Історія справи

Постанова

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 758/4995/16

провадження № 51-5274 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Піх Ю.Г.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника КожушкаВ.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070001590, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Подільського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року

ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 15 КК, частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Згідно зі статтею 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та на нього покладено обов'язки, передбачені пунктами 2 - 4 статті 76 КК.

Обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 квітня

2016 року о 18:00, зайшовши до приміщення бізнес-центру у м. Києві

(вул. Іллінська, 8), помітив відчинені двері офісу благодійного фонду «Розвиток України» та, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, повторно, таємно викрав майно вказаного фонду загальною вартістю 15 033 грн. Після цього сховав ноутбуки в приміщенні туалету, щоб надалі безперешкодно винести з приміщення бізнес-центру, проте зробити цього йому не вдалося, оскільки він був затриманий охоронником.

Згідно з вироком Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року вказаний вирок Подільського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасовано в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на підставі

статті 75 КК. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 185 КК до позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку апеляційного суду до виконання.

В решті вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений не оспорює фактичних обставин справи, однак ставить вимогу про зміну вироку апеляційного суду шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, а на підставі статті 75 КК просить його звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на

2 роки. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального провадження та особі засудженого.

Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував характеризуючих даних, а саме позитивної характеристики з місця проживання, того, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра він не перебуває, працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину 2007 року народження, його щирого каяття, а також відсутності обтяжуючих покарання обставин.

Зокрема, засуджений просить суд касаційної інстанції врахувати такі обставини, як позитивна характеристика за місцем проживання, а також вчинення ним злочину середньої тяжкості. Вважає вирок першої інстанції законним та мотивованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу, захисника, який також підтримав скаргу засудженого, зваживши на думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, зазначені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що фактичні обставини кримінального правопорушенням засудженим не оспорюються, однак ОСОБА_1 вважає, що призначене йому покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

З доводами засудженого у касаційній скарзі про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з вимогами статті 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а відповідно до частини 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотивуючи свої висновки про можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції враховував фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, який є злочином середньої тяжкості, особу винного, який раніше судимий, його позитивну характеристику з місця проживання, те, що на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має на утриманні малолітню дитину 2007 рокународження, працює, його щире каяття,

а також відсутність обтяжуючих покарання обставин.

З такою формою відбування засудженим покарання суд апеляційної інстанції не погодився, вважаючи, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не відповідає тяжкості скоєного кримінального правопорушення та його особі, а також те, що така форма відбування покарання не буде сприяти його виправленню та попередженню скоєння нових злочинів.

При визначенні виду та розміру покарання суд апеляційної інстанції зважив на фактичні обставини кримінального провадження, характер та мотиви вчиненого злочину, а також на дані про його особу. Зокрема врахував попередні судимості ОСОБА_1 за вчинення корисливих злочинів, один з яких належить до тяжкого злочину, відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства, а також те, що після звільнення з місць позбавлення волі засуджений на шлях виправлення не став, не зробив для себе належних висновків та, маючи не зняту і не погашену судимість у встановленому законом порядку, скоїв повторно корисливий злочин.

Тобто суд апеляційної інстанції оцінив і врахував всі обставини, на які посилається засуджений у своїй касаційні скарзі.

Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно того, що зазначена засудженому форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

У зв'язку з цим оскаржуване судове рішення колегія суддів вважає законним, обґрунтованим та мотивованим, а також таким, що відповідає вимогам статті 420 КПК. При цьому Судом не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні зазначеного рішення, а касаційна скарга засудженого не містить таких доводів, які б вказували на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого і не були враховані апеляційним судом.

Отже, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.К. Маринич