Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року

м. Київ

справа № 161/6683/19

провадження № 51-2737км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015070040001544, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луцька Волинської області, який проживає ( АДРЕСА_1 ) та зареєстрований ( АДРЕСА_2 ) у тому ж населеному пункті, раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України.

Історія кримінального провадження

Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_7 в тому, що він 27 грудня 2018 року близько 21:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у під`їзді будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, застосувавши насильство, небезпечне для життя та здоров`я, вчинив напад на потерпілого ОСОБА_8 , завдавши йому в тім`яну ділянку голови зліва не менше чотирьох ударів невстановленим предметом, за зовнішніми ознаками схожим на пістолет, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку та забійними поверхневими ранами тім`яної ділянки голови зліва, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.

При цьому, направляючи указаний невстановлений предмет, у сторону потерпілого і погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я, ОСОБА_7 відкрито викрав у ОСОБА_8 мобільний телефон марки SAMSUNG J5 вартістю 3500 грн, ключ від автомобіля марки BMW, а також ключі від квартири та гаража, які матеріальної цінності не становлять.

Продовжуючи свої дії, ОСОБА_7 , який був у стані алкогольного сп`яніння, повторно, керуючись метою незаконного заволодіння транспортним засобом, попередньо заволодівши ключем від замка запалювання автомобіля марки BMW 725, д.н.з. НОМЕР_1 , який фактично перебуває у володінні й користуванні ОСОБА_9 , і яким з її відома у цей день користувався ОСОБА_8 , усупереч волі останніх, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_3, незаконно заволодів указаним транспортним засобом - сів за його кермо і керував ним певний проміжок часу, пошкодивши під час руху, після чого залишив його на АДРЕСА_4. Цими діями спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 49 282, 28 грн.

Він же 04 травня 2018 року приблизно о 18:30, маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, достовірно знаючи, що наявний в нього паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вклеєним у нього фотознімком ОСОБА_7 , є завідомо підробленим документом, перебуваючи на території Луцького КХП № 1, що на вул. Привокзальній 12 в м. Луцьку, використав вказаний підроблений документ, пред`явивши його поліцейському роти № 2 БУПП у Волинській області ДПП ОСОБА_11 та заступнику командира 2-ї патрульної роти по роботі із особовим складом в/ч НОМЕР_3 Національної гвардії України ОСОБА_12 документ, що посвідчує його особу, і представився ОСОБА_10 .

Указані вище дії ОСОБА_7 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України.

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 289 КК України, і призначено покарання: за ч. 2 ст. 125 КК України у виді арешту на строк 3 місяці; за ч. 1 ст. 289 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 указаного Кодексу.

У пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 358 КК України ОСОБА_7 виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалено стягнути з нього на користь: ОСОБА_9 51 282,28 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, ОСОБА_8 - 15 000 грн моральної шкоди.

Суд вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання - скасовано.

ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України, і призначено покарання за:

ч. 4 ст. 358 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки;

ч. 1 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

ч. 2 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного ОСОБА_7 майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного ОСОБА_7 майна.

Ухвалено стягнути із засудженого на користь ОСОБА_8 30 000 грн моральної шкоди, а на користь ОСОБА_9 20 000 грн моральної шкоди.

У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Указані порушення, на думку прокурора, полягають у тому, що апеляційний суд:

- усупереч вимогам ст. 374 КПК України, викладаючи обвинувачення за ч. 2 ст. 289 КК України, яке визнано доведеним, не зазначивши відповідних мотивів, не вказав серед фактичних обставин про вчинення цього кримінального правопорушення ОСОБА_7 повторно та в стані алкогольного сп`яніння;

- не звернув уваги, що на час винесення нового вироку до ст. 289 КК України було внесено зміни, а тому, призначаючи покарання ОСОБА_7 за цією статтею, не зазначив тієї редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення;

- не застосовав ст. 49 КК України та не звільнив ОСОБА_7 від покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку зі спливом строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, хоча на час постановлення цим судом вироку строки давності сплинули;

- допустив суперечності у мотивувальній і резолютивній частинах вироку, приймаючи рішення стосовно вироку суду першої інстанції. Зокрема, в мотивувальній частині послався на необхідність скасування вироку суду першої інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України як необґрунтованого виправдувального вироку. Однак, в резолютивній частині вироку прийняв рішення про його скасування лише в частині призначеного покарання, пропри те, що зміст вироку апеляційного суду свідчить про повне скасування вироку міськрайонного суду;

- необґрунтовано призначив покарання за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України в мінімальних межах, передбачених санкціями цих статей, не врахувавши повною мірою всіх обставин вчинення кримінальних правопорушень.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад кримінального провадження щодо безпосередності дослідження доказів, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду, не допитавши потерпілого та свідків, дав доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції.

Також апеляційний суд, постановляючи вирок за наслідками розгляду, в резолютивній частині зазначив про скасування вироку суду першої інстанції лише в частині призначеного покарання, а в решті залишив його без зміни. Водночас зі змісту оскаржуваного рішення випливає, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині доведеності вини та кваліфікації дій засудженого за двома епізодами. Отже, цей суд виклав різні висновки в мотивувальній та резолютивній частинах вироку, чим допустив протиріччя.

