Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.11.2018 року у справі №910/6179/17
Ухвала КГС ВП від 13.03.2018 року у справі №910/6179/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6179/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.

за участю представників: скаржників: представника ТОВ "Будінвест-Капітал" - Ткаченко К.В., дов. б/н від 10.04.2018, представника ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" - Нестеришин Т.С. (ордер КВ №403569), Стеренчука Р.П. (ордер КВ №403570), представника Офісу великих платників податків ДФС - Демченко С.В. (дов. №1907/9/28-10-10-18 від 16.02.2018); представника боржника - ОСОБА_8 (дов. б/н від 10.01.2019), Святюка С.П.(ордер КС №409190).

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Будінвест-Капітал", Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018

(Суддя - Яковенко А.В.)

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018

(Головуючий суддя - Пантелієнко В.О.; судді - Гончаров С.А., Верховець А.А.)

за позовом ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"

до:

1) ТОВ "РМ-Інвест",

2) ОСОБА_10,

3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.

за участю третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "Будінвест-Капітал"

за участю третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: ТОВ "Ательє кераміки"

про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016

в межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест"

про порушення справи про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/6179/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (Далі - ТОВ) "РМ-Інвест".

1.1. Постановою Господарського суду м. Києва від 29.05.2017 ТОВ "РМ-Інвест" визнано банкрутом, в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі - Закон про банкрутство), відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено Голову ліквідаційної комісії Ковезу А.І.

2. ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою до ТОВ "РМ-Інвест", гр. ОСОБА_10, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17, в порядк у ст. 20 Закону про банкрутство.

2.1. Заява мотивована, тим що відчуження майна ТОВ "РМ-Інвест" за Договором купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, укладеного між ТОВ «РМ-Інвест» та ОСОБА_10, спрямоване на ухилення відповідача 1 від виконання зобов'язань перед кредиторами. Заявник вважає, що відчуження майна відбулось між пов'язаними особами за значно заниженими цінами, яку покупець так і не сплатив, без наміру реальної сплати справедливої ринкової вартості такого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.06.2018 у справі, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018, відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до ТОВ "РМ-Інвест", ОСОБА_10, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ТОВ "Будінвест-Капітал" та на стороні відповідача 1: 2) ТОВ "Ательє кераміки" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016 в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17 та відмовлено Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в залученні до розгляду заяви ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" в якості третьої особи на стороні позивача.

4. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин та не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином;

4.1. ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/6179/17, яка набула законної сили ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" визнано кредитором ТОВ "РМ-Інвест" з грошовими вимогами у сумі 2 978 521,19 грн;

4.2. з 01.08.2016 (дата укладання угоди про виконання рішення) до моменту звернення ТОВ «ДХЛ Логістик (Україна)» до суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство №910/6179/17 ТОВ «РМ - Інвест» сплатило близько семи мільйонів гривень заборгованості, що спростовує твердження позивача, що укладання спірного договору призвело до невиконання грошових зобов'язань ТОВ «РМ-Інвест» перед кредиторами, що спростовує твердження позивача про наявність його порушеного права під час здійснення розгляду справи господарського суду Харківської області №922/4938/13;

4.3. Суди обох попередніх інстанцій зазначали про те, що як на підставу недійсності Договору позивач вказував на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч.5 ст.203, ч.1,3 ст.216 Цивільного кодексу України;

4.4. суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачем не було доведено, а судами не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним;

4.5. апеляційний господарський суд за результатами повторного перегляду справи дійшов висновків про відсутність обов'язкової умови визнання недійсним договору, а саме, недостатності майна для задоволення вимог кредитора внаслідок укладення спірного договору, що призвело до стійкої неплатоспроможності боржника, а тому підстави для визнання такого договору недійсним на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг з узагальненими доводами осіб, які подали касаційні скарги

5. ТОВ "Будінвест-Капітал", ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" та Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі №910/6179/17 з проханням їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлового будинку від 08.09.2016, серія та номер: 3251, укладений між ТОВ "РМ-Інвест" та ОСОБА_10 посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Герасименко Н.М.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

6. Підставою для скасування скаржники вважають невірне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 20 Далі - Закон про банкрутство, ст. ст. 15, 16, 215,216 Цивільного кодексу України, ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України (Далі - ГПК України).

6.1. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржники зазначають, що судами попередніх інстанцій не надано правомірної юридичної оцінки тому, що метою оспорюваного договору було ухилення ТОВ "РМ-Інвест" від зобов'язань перед кредиторами, зокрема ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", шляхом виведення майна на пов'язану із боржником особу з подальшим рішенням про ліквідацію та ініціювання справи про банкрутство за власним рішенням, що порушує права та інтереси кредиторів, є недобросовісним, не відповідає правомірній меті та діяльності учасників цивільних відносин;

6.2. Крім того, скаржники посилаються на те, що відчуження майна відбулось за ціною, значно нижчою від ринковою менш як за один рік до порушення справи про банкрутство та без відповідної оплати покупцем.

