Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.02.2020 року у справі №640/18653/17

Постанова

іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 640/18653/17

провадження № 51-543кмо20

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого судді Анісімова Г. М.,

суддів Григор'євої І. В., Кравченка С. І.,

Луганського Ю. М., Наставного В. В.,

Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Рудюк В. Л.,

прокурора Кулаківського К. О.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Пономаренка В. М. (у режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220490002509,

за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Руської Лозової Дергачівського району Харківської області, який зареєстрований

та проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 28 січня 2002 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 206,

ч. 2 ст. 215-3 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк

5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки;

- 24 березня 2004 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 121,

ст. 71 КК - до позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць;

- 28 жовтня 2013 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК - до штрафу

в розмірі 850 грн;

- 13 липня 2017 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК - до штрафу

в розмірі 850 грн (покарання не відбув),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника Пономаренка В. М.

на вирок Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115,

ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання за ч. 1

ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років, за ч. 2 ст. 15 пунктами 1,13 ч. 2

ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 15 років. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Вирішено питання щодо речових доказів, цивільних позовів та судових витрат

у провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 16 липня 2017 року близько 01 год 00 хв, перебуваючи

на території гаражного кооперативу "Берізка-4" за адресою: вул. Ак.

Синельникова, 1,

м. Харків, маючи заздалегідь обдуманий злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство двох раніше знайомих йому осіб, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки у виді заподіяння смерті вказаним особам, бажаючи їх настання, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли через неповернення боргу, завдав

ОСОБА_3 ногами не менше п'яти ударів по голові, чим спричинив легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 близько 01 год 01 хв - не менше шести ударів металевою частиною лопати і каструлями по голові, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження, від яких той втратив свідомість.

Одразу після цього ОСОБА_1 поклав на ОСОБА_3 ковдру, а зверху - дерев'яні дошки, продовжуючи реалізувати умисел на умисне вбивство ОСОБА_3 і маючи намір умисно заподіяти смерть, облив ковдру та місце, де лежав ОСОБА_3, нафтопродуктом

не встановленого в ході досудового розслідування виду, за допомогою сірників підпалив ковдру, від чого виникло полум'я, і таким чином вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення умислу на вбивство ОСОБА_3 до кінця. Від глибоких великих опіків тулуба та кінцівок 40 % поверхні тіла, які згідно зі ступенем тяжкості належать до категорії

тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також через

їх ускладнення - поліорганну недостатність, набряк легенів та набряк головного мозку,

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год 30 хв настала смерть ОСОБА_3.

Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство двох осіб,

ОСОБА_1, раніше вчинивши всі дії, які вважав необхідними для доведення умислу

на вбивство ОСОБА_3 до кінця, тобто вчинивши умисне вбивство, повернувся

до ОСОБА_2, поклав на нього ковдру, облив її та речі (одяг), які були

під останнім, нафтопродуктом не встановленого в ході досудового розслідування виду,

за допомогою сірників підпалив їх, розпаливши таким чином полум'я, чим вчинив

усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, після чого зник з місця вчинення злочину. Однак довести свій злочинний намір на вбивство двох осіб ОСОБА_1 до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 вжив заходів для самозахисту, а також йому було надано своєчасну допомогу сторонніми особами.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 24 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Пономаренко В. М. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), і призначити новий розгляд

у суді апеляційної інстанції в іншому складі суду.

Захисник зазначає, що остаточне покарання засудженому суд першої інстанції повинен був призначити за сукупністю вироків за правилами, визначеними ст. 71 КК. На підставі ч. 3

ст. 72 КК суд мав ухвалити рішення про самостійне виконання вироку Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2017 року яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК

до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, оскільки зазначене покарання не відбуте засудженим внаслідок його затримання 17 липня 2017 року в порядку ст. 208 КПК.

