Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 154/3292/14-к

провадження № 51-1646км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42013020110000078, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Добре Камінь-Каширського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Локачі Волинської області, жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 лютого 2021 року засуджено:

ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання «майор податкової міліції»;

ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_7 позбавлено спеціального звання «старший лейтенант податкової міліції».

На підставі ст.ст. 75 76 КК України ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ухвалено звільнити від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо кожен з них протягом іспитового строку тривалістю 3 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 , судові рішення щодо якого не оскаржено.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , грубо порушуючи свої службові обов`язки та обмеження, передбачені ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206- I, статті 348 350 354 Податкового кодексу України, явно ігноруючи вимоги діючого законодавства та принципову позицію державної політики щодо боротьби з корупцією, здійснюючи функції представників влади, будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, та працівниками правоохоронного органу, умисно використали надані їм владні повноваження в особистих корисливих цілях та вчинили умисне кримінальне правопорушення у сфері службової діяльності за таких обставин.

На початку червня 2014 р. ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою в групі зі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , з метою протиправного збагачення з використанням наданої їм влади, шляхом вимагання, вирішили одержати неправомірну вигоду у значному розмірі від ОСОБА_10 , який на законних підставах відповідно до ліцензії Міністерства транспорту та зв`язку від 23 березня 2011 року № 504969 здійснював міжнародні пасажирські перевезення, за не перешкоджання йому у здійсненні такої законної діяльності.

З цією метою 03 червня 2014 року ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_7 організували зустріч з ОСОБА_10 неподалік приміщення відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, що в м. Луцьку на вул. Винниченка, 27-А, в ході якої висунули останньому незаконну вимогу щодо необхідності передачі їм в якості неправомірної вигоди грошових коштів в сумі 5 000 дол. США за не перешкоджання йому у здійсненні законної діяльності з міжнародних пасажирських перевезень та повідомили, що у разі відмови надати неправомірну вигоду, вони шляхом вчинення дій з використанням наданої їм влади будуть штучно створювати ОСОБА_10 різного роду перепони в ході проходження ним митного контролю при перетині кордону, ініціювати посилений огляд транспортного засобу на предмет незаконного переміщення в ньому через державний кордон до країн Європи тютюнових виробів, в ході якого будуть ініціювати питання щодо скасування ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів. Сприймаючи висунуту працівниками правоохоронного органу вимогу як реальну погрозу та зважаючи на можливість настання негативних наслідків, ОСОБА_10 змушений був погодитися на незаконні вимоги обвинувачених щодо передачі їм неправомірної вигоди. У подальшому вони в телефонному режимі домовилися про те, що ОСОБА_10 передасть їм 3 000 дол. США, а згодом ще 2 000 дол. США.

Продовжуючи свої злочинні дії, 03 липня 2014 року в с. Війниця Локачинського району поблизу кафе «Веселка», в автомобілі сірого кольору марки «БМВ Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_7 , будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, діючи умисно, з використанням наданої йому влади, переслідуючи корисливу зацікавленість, реалізовуючи спільний з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 злочинний умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоди у значному розмірі, під час зустрічі з ОСОБА_10 за попередньою вимогою одержав від останнього в якості неправомірної вигоди 3 000 дол. США, що відповідно до офіційно встановленого Національним Банком України (далі - НБУ) станом на 03 липня 2014 року курсу гривні до долара США складає 35 523,30 грн, за не перешкоджання у здійсненні ним законної діяльності з міжнародних пасажирських перевезень.

Продовжуючи реалізацію спільного з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 злочинного умислу на одержання решти неправомірної вигоди, ОСОБА_7 14 серпня 2014 року близько 20:00 повторно зустрівся з ОСОБА_10 на АЗС «WOG», розташованій на вул. Устилузька, 140 у м. Володимир-Волинський, в автомобілі марки «БМВ Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_10 , де за попередньою вимогою одержав від останнього решту неправомірної вигоди у сумі 2 000 дол. США, що відповідно до офіційно встановленого НБУ станом на 14 серпня 2014 курсу гривні до долара США складає 26 183,40 грн, за не перешкоджання у здійсненні ним законної діяльності з міжнародних пасажирських перевезень.

