Історія справи

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

судова справа № 742/318/18

провадження № 51-9860км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Могильного О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Кузнецова С. М.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Фесика І. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017271210000101, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника Фесика І. А. на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 травня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 14 травня 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн, із позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції на строк 2 роки.

Вирішено питання про стягнення судових витрат та про долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у службовому підробленні, а саме в умисному внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчиненому за таких обставин.

Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 01 грудня 2016 року № 237 о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду слідчого слідчого відділення Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області та має спеціальне звання «лейтенант поліції», є працівником правоохоронного органу, у зв`язку з чим здійснює функції представника влади, тобто є службовою особою відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України.

Згідно з вимогами пунктів 1-8 розділу 6 Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України, введеного в дію наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 липня 2017 року № 570 (далі - Положення), пунктів 5.1-5.9 розділу 5 Положення про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України, введеного в дію наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 року № 686, яке діяло до 06 липня 2017 року, та відповідно до функціональних обов`язків слідчого Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 є службовою особою органу Національної поліції України, уповноваженою в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, під час досудового розслідування самостійно приймати процесуальні рішення, крім як у випадках, коли законом передбачено винесення рішення слідчого судді, суду або згоду прокурора чи погодження керівника органу досудового розслідування або якщо рішення про його проведення приймає виключно прокурор, і є відповідальним за законне та своєчасне виконання цих рішень.

Відповідно до п. 3 розділу 6 чинного Положення при виконанні своїх службових обов`язків слідчий зобов`язаний: під час досудового розслідування дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та інших законів України; забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК України строків; виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі; забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження; не вчиняти жодних дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об`єктивності та неупередженості.

ОСОБА_1 , здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017270210000380 від 04 березня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, за фактом викрадення телефону марки «Fly Era Nano 6» невстановленою слідством особою 03 березня 2017 року на Центральному ринку в м. Прилуках у громадянки ОСОБА_2 , усупереч указаним вимогам нормативно-правових актів з метою ухилення від виконання своїх функціональних обов`язків у період із 04 березня по 29 липня 2017 року в неустановленому слідством місці склав офіційний документ - постанову про закриття вказаного кримінального провадження, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що 23 липня 2017 року до Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області надійшла заява від ОСОБА_2 з проханням закрити кримінальне провадження, розпочате за її заявою, оскільки вона знайшла мобільний телефон в куртці, який випав через дірку в кишені і був у розрядженому стані, а написання заяви було передчасним, і претензій ні до кого не має.

ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що відомості, вказані в документі, не відповідають дійсності, долучив заяву до матеріалів вищевказаного кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, склав і підписав постанову про закриття вказаного кримінального провадження та 29 липня 2017 року у службовому приміщенні в м. Прилуках Чернігівської області (вул. Котляревського, 55) зробив позначку в ЄРДР про закриття кримінального провадження та направив потерпілій ОСОБА_2 повідомлення про закриття кримінального провадження, видавши завідомо неправдивий документ і таким чином спричинивши негативні наслідки, які виразились у підриві авторитету органів Національної поліції України як суб`єкта, на якого покладено визначені законодавством повноваження зі здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, а також у порушенні прав потерпілої ОСОБА_2 на повне, всебічне, об`єктивне розслідування вчиненого щодо неї злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та його закрити у зв`язку із відсутністю в його діях події або складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Вважає, що суд першої інстанції не довів наявності суб`єктивної та об`єктивної сторони складу цього злочину, а також не довів, що подія злочину, яка зазначена в обвинувальному акті відбулась взагалі. Крім того, засуджений зазначає про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 та ч. 2 ст. 439 КПК України, оскільки не виконав вказівок касаційного суду, які містяться в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року та формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину, належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів для їх спростування.

У касаційній скарзі захисник Фесик І. А. порушує питання про скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом першої інстанції, який, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, встановивши при цьому, що останній не писав заяви від імені ОСОБА_2 , усупереч вимогам ст. 337 КПК України вийшов за межі пред`явленого обвинувачення. Крім того, вважає, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не довели наявності в діях його підзахисного суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на зазначенні порушення та не виконав вказівок касаційного суду, які містяться в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року, а тому його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 та ч. 2 ст. 439 КПК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник Фесик І. А., а також засуджений ОСОБА_1 , кожен окремо підтримали свої касаційні скарги та просили їх задовольнити, скасувати судові рішеннята закрити кримінальне провадження.

Прокурор вважав, що доводи сторони захисту у касаційних скаргах є безпідставними, а судові рішення - законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що вони, по суті, порушують питання про перегляд судових рішень у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог статей 433, 438 КПК України не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судами.

Матеріали провадження свідчать, що місцевий суд, установивши обставини кримінального провадження та проаналізувавши зібрані органом досудового слідства докази, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, з огляду на нижченаведене.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не визнав.