Не застосування судом положень статей 71, 72 КК при призначенні покарання засудженому призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Також неправильним застосуванням ч. 3 ст. 68 закону України про кримінальну відповідальність, за доводами касаційної скарги, є призначення покарання в розмірі,

що перевищує дві третини максимального строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК. На думку захисника, усупереч вимогам ч. 3 ст. 68 зазначеного Кодексу, суд безпідставно призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК максимальний розмір строкового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК, у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Захисник також указує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370,

404 КПК, оскільки суд не надав відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржені судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він не мав умислу на вбивство двох осіб, а суд помилково кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК та за п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК і, отже, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

На думку засудженого, призначене йому покарання є несправедливим через суворість.

В обґрунтування своїх вимог засуджений указує про щире ним каяття, що згідно зі ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання, яку суд не врахував. Стверджує про фактичне визнання вини, оскільки він не заперечує встановлені судом обставини заподіяння шкоди життю та здоров'ю потерпілих, що також має бути враховано при призначенні покарання. Також скаржник вважає, що в кримінальному провадженні є підстави для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69-1 зазначеного Кодексу.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений і захисник підтримали подані касаційні скарги. Разом із цим останній

не наполягав на своїх вимогах про необхідність застосування ст. 71, 72 КК при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання, оскільки вважав висновки апеляційного суду в цій частині такими, що відповідають вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор заперечив проти доводів, викладених у касаційних скаргах засудженого та захисника. Вважав, що подану засудженим скаргу слід задовольнити частково, виключити пункт 13 з кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 15 п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК. Діяння останнього, на думку прокурора, правильно кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Касаційну скаргу захисника прокурор вважав такою, що не підлягає задоволенню, а його доводи про неправильне застосування судом ч. 3 ст. 68 КК не заснованими на законі України про кримінальну відповідальність.

Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Суду)

За ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від

29 липня 2020 року кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника Коваленка В. І. на вирок Київського районного суду

м. Харкова від 04 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від

24 грудня 2019 року передано на розгляд об'єднаної палати Суду (надалі - Об'єднаної палати) в порядку ч. 2 ст. 434-1 КПК.

Ухвалу мотивовано тим, що передача судового провадження на розгляд Об'єднаної палати необхідна для забезпечення єдиної правозастосовної практики та формування висновку про застосування норми права, передбаченої у п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, у випадках, коли особою вчинено з прямим умислом діяння (дія або бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вбивство двох осіб, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного, у разі якщо заподіяно смерть одній особі.

Колегія суддів виходить з того, що за умови фактичного заподіяння смерті одній людині

у разі посягання на життя двох або більше потерпілих (за наявності єдиного умислу) точною є кваліфікація вчиненого тільки як замаху на злочин, передбачений п. 1 ч. 2

ст. 115 КК. Кваліфікація діяння винуватого за ч. 1 ст. 115 КК в цьому разі є зайвою.

Фактичне заподіяння смерті одній особі за наявності нереалізованого умислу заподіяти смерть двом чи більше потерпілим має знайти належну кримінально-правову оцінку під час призначення покарання за відповідною частиною ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 КК,

а не у кваліфікації діяння ще й за ч. 1 ст. 115 КК.

Правова позиція, згідно з якою вбивство однієї людини і замах на життя другої,

де злочинного наміру убити двох осіб не було здійснено засудженим із причин, що не залежали від його волі, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 і ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, втілена під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров'я особи в постанові колегії суддів Першої судової палати від 25 лютого 2020 року (справа № 619/1205/17, провадження № 51-5264км19), постановах колегії суддів Другої судової палати від 02 квітня 2020 року (справа № 415/1864/14-к, провадження № 51-6004км19)

та від 17 січня 2019 року (справа № 185/2809/16-к, провадження № 51-8315км18), постанові колегії суддів Третьої судової палати від 01 квітня 2020 року (справа № 750/11509/18, провадження № 51-4261км19).

Колегія суддів, що передала провадження на розгляд Об'єднаної палати, вважає

за необхідне відійти від такої правової позиції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, Об'єднана палата дійшла таких висновків.

Щодо доводів у касаційній скарзі засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації його дій за частинами 1 та 2 ст.115 КК

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law99~) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Згідно з ~law100~висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права.

Це кримінальне провадження передано на розгляд Об'єднаної палати з метою визначення правової позиції щодо застосування судами норм кримінального права, закріплених

у ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст.115 КК.

