Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 759/20101/23

провадження № 51-1577км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023100080002478 від 27 червня 2023 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Володимирівка Артемівського району Донецької області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,26 червня 2023 близько 12:30 до місця несення служби старшого ДОП Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 за адресою: бульв. Жуля Верна, 11-А, м. Київ, прибула ОСОБА_6 , якій було запропоновано надати пояснення з приводу перевірки матеріалів ЄО № 33984, № 33986, однак остання почала поводити себе зухвало, висловлюватись в бік ОСОБА_8 нецензурною лексикою та провокувати виникнення конфліктної ситуації, будучи агресивно налаштованою, на зауваження не реагувала та, усвідомлюючи, що остання є працівником правоохоронного органу, яка виконує свої службові обов`язки, умисно завдала ОСОБА_8 три удари в область правого плеча, та в подальшому вкусила останню за зап`ясток лівої руки, у результаті чого заподіяла потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені ним в касаційній скарзі, зазначає, що апеляційний суд:

- не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 не визнала своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, не вжила заходів для відшкодування потерпілій шкоди, не вибачилася перед останньою, а тому необґрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття;

- погоджуючись із призначеним покаранням у вигляді обмеження волі, у повній мірі не взяв до уваги обставини та тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винної, її зухвалу поведінку під час вчинення кримінального правопорушення та ставлення до його наслідків;

- безпідставно застосував до ОСОБА_6 приписи ст. 75 КК України, оскільки наявність на утриманні у засудженої неповнолітньої дитини не перешкодила їй вчинити злочин;

- ухвала апеляційного суду є невмотивованою і не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Письмових заперечень від інших учасників на касаційну скаргу прокурора до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Засуджена ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора, просила ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У цьому провадженні висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженої в касаційному порядку не оспорюються. Водночас зміст доводів касаційної скарги прокурора є аналогічними доводам, які він наводив у своїй апеляційній скарзі.

За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 419 КПК України вбачається, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Статтею 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи засудженій ОСОБА_6 покарання, дійшов висновку про можливість звільнення її від його відбування на підставі ст. 75 КК України.

У той же час апеляційний суд погодився з місцевим судом, який урахував тяжкість кримінального правопорушення та обставини, за яких воно було вчинено, незначні наслідки злочину, дані про особу винної, яка має на утриманні неповнолітню дитину, а також обставину, яка пом`якшують покарання, - щире каяття, та дійшов висновку, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризується ставленням винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Тож можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Як убачається з оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій дійсно залишили без ретельної перевірки доводи прокурора щодо безпідставного визнання щирого каяття збоку ОСОБА_6 обставиною, що пом`якшує їй покарання.

Однак, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких, обставини його вчинення, дані про особу винної, яка, зокрема на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, а також наявність на її утриманні неповнолітньої дитини, колегія суддів доходить переконання, що суди дійшли обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, яке відповідає вимогам статей 50 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів. Крім того, висновки суду про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням є достатньою мірою мотивовані та узгоджуються з вимогами ст. 75 КК України.

Тож, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням прийнято судом з дотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а дані про особу обвинуваченої свідчать про можливість її виправлення без реального відбування покарання.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засудженої, Суд вважає, що призначене покарання із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду.

У той же час касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни ухвали апеляційного суду.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3