Незважаючи на позицію засудженого місцевий суд проаналізував

і належним чином оцінив показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Показання зазначених учасників кримінального провадження місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться: у постанові про закриття кримінального провадження від 29 липня 2017 року; у постанові про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 28 липня 2017 року; у повідомленні громадянці ОСОБА_2 за підписом слідчого Прилуцького відділу полоції ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження; у протоколі огляду від 03 листопада 2017 року; у висновку експерта № 5824-5826/17-24 від 26 грудня 2017 року; у протоколі огляду від 18 січня 2018 року; у журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області розпочатого з 01 січня 2017 року (інвентарний № 263); у журналі реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою до вказаного відділу поліції розпочатого 03 січня 2017 року (інвентарний № 278); у журналі обліку вхідної документації за 2017 рік (інвентарний № 306); у журналі обліку вхідних документів Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області за 2017 рік (інвентарний № 321); у журналі обліку вхідних документів вказаного відділу поліції за 2017 рік (інвентарний № 330); у затверджених начальником Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області функціональних обов`язків слідчого вказаного відділу поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1, тощо.

З оскаржуваного вироку суду першої інстанції вбачається, що згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у внесенні ним як службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

З урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених судом, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України є правильною.

Доводи засудженого та його захисника, наведені ними у своїх касаційних скаргах, про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину, а саме суб`єктивної та об`єктивної сторони злочину, а також відсутності події цього злочину, є безпідставними.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 366 КПК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити.

Об`єктивна сторона службового підроблення полягає в перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України подія злочину розуміється як елемент об`єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певному часі, місці та певним способом.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа.

Як було встановлено під час судового слідства, ОСОБА_1 будучи працівником правоохоронного органу, тобто був службовою особою, здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017270210000380, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, за фактом викрадення 03 березня 2017 року у громадянки ОСОБА_2 , невстановленою слідством особою, мобільного телефону.

Вищевказане кримінальне провадження за заявою ОСОБА_2 перебувало у провадженні слідчого ОСОБА_1 понад чотири місяці.

В період з 04 березня по 29 липня 2017 року ОСОБА_1 склав постанову про закриття вказаного кримінального провадження, до якої вніс відомості про те, що 23 липня 2017 року до Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області надійшла заява від ОСОБА_2 з проханням закрити кримінальне провадження, розпочате за її заявою, оскільки вона знайшла мобільний телефон в куртці, який випав через дірку в кишені і був у розрядженому стані, а написання заяви було передчасним, і претензій ні до кого вона не має.

Після складання вказаної постанови про закриття кримінального провадження, ОСОБА_1 підписав цей документ та 29 липня 2017 року зробив відмітку у ЄРДР про закриття кримінального провадження № 12017270210000380 та направив потерпілій ОСОБА_2 повідомлення про закриття цього провадження.

Разом із цим процесуальний керівник у кримінальному провадженні за фактом крадіжки мобільного телефону у громадянки ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , при з`ясуванні законності прийнятого рішення слідчим ОСОБА_1, в телефонній розмові з потерпілою з`ясував, що вона не писала жодних заяв про знахідку свого телефону.

Крім того, як встановив місцевий суд ОСОБА_2 жодного разу після звернення із заявою про вчинення злочину, а саме крадіжки її телефону, у Прилуцькому відділі поліції не перебувала та офіційно письмові звернення в тому числі і поштовим зв`язком не направляла.

При цьому місцевий суд звернув увагу на те, що ОСОБА_2 після подання нею зави про вчинення крадіжки її телефону, жодного разу до вищевказаного відділу поліції слідчим ОСОБА_1 невикликалась.

Таким чином внесення ОСОБА_1 недостовірної інформації у постанову про закриття провадження у сукупності з обставинами кримінального провадження, а також з характером та послідовністю дій, вчинених ОСОБА_1 , вказують на те, що у нього був прямий умисел на внесення як службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Також вищевказані обставини спростовують доводи сторони захисту про відсутність події злочину.

Крім того, доводи захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі пред`явленого його підзахисному обвинувачення, виключивши з обвинувачення твердження про те, що ОСОБА_1 не писав заяви від імені ОСОБА_2 , а також твердження про використання ОСОБА_1 підробленої заяви від імені потерпілої ОСОБА_2 , є неспроможними, оскільки такі обставини не впливають на обсяг пред`явленого йому обвинувачення та не тягнуть за собою зміну кваліфікації його дій чи обтяження його покарання.

Таким чином, доводи засудженого та його захисника, викладені в касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційного суду вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України, є правильною.

Крім того, аналогічні доводи викладені в касаційних скаргах сторони захисту, були наведені в апеляційній скарзі захисника Фесика І. А., їх перевірив суд апеляційної інстанції та визнав безпідставними. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника, в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, також апеляційний суд дотримався вимог ч. 2 ст. 439 цього Кодексу.

Покарання призначено ОСОБА_1 з урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через м`якість чи суворість колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 травня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги ОСОБА_1 та його захисника Фесика І. А.- без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько О. П. Могильний В. В. Наставний