Історія справи

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 237/2676/17

провадження № 51-165км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчука О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Діхтярук О.К.,

засудженого

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

захисника

(в режимі відеоконференції) Верченко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Верченко О.О. на вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року та вирок Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050690000627, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно 5000 грн та 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь останнього ще й 686,38 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 травня 2017 року близько 00:20 біля будинку № 29 на проспекті Соборному в м. Кураховому на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, ударив ОСОБА_3 кулаком в обличчя, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я, у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та синця.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, а скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнив частково, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК покарання у виді 120 годин громадських робіт, виключив з мотивувальної частини вироку у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, посилання на висновок експерта № 148 від 21 червня 2017 року, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник Верченко О . О . , посилаючись на недоведеність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Як зазначає захисник, вирок суду обґрунтований лише показаннями потерпілого та даними протоколу слідчого експерименту, чого недостатньо для засудження ОСОБА_1 . На думку Верченко О.О. , протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 не міг бути покладений в основу вироку, оскільки вказаний свідок не була допитана безпосередньо в суді, а тому цей доказ є недопустимим, як і висновок експерта щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, адже всупереч вимогам ст. 290 КПК медична документація, котру досліджував експерт, стороні захисту не відкривалась і була надана експерту в позапроцесуальний спосіб. Крім того, захисник стверджує, що суд у вироку не навів підстав для задоволення цивільних позовів та не обґрунтував розміру сум, які підлягають стягненню. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, безпосередньо не дослідив доказів, хоча мав зробити це з власної ініціативи, а тому рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Неправильним захисник вважає і те, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт, вмотивував таке рішення тим, що останній на час апеляційного перегляду справи не сплатив штрафу, хоча обвинувачений і не зобов`язаний був цього робити, оскільки вирок на той час ще не набрав законної сили. На думку захисника, апеляційний суд призначив засудженому суворе покарання, без урахування даних про особу ОСОБА_1 , який не судимий, характеризується задовільно, вчинив злочин невеликої тяжкості, будучи неповнолітнім, працює неофіційно та має можливість сплатити штраф.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та потерпілий ОСОБА_3 вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такий висновок місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (про те, як ОСОБА_1 спочатку вдарив ОСОБА_8 , а потім ОСОБА_3 в голову, від чого останній упав і втратив свідомість), свідком ОСОБА_9 , даними протоколів слідчих дій та висновком експерта.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я.

При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілих та свідка послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.

Необґрунтованими є доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 , яку, незважаючи на вжиті судом заходи, не було допитано в судовому засіданні. Як убачається з вироку, місцевий суд послався на зазначений протокол як на доказ у цілому, а не виключно на показання ОСОБА_7 , отримані в ході вказаної слідчої дії.

Під час слідчого експерименту свідок у присутності понятих показала про обставини вчинення ОСОБА_1 злочину. Вказана слідча дія проведена з дотриманням вимог ст. 240 КПК, а за її результатом складено відповідний протокол, зміст якого відповідає положенням ст. 104 КПК.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника стосовно недопустимості покладеного в основу обвинувального вироку доказу - висновку експерта, яким встановлено вид та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, то вони також безпідставними, виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до приписів ст. 290 КПК стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими ОСОБА_1 ознайомився 29 червня 2017 року.

Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Як убачається з матеріалів справи, в ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення виду та ступеня тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи.

Враховуючи, що зазначену експертизу проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними у суду не було.

Висновок експерта містить посилання на медичні документи, що були об`єктом експертного дослідження, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено. Тому посилання захисника на стадії перегляду вироку на недопустимість висновку експерта є необґрунтованими.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення покарання, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про неефективність застосування до ОСОБА_1 , який не був офіційно працевлаштований та не мав самостійного джерела доходів, покарання у виді штрафу.

При призначенні ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт апеляційний суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65, 100 КК, адже врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання, а також позицію потерпілого щодо призначення обвинуваченому покарання. Врахував суд і дані з досудової доповіді на ОСОБА_1 Обставиною, що пом`якшує його покарання, суд визнав вчинення злочину неповнолітнім, а обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з вищезазначеним висновком апеляційного суду і вважає, що призначене ОСОБА_1 цим судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Сторона захисту вирок місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржувала, а сторона обвинувачення клопотань у порядку ч. 3 ст. 404 КПК не подавала, а тому апеляційний суд з огляду на закріплений у ст. 22 КПК принцип змагальності сторін кримінального провадження та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості не мав підстав для самостійного дослідження та переоцінки доказів у кримінальному провадженні.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув подані стороною обвинувачення апеляційні скарги і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості ОСОБА_1 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим і вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом із тим, слушними є доводи касаційної скарги в частині неправильного вирішення цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Так, відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, серед іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому, виходячи із законодавчих положень у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується цивільного позову, суд першої інстанції наведених вимог не дотримався.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд у вироку формально зазначив, що цивільні позови потерпілих підлягають задоволенню, не перевірив усіх вимог позивачів, не оцінив наданих ними доказів відповідно до ст. 94 КПК, не обґрунтував та не вмотивував свого рішення в частині вирішення цивільного позову на виконання до вимог статей 370, 374 КПК, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень із використанням усіх процесуальних можливостей.

Тому вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

За таких обставин з урахуванням того, що оскаржений вирок у частині, яка стосуються вирішення цивільного позову, було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згадане рішення, а також ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Верченко О.О. задовольнити частково.

Вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року та вирок Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Марчук В.В. Наставний