Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 533/12/22

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/814/517/22

Провадження № 51 - 2261 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5.,

суддів: ОСОБА_6., ОСОБА_7.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8.,

прокурора ОСОБА_9,

представника потерпілої ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_4. у режимі

відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021170500001746 від

20 листопада 2021 року щодо

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Морозівка Глобинського району Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4. на вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 травня

2022 року щодо ОСОБА_2 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 10 лютого

2022 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1 029 гривень 72 копійки процесуальних витрат за проведення судової експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він

19 листопада 2021 року приблизно о 18 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21063» державний номерний знак НОМЕР_1 , у темний час доби, похмуру погоду під час дощу, рухався з увімкненим зовнішнім електроосвітленням по мокрому асфальтному покриттю по вул. Горького в с. Нова Галещина Кременчуцького району Полтавської області зі сторони вул. Пушкіна в напрямку

АДРЕСА_2 порушив вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху, маючи можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку по правому краю проїзної частини, не вжив заходів до зменшення швидкості, зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в реанімаційному відділені лікарні.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2022 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11., потерпілої ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 та в її інтересах адвокат ОСОБА_4., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указують на неправильне застосування до ОСОБА_2 ст. 75 КК України та вважають, що підстави для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням відсутні. Зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 ч. 2 КК України, є тяжким злочином, тяжкі невідворотні наслідки, що настали і полягають у заподіянні смерті ОСОБА_3 , а також позицію потерпілої ОСОБА_1 , яка наполягала на призначенні ОСОБА_2 максимально суворого покарання.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4. захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_10. просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_4. у судовому засіданні висловив доводи на підтримання касаційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 частково обґрунтованою через допущене апеляційним судом порушення вимог ст. 419 КПК України, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування ст. 75 КК України і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості є необґрунтованими.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним (рішення ЄСПЛ у справах «Бакланов проти Росії», «Фрізен проти Росії»). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи» (рішення ЄСПЛ у справі «Ізмайлов проти Росії»).

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання

ОСОБА_2 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_2 , який визнав свою вину в повному обсязі, вчинив кримінальне правопорушення вперше, позитивно характеризується, має похилий вік, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, який після дорожньо-транспортної пригоди намагався надати допомогу, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_1 щодо міри покарання.

Як видно із матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_1 02 лютого 2022 року пред`явила цивільний позов до ОСОБА_2 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 25 987 гривень 32 копійки та 500 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. У заяві від

10 лютого 2022 року потерпіла ОСОБА_1 просила не розглядати заявлений нею цивільний позов та залишити його без розгляду. Вироком суду першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду. Незважаючи на це, ОСОБА_2 неодноразово вчиняв дії, спрямовані на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди, про що свідчать відповідні грошові перекази, сплативши 25 987 гривень 32 копійки на відшкодування матеріальної шкоди. Зазначені обставини також були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_2 .

Крім того, згідно з висновком органу з питань пробації від 04 лютого 2022 року ОСОБА_2 має низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та низький рівень небезпеки для суспільства.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11., потерпілої ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в апеляційних скаргах доводи про м`якість призначеного ОСОБА_2 покарання через необґрунтоване застосування ст. 75 КК України, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

При цьому, відповідаючи на доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4., суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що позиція потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 щодо неможливості застосування ст. 75 КК України не є вирішальною в даному конкретному кримінальному провадженні. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 повторно вибачився та розкаявся у вчиненому.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_2 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навели і таких даних за матеріалами кримінального провадження не вбачається.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4. і скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 10 лютого

2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2022 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої

ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_4. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7