Історія справи

Ухвала ККС ВП від 12.11.2019 року у справі №263/2359/17

Постанова

іменем України

4 червня 2020 року

м. Київ

справа № 263/2359/17

провадження № 51-5540км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О.О.,

прокурора Дехтярук О.К.,

а також у режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисників Хмаріної О.В., Альбермах Н.М.,

засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Хмаріної О.В., засудженого ОСОБА_3 та його захисника Альбермах Н.М. на вирок Донецького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050770000005, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого, останній раз - за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 березня 2018 року засуджено:

ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 30 червня 2017 року покаранням, призначеним за новим вироком, призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 2 місяці та остаточно ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 2 місяці без конфіскації майна;

ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2017 року, покаранням, призначеним за новим вироком, призначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців та остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено у вигляді тримання під вартою та згідно з ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбуття покарання кожному з них строк попереднього ув`язнення з 11 січня по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено долю речових доказів.

Донецький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 покарання й рішення щодо зарахування строку попереднього ув`язнення і постановив у цій частині свій вирок від 10 вересня 2019 року, яким:

ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 187 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців без конфіскації майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року, призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 серпня 2016 року, у виді позбавлення волі на строк 6 місяців та призначив ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців без конфіскації майна;

ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 лютого 2017 року призначив ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 2 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців та призначив ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

Крім того, апеляційний суд зарахував ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у строк призначеного кожному з них покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 10 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_2 і неповнолітній ОСОБА_3 приблизно о 00:10 1 січня 2017 року, перебуваючи поблизу ДОСААФ у м. Маріуполі (просп. Миру, 1), діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на ОСОБА_1 , поєднаний із насильством, яке є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, та заподіяли останньому тяжких тілесних ушкоджень.

У ході нападу ОСОБА_2 підійшов ззаду до потерпілого ОСОБА_4 , схопив його за праву руку та повалив на землю. В цей момент з голови потерпілого впали навушники, а з кишені його куртки випав МР-3 плеєр. Після цього ОСОБА_2 сів на потерпілого зверху та завдав йому численних ударів по обличчю кулаками. З метою опору ОСОБА_1 обхватив правою рукою шию ОСОБА_2 , однак ОСОБА_3 ударив його ногою в обличчя, внаслідок чого потерпілий відпустив ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 ще раз вдарив його ногою в обличчя. Підвівшись, ОСОБА_2 також завдав ОСОБА_1 численних ударів ногами в обличчя та голову.

Такими спільними умисними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заподіяли ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми (численні забої м`яких тканин голови і обличчя, забою головного мозку легкого ступеня тяжкості, багатооскольчатого перелому кісток лицьового черепу з вдавленням фрагментів і лінійним розповсюдженням перелому на основу черепа, оскольчатого перелому кісток носа), які за ступенем тяжкості належать до тяжких як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Подавивши таким чином волю потерпілого до опору, ОСОБА_3 підняв із землі належний ОСОБА_1 рюкзак із його речами, а ОСОБА_2 - підняв навушники та плеєр. Заволодівши майном потерпілого на загальну суму 1271 грн, засуджені покинули місце вчинення злочину та спільно розпорядилися цим майном.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Хмаріна О.В. в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що цей суд не надав належної оцінки доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, та не навів мотивів, з яких дійшов висновку про необґрунтованість цих скарг. Стверджує про недоведеність викладених у вироку обставин кримінального правопорушення та неврахування як пояснень засуджених про відсутність попередньої змови на вчинення злочину, так і суперечностей у показаннях потерпілого. З огляду на те, що апеляційний суд, на думку захисника, неправильно проаналізував обставини кримінального провадження, це призвело до надання неправильної оцінки діям ОСОБА_2 , оскільки об`єктивна та суб`єктивна сторона інкримінованого злочину в його діях відсутня. Також вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає що апеляційний суд неправильно застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Засуджений ОСОБА_2 у поданій ним касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував пояснень щодо наявності в його діях ознак складу злочинів, передбачених статтями 123 або 124 КК України, з огляду на недоведеність жорстокого поводження з потерпілим з метою заволодіння його майном. Також заперечує попередню змову із ОСОБА_3 на вчинення злочину. Вважає, що надання неправильної оцінки його діям у вироку призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості.

