Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.09.2018 року у справі №910/23455/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23455/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" - Калініна І.М.,

Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" - Биковича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 (у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 (суддя Спичак О.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум"

про визнання недійсними пунктів додаткового договору до кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" (далі - ТОВ "Агрофірма "Маяк") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" (далі - ПАТ "КБ "Преміум") про визнання недійсними п.п. 1, 2 додаткового договору № 9 від 16.06.2017 до кредитного договору № 92/КЛ/14 від 15.10.2014 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, а також п. 4 цього ж додаткового договору в частині внесення змін до п. 1.1.3 кредитного договору № 92/КЛ/14 від 15.10.2014 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспрорювані пункти додаткового договору № 9 від 16.06.2017 до кредитного договору № 92/КЛ/14 від 15.10.2014 встановлюють, зокрема, обов'язок сплати позивачем відповідачу відсотків за користування кредитом за період з 01.06.2017 по 31.05.2017, в той час як з 10.02.2016 було відкликано банківську ліцензію відповідача. Позивач стверджує, що після відкликання банківської ліценції банківська діяльність банку припиняється, а отже, нарахування відсотків за банківським кредитом також припиняється, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у відповідача підстав для нарахування відсотків за користування кредитними коштами після прийняття Національним банком України постанови про відкликання банківської ліцензії відповідача та, відповідно, про недійсність оспорюваних пунктів вказаного додаткового договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що відкликання банківської ліцензії позивача не припиняє існуючих та чинних зобов'язань позивача перед відповідачем за кредитним договором, зокрема, обов'язку зі сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому оспорювані пункти додаткового договору не суперечать приписам законодавства. Крім того, постанова Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії була скасована судовим рішенням.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними у рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 21.08.2018 ТОВ "Агрофірма "Маяк" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередні інстанцій безпідставно не врахували, що: відповідач мав право нараховувати позивачу відсотки за користування кредитом лише на термін, визначений умовами кредитного договору, які діяли до відкликання банківської ліцензії, тобто до 12.01.2017; на час укладення додаткового договору № 9 від 16.06.2017 у відповідача була відсутня банківська ліцензія.

ПАТ "КБ "Преміум" подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ "КБ "Преміум" (кредитор) та ТОВ "Агрофірма "Маяк" (позичальник) 15.10.2014 було укладено кредитний договір №92/КЛ/14 на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії (далі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії (кредит, транш кредиту), а позичальник зобов'язується отримати кредит/транш кредиту, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом/траншем кредиту, комісії та інші платежі, встановлені договором.

Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору ліміт кредитної лінії становить 700 000 доларів США.

Пунктом 1.1.2 кредитного договору встановлено термін остаточного повернення кредиту 21.01.2015 включно, якщо такий термін не наступить раніше з підстав, що передбачені умовами цього договору або чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.1.3 кредитного договору плата за користування кредитом/траншем кредиту (процентна ставка) встановлюється в розмірі 16% річних, якщо інший розмір не застосовується відповідно до умов цього договору. Плата за користування кредитом може змінюватись в порядку, встановленому на умовах цього договору. Вид процентної ставки - фіксована.

За змістом п. 2.7.1 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються до моменту фактичного повернення кредиту (в тому числі і за період прострочення терміну (строку) остаточного погашення кредиту, визначеного в п. 1.1.2 цього договору).

У п. 7.1 вказаного правочину визначено, що всі додатки, зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін, скріплені печатками, з обов'язковим посиланням на цей договір.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами прийнятих зобов'язань (п. 7.11 кредитного договору).

Додатковим договором №1 від 26.11.2014 до кредитного договору було погоджено внесення змін, зокрема, в частині визначення ліміту кредитної лінії - 2 200 000 доларів США.

Додатковими договорами №2 від 25.12.2014, №3 від 16.01.2015, №4 від 26.02.2015, №5 від 17.04.2015, №6 від 14.07.2015, №7 від 25.12.2015, №8 від 14.01.2016 внесено зміни до кредитного договору №92/КЛ/14 від 15.10.2014 в частині визначення графіку зменшення кредитного ліміту, розміру процентів за користування кредитними коштами, забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань, змінено термін остаточного повернення кредиту - 12.01.2017 включно.

