Постанова КГС ВП від 31.10.2023 року у справі №910/823/22

Друк

Пошук

723

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний господарський суд Верховного Суду

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Постанова КГС ВП від 31.10.2023 року у справі №910/823/22
Постанова КГС ВП від 31.10.2023 року у справі №910/823/22

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/823/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Губенко Н.М., Кондратової І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача - Гузієнка Я.М.,

від відповідача - Тодосієнка В.М.,

від третьої особи на стороні відповідача-1: Меньшикової О.Я.,

від третьої особи на стороні відповідача-2: Зайончковської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Майданевич А.Г., судді - Суліма В.В., Коротун О.М.)

від 15.05.2023

за позовом Національного банку України

до Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Кабінет Міністрів України,

2. Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія",

про зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року Національний банк України (надалі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації (надалі - Відповідач), в якому просив зобов`язати Відповідача включити до передавального акта від Відповідача до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" (надалі - Товариство) вимоги Позивача в розмірі 82 540 673,71 грн, які складаються з:

- трьох процентів річних у сумі 1 139 215,62 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12-відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- інфляційних втрат у сумі 1 219 606,43 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12-відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- заборгованості в сумі 36 702 149,12 грн по сплаті відсоткового доходу по 14-відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- трьох процентів річних у сумі 1 055 460,83 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14-відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- інфляційних втрат у сумі 3 116 470,69 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14-відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- трьох процентів річних у сумі 8 702 926,93 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

- інфляційних втрат у сумі 30 604 844,09 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідачем не було прийнято у встановлені строки рішення за результатами розгляду кредиторських вимог Позивача у межах процедури припинення Відповідача шляхом реорганізації, а тому існують підстави для зобов`язання комісії з реорганізації включити вимоги Позивача до передавального акта.

3. Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій він вказав на те, що після відкриття провадження у справі відбулися зміни в структурі боргу Відповідача перед Позивачем у зв`язку із надходженням 26 травня 2022 року коштів за облігаціями (ISIN UA4000178446) на рахунок банку в сумі 36 702 149,12 грн, що призначені для погашення заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14-відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук.

З огляду на це Позивач просив вважати прохальну частину позовної заяви викладеною в редакції: зобов`язати Відповідача включити до передавального акта від Відповідача до Товариства вимоги Позивача в розмірі 45 838 524,59 грн, які складаються з:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22 позовні вимоги задоволено повністю.

5. Зобов`язано Відповідача включити до передавального акта від Відповідача до Товариства вимоги Позивача в розмірі 45 838 524,59 грн, які складаються з:

6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на спростування визначеної Позивачем суми його вимог до Відповідача у загальному розмірі 45 838 524,59 грн.

7. Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов`язання перед Позивачем у вказаному розмірі, яке випливає з умов обігу емітованих Відповідачем облігацій (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук. Вказаний розмір зобов`язання не спростовано Відповідачем у межах розгляду справи. Доказів його припинення на момент прийняття рішення не надано.

8. Разом із тим суд першої інстанції врахував існування справи № 910/10721/21 за позовом Позивача до Відповідача, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України - про стягнення 82 492 407,87 грн у якості відсоткового доходу та погашення облігацій (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук. 21 грудня 2021 року за наслідками розгляду справи № 910/10721/21 Господарським судом міста Києва ухвалено рішення про задоволення позову в повному обсязі, яке, однак, з огляду на оскарження його Відповідачем до суду апеляційної інстанції не набрало законної сили по день ухвалення рішення.

9. Водночас правові підстави, ураховуючи такі обставини, для висновку про неможливість вирішення спору у цій справі чи неефективність обраного Позивачем способу захисту відсутні, адже, по-перше, наявність невирішеного спору про стягнення заборгованості жодним чином не нівелює можливість суду здійснити її оцінку на предмет правомірності в межах іншого судового провадження між тим ж сторонами на підставі поданих ними доказів та обґрунтувань; по-друге, саме собою рішення суду про стягнення заборгованості з боржника не нівелює необхідність вирішення питання щодо включення відповідних вимог кредитора до передавального акта боржника в процедурі його припинення (при цьому правомірність вимог в будь-якому разі досліджується судом під час вирішення відповідного спору, а наявність судового рішення про встановлення відповідної суми впливає лише на спосіб доказування); по-третє, такий спосіб захисту порушених прав кредитора як включення його вимог до передавального акта боржника в процедурі його припинення встановлено законом (частина третя статті 112 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)), що саме собою унеможливлює висновок про неефективність обраного способу захисту.