Колегія суддів Об'єднаної палати керується нижченаведеним.

Щодо доводів у касаційній скарзі засудженого про неправильну кваліфікацію його дій

за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, що зводяться до твердження про відсутність умислу на вчинення таких злочинів.

Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить

з того, що вона об'єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Ознаки суб'єктивної сторони вчинених злочинів

та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними

в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Принцип суб'єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне

і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення.

З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я питання про умисел під час такої кваліфікації вирішується виходячи

із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.

Вбивство, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, характеризується єдиним наміром щодо вбивства двох (або більше) потерпілих, змістом якого охоплюється умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті декільком фізичним особам. Смерть двох або більше потерпілих утворює собою зміст мисленого уявлення винної особи про результат своїх дій, що є метою вчинення цього злочину як обов'язкової ознаки його суб'єктивної сторони.

Єдність умислу щодо таких дій є характерною відмінною ознакою цього виду вбивства. Притому єдиним умислом є той, який виник до заподіяння смерті (до її настання) першому потерпілому і охоплює своїм змістом намір (прагнення) заподіяти смерть двом або більше.

У разі відсутності єдиного умислу (єдиного злочинного наміру), спрямованого на вбивство двох чи більше осіб, друге за часом вчинення посягання кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК з урахуванням стадії його вчинення, а перше - за відповідною частиною ст. 115 КК

чи іншою спеціальною нормою, що передбачає посягання на життя певного потерпілого. Умисне вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК у тих випадках, коли умисел

на заподіяння смерті іншому (або іншим) потерпілому виникає після її заподіяння першому і за своїм змістом та часом виникнення не охоплює єдиним змістом усі заподіяні наслідки.

Зміст умислу є визначальним чинником з огляду на взаємовиключні ознаки суміжних кримінально-правових норм, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 2 ст. 115 КК, застосування яких одночасно в цьому разі є необґрунтованим рішенням.

У цьому кримінальному провадженні без обґрунтування необхідних і достатніх підстав кримінальної відповідальності дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15

п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Дійшовши висновку про наявність у діянні засудженого ознак зазначеного злочину, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлені під час судового розгляду фактичні обставини, зокрема щодо змісту суб'єктивної сторони вчиненого злочину, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом потерпілим, що виник до заподіяння смерті першому з них.

Суди нижчих інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 саме єдиного прямого умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті потерпілим. Питання про зміст і спрямованість умислу засуджених під час кваліфікації його дій вирішене з огляду на сукупність встановлених фактичних обставин вчиненого, зокрема характер вчиненого діяння, спосіб, використаних знарядь, кількість завданих ударів, локалізацію ушкоджень на тілі потерпілих та причини, що обумовили неможливість доведення умислу до кінця, висновки про що в цій частині належним чином вмотивовані

в оскаржених рішеннях. Встановлені судом фактичні обставини підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Так, судами враховано, що 16 липня 2017 ОСОБА_1, перебуваючи на території гаражного кооперативу "Берізка-4" (вул. Ак. Синельникова, 1, м. Харків), приблизно о 01:00 завдав ОСОБА_2 не менше шести ударів металевою частиною лопати і каструлями

по голові, чим спричинив потерпілому згідно з висновком судово-медичної експертизи

від 19 липня 2017 року № 4572-ая/17 тілесні ушкодження у вигляді шкірних ран та саден

на голові, що належать до категорії легких тілесних ушкоджень, від яких останній втратив свідомість.

Після цього близько 01:01 ногами завдав не менше п'яти ударів по голові ОСОБА_3, після цього поклав на нього ковдру і дерев'яні дошки, облив ковдру та ложе ОСОБА_3 не встановленим у ході досудового розслідування видом нафтопродукту, за допомогою сірників підпалив ковдру, розпалив таким чином полум'я, спричинивши згідно

з висновком судово-медичної експертизи від 29 серпня 2017 року № 247-Ат/17 глибокі великі опіки тулуба та кінцівок 40 % поверхні тіла, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_2

о 06:30 у приміщенні ХМКЛШНД ім. проф. О. І. Мещанінова настала смерть ОСОБА_3 від опіків тіла полум'ям та їх ускладненням.

Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 повернувся до ОСОБА_2, поклав на нього ковдру, облив її та речі (одяг), що були під ним, і за допомогою сірників підпалив їх, після чого зник з місця вчинення злочину. Смерть ОСОБА_2 не настала з причин, що не залежали

від волі ОСОБА_1, оскільки потерпілий вчинив дії, спрямовані на самозахист, а також йому була надана своєчасна допомога сторонніми особами.

Для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду прямого умислу за ступенем конкретизації у свідомості суб'єкта злочину передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний

і невизначений умисел, оскільки вчинене може бути кваліфіковане як замах на злочин лише за умови встановлення прямого визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість (неминучість) настання конкретних суспільно небезпечних наслідків. При цьому, якщо винний діяв з прямим визначеним умислом на вбивство, тривалість часу, що минув

із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого або відвернення смерті внаслідок втручання третіх осіб, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

На відміну від нього за альтернативного або невизначеного умислу свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний) або широкого спектру негативних наслідків у межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально

не визначені в його свідомості (невизначений). За невизначеного умислу, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків,

які були фактично заподіяні потерпілому.

У цьому провадженні характер застосованого насильства, знаряддя злочину, використання відкритого полум'я як способу вчинення злочину щодо потерпілого, який перебуває в безпорадному стані, свідчить про усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій, розуміння ним такої високої вірогідності заподіяння смерті як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2, що наближається до передбачення ним неминучості її настання як результату його протиправного впливу на потерпілих. Передбачення такої високої вірогідності суспільно небезпечних наслідків завжди свідчить про бажання винного їх настання.

Умисне заподіяння смерті двом або більше особам кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК

за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації

не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при заподіянні смерті кожному з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки,

дії винного додатково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК.

Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Крім того, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК

не порушує принципу "non bis in idem", що виключає подвійне ставлення у провину (інкримінування) згідно з ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КК, адже наслідок у виді смерті однієї людини не є обов'язковою (конститутивною) ознакою замаху на життя двох чи більше потерпілих, тому окрема кримінально-правова оцінка такого наслідку в формулі кваліфікації не є подвійним ставленням у провину. Формула кваліфікації, що включає лише ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, не відображає заподіяння смерті одній людині, яка за своїм характером є найбільш небезпечним наслідком, який є незворотним.

Отже, колегія суддів Об'єднаної палати виходить з того, що встановлені судом обставини свідчать про вчинення ОСОБА_1 злочину з прямим визначеним умислом, спрямованим на заподіяння смерті як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК є правильною.

Доводи в касаційній скарзі захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час призначення покарання засудженому через порушення вимог ст. 68 КК не ґрунтуються на законі, а тому є безпідставними.

В альтернативній санкції ч. 2 ст. 115 КК передбачено як довічне позбавлення волі,

так і позбавлення волі на певний строк, а тому положення ч. 3 ст. 68 КК не застосовуються під час призначення покарання ОСОБА_1, оскільки найбільш суворим видом покарання з передбачених санкцією є довічне позбавлення волі, воно є безстроковим,

що виключає можливість визначення двох третин максимального розміру цього покарання. У разі призначення покарання за вчинення замаху на злочин, за який

як найсуворіше передбачено довічне позбавлення волі, серед інших альтернатив, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 68 КК, а не ч. 3 цієї статті. При цьому позбавлення волі

на певний строк може бути призначене в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, адже за таких умов воно належить до числа менш суворих. Цей висновок відповідає правовій позиції щодо застосування ст. 68 КК, викладеній у постанові Об'єднаної палати від 02 грудня 2019 року (справа № 664/425/16-к, провадження № 51-5790кмо18).

