Історія справи

Постанова ККС ВП від 06.10.2022 року у справі №369/1586/17

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 369/1586/17

провадження № 51-28 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11,

прокурора ОСОБА_12,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_13,

виправданого ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015110200001588 за обвинуваченням

ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано:

- за ч. 1 ст. 171 КК України у зв`язку з недоведенням, що в його діях є склад злочину, передбаченого цією статтею,

- за ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 186 КК України у зв`язку з недоведенням, що ці правопорушення вчинені обвинуваченим.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційні скарги прокурорів та потерпілих залишено без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він 28 квітня 2015 року, приблизно о 15:10 год., перебуваючи поблизу житлового будинку по АДРЕСА_2 , достовірно розуміючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є журналістами, бажаючи перешкодити їх законній професійній діяльності, всупереч ст.ст. 1, 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та ст.ст. 22, 25 Закону України «Про інформацію», зажадав від них припинення відеозйомки. Отримавши відмову, ігноруючи роз`яснення про законність проведення зйомки, ОСОБА_2 здійснив декілька кроків у напрямку ОСОБА_1 , намагаючись відібрати відеокамеру. Свої протиправні дії ОСОБА_2 супроводжував висловленням образ на адресу журналістів. Сукупність вказаних дій унеможливила подальше здійснення журналістами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 законної професійної діяльності та змусила їх покинути вказане місце.

В подальшому, того ж дня приблизно о 18:22 год., ОСОБА_2 , достовірно розуміючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є журналістами, бажаючи перешкодити їх законній професійній діяльності, всупереч наведених вимог закону, повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із двома невстановленими досудовим слідством особами, прибув на автомобілі «Volkswagen Transporter T5» до ділянки поблизу будинку АДРЕСА_3, де перебувала зазначена знімальна група.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 разом із невстановленою особою підбіг до автомобіля «Chery Tiggo», відкривши задні праві двері проник до салону автомобіля та застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я, а саме - спричиняючи легкі тілесні ушкодження, схопив за шию ОСОБА_1 , відтягуючи його тіло від прижатої до ніг останнього відеокамери «Sony HXR HX-5E», чим сприяв діям невстановленої особи на відкрите заволодіння цією відеокамерою.

В цей же час невстановлена особа шляхом кількох ривків відкрито заволоділа відеокамерою, що знаходилася в руках ОСОБА_1 , та належить ТзОВ Телерадіокомпанія «МІСТ-ТБ».

У цей же час інша невстановлена особа шляхом ривка відкрито заволоділа відеореєстратором «Pago m 2 Night», що був закріплений на лобовому склі автомобіля та належить ОСОБА_4 .

Сукупністю вказаних дій ОСОБА_2 та невстановлені досудовим слідством особи унеможливили подальше здійснення журналістами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 законної професійної діяльності.

Вищезазначеними діями були завдані матеріалі збитки потерпілому ОСОБА_4 на суму 1150,52 грн., а також ТзОВ Телерадіокомпанія «МІСТ-ТБ» на суму 71 609,60 грн.

Районний суд за першим епізодом зазначив, що ОСОБА_2 не усвідомлював, що перешкоджає законній журналістській діяльності, не передбачав суспільно-небезпечних наслідків свого діяння і не бажав їх настання, а отже в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України.

За другим епізодом зазначено, що у суду немає підстав сумніватись у наявності події, яка вказана в обвинувальному акті, проте сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому протиправних діянь поза розумним сумнівом.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам закону, не дав умотивованої відповіді на доводи апеляційних скарг прокурора, зокрема, щодо ненадання належної оцінки показанням потерпілих стосовно спрямованості умислу обвинуваченого за першим епізодом саме на повне припинення відеозйомки та на обізнаність його, що потерпілі є журналістами. Так само не дав суд належної відповіді на доводи прокурора, що за другим епізодом рішення суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, у вироку не наведено мотивів, чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші (показання потерпілих і свідка, протоколи пред`явлення особи для впізнання).

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримала скаргу у повному обсязі та просила її задовольнити, скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав скаргу прокурора та просив її задовольнити.

Виправданий та його захисник у суді касаційної інстанції заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судове рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 438 КПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються: істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі винного.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами.

Мотиви суду

Оспорювання прокурором встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Натомість, зазначені доводи, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілих, які стосувалися невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та невірної, на їх думку, оцінки судом доказів, і дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_5 .

З таким висновком погодився апеляційний суд, який зазначив, що апеляційні скарги містять доводи стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції доказів. Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень дослідив надані сторонами докази з точки зору їх відповідності вимогам ст. 94 КПК України та навів в ухвалі мотиви, з яких виходив при постановленні свого рішення.

Так, апеляційні скарги містили доводи стосовно ненадання судом першої інстанції належної оцінки показанням потерпілих та свідка ОСОБА_6 по першому епізоду стосовно спрямованості умислу ОСОБА_2 на повне припинення відеозйомки, а не лише його особисто, як приватної особи.