Крім того, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, апеляційний суд не звернув уваги, що спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею.

На думку захисника, призначаючи покарання, суд залишив поза увагою й існування вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_7 , тобто не застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор висловила думку на підтримання поданої касаційної скарги та частково скарги захисника. Захисник підтримав подану скаргу та частково скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, позицію прокурора, виправданого та його захисника, перевіривши матеріали провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та захисника підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Відповідно до статей 404 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції повинен керуватися положеннями статей 408 420 КПК України.

Зокрема, нормами ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.

У мотивувальній частині обвинувального вироку згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мають бути зазначені, зокрема: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини й мотивів кримінального правопорушення; стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, це, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, що є необхідною умовою для визнання судового рішення законним та обґрунтованим.

Наведених вимог апеляційний суд не дотримався, тому касаційні доводи прокурора, а також захисника в частині невідповідності оскаржуваного вироку вимогам статей 370 374 420 КПК України заслуговують на увагу.

Так, у вироку апеляційного суду вказано, зокрема, що цей суд визнав доведеними усі фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 незаконного заволодіння транспортним засобом (автомобілем марки BMW 725) та в цій частині кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно. При цьому, обставинною, яка обтяжує покарання, зазначив вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Разом з тим, викладаючи формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 289 КК України, яке визнане доведеним, апеляційний суд, не навівши відповідних мотивів, не вказав серед фактичних обставин про вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_7 повторно та у стані алкогольного сп`яніння, чим допустив порушення вимог ст. 374 КПК України.

Слушними є також доводи касаційних скарг прокурора і захисника щодо протиріч у вироку апеляційного суду.

Так, за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд, постановляючи свій вирок, в резолютивній частині рішення зазначив про скасування вироку суду першої інстанції лише в частині призначеного покарання, а в решті залишив його без зміни. Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення випливає, що суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду також в частині доведеності вини та кваліфікації дій засудженого за двома епізодами його злочинної діяльності. Таким чином, виклавши різні висновки у мотивувальній та резолютивній частинах вироку, апеляційний суд допустив суттєві протиріччя, які призвели до прийняття цим судом рішення, що не ґрунтується на вимогах закону.

Також колегія суддів уважає прийнятними аргументи сторін про порушення апеляційним судом вимог матеріального та процесуального закону, які регламентують застосування інституту давності.

За загальним правилом ст. 49 КК України особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення й до дня набрання вироком законної сили минули строки, зазначені в ч. 1 цієї статті, і немає підстав для зупинення або переривання давності.

Застосування до кожного учасника провадження належної правової процедури є одним із завдань, визначених у ст. 2 КПК України. Положення ч. 2 ст. 370 вказаного Кодексу визначають, що законним є лише рішення, ухвалене згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Проте суд апеляційної інстанції, ухвалюючи 19 грудня 2024 року вирок, не врахував наведених законодавчих приписів.

Як убачається з матеріалів провадження, вироком апеляційного суду, крім іншого, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у використанні ним 04 травня 2018 року завідомо підробленого документа.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, є кримінальним проступком, за вчинення якого санкція передбачає покарання до 2 років обмеження волі.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років.

З урахуванням того, що строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України (початок 04 травня 2018 року, закінчення - 04 травня 2021 року) переривався через вчинення ОСОБА_7 14 -15 березня 2019 року злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, то строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України потрібно обчислювати з 15 березня 2021 року.

Отже, на момент ухвалення вироку (19 грудня 2024 року) минув строк для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України, який сплинув 15 березня 2022 року.

За таких умов апеляційний суд був зобов`язаний роз`яснити учасникам провадження наслідки спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності й застосувати належну правову процедуру.

За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18), імперативний обов`язок звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності покладено на суд, а не на сторони, тому нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанції відповідних правил є порушенням вимог кримінального процесуального закону та незастосуванням закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.

Колегія суддів уважає, що нероз`яснення судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 усупереч вимогам ст. 285 КПК України зазначених обставин є порушенням норм кримінального процесуального закону, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Крім того, на думку колегії суддів, є слушними доводи прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженого через м`якість. Тому необхідно зазначити, що за умови доведення винуватості ОСОБА_7 та підтвердження того ж самого обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру заходу примусу, визначене ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України призначене апеляційним судом в мінімальних межах ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 289 КК України потрібновважати м`яким.

У зв`язку з тим, що ухвала підлягає скасуванню з наведених вище підстав, інші доводи касаційних скарг необхідно перевірити в ході нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладені мотиви, колегія суддів уважає передчасним оцінювати доводи касаційної скарги сторони захисту про не застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, а тому вони підлягають розгляду під час нового апеляційного перегляду.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних та касаційних скаргах за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та з дотриманням положень глави 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. яке відповідатиме вимогам ст. 370 КПК України.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, у контексті цього кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , з метою забезпечення апеляційного перегляду справи як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного за скоєння тяжких злочинів, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення і призначає новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону суперечать положенням кримінального процесуального закону (ч. 1 п. 1 ст. 438 КПК України).

Вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370 374 404 КПК України, а тому підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного касаційні скарги прокурора та захисника підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3