У касаційній скарзі захисник Альбермах Н.М. в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати вирок апеляційного суду як необґрунтований і немотивований та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на недоведеність вчинення ОСОБА_3 злочину, за який його засуджено, з огляду на відсутність об`єктивної та суб`єктивної сторін, неправильну кваліфікацію його дій та відсутність попередньої змови з іншим засудженим. Не погоджується з наданою судами оцінкою окремих доказів.

Засуджений ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що його дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 185 і ст. 123 КК України. Стверджує про недопустимість доказів, на яких ґрунтуються висновки суду. Зазначає про неправильне застосування положень ст. 65, а також ч. 4 ст. 70 та ч. 5 ст. 71 КК України під час призначення покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 надійшли заперечення від прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, в яких останній просить залишити вирок суду другої інстанції без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення як необґрунтовану.

У судовому засіданні засуджені ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх захисники Хмаріна О.В., Альбермах Н.М. просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.

Потерпілий ОСОБА_1 не заперечував щодо доводів, викладених у касаційних скаргах засуджених та захисників.

Прокурор Дехтярук О.К. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без зміни як законні, а касаційні скарги засуджених та захисників - без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, а керується обставинами, встановленими цими судами.

Аргументи сторони захисту щодо незгоди з даною судами оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Дослідивши вказані докази, суд визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що доводи, викладені в касаційних скаргах, щодо кваліфікації дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК України є аналогічними за своїм змістом наведеним в апеляційних скаргах доводам сторони захисту і були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, детально перевіривши їх, обґрунтовано визнав безпідставними із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Так, сторона захисту в касаційних скаргах стверджує, що при розгляді кримінального провадження було неправильно встановлено мотив, із якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинили злочинні дії щодо ОСОБА_1 . Крім того, сторона захисту з наведенням відповідних доводів обґрунтовує відсутність попередньої змови між ними.

Питання про наявність у діях засуджених такої кваліфікуючої ознаки розбою, як корисливий мотив ретельно перевірялося і судом першої, і апеляційної інстанцій, та з цього приводу в судових рішеннях наведено достатньо аргументовані мотиви.

Так, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися на показання потерпілого, який детально розповідав про обставини злочину, зокрема щодо послідовності дій засуджених, локалізацію та характер завданих йому тілесних ушкоджень, а також упізнав викрадені в нього речі. Крім того, було досліджено дані протоколів слідчих дій, а також висновки судово-медичних експертиз із приводу наявних у потерпілого тілесних ушкоджень та інші письмові докази у кримінальному провадженні.

Об`єктивних підстав не довіряти показанням потерпілого у судів не було, оскільки зазначені ним обставини підтверджені дослідженими в ході судового розгляду доказами. До цієї події потерпілий не був знайомий із засудженими, що фактично виключає можливість існування неприязних відносин між ними, а отже, і мотив обмовити останніх.

При цьому про єдиний домінуючий корисливий мотив злочину свідчить характер розвитку подій, узгодженість та направленість дій засуджених, які ще до моменту виконання об`єктивної сторони діяння, помітивши раніше незнайомого їм ОСОБА_1 , спочатку звернулися до нього з незначного приводу, попросивши цигарку, потім почали переслідувати, а наздогнавши, напали на потерпілого, спричинили тяжкі тілесні ушкодження з метою подолання опору та заволоділи належним йому майном.

Отже, факт протиправного заволодіння майном потерпілого за відсутності інших мотивів для заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень та подальше розпорядження цим майном свідчать саме про вчинення розбійного нападу.

Вищевикладене спростовує і доводи засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що в їх діях наявний склад злочину, передбаченого статтями 123 або 124 КК України, адже небезпечного посягання, як і жодних дій (протизаконного насильства чи тяжкої образи), які б могли викликати у винних стан душевного хвилювання, потерпілий не вчиняв.