Покарання за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутності обставин, які пом'якшують покарання,

та рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання. Судом враховано й особу засудженого, який характеризується формально, є працездатним, однак ніде не працює

і не працював, раніше неодноразово був судимий, на обліку у нарколога та психіатра

не перебуває, за висновком судово-психіатричного експерта від 07 серпня 2017 року № 570 страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Фактичне заподіяння смерті одній особі під час посягання на життя двох потерпілих суд належно оцінив, призначаючи покарання за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК відповідно до вимог статей 50, 65, 66, 67, 68, 69 КК, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, сукупності усіх обставин, що його характеризують (форму вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість фактично заподіяних наслідків тощо), особи винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Порушень вимог ст. 70 КК щодо остаточного призначення покарання за сукупністю злочинів судом касаційної інстанції не встановлено.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається підстав для спростування висновків суду в цій частині, як і підстав стверджувати, що призначене покарання

є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого

в сенсі, визначеному в ст. 414 КПК.

Матеріали провадженні не містять підґрунтя для призначення покарання із застосуванням положень ст. 69-1 КК за відсутності в цьому провадженні умов і підстав, визначених цією статтею. Судом встановлено рецидив як обставину, що обтяжує покарання, призначене ОСОБА_1, а наявність обтяжуючих обставин виключає застосування привілей, встановлених зазначеною статтею КК.

Враховуючи наведене, колегія суддів Об'єднаної палати доходить висновку,

що призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК

є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так й іншими особами, а також співрозмірним вчиненому.

Доводи захисника стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через незастосування ст. 71 КК під час призначення покарання

є аналогічними доводам в апеляційній скарзі сторони захисту. Апеляційний суд перевірив зазначені доводи, надав їм переконливу оцінку згідно з вимогами закону України про кримінальну відповідальність та вмотивовано відхилив, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Дійсно, є обґрунтованими наведені захисником аргументи про те, що вирок Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2017 року, яким ОСОБА_1 засуджено

за ч. 1 ст. 185 КК та призначено покарання у виді штрафу в сумі 850 грн, необхідно було взяти до уваги місцевому суду під час ухвалення оскарженого вироку Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року з урахуванням положень ст. 71 та ч. 3 ст. 72 КК, а не виконувати самостійно. Разом з тим, з огляду на закінчення строків давності, передбачених ст. 80 КК, щодо виконання обвинувального вироку від 13 липня 2017 року

на час апеляційного перегляду вироку від 04 березня 2019 року, відсутні правові підстави врахування попереднього вироку під час призначення остаточного покарання

ОСОБА_1, а звідси й підстави для скасування або зміни вироку чи ухвали

та направлення кримінального провадження на новий розгляд.

Таким чином, розглянувши справу й дійшовши висновку, що ОСОБА_1 вчинив злочини за встановлених фактичних обставин, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вирішуючи питання про кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 15, п.1, 13, ч. 2 ст. 115 КК.

Суд дійшов правильного висновку про доведеність винуватості засудженого

та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі за ці злочини в межах санкцій зазначених норм із застосуванням ст. 70 КК, яке ОСОБА_1 має відбувати реально, та неправильного висновку про кваліфікацію дій засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, застосувавши закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.

З огляду на викладене з кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК підлягає виключенню пункт 13.

Таким чином, судові рішення підлягають зміні у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Будь-яких інших підстав для зміни або скасування судових рішень колегія суддів Об'єднаної палати не вбачає.

Отже, касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, Об'єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд Об'єднаної палати.

Висновок: за встановлення судом єдиного прямого визначеного умислу, спрямованого

на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивство однієї людини і замах на життя другої має кваліфікуватись як незакінчений злочин - убивство двох або більше осіб, оскільки єдиного злочинного наміру вбити двох осіб не було реалізовано з причин, що не залежали від волі винної особи, за відповідною частиною ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій та за ч. 1 ст. 115 КК чи відповідним пунктом

ч. 2 ст. 115 КК (або іншими спеціальними нормами, передбаченими в інших розділах Особливої частини КК) у разі наявності таких підстав.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково, а касаційну скаргу захисника Пономаренка Віктора Миколайовича залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК пункт 13.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, набуває чинності з моменту проголошення.

Судді:

Анісімов Г. М. Григор'єва І. В. Кравченко С. І. Луганський Ю. М.



Наставний В. В. Огурецький В. П. Щепоткіна В. В.