Історія справи

Постанова

Іменем України

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 484/476/17

провадження № 51-33 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ляшка О.О.,

прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017150110000090 за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Воєводського Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1), такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки 1 місяць;

- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 грудня 2016 року приблизно о 10.00 год., заздалегідь плануючи викрадення чужого майна, підійшов до складських приміщень Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» Міністерства оборони України на вул. Кам'яномостівській, 5-Д у м. Первомайську Миколаївської області, де за допомогою лому вибив цеглу з вікна приміщення і через отвір проник до нього. З однієї з кімнат складського приміщення ОСОБА_1 таємно викрав 3 металевих диски від вантажного автомобіля вартістю 470 грн, які належали ОСОБА_3

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 20 грудня 2016 року приблизно о 09.00 год. ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 через отвори, які раніше були зроблені ОСОБА_1, проникли до зазначених складських приміщень, звідки таємно викрали металеву коробку передач вартістю 1128 грн, що належала ОСОБА_3

Крім того, ОСОБА_1 таємно шляхом проникнення до вказаного складського приміщення викрав майно вищезазначеного Консорціуму: 22 грудня 2016 року - на суму 2500 грн, 25 грудня 2016 року - на суму 1073 грн, 05 січня 2017 року - на суму 3487,25 грн, 09 січня 2017 року - на суму 499,20 грн, 10 січня 2017 року - на суму 888 грн.

Він же 13 січня 2017 року приблизно о 10.00 год. через отвір, який він пробив раніше, проник до приміщення парної, розташованої на території зазначених складських приміщень, де почав здійснювати демонтаж металевої конструкції у вигляді сходинок. Демонтувавши частину конструкції, ОСОБА_1 почув, що біля приміщення хтось знаходиться. Злякавшись, що його можуть помітити, він припинив свої дії та втік із місця вчинення злочину. Таким чином, засуджений не виконав усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не закінчив із причин, що не залежали від його волі.

Своїми діями ОСОБА_1 завдав Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» майнову шкоду в розмірі 8 447,45 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити судові рішення щодо нього та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, встановити іспитовий строк та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. Обґрунтовуючи свої доводи, засуджений зазначає, що суд при призначенні покарання недостатньою мірою врахував повне визнання ним своєї вини, щире каяття, а також те, що засуджений позитивно характеризується, відповідно до ст. 89 КК України не має судимостей, перебуває в тяжкому матеріальному становищі: має хвору матів, яка потребує допомоги; проживає разом із жінкою, котра не має роботи, і утримує неповнолітню дитину. Крім того, засуджений посилається на те, що він попросив вибачення у потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, повністю відшкодував їм завдану шкоду. За наведених у скарзі обставин ОСОБА_1 вважає призначене йому покарання надто суворим, оскільки, на його думку, наявні у суду дані про його особу давали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Наведені в касаційній скарзі засудженого твердження про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд дотримався положень статей 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, конкретні обставини злочинів та кількість епізодів крадіжок, ту обставину, що винний протягом місяця, заздалегідь готуючись, пошкоджуючи стіни будівель, викрадав майно, що належить Міністерству оборони України, припинив свою злочинну діяльність лише тоді, коли злякався викриття. Суд при призначенні покарання повною мірою врахував дані про особу ОСОБА_1, який у силу ст. 89 КК України не має судимостей, але раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів і після закінчення іспитового строку знову, умисно вчинив аналогічні злочини; крім того, ОСОБА_1 є працездатною особою молодого віку, однак постійного місця роботи та засобів до існування не має, що спростовує твердження засудженого про перебування на його утриманні хворої матері, яка працює, та непрацездатних родичів його співмешканки.

Врахувавши усі наведені дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без відбування ним реального покарання у виді позбавлення волі і призначив йому покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, що, на думку суду, є достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових злочинів.

Не погоджуючись із цим вироком, засуджений ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких вони просили змінити вирок суду першої інстанції та звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд у межах своїх повноважень у порядку, визначеному ст. 404 КПК України, розглянув у повному обсязі доводи, викладені в апеляційних скаргах, які за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, дійшов висновку про їх безпідставність і погодився з видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_1 районним судом.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини скоєного, те, що засуджений протягом місяця заздалегідь готувався до вчинення злочинів, вчинив 8 крадіжок, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення. Апеляційний суд дослідив усі дані про особу винного, на які посилався ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, урахував обставини, що пом'якшують покарання, і дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення винного можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано. Вважати їх необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 після винесення щодо нього судових рішень відновив пошкоджені стіни і повернув частину викрадених металевих виробів, не знижує ступеня тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень і не може бути підставою для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає. У зв'язку з цим, керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В.Білик О.П.Ємець В.І. Остапук