Твердження у касаційних скаргах про відсутність у діях засуджених попередньої змови на вчинення злочину є безпідставними.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

При цьому під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення єдиної мети.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що дії нападників були послідовними, узгодженими і охоплювалися єдиним умислом, співучасники разом застосовували насильство до потерпілого, а потім заволоділи його майном. Виконання кожним із засуджених під час цього нападу різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за статтями закону, які передбачають відповідальність за окремі злочинні дії (ч. 1 ст. 123 або 124 КК України для ОСОБА_2 та ст. 123 і ч. 2 ст. 185 КК України для ОСОБА_3 ), як про це просять засуджені та захисники в касаційних скаргах, оскільки судами беззаперечно, поза розумним сумнівом встановлено наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчать про їх попередню домовленість саме на вчинення розбою, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

Таким чином, дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Доводи захисників щодо незаконного відхилення судом клопотання про призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи не ґрунтуються на матеріалах справи, адже усупереч такому ствердженню суд першої інстанції задовольнив відповідне клопотання сторони захисту та призначив експертизу (комісійну судово-медичну експертизу від 14 листопада 2017 року № 58), висновок якої оцінив у вироку.

Доводи, наведені в касаційних скаргах, щодо невідповідності призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі кожного із засуджених унаслідок суворості є непереконливими.

Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, дані про особи винних, які раніше судимі, за місцем проживання характеризуються посередньо. Також місцевий суд врахував дані звіту служби у справах дітей щодо ОСОБА_3 , який вчинив злочин, будучи неповнолітнім.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив засудженим мінімальне покарання, передбачене законом України про кримінальну відповідальність за вчинений злочин.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного засудженим покарання дійшов висновку, що поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг злочинних дій засуджених, конкретні обставини та наслідки вчиненого злочину, який посягає не тільки на право власності, але й на життя і здоров`я особи. Поряд із цим апеляційний суд урахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , будучи раніше судимими за умисні злочини проти власності, знову вчинили умисний злочин.

Таким чином, апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість виправлення засуджених у разі призначення їм мінімального строку покарання зроблено без урахування передбачених ст. 65 КК України обставин.

На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, зваживши на мету покарання, призначив кожному із засуджених більш суворе за строком покарання у виді позбавлення волі, належним чином вмотивувавши своє рішення.

З урахуванням зазначених даних, тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин вчинення протиправних діянь, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_3 та ОСОБА_2 покарання в зазначеному розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на викладені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, підстав вважати призначене кожному із засуджених покарання несправедливим через суворість, а також підстав для пом`якшення покарання колегія суддів не вбачає.

Доводи, викладені у касаційних скаргах, про неправильне застосування судами норм матеріального права під час призначення засудженим покарання за сукупністю злочинів та вироків не заслуговують на увагу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1 січня 2017 року вчинили злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України. Отже, цей злочин було вчинено до постановлення попередніх вироків, за якими їм призначено покарання у виді позбавлення волі, що належить відбувати реально (вироків Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2017 року щодо ОСОБА_3 та від 13 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 ). Таким чином, апеляційний суд, призначаючи кожному із засуджених покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, вимог закону України про кримінальну відповідальність не порушив. Застосування при цьому принципу часткового складання покарань за вчинені злочини не суперечить положенням ч. 1 ст. 70 КК України.

Водночас новий злочин засуджені вчинили під час іспитового строку, встановленого кожному з них за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 серпня 2016 року, а тому на підставі ч. 1 ст. 71 КК України апеляційний суд правильно призначив остаточне покарання за сукупністю вироків.

Посилання у касаційних скаргах на неправильне зарахування апеляційним судом строку попереднього ув`язнення засуджених у строк відбування покарання є необґрунтованими. Так, за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, суд першої інстанції зарахував у строк покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із 11 січня по 20 червня 2017 року, а суд апеляційної інстанції додатково зарахував у цей строк період попереднього ув`язнення засуджених із 21 червня 2017 року по 10 вересня 2019 року.

Отже, наведені в касаційних скаргах засуджених та захисників мотиви щодо незгоди з вироком апеляційного суду не спростовують висновків цього суду і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цього судового рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги захисників та засуджених задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Донецького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та захисників Хмаріної О.В., Альбермах Н.М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко В.І. Остапук