Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.01.2021 року у справі №678/494/17
Ухвала ВП ВС від 05.09.2021 року у справі №678/494/17

Постанова

іменем України

6 червня 2019 року

м. Київ

справа № 678/494/17

провадження № 51-5273 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапона В.О.,

прокурора Цигана Ю.В.,

захисника Кондратюка О.А.,

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Кондратюка О.А. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240000000208 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився у с. Голосків Летичівського району Хмельницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115, ч.1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст.115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі і за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_1 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді довічного позбавлення волі.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 23 грудня 2016 року.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 14 грудня 2016 року у період часу з 13 до 17 години, перебуваючи за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1 , у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, з особливою жорстокістю вчинив умисне вбивство двох осіб, а саме: своєї співмешканки ОСОБА_2 , завідомо знаючи, що вона перебувала в стані вагітності, та її матері ОСОБА_3

Злочини вчинено за таких обставин.

Під час спільного розпивання спиртних напоїв між зазначеними особами відбулася суперечка, яка призвела до виникнення у ОСОБА_1 умислу на вбивство. З цією метою ОСОБА_1 взяв у будинку господарську сокиру, з якою увійшов у спальну кімнату, де знаходилась ОСОБА_3 , та діючи з особливою жорстокістю, умисно наніс останній гострою частиною сокири не менше 10 ударів в область голови та один удар в область стегна, від чого ОСОБА_3 померла на місці події.

Надалі ОСОБА_1 , діючи з умислом на вбивство двох осіб, направився на веранду зазначеного вище будинку до своєї співмешканки ОСОБА_2 , яка перебувала у стані вагітності. З метою її вбивства ОСОБА_1 , діючи з особливою жорстокістю, умисно наніс гострою частиною сокири не менше семи ударів в область голови потерпілої, яка, прикриваючись від ударів руками, від отриманих тілесних ушкоджень впала на підлогу. Після цього засуджений, діючи з особливою жорстокістю та винятковим цинізмом, зняв з потерпілої штани та спідню білизну та взявши у приміщенні будинку господарську лопату, умисно всунув її дерев`яне руків`я на глибину 14 см у піхву ОСОБА_2 . Внаслідок указаних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 заподіяні численні смертельні ушкодження, від яких остання померла на місці події.

Після вчинення вбивства двох осіб, ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, покинув місце злочину та умисно залишив у небезпеці малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому засуджений усвідомлював, що його син ОСОБА_4 є малолітнім, внаслідок чого позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, а також, будучи особою, яка зобов`язана про нього піклуватись, завідомо залишив ОСОБА_4 без нагляду та допомоги в одній із кімнат будинку, в якому знаходились трупи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У подальшому засудженого затримали працівники поліції 23 грудня 2016 року в м. Козятин Вінницької області, а малолітнього ОСОБА_4 було виявлено в будинку 15 грудня 2016 року о 14 годині 05 хвилин під час огляду місця події.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 10 січня 2018 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Кондратюк О.А. просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд надав неправильну правову оцінку обставинам справи, оскільки мотиву і умислу на вбивство потерпілих та залишення у небезпеці свого сина засуджений не мав, а його дії не були пов`язані з особливою жорстокістю. Крім того, захисник вважає, що суд не навів належних мотивів щодо призначення засудженому покарання у виді довічного позбавлення.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника. Крім того, вважає, що досудове розслідування проведено неповно та однобічно, в основу вироку суд поклав недопустимі докази та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Зокрема, зазначає, що вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки один з суддів не складав присягу відповідно до чинного законодавства. Також засуджений вважає, що суд мав застосувати положення ч.5 ст.72 КК України щодо зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Кондратюк О.А. просили задовольнити касаційні скарги з викладених в них підстав.

Прокурор Циган Ю.В. просив залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційні скарги - без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Доводи засудженого у доповненнях до касаційної скарги щодо неповноти та однобічності судового слідства, незгоди з оцінкою окремих доказів, яка надана судами, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом з цим, при перегляді судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Так, із ухваленого вироку слідує, що суд належним чином проаналізував досліджені докази і, дотримуючись вимог ч.3 ст.374 КПК України, зазначив з яких саме підстав дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115 та ч.1 ст. 135 КК України.

При цьому доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах, були ретельно перевірені як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку. Зазначені в рішеннях цих судів мотиви про визнання доводів сторони захисту безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зокрема, доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у засудженого умислу та мотиву на вбивство потерпілих, є неприйнятними з огляду на таке.

Суб`єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу, тобто при вчиненні умисного вбивства винний усвідомлює, що своїми діями посягає на життя потерпілого та бажає настання його смерті. Виходячи з положень статей 23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання. Питання про наявність умислу необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Для встановлення зазначених обставин, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу, мотиву винного суди дослідили докази, надавши оцінку яким дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за пунктами 1, 2, 4 ч.2 ст.115 КК України.

Так, згідно з показаннями під час допиту в суді першої інстанції свідків ОСОБА_5 (брата потерпілої ОСОБА_2 ), ОСОБА_6 (завідуючої фельдшерсько-акушерським пунктом села Западниці, яка часто навідувала родину), ОСОБА_7 (продавця магазину в селі Западниці) та інших допитаних свідків, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 регулярно виникали конфлікти, які супроводжувались сварками та бійками. Сам засуджений під час допиту підтвердив зазначене та зауважив, що конфлікти з його співмешканкою ОСОБА_2 особливо загострювались в присутності ОСОБА_3 нагоди дня народження їх сина ОСОБА_8 остання приїхала на святкування, що затягнулося на декілька днів, протягом яких вони щоденно утрьох вживали спиртні напої та періодично сварились. Після чергової сварки, приводом для якої стала вагітність ОСОБА_2 та тривале перебування ОСОБА_3 у гостях, як пояснив засуджений, він опам`ятався з сокирою у руках та побачив на підлозі скривавлені трупи співмешканки та її матері.

Фактичні дані, на підставі яких суд встановив обставини цього кримінального провадження містяться також в інших досліджених доказах.

Зокрема, відомості щодо обставин вчинення злочину були виявлені під час огляду помешкання, де відбувались описані вище події, та зафіксовані у відповідному протоколі від 15 грудня 2016 року.

Крім того, для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, було проведено ряд експертиз. Зокрема, для встановлення причин смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також тяжкості та характеру заподіяних цим особам тілесних ушкоджень проведені судово-медичні експертизи, висновки яких досліджені судом.

Встановлені фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що суд правильно визначив мотив умисного позбавлення життя потерпілих - неприязні стосунки, про що зазначено у судових рішеннях. При вирішенні питання про наявність умислу суди правильно врахували сукупність всіх обставин вчиненого діяння та дійшли обґрунтованого висновку щодо винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні та відсутності підстав для перекваліфікації його дій.

Погоджуючись з таким висновком, при цьому беручи до уваги результати стаціонарної судово-психіатричної експертизи щодо засудженого, колегія суддів Верховного Суду вбачає направленість дій ОСОБА_1 виключно на реалізацію прямого умислу на позбавлення життя потерпілих.

Так, ОСОБА_1 обрав знаряддям вчинення злочину господарську сокиру, при застосуванні якої для здійснення фізичного впливу на потерпілих шляхом цілеспрямованого нанесення їм численних ударів у життєво важливі органи, існує велика ймовірність заподіяння їм смерті. Свої протиправні дії винний не припиняв, доки потерпілі не перестали виявляти ознак життя. Після досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засуджений одразу покинув місце події. З цього слідує, що діючи умисно, засуджений безсумнівно усвідомлював настання негативних наслідків у виді смерті потерпілих та бажав їх настання.

Водночас характер і динамічність дій ОСОБА_1 свідчать про те, що останній діяв з особливою жорстокістю, що проявилось, зокрема, у нанесенні сокирою великої кількості ударів потерпілим - щодо ОСОБА_3 їх було не менше 10 в область голови та один удар в область стегна, щодо ОСОБА_2 - не менше семи ударів в область голови, а також вчинив фізичний вплив щодо останньої руків`ям лопати, завідомо усвідомлюючи, що ОСОБА_2 перебувала у стані вагітності. Отже, при заподіянні потерпілим великої кількості тілесних ушкоджень у такий спосіб, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що завдає їм особливих фізичних страждань.

Крім того, є неприйнятними доводи сторони захисту щодо безпідставного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.135 КК України через те, що останній розраховував на надання іншою особою допомоги малолітньому синові, якого свідомо залишив у небезпеці.

Так, стаття 135 КК України передбачає відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство (до досягнення 14-річного віку), старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечним для життя станом слід вважати такий стан, коли особа без сторонньої допомоги не має можливості вжити ефективних заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Із законодавчого визначення випливає, що моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення те, що хтось інший міг надати, надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

Таким чином, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений після вбивства співмешканки та її матері залишив у будинку у небезпечному для життя стані свого однорічного сина, який в силу свого віку без сторонньої допомоги безперечно не мав можливості вжити ефективних заходів для самозбереження внаслідок малолітства, в той час як ОСОБА_1 , будучи батьком цієї дитини, зобов`язаний був піклуватись про неї і мав змогу надати їй допомогу.

Отже, враховуючи, що при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 місцевим та апеляційним судами були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, а також з урахуванням того, що будь-які належні докази на спростування викладених у обвинуваченні обставин відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що діям ОСОБА_1 надано правильну кримінально-правову оцінку, а його винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.

Наведені в касаційних скаргах засудженого та захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині доведеності вини засудженого, а також щодо незгоди з наданою судами оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність в цій частині.

Що стосується доводів сторони захисту про істотні порушення кримінального процесуального закону під час судового провадження, то вони також не є переконливими.