Всього обвинувачені за попередньою змовою отримали від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у значному розмірі на загальну суму 61 706,70 грн.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 у першій декаді серпня 2014 року, діючи умисно, повторно, за попередньою змовою в групі з обвинуваченим ОСОБА_9 , з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, з використанням наданої їм влади, вирішили одержати неправомірну вигоду від ОСОБА_11 , яка за їхніми оперативними даними займалася діяльністю, пов`язаною з незаконною оптовою торгівлею товарами підакцизної групи, а саме тютюновими виробами, як на території України, так і на території Республіки Польща, за невжиття відповідних заходів з припинення такої незаконної діяльності та непритягнення ОСОБА_12 до встановленої законом відповідальності.

З цією метою 12 липня 2014 року близько 15:30 ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 висунули незаконну вимогу ОСОБА_11 про передачу їм в якості неправомірної вигоди 2 000 дол. США за не вжиття з їх боку відповідних заходів з припинення такої діяльності, погрожуючи у випадку відмови створити різного роду перепони та вжити заходи щодо припинення такої діяльності та притягнення її до встановленої законом відповідальності. Сприймаючи висунуту вимогу як реальну погрозу та побоюючись за наслідки, 14 серпня 2014 року близько 20:15 ОСОБА_11 зустрілася зі ОСОБА_7 і в автомобілі марки «Volkswagen Polo», р.н. НОМЕР_2 , останній одержав від ОСОБА_11 в якості неправомірної вигоди 2 000 дол. США, що відповідно до офіційно встановленого НБУ станом на 14 серпня 2014 року курсу гривні до долара США складає 26 183,40 грн.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 та ОСОБА_9 також обвинувачувалися в тому, що в кінці травня 2014 року, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення з використанням наданої їм влади, вирішили одержати неправомірну вигоду від підприємця ОСОБА_13 , який на законних підставах, відповідно до ліцензії №174321 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами від 20 липня 2013 року, здійснював діяльність, пов`язану з торгівлею на території України товарами підакцизної групи, а саме тютюновими виробами, за невжиття з їх боку відповідних заходів з припинення такої діяльності.

Всього обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення протягом червня-липня 2014 року та 04 серпня 2014 року за попередньою вимогою отримали неправомірну вигоду від ОСОБА_13 на загальну суму 17 871,75 грн за не перешкоджання у здійсненні ним законної підприємницької діяльності з реалізації тютюнових виробів.

Суд першої інстанції зробив висновок, що за епізодом отримання ОСОБА_7 та ОСОБА_9 неправомірної вигоди від ОСОБА_13 докази сторони обвинувачення не є беззаперечними, не доводять винності обвинувачених поза розумним сумнівом, а тому усі сумніви тлумачаться на користь обвинувачених. Аналізуючи надані за цим епізодом докази, суд вважав їх недостатніми, а викладені у них відомості - суперечливими та такими, що поза розумним сумнівом не доводять винуватості обвинувачених у вчиненні злочину, а тому виключив його з обвинувачення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_14 у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів - адвоката ОСОБА_8 задоволено, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задоволено частково, апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення. Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 лютого 2021 року в частині засудження ОСОБА_9 скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Виключено обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 додаткове покарання - конфіскацію майна. Ухвалено вважати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільненими від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України. На підставі п. 1 ч. 9 та ч. 10 ст. 100 КПК України повернуто ОСОБА_14 як законному володільцю добровільно надані нею стороні обвинувачення грошові кошти в розмірі 4 000 дол. США номіналом по 100 дол. США. Ухвалено стягнути з обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави по 1 216,41 грн процесуальних витрат за проведення експертиз. В іншій частині вирок суду залишено без зміни.

У цьому кримінальному провадженні постановлені такі судові рішення:

1. Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 грудня 2015 року, яким засуджено:

ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання «майор податкової міліції»;

ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162 КК України і ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) виправдано за недоведеністю винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень;

ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_7 позбавлено спеціального звання «старший лейтенант податкової міліції»;

ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_9 позбавлено спеціального звання «старший лейтенант податкової міліції».

2. Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2016 року, якою апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_14 задоволено частково, вирок місцевого суду від 30 грудня 2015 року стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (у частині засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України), ОСОБА_9 скасовано та призначено новий розгляд у Володимир-Волинському міському суді Волинської області в іншому складі суду. Вирок у частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 162 КК України та ч. 3 ст. 368 КК України (за епізодом отримання хабара від ОСОБА_15 у період з лютого 2010 року по березень 2013 року) залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо нього через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. На думку засудженого, показання ОСОБА_10 та працівників правоохоронних органів не доводять його винуватості в інкримінованому йому злочині. Вважає, що судом не було встановлено жодного факту отримання ним неправомірної вигоди від ОСОБА_10 самостійно чи за допомогою інших осіб, а також його поінформованості про вимагання цієї нагороди. При цьому засуджений посилається на правові висновки, зазначені в постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 686/13801/16-к, провадження № 51-4160кмо20), та зазначає, що ОСОБА_7 і ОСОБА_9 йому не підпорядковувалися, як начальнику сектору, він згідно з посадовими інструкціями не мав повноважень створити будь-які перешкоди ОСОБА_10 при перетині кордону.

На думку засудженого, порушенням кримінального процесуального закону є зазначення в обвинувальному акті його статусу як підозрюваного.

У касаційній скарзі захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення щодо його підзахисного через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Стверджує, що, як убачається з обвинувального акту щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , вони підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а не обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, а тому обвинувальний акт, на його думку, не відповідає вимогам ст. 291 КПК України щодо наведення обвинувачення. Вважає, що суд 1-ї інстанції допустив визнання винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_9 поза межами кримінального провадження, а суд апеляційної інстанції не перевірив і не спростував доводів його апеляційної скарги в цій частині.

Зазначає, що досліджені судами попередніх інстанцій матеріали кримінального провадження не містять витягу про реєстрацію кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР, за заявою ОСОБА_12 від 13-14 серпня 2014 року, постанови про об`єднання кримінальних проваджень.

Зазначає, що огляд автомобіля, що перебував у володінні ОСОБА_7 , 14 серпня 2014 року проведено без належних правових підстав. Вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив його доводів у цій частині. При цьому захисник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 23 травня 2018 року (справа N 159/451/16-к); від 26 березня 2019 року (справа N 752/3929/15-к, провадження N 51-6541км 18), від 03 серпня 2022 року (справа № 573/2028/19, провадження № 51-1535 км 20).

Стверджує, що апеляційний суд не наводить жодного мотиву щодо перевірки доводів його апеляційної скарги у частині оцінки наданих до суду стороною обвинувачення в поза процесуальний спосіб документів про походження грошових коштів за епізодом від 14 серпня 2014 року.

Позиції учасників судового провадження

ПрокурорОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 .

