Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.10.2024 року у справі №920/1461/13
Ухвала КГС ВП від 13.03.2018 року у справі №920/1461/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/1461/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - Черненко Д.О.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - Афанасьєва І.М.,

третьої особи - не з'явився,

Генеральної прокуратури України - Біньковська А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Група" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 (Лакіза В.В., Бородіна Л.І., Плахов О.В.) у справі №920/1461/13 Господарського суду Сумської області

за позовом Сумського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державного підприємства "Сумське лісове господарство" до 1) Сумської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Група", третя особа Головне управління Держземагенства в Сумській області про скасування рішення, визнання недійсним та розірвання договору оренди, визнання відсутності права, зобов`язання повернути земельну ділянку

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Сумський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Сумської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Сумське лісове господарство" (далі - Позивач) з позовом до Сумської міської ради (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Група" (далі - Відповідач-2) про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Відповідача-1 №502-МР від 25.05.2011 "Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою"; 2) визнання недійсним та розірвання договору оренди від 13.07.2012 про надання Відповідачу-2 в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5910136600:08:018:0005) площею 2,16 га, яка знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Нагорна; 3) визнання відсутності у Відповідача-2 права користування земельною ділянкою згідно договору оренди від 13.07.2012; 4) зобов'язання Відповідача-2 повернути Позивачу земельну ділянку площею 2,16 га.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною інспекцією сільського господарства в Сумській області 01.07.2013 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено, що Відповідачем-1 передано Відповідачу-2 в оренду земельну ділянку площею 2,16 га на підставі рішення №502-МР від 25.05.2011, яке не відповідає вимогам чинного законодавства та з перевищенням наданих повноважень щодо розпорядження лісовими земельними ділянками, вилучення яких проведено без згоди постійного землекористувача, яким є Позивач, про що складено акт №107. Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до лісогосподарських земель, тому вказане вище рішення прийнято з порушенням приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 27, 46, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008.

Короткий зміст попередніх судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.10.2013 відмовлено в задоволені позову. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 рішення Господарського суду Сумської області від 17.10.2013 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано пункти 2-5 рішення Сумської міської ради №502-МР від 25.05.2011 "Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою"; визнано недійсним укладений між Відповідачами договір оренди земельної ділянки від 13.07.2012. В інший частині рішення Господарського суду Сумської області від 17.10.2013 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 та рішення Господарського суду Сумської області від 17.10.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст судового рішення, прийнятого судом першої інстанції

4. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Сумської області від 18.02.2015 у задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення суду мотивовано тим, що Прокурором та Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх позовних вимог, зокрема, Прокурор та Позивач не довели суду, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 є лісовою ділянкою та відноситься до земель лісогосподарського призначення, що вона знаходиться в постійному користування Позивача, а відтак не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача оспорюваними рішенням та договором, а також не довели суду, що обраний Прокурором спосіб захисту прав Позивача є належним і приведе до відновлення прав Позивача (за їх наявності).

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 рішення Господарського суду Сумської області від 18.02.2015 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

6.1. Визнано незаконними та скасовано пункти 2-5 рішення міської ради №502-МР від 25.05.2011 "Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою".

6.2. Зобов'язано Відповідача-2 повернути Позивачу земельну ділянку (кадастровий номер 5910136600:08:018:0005) площею 2,16 га, що розташована за адресою: м.Суми, вул. Народна.

6.3. Припинено провадження у справі в частині визнання недійсним та розірвання укладеного між Відповідачами договору оренди земельної ділянки від 13.07.2012.

6.4. В решті позовних вимог відмовлено.

7. Постанова суду мотивована тим, що земельна ділянка загальною площею 2,16 га, яка була передана за спірним рішенням Відповідача-1, належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Позивача, та на час прийняття міською радою рішення про її передачу перебувала в державній власності й вибула з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало органу виконавчої влади, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, зокрема, передачі у комунальну власність, вказаним органом не вчинялось, а тому Відповідач-1 поза межами повноважень та без дотримання вимог чинного законодавства прийняв спірне рішення.

7.1. Оскільки Відповідач-1 всупереч вимогам ЦК України та Закону України "Про оренду землі" передав у користування Відповідачу-2 земельну ділянку, яка не перебуває у комунальній власності, порушивши тим самим вимоги статті 4 Закону України "Про оренду землі", то це є підставою для визнання договору недійсним, проте оскільки строк дії спірного договору сплив в процесі розгляду справи і зобов'язання за цим договором, відповідно, є припиненими, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України і зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 23.12.2012 у справі №3-1143гс15.