Зокрема, засуджений вважає, що вирок щодо нього ухвалений незаконним складом суду, оскільки суддя Бацула Т.М., яка входила до складу колегії суддів, складала присягу судді ще до прийняття Конституції України, що свідчить про відсутність у судді повноважень на здійснення правосуддя. Однак ці доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, пунктом 12 розділу XI «Перехідні положення» Конституції України 1996 року визначено, що судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який їх обрано чи призначено.

Отже, суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Бацула Т.М., яка входила до складу колегії суддів під час провадження в суді першої інстанції, здійснювала свої повноваження відповідно до вказаних вимог Конституції України. Будь-якими іншими належними аргументами, окрім формального та жодним чином не мотивованого ствердження про те, що суддя Бацула Т.М. є знайомою потерпілих, засуджений не обґрунтував свої сумніви в неупередженості судді, а тому підстави визнання незаконним складу колегії суддів місцевого суду, як про це зазначає засуджений, відсутні.

Крім того, доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, чим допустив порушення, передбачене п.5 ч.2 ст.412 КПК України, спростовуються матеріалами справи. Так, про належне виконання вимог кримінального процесуального закону щодо повідомлення учасників судового провадження про дату, час та місце апеляційного розгляду свідчать як наявна у матеріалах справи копія цього повідомлення, так і поштове підтвердження його вручення, зокрема потерпілому ОСОБА_9 (т. 1 а.с.137, 138).

Вирішуючи порушене стороною захисту питання про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, згідно з положеннями ст. 414 КПК України, визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як передбачено положеннями ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання як за кожний злочин, так і остаточного покарання у виді довічного позбавлення, дотримався наведених вище положень закону України про кримінальну відповідальність.

Так, суд врахував, що ОСОБА_1 вчинив два умисних злочини, один з яких є особливо тяжким, що призвело до непоправних наслідків у вигляді позбавлення життя двох осіб. При цьому суд правильно врахував наявність в діях ОСОБА_1 декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства, що впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , хоча і дав показання щодо обставин вчинення злочинів, однак він не висловлював жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки, а також готовності нести покарання, що свідчить про відсутність критичної оцінки вчиненого та відповідно щирого каяття.

Цілком обґрунтовано суд першої інстанції визнав обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину засудженим у стані алкогольного сп`яніння, що не заперечував сам засуджений.

Також суд врахував дані про особу ОСОБА_1 , який суспільно-корисною працею не займався, за місцем проживання характеризувався негативно як особа, що зловживає спиртними напоями, з приводу вчинення ним скандалів у своїй сім`ї до правоохоронних органів неодноразово надходили відповідні звернення.

Отже, зважаючи на конкретні особливості вчинення злочинів, а саме те, що ОСОБА_1 , нехтуючи загальнолюдськими цінностями, безжально, з особливою жорстокістю, шляхом нанесення численних поранень, через неприязні відносини холоднокровно вбив свою співмешканку, яка являлась матір`ю його сина, та перебувала у стані вагітності, а також її матір, у сукупності з наведеними даними про особу засудженого, то ці обставини безумовно свідчать про те, що ОСОБА_1 є виключно небезпечним для суспільства. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі.

Крім того, враховуючи конкретні обставини вчинення засудженим злочину, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, а саме свідоме залишення у небезпеці своєї малолітньої дитини, яка будучи позбавленою можливості вжити заходів до самозбереження, майже добу, до виявлення її сторонніми особами, перебувала наодинці у будинку, де також знаходились знівечені тіла матері та бабусі, відсутні підстави вважати призначене ОСОБА_1 покарання за цей злочин явно несправедливим внаслідок суворості.

Висновки судів про відсутність пом`якшуючих обставин, які б обумовлювали можливість призначення засудженому більш м`якого покарання, є правильними. Перебування ОСОБА_1 у збудженому емоційному стані при вчиненні злочинів, якому сприяв конфлікт з потерпілими, незадовільний стан здоров`я, його бажання брати участь у вихованні малолітньої дитини, яка залишилась без батьківського піклування, на що, зокрема, посилається сторона захисту у касаційних скаргах, з урахуванням наведених вище обставин, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а тому самі по собі не є підставою для пом`якшення призначеного засудженому покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.

Разом з цим, колегія суддів Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставного незастосування до нього положень ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону №838-VІІІ).

За вимогамиЗакону №838-VІІІ частину 5статті 72 КК Українивикладено в редакції, яка зобов`язує суди зараховувати попереднє ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Водночас у чинній редакціїст. 72 КК Українине визначено до якого типу позбавлення волі слід застосовувати положення частини 5 названої статті - до строкового позбавлення та/або довічного.

Статтею 24 Конституції Українигромадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.

Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені частиною п`ятою статті 72 КК України правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.

Таким чином, у строк відбування покарання засудженого ОСОБА_1 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, шляхом внесення в оскаржені судові рішення відповідних змін.

З цих підстав касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу захисника Кондратюка О.А. залишити без задоволення.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VІІІ) зарахувати ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з 23 грудня 2016 року по 10 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В. Білик