Апеляційний суд належним чином дослідив ці доводи та зазначив, що зібраними доказами не встановлено, що умисел ОСОБА_2 був направлений саме на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суд вірно зазначив, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, характеризується прямим умислом і винний при цьому повинен усвідомлювати, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста, передбачає суспільно небезпечні наслідки таких дій і бажає їх вчинити.

Потерпілим від злочинів, передбачених цією статтею, є журналіст.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», журналіст - це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Згідно з приміткою до ст. 345-1 КК України під професійною діяльністю журналіста слід розуміти систематичну діяльність особи, пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.

Тобто, для встановлення наявності або відсутності умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, слід довести, що обвинувачений усвідомлював, що особа, яка його знімає на відеокамеру, є журналістом.

В суді як першої, так і апеляційної інстанцій ОСОБА_2 стверджував, що дозвіл на його особисту зйомку він не давав, особи, які знімали його на відеокамеру, йому не представилися як журналісти, мета їх прибуття саме до його помешкання була невідома. На даних особах не було жодного розпізнавального знаку журналіста. Суд звернув увагу, що відсутність у потерпілих будь-яких розпізнавальних знаків, які б свідчили про їх належність до засобів масової інформації, вбачається і з відеозапису подій, який був наданий потерпілою ОСОБА_3 . При цьому на записі зафіксований лише сам конфлікт ОСОБА_2 з оператором, а той факт, що потерпілі представилися як журналісти, відео на підтверджує. Судом було досліджено редакційне завдання та встановлено, що воно не містить вказівки щодо відеозйомки самого ОСОБА_2 як фізичної особи, а тому така зйомка без його дозволу свідчить про недотримання потерпілими гарантованих ст. 32 Конституції України прав обвинуваченого.

Крім того, суд вірно звернув увагу на те, що з формулювання обвинувачення не зрозуміло, яким чином дії ОСОБА_2 стали перепоною для законної журналістської діяльності, виконання ним редакційного завдання та які саме заборони він вчинив у розумінні положень ч. 2 ст. 24 Закону України «Про інформацію».

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що заборона ОСОБА_2 здійснювати відеозйомку стосувалася виключно його, як приватної особи, а не була спрямована на перешкоджання законній журналістській діяльності через неусвідомлення того, що особи, які проводили відеозйомку, є журналістами, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що ухвала апеляційного суду не містить мотивів на спростування доводів апеляційних скарг стосовно того, що за другим епізодом суд, за наявності суперечливих доказів, дав перевагу одним доказам над іншими та не навів мотивів свого рішення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Матеріали провадження свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій у повній мірі дотрималися цих вимог закону.

Суди зазначили, що на обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171 (другий епізод) та ч. 2 ст. 186 КК України, сторона обвинувачення посилається на показання потерпілих, свідка ОСОБА_6 , протоколи пред`явлення потерпілим та цьому свідку осіб для впізнання, де вони впізнали ОСОБА_2 як особу, яка вчинила дані злочини, та протокол огляду місця події, в ході якого були вилучені частини відеокамери.

У той же час, обвинувачений ОСОБА_2 категорично заперечив свою причетність до вчинення зазначених в обвинувальному акті дій о 18:22 год., посилаючись на те, що він близько 17:00 год. поїхав у м. Київ і більше того дня в с. Лісники не приїжджав. Ці показання підтвердив свідок ОСОБА_7 , який також заперечив свою присутність о 18:22 год. у с. Лісники, про що вказували потерпілі, та стверджував, що у цей час він перебував у м. Києві. На підтвердження своїх показань свідок ОСОБА_7 надав акт виконаних робіт від 28 квітня 2015 року, згідно якого у другій половині дня він проходив техогляд автомобіля і не міг фізично бути присутнім на місці вчинення злочину.

Під час апеляційного перегляду суд дослідив також протокол проведення слідчого експерименту від 05 червня 2015 року із відеозаписом до нього, де ОСОБА_2 відтворив по хвилинах свій рух у період часу з 15 по 22 годину 28 квітня 2015 року. Також суд дослідив дані радіорозвідки (моніторингу з`єднань) телефону, що належав ОСОБА_2 та зазначив, що доводи прокурора стосовно того, що даний телефон обвинувачений завбачливо, з метою не бути викритим, міг залишити в іншому місці, - носять характер припущень і не ґрунтуються на доказах.

Судові рішення свідчать, що докази у справі досліджені всебічно та вони були оцінені з дотриманням вимог ст. 94 КПК України. Згідно ч. 2 цієї норми закону, жоден доказ не має наперед встановленої сили. Оцінивши усі докази, суди дійшли переконливого висновку, що вони у своїй сукупності не доводять того, що зазначені кримінальні правопорушення вчинені саме ОСОБА_2 .

Доводи прокурора стосовно того, що за другим епізодом суд, за наявності суперечливих доказів, дав перевагу одним доказам над іншими та не навів мотивів свого рішення безпідставні.

Судові рішення свідчать, що перевага жодним доказам не надавалась. Суд встановивши суперечливість доказів, відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції та ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності винності особи витлумачив їх на її користь.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10