

законного представника - ОСОБА_6,

засуджених - ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016270180001827 за обвинуваченням

ОСОБА_10, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року у місті Ніжині Чернігівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_7,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст.186 КК України;

ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року у місті Ніжин Чернігівської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5, проживає за адресою: АДРЕСА_6,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року у місті Ніжин Чернігівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_4,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України;

ОСОБА_11, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року у місті Ніжин Чернігівської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_3,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України;

ОСОБА_9, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 року у місті Ніжин Чернігівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 2 червня 2017 року ОСОБА_10 засуджено із застосуванням ст.69 КК України за ч.3 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла; за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла; ОСОБА_7 засуджено за ч.3 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла; ОСОБА_8 засуджено зач.3 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла; ОСОБА_11 засуджено за ч.3 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла; ОСОБА_9 засуджено за ч.3 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла.

Прийняте рішення щодо речових доказів та судових витрат.

До набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_7 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а щодо ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 - у вигляді домашнього арешту.

Згідно з ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі: ОСОБА_10 та ОСОБА_7 з 25 листопада 2016 року до 02 червня 2017 року; ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з 25 листопада 2016 року до 16 лютого 2017 року; ОСОБА_11 з 25 листопада 2016 року до 08 грудня 2016 року.

Згідно з вироком ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 визнано винуватими і засуджено за те, що вони 10 листопада 2016 року приблизно о 12 годині 57 хвилин, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою вчинення розбою, на автомобілі марки «ВАЗ-21099» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8 прибули до будівлі за адресою: м. Ніжин, вул. Березанська, 8-Б. Засуджені ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_12, вдягнувши на голову в'язані шапки, які приховували обличчя, через незамкнені вхідні двері проникли до приміщення, у якому розташовуються відділення ТВБВ №10024/0293 філії Чернігівського власного управління АТ «Ощадбанк» та відділення поштового зв'язку №8 ЦПЗ №2 Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», де висловлюючи контролеру-касиру відділення банку ОСОБА_13 і заступнику начальника відділення поштового зв'язку ОСОБА_14 погрозу застосувати насильство небезпечне для їх життя шляхом демонстрації предметів, зовні схожих на вогнепальну зброю, та яку потерпілі сприйняли як реальну, заволоділи грошовими коштами в сумі 9 525 гривень, які належать АТ «Ощадбанк», після чого залишили місце вчинення нападу на автомобілі під керуванням ОСОБА_8, який в цей час чекав їх неподалік та спостерігав за оточуючою обстановкою.

Крім того, ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він 20 листопада 2016 року приблизно о 20 годині знаходячись поблизу кафе «Фреш» на площі ім. І.Франка в місті Ніжин, діючи повторно, з корисливих мотивів, погрожуючи застосуванням насильства, яке не є небезпечним для здоров'я, відкрито викрав належні ОСОБА_15 грошові кошти у сумі 30 грн. та належні ОСОБА_16 грошові кошти у сумі 20 грн., завдавши потерпілим матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.3 ст.187 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього особисто належному йому майна, крім житла; за ч.2 ст.186 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла.

Зараховано ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 3 червня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Виключено з резолютивної частини вироку додаткове покарання у виді конфіскації майна щодо ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9

У решті вирок залишений без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи засудженим покарання, всупереч вимогам ст.65 КК України, не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину та обставини його вчинення, і неправомірно застосував ст.69 КК України, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПК України. У разі задоволення касаційної скарги прокурор просить обрати щодо ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також продовжити цей же запобіжний захід щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_7

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора:

- законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_8 - ОСОБА_6, захисник Щербак О.В. в інтересах ОСОБА_10, захисник Лаптієв М.Г. в інтересах ОСОБА_7 просять залишити судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість;

- захисник Лаптієв М.Г. також просить зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 25 листопада 2016 року по 8 грудня 2016 року відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України;

- законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_17 просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_11 та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Дехтярук О.К. просила задовольнити касаційну скаргу прокурора з викладених в ній підстав.

Захисник Лаптієв М.Г. просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. При цьому просив вирішити питання про застосування щодо ОСОБА_7 положень ч.5 ст.72 КК України. Засуджений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника.

Захисники Квацба Р.Д., Петрик Г.М., Івашко В.В., Щербак О.В., засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_12 просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення - без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 за ч.3 ст.187 КК України, ОСОБА_10 за ч.3 ст.187, ч.2 ст.186 КК України та правильність кваліфікації їх дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

У касаційній скарзі прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст.69 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість, зокрема, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК України, вимогами якої встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

Застосовуючи положення ст.69 КК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вчинили злочин, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, а ОСОБА_10 - також і тяжкий злочин, разом з тим, засуджені щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, добровільно відшкодували завдані збитки, вперше притягаються до кримінальної відповідальності. Засуджені ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вчинили злочин будучи неповнолітніми.

Доводи прокурора про безпідставне визнання судом наведених обставин такими, що пом'якшують покарання засуджених, є непереконливими. Так, матеріалами справи підтверджено, що засуджені під час судового розгляду у повному обсязі визнали свою вину у пред'явленому обвинуваченні, щиро розкаялись у вчиненому та висловили твердий намір не допускати подібних вчинків у майбутньому, вибачились перед потерпілими, добровільно відшкодували завдані збитки. Критична оцінка засудженими вчиненого злочину, співчуття до потерпілих та прагнення зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки свідчить про щирість каяття засуджених.

Активне сприяння у розкритті злочинів як обставина, що пом'якшує покарання, була зазначена органом досудового розслідування в обвинувальному акті. Під час судового розгляду засуджені надали детальні пояснення щодо обставин злочину, ролі кожного із співучасників у його вчиненні. Отже, аргументи прокурора з приводу необґрунтованості врахування цієї обставини при призначенні покарання, є також неприйнятними.

Крім того, при призначенні покарання суд зважив на дані, що характеризують винних, а саме те, що вони є особами молодого віку, здобувають освіту у навчальних закладах, будь-які компрометуючі дані щодо них відсутні. Також суд дослідив матеріально-побутові умови проживання, стан здоров'я засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, як це передбачено положеннями ст.103 КК України.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення засуджених тільки в умовах ізоляції від суспільства, однак з урахуванням наведених позитивних даних, які характеризують засуджених, а також позиції потерпілих, які не наполягали на призначенні засудженим суворого покарання, відсутності обставин, що обтяжують покарання, та встановлення ряду обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, визнає призначене засудженим покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових правопорушень.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах доводам, у тому числі і тим, на які прокурор послався у касаційній скарзі, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Ухвала апеляційного суду в частині призначеного покарання є достатньо вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

З огляду на викладене, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017р.), Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2017 року щодо ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець Н.В. Білик М.В. Мазур