Судами встановлено, що правлінням Національного банку України прийнято постанову від 10.02.2016 №68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум".

16.06.2017 між ПАТ "КБ "Преміум" та ТОВ "Агрофірма "Маяк" було укладено додатковий договір №9 до кредитного договору, в якому сторони домовились здійснити перерахунок процентів, нарахованих та несплачених за кредитним договором з 01.01.2016 по 31.05.2017 включно, виходячи з наступного розміру процентної ставки - 12,4% річних (п. 1 додаткового договору).

У п. 2 додаткового договору №9 від 16.06.2017 сторони домовились встановити наступний графік погашення нарахованих та несплачених процентів за період з 01.02.2016 по 31.05.2017 включно, з врахуванням перерахунку, зазначеного в п. 1 додаткового договору, а саме: в день укладання цього додаткового договору в сумі, не меншій 65 286 доларів США; в строк до 27.06.2017 включно в сумі, не меншій 152 333,94 доларів США.

Також п. 4 додаткового договору №9 від 16.06.2017 погоджено внесення змін, в тому числі, до п. 1.1.3 кредитного договору та визначено, що плата за користування кредитом/траншем кредиту (процентна ставка) встановлюється у розмірі 12,4%, починаючи з 01.06.2017, якщо інший розмір не застосовується відповідно до умов цього договору. Плата за користування кредитом/траншем може змінюватись в порядку встановленому договором. Вид процентної ставки - фіксована.

Відповідно до п. 9 додаткового договору №9 від 16.06.2017 до кредитного договору цей додатковий договір є невід'ємною частиною кредитного договору, набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором.

Позивач оспорює дійсність п.п. 1, 2, 4 додаткового договору № 9 від 16.06.2017 до кредитного договору, посилаючись на те, що у вказаних пунктах визначається заборгованість позивача за процентами з користування кредитом за період з 01.02.2016 по 31.05.2017, в той час як з 10.02.2016 було відкликано банківську ліцензію відповідача, а тому, на думку позивача, відповідач втратив право на нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Суди встановили, що на підставі постанови правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" від 10.02.2016 №68/БТ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №134 від 10.02.2016 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації відповідача з 11.02.2016 по 10.02.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "Преміум" Тімоніну О.О. строком на два роки з 11.02.2016 по 10.02.2018.

Рішенням №4678 від 09.10.2017 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначено з 10.10.2017 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Луньо Іллю Вікторовича.

Правові наслідки введення процедури ліквідації банку визначено ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , відповідно до якої з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Таким чином, з системного аналізу норм ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" випливає, що у випадку відкликання банківської ліцензії банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій, однак наведене не вказує на припинення існуючих та чинних зобов'язань контрагентів перед банком, зокрема, обов'язку зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

За змістом ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Однак, судами встановлено, що між позивачем та відповідачем не було досягнуто домовленості щодо припинення нарахування відсотків за користування кредитом у зв'язку з введенням процедури ліквідації відповідача.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що у зв'язку з прийняттям постанови правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" від 10.02.2016 №68/БТ позивач як позичальник відповідача не звільняється від обов'язку сплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі №826/2607/16 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017, якою, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум"; зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "КБ "Преміум" банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій; визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 10.02.2016 № 134.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваними пунктами додаткової угоди продовжено термін нарахування відсотків за користування кредитом є безпідставними, оскільки відповідно до п. 2.7.1 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються до моменту фактичного повернення кредиту (в тому числі і за період прострочення терміну (строку) остаточного погашення кредиту, визначеного в п. 1.1.2 цього договору).

Таким чином, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, та встановивши, що визначені позивачем підстави оскарження дійсності п. 1, 2, 4 додаткового договору №9 від 16.06.2017 до кредитного договору не знайшли свого підтвердження, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, перевіривши рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі № 910/23455/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий