Історія справи

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 444/2906/17

провадження № 51-1070 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6,

суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_10 ( в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 21 червня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140000000678, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Жовква Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 21 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з моменту набрання вироком законної сили та його фактичного затримання.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні, речових доказів та скасовано арешт майна.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 28 серпня 2017 року о 01:30 год, керуючи автомобілем «ВАЗ-2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Гагаріна, в с. Віднів Жовквіського району Львівської області, порушуючи вимоги п.п. 1.5, 1.10,п. 2.1 а), г); 2.3 б), д), 2.9 а), п.11.3; п.п. 12.1, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія та договору обов`язкового страхування, рухався у населеному пункті зі швидкістю 70 км/год., що перевищує встановлену 60 км/год., не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не вів його якнайближче до правого краю проїзної частини дороги, без причин технічного характеру, виїхав на ліве узбіччя по напрямку свого руху, що призвело до виїзду керованого ним автомобіля у кювет та подальше його перекидання, внаслідок чого пасажирам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.12.1 ПДР України перебуває у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , а кримінальне провадження закрити.

Вказує, що досудове розслідування проводилось неуповноваженими особами, оскільки постанова про призначення групи слідчих у провадженні не приймалась. Тому усі зібрані у справі докази є недопустимими.

Зазначає про порушення місцевим судом права обвинуваченого на захист через те, що йому пам`ятка про права не вручалась, суд прав не роз`яснив, тому не скористався правом не свідчити проти себе щодо стану сп`яніння.

Вважає призначене засудженому покарання суворим, оскільки судами не враховано те, що він у молодому віці вчинив необережний тяжкий злочин, вину у скоєному визнав, розкаявся, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працює, намагався відшкодувати заподіяну шкоду.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_10 в судовому засіданні вимоги поданої скарги підтримали та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_11 в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, просила залишити її без задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Доводи захисника про недопустимість доказів, оскільки постанова про призначення групи слідчих у провадженні не приймалась, не заслуговують на увагу.

Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження регламентується статтею 349 КПК України.

Всі учасники судового розгляду зацікавлені у встановленні найбільш доцільного і ефективного порядку дослідження доказів та їх обсягу. Сам же обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження в разі необхідності можуть бути змінені ухвалою суду упродовж судового розгляду за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження.

Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.

Ч. 3 ст. 89 КПК України передбачає, що сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК України).

Розумно очікувати сумлінної процесуальної поведінки не тільки від сторони обвинувачення, але й від сторони захисту. Тому, у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки.

Сторона захисту лише в касаційній скарзі, в той час, коли справа майже чотири роки розглядалась судами першої та апеляційної інстанцій, вперше поставила під сумнів легітимність процесуальних дій слідчих у провадженні.

Постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах ( висновокОП ККС у справі № 477/426/17; провадження № 51-4963 кмо 20).

В суді касаційної інстанції прокурор ОСОБА_11 надала постанову винесену 28 серпня 2017 року т.в.о. начальника ВРЗуСТ слідчого управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_12 про створення групи слідчих у кримінальному провадженні №1201714000000678. До складу слідчої групи включено старшого слідчого в ОВС ВРЗуСТ слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 та старшого слідчого ВРЗуСТ слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_14 Ці слідчі здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Тому, в силу статті 433 КПК України, суд касаційної інстанції, перевіривши касаційні доводи сторони захисту щодо проведення досудового розслідування не уповноваженими особами, вважає їх необґрунтованими, так як стороною обвинувачення спростовано такі доводи під час касаційного розгляду.

Сторона захисту скаржиться на не вручення у місцевому суді обвинуваченому пам`ятки про права та обов`язки, а також не роз`яснення судом його прав.

Статтею 345 КПК України чітко регламентовано, що судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам`ятку про їхні права та обов`язки, передбачені цим Кодексом. Після ознайомлення з пам`яткою головуючий з`ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов`язки і у разі необхідності роз`яснює їх.

Законодавець не зобов`язує суд з власної ініціативи роз`яснювати учасникам судового процесу їх права. Права роз`яснюються лише у разі необхідності, на вимогу особи, яка їх не зрозуміла.

Відповідно до матеріалів провадження, ОСОБА_1 судовим розпорядником вручено пам`ятку про його права та обов`язки. Після ознайомлення з пам`яткою головуючий з`ясував у осіб, які беруть участь у судовому розгляді, чи зрозумілі їм їх права та обов`язки. Жодних заяв чи клопотань про те, що права не зрозумілі та є необхідність у їх роз`ясненні обвинувачений суду не заявляв. Крім того, ОСОБА_1 протягом судового розгляду користувався послугами кваліфікованого захисника.

Таким чином порушення КПК України під час судового розгляду допущено не було .

Що стосується стану алкогольного сп`яніння обвинуваченого під час вчинення злочину, то ця обставина була встановлена на підставі сукупності доказів досліджених в судовому засіданні. При цьому, показання обвинуваченого не були вирішальними.

Не заслуговують на увагу і доводи захисту про суворість призначеного засудженому покарання.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дотримався наведених вимог матеріального закону та, обираючи ОСОБА_1 міру примусу, належним чином врахував дані про особу винного, який є особою молодого віку, вину у вчиненому визнав, раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, на його утриманні знаходиться малолітня дитина. Зважено і на те, що засуджений активно сприяв розкриттю злочину і щиро розкаявся, тому ці обставини слушно визнано такими, що пом`якшують покарання. Вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння - обставиною, що його обтяжує.

Водночас, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості кримінального правопорушення, вчиненого засудженим, виходячи не лише з визначених у ст.12 КК України формальних критеріїв, а і з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, взяв до уваги те, що ОСОБА_1 , не маючи посвідчення водія, в нічний час доби грубо порушив правила дорожнього руху, керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, з перевищенням швидкості, що привело до смерті молодої людини і ще двом заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження. Тому дійшов правильного висновку про необхідність реального відбування ним покарання.

Сторона захисту у касаційній скарзі також стверджує, що суди безпідставно не врахували те, що засуджений працює.

Суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях.

Ураховуючи те, що судами нижчих інстанцій не було встановлено факту працевлаштування засудженого, докази на підтвердження цього у матеріалах справи відсутні, тому дані доводи сторони захисту є безпідставними.

Суди належним чином оцінили та врахували усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, та дійшли обґрунтованого переконання, про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки , належним чином мотивувавши своє рішення.

Суд вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Адвокат ОСОБА_10 у касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , однак, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами, такі підстави відсутні. А досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях з огляду на положення ст.433 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги захисника немає.

Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 21 червня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8