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_8 , колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку на підставі положень статей 433 438 КПК України. Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим судом.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України визначено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про безпідставність його засудження, оскільки ОСОБА_7 і ОСОБА_9 йому не підпорядковувалися, як начальнику сектору, і він згідно з посадовими інструкціями не мав повноважень створити будь-які перешкоди ОСОБА_10 при перетині кордону, не є слушними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року № 1261-VII), за епізодами, які суд визнав доведеними, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, місцевий суд дослідив докази та на підтвердження їх винуватості (за епізодом вимагання та одержання неправомірної вигоди у ОСОБА_10 ) обґрунтовано послався, у тому числі, на: протокол прийняття заяви від останнього, його показання під час допиту як свідка у суді, який ствердив, що першочергово з ініціативи ОСОБА_7 зустрівся з обвинуваченими, які висунули йому вимогу сплатити неправомірну вигоди в розмірі по 1000 дол. США з автобуса за неперешкоджання у здійсненні перевезень. ОСОБА_10 зазначав, що у зв`язку зі спливом часу не пам`ятає усіх обставин достеменно, проте підтвердив у суді факт передачі ним неправомірної вигоди у розмірі 3 000 та 2 000 дол. США ОСОБА_7 , з достатньою повнотою описав обставини таких зустрічей.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що такі його показання цілком узгоджуються із даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 28 жовтня 2014 року за його участю; показаннями свідка ОСОБА_16 , який ствердив у суді, що влітку 2014 року ОСОБА_7 просив його познайомити з ОСОБА_10 ; даними протоколу огляду місця події від 14 серпня 2014 року, якими підтверджується факт виявлення та вилучення у автомобілі ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 2000 дол. США та 26 000 грн, які він обміняв у ОСОБА_14 , а саме 2000 дол. США на 2000 дол. США іншими купюрами, 2000 дол. США, які обмінені на 26 000 грн, на деяких з них було виявлено видимі сліди нашарувань сторонньої речовини, яка світилася в ультрафіолетових променях. Окрім того, свідок ОСОБА_14 у суді підтвердила факт обміну ОСОБА_7 14 серпня 2014 року у неї 2000 дол. США на 26 000 грн та ще 2000 дол. США на 2000 дол. США іншими купюрами, водночас, заперечила його версію позики таких коштів у неї на придбання житла; даними протоколу огляду грошових коштів, добровільно виданих ОСОБА_14 від 15 серпня 2014 року стверджується факт, що грошові кошти, які в неї поміняв ОСОБА_7 , є саме тими коштами, що вручалися ОСОБА_10 , і які останній передавав йому як неправомірну вигоду, а відповідно до протоколу від 15 серпня 2014 року ОСОБА_7 було затримано безпосередньо після одержання від ОСОБА_10 неправомірної вигоди в розмірі 2000 дол. США, що також підтверджується безпосередньо дослідженим в ході судового розгляду відеозаписом даних подій.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 (за епізодом одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 ) обґрунтовано даними її заяви від 13 серпня 2014 року про вимагання у неї грошових коштів працівниками податкової служби; показаннями, наданими нею безпосередньо у суді, за змістом яких перша чітко та послідовно описала обставини вчиненого, у тому числі з достатньою повнотою відповідаючи на запитання сторони захисту - захисників обвинувачених, вказала на розмір неправомірної вигоди, а також описала деталі передачі таких коштів ОСОБА_7 . Суд першої інстанції також врахував, що обставини вчиненого підтверджуються і даними протоколу огляду місця події від 14 серпня 2014 року; показаннями свідка ОСОБА_14 , наданими у суді, даними протоколу огляду добровільно виданих нею грошових коштів від 15 серпня 2014 року та протоколу одночасного допиту осіб від 21 серпня 2014 року між підозрюваним ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_11 .

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 13 травня 2014 року № 1261-VII) належним чином обґрунтовано та вмотивовано.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Дії ОСОБА_6 , які виразилися в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у значному розмірі для себе та третіх осіб за не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням, суд правильно кваліфікував за ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції Закону станом на дату вчинення злочину).

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 , які виразилися в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі для себе та третіх осіб за не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, повторно, за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з вимаганням, суд правильно кваліфікував за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на дату вчинення злочинів).

Не є релевантним посилання засудженого ОСОБА_6 на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 686/13801/16-к, провадження № 51-4160кмо20) як на доказ відсутності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки винуватість ОСОБА_6 підтверджено дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу доказами.

При перевірці доводів апеляційних скарг на предмет недопустимості доказів, покладених в основу обвинувачення судом, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 06 червня 2014 року у ОСОБА_10 , який безпосередньо досліджувався судом, містить достатній виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та підпис заявника про попередження кримінальної відповідальності згідно зі ст. 383 КК України, і невідповідностей її вимогам Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в СБУ заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої наказом Центрального управління СБУ 16 листопада 2012 року за № 515 та зареєстрованої в МЮУ 04 грудня 2012 року за № 2022/22334, не установлено.

Довід захисника ОСОБА_8 про те, що огляд автомобіля, що перебував у володінні ОСОБА_7 , 14 серпня 2014 року проведено без належних правових підстав, не є слушним.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, огляд місця події, що мав місце 14 серпня 2014 року, у порядку судового контролю узаконений ухвалою слідчої судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 серпня 2014 року, тому доводи сторони захисту, що при проведенні даної слідчої (розшукової) дії убачається невідповідність вимогам статей 214 223 237 КПК України, свого підтвердження не знайшли.