10. Судом першої інстанції не прийняті до уваги посилання Відповідача на те, що заявлені позовні вимоги не належать до компетенції Відповідача в особі комісії з реорганізації, адже передавальний акт затверджується Міністерством економіки України, оскільки заявлена Позивачем вимога спрямована на включення до передавального акта його кредиторських вимог, складення якого відповідно до пункту 10 Порядку "Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 945 (надалі - Порядок), і є прямим обов`язком комісії з реорганізації, в той час як згідно з пунктом 12 Порядку стадія затвердження такого акта Міністерством економіки України настає винятково за наслідками його складення комісією та підписання членом комісії - бухгалтером, головою комісії з реорганізації, уповноваженою особою від Товариства.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

12. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні встановив та зазначив наступне:

- за наслідками реорганізації Відповідача шляхом його приєднання до іншої особи - Товариства - до останнього переходять усі права та обов`язки Відповідача, тобто відбувається універсальне правонаступництво;

- у вказаному випадку невключення кредиторських вимог Позивача у передавальний акт не змінює та не припиняє права Позивача вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже обраний Позивачем спосіб захисту майнових прав не є ефективним у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому разі є звернення Позивача із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог Позивача, стосовно яких ухвалено судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань, за якими судові рішення не ухвалювалися);

- заявлені Позивачем підстави позову жодним чином не обґрунтовують обраний спосіб захисту його цивільного права, а предмет позову (визнання кредиторських вимог Позивача в сумі 45 838 524,59 грн за наслідками включення їх до передавального акта) не обґрунтовується жодними обставинами матеріально-правового характеру в цій справі. Разом із тим, оскільки визнання заявлених кредиторських вимог Позивача здійснюється в господарській справі № 910/10721/21 (на момент пред`явлення позову в цій справі), а припинення Відповідача здійснюється шляхом приєднання до Товариства, цивільні права Позивача як кредитора Відповідача захищені в силу приписів статті 52 ГПК України та частини другої статті 107 ЦК України, що зумовлює відсутність порушеного права (потребу визнання такого права) Позивача за наслідками припинення Відповідача;

- рішення суду першої інстанції про включення кредиторських вимог Позивача до передавального акта між Відповідачем і Товариством жодним чином не змінює права Позивача як кредитора Відповідача та з огляду на передчасність задоволення цієї вимоги (до дати підписання передавального акта) створює для Відповідача обов`язок виконання судового рішення в порушення приписів статті 107 ЦК України та Порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

13. 16 червня 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 910/823/22, в якій просить скасувати її, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 залишити без змін.

14. Підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зазначивши:

- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 904/2471/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, у справі № 233/2021/19 від 12.10.2021 та у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 14.03.2018 у справі № 910/11058/17;

- щодо пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування права у подібних правовідносинах, а саме поєднання та узгодження між собою статті 16 ЦК України та частини шостої статті 105 ЦК України, що визначають способи захисту порушеного права у розрізі спеціальної норми, яка стосується виконання обов`язків в межах реалізації рішення про припинення юридичної особи.

15. Крім того, Скаржник посилається на те, що станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови його вимоги не були задоволені в повному обсязі (до сплати залишається 48 265,84 грн), що підтверджує продовження існування об`єкта спірних правовідносин, стосовно якого виник спір, та полягає в наявності боргу Відповідача перед Скаржником, відсутності прийнятого рішення за результатами розгляду заяви з кредиторськими вимогами до боржника від 11.11.2021 № 18-0012/106543/БТ відповідно до частини шостої статті 105 ЦК України.

16. Скаржник подав додаткові пояснення до касаційної скарги, підтримавши наведені в ній вимоги, а також висловив додаткові аргументи.

17. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 910/823/22 - без змін.

18. Відзив обґрунтовано з посиланням на мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову.

19. Відповідач також подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 910/823/22 з підстав неподібності правовідносин у справах, на які посилається Скаржник, та нерелевантності наведених ним висновків Верховного Суду; з підстав наявності Висновку Верховного Суду, про відсутність якого зазначає Скаржник.

20. Скаржник подав заперечення на клопотання Відповідача про закриття касаційного провадження у справі № 910/823/22 та просив відмовити у його задоволенні, оскільки Відповідачем не спростовані підстави касаційного оскарження.

21. Відповідач подав до Суду додаткові пояснення щодо заперечень Скаржника на клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 910/823/22.

22. Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінетом Міністрів України - подано відзив на касаційну скаргу з проханням касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 910/823/22 - без змін.

23. Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватним акціонерним товариством "Українська фінансова житлова компанія" - подано пояснення на касаційну скаргу.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

24. На підставі мирової угоди від 01.10.2019, укладеної між Скаржником, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" у межах справи № 910/6514/17, затвердженої ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 та залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2020, Скаржник набув у власність емітовані Відповідачем облігації (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук та датою погашення 18.11.2020 шляхом зарахування їх 21.11.2019 на рахунок банку.

25. Відповідно до умов обігу облігацій, встановлених Проспектом емісії облігацій серій "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3" 5 000 000 000 гривень, 2013 рік, Відповідачем та його гарантом було здійснено виплату відсоткового доходу та погашення номіналу облігацій на користь Скаржника, а саме: 23 червня 2020 року сплачено відсотковий дохід за 13-відсотковий період у розмірі 44 830 873,36 грн; 30 жовтня 2020 року сплачено відсотковий дохід за 12-відсотковий період у розмірі 44 830 873,36 грн; 11 березня 2021 року погашено номінал облігацій у сумі 946 400 000,00 грн.

26. 05 жовтня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення Відповідача шляхом реорганізації, головою комісії з реорганізації призначено Притулу Єгора Михайловича, про що зроблено відповідний запис, а також встановлено строк для заявлення кредиторами своїх вимог до 12 грудня 2021 року.

27. Листом від 11.11.2021 № 18-0012/106543/БТ Скаржник звернувся до голови комісії з реорганізації Відповідача із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, відповідно до якої просив визнати вимоги Скаржника у розмірі 82 540 673,71 грн, які складаються з:

- заборгованості у сумі 36 702 149,12 грн по сплаті відсоткового доходу за 14-відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук;

28. Листом від 10.01.2022 №18-0006/1463 Скаржник звернувся до голови комісії з реорганізації Відповідача з проханням повідомити про прийняте рішення за результатами розгляду кредиторських вимог банку з огляду на сплив визначеного законодавством тридцятиденного строку на розгляд поданої ним кредиторської вимоги.

29. Листом від 11.01.2022 № 05/12/1-1 Відповідачем повідомлено Скаржника про те, що заяву останнього з кредиторськими вимогами від 11.11.2021 № 18-0012/106543/БТ прийнято до розгляду комісією з реорганізації, про результати розгляду Скаржника буде повідомлено додатково.

30. 26 травня 2022 року на користь Скаржника було перераховано кошти у розмірі 36 702 149,12 грн у рахунок виконання зобов`язання Відповідача з виплати відсоткового доходу за 14-відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 у кількості 9464 штук.

31. Звертаючись з позовними вимогами, Скаржник послався на те, що Відповідачем не було прийнято у встановлені строки рішення за результатами розгляду кредиторських вимог Скаржника у межах процедури припинення Відповідача шляхом реорганізації, з огляду на що Скаржник вважає за необхідне звернутися з позовом за захистом своїх прав кредитора шляхом зобов`язання комісії з реорганізації включити його вимоги до передавального акта.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

32. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, з урахуванням викладеного у відзиві, поясненнях третіх осіб та інших поданих процесуальних документах, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.

33. Спір у цій справі виник з підстав невключення, на думку Скаржника, його кредиторських вимог до передавального акта від Відповідача до Товариства.

34. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру (надалі - ЄДР) запису про її припинення.

35. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

36. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (статті 104-109 ЦК України). У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (стаття 107 ЦК України).

37. Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в ЄДР, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в ЄДР, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

38. Статтями 104 107 ЦК України не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, до правонаступника.

39. У постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий момент не може пов`язуватися з внесенням запису до ЄДР про припинення реорганізованої юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливості порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в ЄДР запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

40. За змістом статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

41. Згідно зі статтею 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

42. Верховний Суд неодноразово зазначав про існування універсального та сингулярного правонаступництва (постанови Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22, від 12.08.2021 у справі № 910/4288/20).

43. При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, за якого все майно особи, як сукупність прав та обов`язків, що їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників. При цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.

Аналогічний висновок наведений у пунктах 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, пункті 53 постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 917/436/21.

44. Як вже було зазначено, відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

45. Втім, при реорганізації юридичної особи у формі приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, а також у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 909/916/16, від 20.01.2022 у справі № 922/347/21, від 06.12.2022 у справі № 917/436/21).

46. У постанові від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19 Верховний Суд зазначив, що унаслідок приєднання правонаступником завжди буде одна особа, будь-який розподіл прав та обов`язків при таких випадках реорганізації неможливий.