7.2. Повернення спірної земельної ділянки з володіння Відповідача-2 на користь Позивача, як постійному користувачу земельної ділянки державної власності, відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними, не може свідчити про незаконність втручання в право власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати в частині задоволених позовних вимог, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

9. Суд не виконав вимоги Вищого господарського суду України щодо встановлення належності спірної земельної ділянки до акту постійного користування Позивача, зокрема, суд зробив висновок про чинність акту та відповідність його форми діючому законодавству на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №449, що втратила чинність, а відповідно до роз'яснень Державної реєстраційної служби України, зазначений пункт застосовувався лише до державних актів, які видані в період з 23.06.1992 по 08.01.2004, тоді як державні акти, які видані раніше 23.06.1992 залишаються чинними у випадку їх відповідності встановленій формі та вимогам законодавства. Проте Державний акт від 1965 року не відповідає затвердженій чинним законодавством формі, що не дає можливості встановити його чинність.

10. Судом застосовано законодавство, яке не поширює свою дію на акт постійного користування земельною ділянкою та не надано належної правової оцінки невідповідності чинному законодавству матеріалів лісовпорядкування (не оформлені у відповідності до Інструкції з лісовпорядкування, затвердженої постановою Держкомлісу СРСР № 4 від 12.09.1985).

11. Судом зроблено висновок про категорію та цільове призначення спірної земельної ділянки на підставі неналежних доказів, що є порушенням статті 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) та не враховано, що до доказів, що підтверджують категорію - лісовий фонд, віднесено експлікацію земель та довідку Державного агентства земельних ресурсів, що зазначала б категорію - землі лісового фонду (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-212цс14), проте в матеріалах справи така довідка відсутня.

12. Суд не врахував, що відповідно до даних Держземагентства у Сумській області та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.07.2013, власником земельної ділянки є міська рада, а спірна земельна ділянка відноситься до категорії - землі житлової та громадської забудови і дані кадастру є офіційними та достовірними відомостями, що підтверджують статус земельної ділянки.

13. Висновки суду про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки за заявою Відповідача-2 у Витяг з Державного земельного кадастру було внесено відомості про виправлення помилки, яка не стосувалася зміни цільового призначення та категорії земельної ділянки.

14. В засіданні суду 30.01.2019 представником Відповідача-2 усно зазначено про доповнення доводів касаційної скарги тим, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державного підприємства, проте, враховуючи вимоги статей 118, 288, 298 ГПК України щодо строку таких заяв, дана усна заява Відповідача-2 залишається судом без розгляду.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

15. Відповідачем-1 03.05.2018 (згідно поштового штемпеля на конверті) подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 10.04.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду Відповідачу-1 вручено 16.04.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.

16. Позивач та Третя особа відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи, подані учасниками справи

17. Представниками Позивача 30.01.2019 та Відповідача-2 29.01.2019 подані клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, проте, враховуючи норми частини 2 статті 300 ГПК України, зазначені клопотання підлягають залишенню без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

18. Між ФОП Сасіним В.Ф. (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець) 02.02.2011 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до умов якого Продавець передав у власність Покупцю нежитлові приміщення спортивно-оздоровчого табору "Олімпієць", що знаходиться за адресою: м. Суми, лісовий масив "Баранівка", розташовані на орендованій земельній ділянці, загальною площею 2,1600 га, на території Сумської міської ради (кадастровий номер - 5910136600:08:018:0005).

18.1. При цьому, ФОП Сасін В.Ф. здійснював орендне користування зазначеною земельною ділянкою з категорією "землі лісового фонду" на підставі договору оренди земельної ділянки від 30.08.2006, який укладений між вказаною особою та Відповідачем-1 на підставі рішення міської ради №114-МР від 12.07.2006 "Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою по вул. Народній".

19. У зв'язку з придбанням Відповідачем-2 у ФОП Сасіна В.Ф. за договором купівлі-продажу від 02.02.2011 будівель та споруд дитячого оздоровчого табору "Олімпієць", Відповідачем-1 прийнято рішення від 25.05.2011 № 502-МР, яким припинено право користування земельною ділянкою підприємцю Сасіну В.Ф. та дію договору оренди землі (пункт 1 рішення), а також вирішено надати Відповідачу-2 в користування земельну ділянку з цільовим призначенням "землі рекреаційного призначення" площею 2,1600 га терміном використання на 5 років (пункти 2, 5 рішення та додаток № 2 до рішення).

20. На підставі вказаного вище рішення між Відповідачем-1 (Орендодавець) та Відповідачем-2 (Орендар) 13.07.2012 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Відповідач - 1 надав, а Відповідач - 2 прийняв в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Нагорна, кадастровий номер - 5910136600:08:018:0005, площею 2,1600 га.

21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за даними Держземагенства у Сумській області та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 26.07.2013, власником земельної ділянки є Сумська міська рада (Відповідач-1), форма власності - комунальна та зазначено, що земельна ділянка площею 2,1600 га (кадастровий номер - 5910136600:08:018:0005) відноситься до категорії земель "землі житлової та громадської забудови".

22. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначив, що Позивач користується земельною ділянкою площею 28044 га на праві постійного користування на підставі Державного акту від 01.01.1965 на право постійного користування земельною ділянкою, виданим Сумською районною Радою депутатів, і звернень щодо добровільної відмови від права постійного користування цією ділянкою від Позивача не надходило. Відповідачем-1 передано в оренду Відповідачу-2 земельну ділянку площею 2,16 га на підставі рішення №502-МР від 25.05.2011, яке не відповідає вимогам чинного законодавства та з перевищенням наданих повноважень щодо розпорядження лісовими земельними ділянками, вилучення яких проведено без згоди постійного землекористувача, яким є Позивач.

22.1. Прокурор зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до лісогосподарських земель, тому вказане вище рішення прийнято з порушенням приписів статей 122, 149 ЗК України, статей 27, 46, 57 ЛК України та розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008, оскільки компетентним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками, які відносяться до категорії лісів, у тому числі приймати рішення про поновлення договорів оренди таких земельних ділянок, є Кабінет Міністрів України, тоді як міська рада відповідними повноваженнями не наділена.

23. Отже, предметом доказування в цій справі є питання встановлення форми власності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 (державна чи комунальна), а також, в залежності від встановленого, обставини наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення міської ради №502-МР від 25.05.2011 і, в зв'язку з цим, підстави для визнання недійсним та розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.07.2012, визнання відсутності у Відповідача-2 права користування земельною ділянкою (кадастровий номер земельної ділянки - 5910136600:08:018:0005) та зобов'язання повернути її Позивачу.

24. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Прокурором та Позивачем не доведено правомірності позовних вимог, зокрема, не доведено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 є лісовою ділянкою та відноситься до земель лісогосподарського призначення, що вона знаходиться в постійному користування Позивача, а відтак не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача оспорюваними рішенням та договором, а також не довели суду, що обраний Прокурором спосіб захисту прав Позивача є належним і приведе до відновлення прав Позивача (за їх наявності).

24.1. При цьому, суд вказав, що Державний акт від 01.01.1965 не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не відповідає формі Державного акту, затвердженій постановою Верховної Ради Української РСР № 889-ХІІ від 27.03.1991, та не обліковується в органах Держземагенства України.

25. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 та пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", право постійного користування земельною ділянкою, набуте Позивачем за актом від 01.01.1965 у встановленому законом порядку, не втрачається.

25.1. Земельна ділянка загальною площею 2,16 га, яка була передана за спірним рішенням міської ради, належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Позивача, та на час прийняття міською радою рішення про її передачу перебувала в державній власності й вибула з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало органу виконавчої влади, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, зокрема, передачі у комунальну власність, вказаним органом не вчинялось.

25.2. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пункти 2-5 рішення міської ради № 502-МР від 25.05.2011 "Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою" є незаконними та підлягають скасуванню, а тому задоволенню також підлягають позовні вимоги щодо зобов'язання Відповідача-2 повернути Позивачу спірну земельну ділянку.

25.3. Водночас, оскільки Відповідач-1 всупереч ЦК України та Закону України "Про оренду землі" передав у користування Відповідачу-2 земельну ділянку, яка не перебуває у комунальній власності, тому наявні підстави для визнання недійсним спірного договору оренди від 13.07.2012, проте оскільки строк дії спірного договору сплив в процесі розгляду справи і зобов'язання за цим договором, відповідно, є припиненими, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

25.4. Щодо позовної вимоги про визнання відсутності у Відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 2,16 га, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Народна, згідно договору оренди від 13.07.2012, суд дійшов висновку, що Прокурором обрано неналежний спосіб захисту, що виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

26. Так, направляючи на новий розгляд справу, Вищий господарський суд України в постанові від 15.10.2014 вказав, що, зокрема, слід дослідити чи є спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 земельною ділянкою, яка відповідно до Державного акту від 01.01.1965 надана Позивачу, оскільки кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її Державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.

27. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість посилань місцевого господарського суду, що Державний акт від 01.01.1965 не є належним та допустимим доказом, оскільки не відповідає формі Державного акту, затвердженій постановою Верховної Ради Української РСР №889-ХІІ від 27.03.1991.

28. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 02.04.2002 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11).

29. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський дійшов вірного висновку, що суд першої інстанції помилково вказав про те, що Державний акт від 01.01.1965 через невідповідність його форми не є належним доказом, а тому посилання скаржника, викладені в пунктах 9, 10 постанови Судом відхиляються в частині неприйняття Державного акта від 01.01.1965 до матеріалів справи в якості належного доказу користування Позивачем земельною ділянкою площею 28044 га через його форму, а також застосування судом законодавства, яке не поширює свою дію на вказаний Державний акт.

30. Проте, судами не виконано вказаних вище вимог Вищого господарського суду України та не встановлено, чи входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 площею 2,1600 га до складу земельної ділянки площею 28044 га, яка відповідно до Державного акту від 01.01.1965 надана Позивачу.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за даними Держземагенства у Сумській області та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 26.07.2013, власником земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:08:018:00 площею 2,1600 га є Сумська міська рада.

32. Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

33. Судом апеляційної інстанції здійснено дії щодо усунення неточностей у відомостях стосовно кадастрового номера спірної земельної ділянки та досліджено, що у Поземельній книзі, яку відкрито 07.09.2012, міститься запис №001 від 22.07.2015, що спірна земельна ділянка площею 2,1600 га з кадастровим номером 5910136600:08:018:00 має форму власності - державну, проте 18.09.2015 зроблено запис №005 про те, що форма власності спірної земельної ділянки - комунальна. При цьому, усунувши невідповідність в Поземельній книзі від 07.09.2012 та прийнявши її як належний та допустимий доказ у справі, суд апеляційної інстанції не надав оцінки стосовно двох записів про реєстрацію форми власності, що зазначено в записах №001 від 22.07.2015 та №005 від 18.09.2015.

34. Водночас, в касаційній скарзі Відповідач-2 посилається на запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як на ще один доказ, який також підтверджує реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем-1. Однак, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, Суд зазначає, що скаржником не наведено, що такі доводи були предметом обґрунтування Відповідачами своїх заперечень проти позовних вимог в суді першої та другої інстанцій.

35. Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

36. Колегія суддів вважає, що для правильного вирішення спору щодо законності прийняття Відповідачем-1 спірного рішення та, як наслідок, укладення між Відповідачами спірного договору оренди землі, є встановлення судами обставин справи щодо форми власності спірної земельної ділянки (державна чи комунальна) з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005, її приналежність до земельної ділянки за Державним актом від 01.01.1965, а також встановлення обставин, які пов'язані з чинністю та достовірністю відомостей щодо спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку від 26.07.2013.

37. Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

38. Проте, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 не перебуває у комунальній власності, оскільки судом не встановлено скасування у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за міською радою. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, викладені в пункті 12 постанови є обґрунтованими.

39. Зазначені обставини не були й предметом дослідження в суді першої інстанції, тоді як питання приналежності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 до земель за Державним актом від 01.01.1965, її форми власності, є першочерговим та суперечливим у даній справі.

40. З огляду на наведене колегія суддів вважає підставними доводи скаржника, викладені в пункті 9 постанови щодо не встановлення належності спірної земельної ділянки до акту від 01.01.1965.

41. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування Сумського лісництва Позивача, проведеними Київською лісовпорядною експедицією у 2007 році, планшетів лісовпорядкування 1976, 1986, 1995, 2007 років, а також пояснень ГУ Держгеокадастру у Сумській області, входить до складу земельної ділянки площею 28044 га, користувачем якої є Позивач за актом від 01.01.1965, і лише під час надання її частини площею 2,1600 га в оренду Відповідачу-2 було присвоєно кадастровий номер 5910136600:08:018:0005. Проте суд, надаючи оцінку цим доказам, не врахував, що для встановлення таких обставин та надання таких висновків, мають бути застосовані спеціальні знання спеціаліста або експерта з питань землеустрою та землевпорядкування, оскільки дослідження та встановлення точних даних стосовно розміщення саме спірної ділянки відносно ділянки за Державним актом від 01.01.1965 в даному спорі виходить за рамки правової оцінки і потребує спеціальних знань.

41.1. При цьому, посилання скаржника, наведені в пункті 10 постанови, щодо невідповідності матеріалів лісовпорядкування (не оформлені у відповідності до Інструкції з лісовпорядкування, затвердженої постановою Держкомлісу СРСР № 4 від 12.09.1985), колегією суддів відхиляється, оскільки апеляційним господарським судом встановлено їх належне оформлення відповідно до Інструкції з лісовпорядкування, затвердженої постановою Держкомлісу СРСР № 4 від 12.09.1985, а зазначені доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що не є компетенцією Верховного Суду.

42. Водночас, Суд звертає увагу, що Прокурор звернувся також з позовними вимогами про зобов'язання Відповідача-2 повернути Позивачу спірну земельну ділянку та визнання відсутності у Відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою.

43. Задовольняючи позовну вимогу про зобов'язання Відповідача-2 повернути Позивачу спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції не зазначив на яких правових підставах дійшов висновку про обґрунтованість такої вимоги, а вказуючи норми права, якими керувався суд при задоволенні такої вимоги (стаття 153 ЗК України та стаття 388 ЦК України), не врахував, що стаття 153 ЗК України не передбачає такого способу захисту, як повернення земельної ділянки, а визначає гарантії права власності на земельну ділянку, тоді як способи захисту прав на землю визначені статтею 152 ЗК України. В свою чергу, стаття 388 ЦК України визначає витребування власником майна і, посилаючись на дану норму, суд не зазначив правових підстав, за якими їх дія поширюється на користувача майна.

43.1. При цьому, право власності (глава 14 ЗК України) та право користування земельною ділянкою (глава 15 ЗК України) не є тотожними в правовому розумінні. Так, звертаючись з позовом, Прокурор зазначив, що компетентним органом на розпорядження земельними ділянками державної власності, які відносяться до категорії лісів, є Кабінет Міністрів України, а у Позивача, як посилається Прокурор, земельна ділянка знаходиться лише на праві постійного користування.

43.2. При задоволенні вказаної вище позовної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.

44. Разом з тим, необхідно мати на увазі, що правомірність набуття у власність Відповідачем-2 нерухомого майна на спірній земельній ділянці учасниками справи не оспорюється, тобто до Відповідача-2 в силу закону з моменту набуття права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення спортивно-оздоровчого табору "Олімпієць") за договором від 02.02.2011 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій це майно розміщене.

44.1. Згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

44.2. При цьому, земельна ділянка, на якій розміщене це майно вже була об'єктом оренди за договором від 30.08.2006, який укладався Відповідачем-1 з попереднім власником нерухомого майна.

44.3. В зв'язку з наведеним слід враховувати наступне. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, в якій він постановив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

44.4. З наведеного слідує висновок про те, що, по-перше, особа, яка набула право власності на нерухоме майно та до якої в силу статті 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а також, якій відповідним рішенням надано в оренду земельну ділянку, має правомірні очікування щодо набуття права володіння та користування майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

45. Також, Прокурор в позовних вимогах просив визнати недійсним та розірвати договір оренди від 13.07.2012 про надання Відповідачу-2 в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5910136600:08:018:0005) площею 2,16 га, яка знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Нагорна.

46. Суд першої інстанції не здійснював розгляд зазначеної вимоги з підстав недоведеності Прокурором та Позивачем факту порушення прав та інтересів Позивача, а суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд такої вимоги, дійшов висновку, що оскільки строк дії спірного договору сплив в процесі розгляду справи і зобов'язання за цим договором, відповідно, є припиненими, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України і зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 23.12.2012 у справі №3-1143гс15.

47. Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

48. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення і відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

49. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

50. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/18, яка вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15).

51. З огляду на наведене, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, тому відсутні підстави для застосування в даному випадку пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

52. Доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 13 постанови колегією суддів не приймаються, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

53. Посилання скаржника, наведені в пункті 11 постанови вважаються передчасними, оскільки питання визначеності цільового призначення спірної земельної ділянки та її категорії з визначенням підставності її надання в орендне користування як ділянки лісового фонду, мають вирішуватися лише після визначення та встановлення приналежності або неприналежності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 до земельної ділянки, користувачем якої за Державним актом від 01.01.1965 є Позивач, тобто чи є спірна земельна ділянка частиною ділянки по акту від 01.01.1965. В разі встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин, які будуть свідчити про належність вказаної ділянки до ділянки по акту від 01.01.1965, тоді будуть наявні підстави для здійснення розгляду питань щодо категорії земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:08:018:0005 та обставин, пов'язаних з її вибуттям зі складу ділянки по акту від 01.01.1965.

54. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неналежність як доказу договору оренди земельної ділянки від 30.08.2006, який укладений між Відповідачем-1 та ФОП Сасіним В.Ф. щодо визначення категорії земельної ділянки (землі лісового фонду).

54.1. З цього приводу слід зазначити, що даний договір був чинним на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.02.2011 між ФОП Сасіним В.Ф. та Відповідачем-2, а відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

56. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

57. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

58. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об'єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Щодо судових витрат

59. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Група" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 18.02.2015 у справі №920/1461/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.