Посилання захисника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 23 травня 2018 року (справа N 159/451/16-к); від 26 березня 2019 року (справа N 752/3929/15-к, провадження N 51-6541км18), від 03 серпня 2022 року (справа № 573/2028/19, провадження № 51-1535км20), не є релевантними у цьому кримінальному провадженні.

Довід захисника ОСОБА_8 про те, що досліджені судами попередніх інстанцій матеріали кримінального провадження не містять витягу про реєстрацію кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за заявою ОСОБА_12 від 13-14 серпня 2014 року, є безпідставним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зміст фабули про внесення до ЄРДР даних щодо фактів вчинення кримінального правопорушення від 14 серпня 2014 року стосовно ОСОБА_12 повністю узгоджується зі змістом обсягу пред`явленого обвинувачення. За таких обставин, на думку колегії суддів Верховного Суду, довід касаційної скарги захисника ОСОБА_8 про неправильне зазначення дати внесення до ЄРДР у цілому не свідчить про наявність такого істотного порушення, яке би перешкодило чи могло перешкодити постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Також є безпідставним довід захисника ОСОБА_8 про те, що матеріали кримінального провадження не містять постанови про об`єднання кримінальних проваджень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Волинської області ОСОБА_17 від 29 серпня 2014 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 42014030000000102 від 10 червня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, об`єднані в одне провадження з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадження за № 42014030000000151 від 20 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за № 42014030000000156 від 29 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та № 42014030000000157 від 29 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, про що постановлено внести відомості до ЄРДР і об`єднаному кримінальному провадженню присвоєно № 42014030000000102. Також постановою прокурора ОСОБА_17 від 21 жовтня 2014 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 42014030000000102 від 10 червня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України, ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції від 05 грудня 2012 року), об`єднано в одне провадження з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 42013020110000078 від 19 вересня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 162 КК України, про що постановлено внести відомості до ЄРДР і об`єднаному кримінальному провадженню присвоєно № 42013020110000078 (т. 2, а.к.п. 145-149).

Доводи у скаргах про те, що в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_9 підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а не обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, є слушними, однак, на переконання Верховного Суду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого кримінального правопорушення, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель кримінального правопорушення, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Визначаючи основні терміни КПК України, у п. 13 ч. 1 ст. 3 законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України, є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Далі обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку (ст. 293 КПК України). Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах (ч. 1 ст. 337 КПК України).

Власне висунення публічного обвинувачення здійснюється в умовах змагальності у судовому розгляді, коли прокурор оголошує короткий виклад або повний текст обвинувального акта (ч. 2 ст. 347 КПК України), а суд роз`яснює суть обвинувачення і з`ясовує у обвинуваченого, чи зрозуміле воно йому (ч. 1 ст. 348 КПК України).

Таким чином, системно-структурний аналіз норм КПК України доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов`язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

До процедури висунення обвинувачення в порядку, передбаченому КПК України, на стадії досудового розслідування особа перебуває у статусі підозрюваного.

За таких обставин Верховний Суд робить висновок, що відсутність вказівки в обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_9 на їх обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило судам нижчих інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, й таким, що є підставою для їх скасування.

Не є слушним довід захисника ОСОБА_8 про те, що апеляційний суд не наводить жодного мотиву щодо перевірки доводів його апеляційної скарги у частині оцінки наданих до суду стороною обвинувачення в поза процесуальний спосіб документів про походження грошових коштів за епізодом від 14 серпня 2014 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, протокол огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_11 від 14 серпня 2014 року 2000 дол. США, які були оброблені препаратом «Промінь-1», для вручення їх службовим особам податкової міліції як неправомірну вигоду, а також докази за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій суд першої інстанції визнав недопустимими доказами, а суд апеляційної інстанції погодився з таким рішенням місцевого суду.

Призначене ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50 65 КК України і у скаргах не оспорюється.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404 405 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України. При цьому, задовольняючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_14 у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів - адвоката ОСОБА_8 , частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, залишаючи без задоволення апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави постановлення цього рішення.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягають задоволенню. Підстави для закриття кримінального провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 лютого 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3