Системний аналіз норм статей 106 107 ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов`язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва.

Невключення кредиторських вимог у передавальний акт не змінює та не припиняє права позивача вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже обраний позивачем спосіб захисту майнових прав не є ефективним у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення позивача із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог позивача, стосовно яких ухвалено судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань, за якими судові рішення не ухвалювалися).

47. Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Унаслідок злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

48. У цій справі Верховний Суд зауважує, що за наслідками реорганізації Відповідача шляхом його приєднання до іншої юридичної особи - Товариства - останнє в результаті універсального правонаступництва переймає усі права та обов`язки Відповідача. Зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. У результаті він вступає навіть у такі правовідносини, про існування яких навіть міг не знати.

Відсутність у передавальному акті певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що Товариство не стає правонаступником за ними, оскільки Товариство як єдиний правонаступник приймає усе майно та усі зобов`язання Відповідача, який припиняється шляхом приєднання.

Зворотне могло б призвести до виключення, втрати певної частини майна юридичної особи, яка припиняється, та/або припинення майнових вимог кредиторів, що є неприпустимим.

49. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку, що невключення кредиторських вимог Скаржника у передавальний акт не змінює та не припиняє його права вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже обраний Скаржником спосіб захисту майнових прав не є ефективним у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення Скаржника із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог Скаржника, стосовно яких ухвалено судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань, за якими судові рішення не ухвалювалися).

50. За таких обставин саме звернення Скаржника до Господарського суду міста Києва в липні 2021 року з позовом про стягнення 82 492 407,87 грн є ефективним способом судового захисту.

51. Натомість судове рішення про включення кредиторських вимог Скаржника до передавального акта жодним чином не призведе до відновлення порушеного права Скаржника як кредитора Відповідача та може створити потребу повторного звернення за судовим захистом.

52. З цих підстав Суд відхиляє висновок суду першої інстанції про те, що включення вимог кредитора до передавального акта боржника в процедурі його припинення встановлено законом (частина третя статті 112 ЦК України), що унеможливлює висновок про неефективність обраного способу захисту.

53. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

54. Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

55. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність потреби звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

56. У постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 921/591/20 зазначається, що в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

57. У цій справі суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про зобов`язання Відповідача в особі комісії з реорганізації включити до передавального акта від Відповідача до Товариства вимоги Скаржника у розмірі 82 540 673,71 грн.

58. Верховний Суд погоджується із тим, що заявлені Скаржником підстави позову (його порушене право на отримання рішення щодо розгляду кредиторської вимоги в процесі ліквідації Відповідача) не обґрунтовують обраний спосіб захисту його цивільного права.

59. Суд відхиляє посилання Скаржника на висновки, викладені у:

- постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, оскільки спір стосувався виконання зобов`язань з відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості соціальних послуг, наданих безробітній особі (правовідносини не є подібними). Крім того, у наведеній постанові відсутні висновки про застосування норм права, на які посилається Скаржник, у контексті поставлених ним питань;

- постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 910/11058/17, оскільки предметом позову було включення заборгованості до заключного передавального акта існуючих перед позивачем зобов`язань згідно з рішенням місцевого господарського суду. Спірні правовідносини виникли на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 № 200, а отже не є подібними. Прикметно, що постанова Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 910/11058/17 ухвалена до формування Великою Палатою Верховного Суду висновків у пунктах 37, 38 постанови від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17. Варто наголосити, що висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду.

60. Суд звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

61. У цій справі суд апеляційної інстанції, спираючись на встановлені фактичні обставини, правильно застосував статтю 16 ЦК України та частину шосту статті 105 ЦК України у їх поєднанні та взаємному зв`язку.

62. Верховний Суд робить висновок, що позовна вимога про включення вимог кредитора у передавальний акт не є ефективним способом захисту, оскільки передавальний акт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва. Відсутність у передавальному акті певних кредиторських вимог не впливає на обсяг зобов`язань правонаступника боржника перед кредитором. Ефективним способом захисту за таких обставин є звернення кредитора із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог кредитора, стосовно яких ухвалено судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань, за якими судові рішення не ухвалювалися).

63. Інші доводи Скаржника, які викладені у касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

64. Суд погоджується з аргументами Відповідача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, та поясненнями третіх осіб у тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

65. У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення ЄСПЛ від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99). Разом із тим статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Отже, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, заява серія A № 303-A).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

67. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судове рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Судові витрати

69. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного Банку України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 910/823/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова