Історія справи

Постанова

Іменем України

6 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 7425/2793/17

провадження № 51-6299км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Кравченка С.І., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Пономарьової М.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 2 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270210000072 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і встановлені ними обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 2 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки й відповідно до ст. 76 КК ОСОБА_1 зобов'язано періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 16 лютого 2018 року залишив без задоволення апеляцію прокурора, а вказаний вирок місцевого суду - без змін.

Згідно із вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою із невстановленою в ході досудового розслідування особою, 13 січня 2017 року приблизно о 20 год, точного часу в ході судового розгляду не встановлено, поблизу під'їзду АДРЕСА_2, маючи умисел на заволодіння чужим майном, з метою незаконного власного збагачення, реалізовуючи свій злочинний намір, для подолання супротиву ОСОБА_2 застосували до нього насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, завдавши одного удару кулаком в обличчя та декілька ударів ногами по тулубу, після чого скориставшись безпорадним станом потерпілого, відкрито заволоділи його мобільним телефоном марки «1 Note 4» 2 Gb, 16 Gb, у силіконовому чохлі, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникли, розпорядившись викраденим на свій розсуд, заподіявши ОСОБА_2 збитків на загальну суму 3809, 56 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину та його особі, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зокрема, прокурор вказує на те, що суд першої інстанції не переконався у правильності розуміння ОСОБА_1 змісту фактичних обставин та незважаючи на невідповідність юридичної кваліфікації його дій змісту показань обвинуваченого проводив дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК; допустив неправильне застосування ст. 66 КК, оскільки безпідставно визнав пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття ОСОБА_1 та відшкодування завданої шкоди, хоча він винуватість визнав частково, а викрадене майно повернуто потерпілому працівниками поліції; а у сукупності наведені порушення, на думку прокурора, призвели до призначення ОСОБА_1 надто м'якого покарання у зв'язку із необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК. Враховуючи, що про наведені порушення зазначалося прокурором в апеляційному суді, у касаційній скарзі також йдеться про невідповідність ухвали апеляційного суду положенням ст. 419 КПК.

Щодо вказаної касаційної скарги прокурора від захисника Кантура О.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 надійшла заява, яка за змістом є запереченням на неї, в якій автор просить оскаржувані прокурором судові рішення залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Твердження прокурора у касаційній скарзі про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції у зв'язку із безпідставним дослідженням доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КК, не підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавленні права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Як убачається зі змісту журналу судового засідання, а також встановлено прослуховуванням аудіозапису ходу судового розгляду в суді першої інстанції, скорочений порядок розгляду справи з урахуванням позиції ОСОБА_1, який визнав свою винуватість, запропонував прокурор, з чим погодився сам обвинувачений та його захисник; стороні захисту були роз'яснені наслідки такого порядку дослідження доказів, а також суд переконався у правильності їх розуміння. При цьому в ході допиту ОСОБА_1 в суді першої інстанції з огляду на зміст його показань у нього неодноразово з'ясовувалася його дійсне ставлення та розуміння пред'явленого обвинувачення, в тому числі шляхом уточнюючих запитань від суду та зі сторони захисту й сторони обвинувачення. В результаті цього прокурор в судовому засіданні суду першої інстанції зазначив про можливість перейти до дослідження характеризуючих даних обвинуваченого і на дослідженні всього обсягу доказів у кримінальному провадженні не наполягав. Таке ж ставлення до обсягу дослідження доказів висловила й сторона захисту.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції вжив всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнав недоцільним дослідження доказів в повному обсязі й обмежився лише допитом обвинуваченого та дослідженням його характеризуючи даних. Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 405 КПК. Апеляційний суд перевірив вищевказані обставини, урахував також позицію ОСОБА_1 та його захисника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, які категорично стверджували про дотримання місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 КПК, та дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність істотних порушень вимог КПК при розгляді даного кримінального провадження в суді першої інстанції, з яким погоджується касаційний суд. Отже ОСОБА_1 в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій послідовно зазначив про дотримання щодо нього вищевказаних положень.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 66 КК, то вони не ґрунтуються на змісті кримінального закону. Так, прокурором вказується на безпідставне визнання пом'якшуючими покарання обставинами щирого каяття ОСОБА_1 та відшкодування завданої шкоди, оскільки викрадене майно повернуто потерпілому працівниками поліції.

Згідно зі ст. 66 КК щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась. Такі дані убачаються зі змісту показань ОСОБА_1 в суді, а щодо відшкодування шкоди, то викрадений мобільний телефон повернуто потерпілому, який надавав в суді першої інстанції заяву про відсутність у нього претензій та небажання подавати цивільний позов.

Таким чином, визнання судами цих обставин пом'якшуючими покарання є вмотивованим.

Звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК колегія суддів касаційного суду вважає таким, що відповідає меті покарання, передбаченій ст.ст. 50, 65 КК. ОСОБА_1 раніше не судимий, позитивно характеризується, згідно висновку органу пробації доцільно відбування ним покарання без ізоляції від суспільства.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги прокурора не убачається.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 2 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк С.І. Кравченко В.В. Наставний