6.3. Водночас скаржники зазначають, що нормативною підставою позову зазначено ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 3,13,15,16,202, 203, 2015, 216, 319,509 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тоді як суди розглянули спір не застосувавши спеціальні підстави для визнання недійсними угод боржника, що передбачені у ст. 20 Закону про банкрутство, пославшись на відсутність порушеного права у позивача та відсутність доведення позивачем обставин фіктивності правочину.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

7. ТОВ "РМ-Інвест" подано відзиви на касаційні скарги ТОВ "Будінвест-Капітал", ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх судових інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2018, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/6179/17 за касаційною скаргою ТОВ "Будінвест-Капітал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у вказаній справі та призначено до розгляду на 28.11.2018.

8.1. Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2018, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/6179/17 за касаційною скаргою ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у вказаній справі; об'єднано касаційні скарги ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" та ТОВ "Будінвест-Капітал" в одне касаційне провадження та призначено до розгляду на 28.11.2018.

8.2. Судове засідання 28.11.2018 у справі №910/6179/17 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Касаційного господарського суду Жукова С.В. (доповідача у справі) з 26.11.2018 по 05.12.2018 на лікарняному.

8.3. Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2018 призначено розгляд касаційних скарг ТОВ "Будінвест-Капітал" та ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі №910/6179/17 на 23.01.2019 о 12год 30хв. у відкритому судовому засіданні.

8.4. Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2019 відкрито касаційне провадження у справі №910/6179/17 за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у вказаній справі.

8.5. Об'єднано касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в одне касаційне провадження.

8.6. Призначено до розгляду касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на а 23 січня 2019 року о 12 год 30 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

8.7. Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2019 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 910/6179/17 за касаційними скаргами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал", ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 до 30.01.2019 о 14 годині 15 хв. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.

Витребувано з Господарського суду міста Києва / Північного апеляційного господарського суд матеріали справи №910/6179/17 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" про банкрутство.

9. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з такого.

10. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

11. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

12. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону № 4212-VI від 22.12.2011 провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом ГПК України, іншими законодавчими актами України.

13. Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

14. Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

15. Згідно з ч. 1 ст. 20 вказаного Закону правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

16. Таким чином, ст. 20 Закону про банкрутство регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

17. Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону про банкрутство за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.

18. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду даного спору; 18.1. Між ТОВ «РМ-Інвест» (Далі- продавець) та ОСОБА_10 (Далі - покупець) 08.09.2016 було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку (Далі - Договір) відповідно до п.1.1 якого продавець передав покупцю належний продавцю на праві приватної власності нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:00285, (Далі - нежилий будинок).

18.2. Згідно п.2.1 Договору за домовленістю сторін продаж нежилого будинку було вчинено за 951 7818,78 грн, в тому числі податок на додану вартість становив 158 619,80 грн.

18.3. Дану справу про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" порушено ухвалою господарського суду м. Києва від 24.04.2017.

18.4. Постановою господарського суду м. Києва від 29.05.2017 ТОВ "РМ-Інвест" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Ковезу А.І.

18.5. З моменту укладення спірного правочину та до моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «РМ-Інвест» пройшло 6 місяців.

19. Крім того, судами встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач у даному спорі посилався на наявність судових рішень прийнятих на користь ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" про стягнення з ТОВ «РМ-Інвест» грошових коштів та на укладену 29.08.2016 між ТОВ «РМ-Інвест» та ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" Угоду про виконання рішення у справі №910/18753/15, відповідно до п.1 якої, сторони дійшли згоди, що ТОВ «РМ-Інвест» зобов'язується сплатити кошти рівними частинами у загальному розмірі 10 939 737,58 грн у період з 01.08.2016 по 22.11.2016, проте в порушення наведеної Угоди боржник у повному обсязі зобов'язання не виконав та вчиняв дії щодо відчуження свого майна в умовах наявності невиконаних зобов'язань перед ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)".

20. Водночас судами встановлено, що з 01.08.2016 (дата укладання угоди про виконання рішення) до моменту звернення ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до місцевого суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство №910/6179/17 ТОВ «РМ - Інвест» сплатило близько семи мільйонів гривень заборгованості, що спростовує твердження позивача, що укладання спірного договору призвело до невиконання грошових зобов'язань ТОВ «РМ-Інвест» перед кредиторами та спростовує твердження позивача про наявність його порушеного права.

21. Крім того судами встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 06.09.2017 у справі №910/6179/17, яка набула законної сили ТОВ "РМ-Інвест" визнано кредитором ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" з грошовими вимогами у розмірі 2 978 521,19 грн.

22. З наведеного судами зроблено висновки про недоведеність порушеного права кредитора, який звернувся із даним позовом та недоведеністю обставин щодо фіктивності укладеного між ТОВ «РМ-Інвест» та ОСОБА_10 08.09.2016 Договір купівлі-продажу нежилого будинку.

23. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

24. Під час апеляційного перегляду, суд другої інстанці повністю підтримав висновки місцевого господарського суду та спростовуючи доводи апеляційної скарги зазначив, що у матеріалах справи, зокрема, містяться Довідки ліквідатора ТОВ «РМ - Інвест» від 16.04.2018р. №18042018/2 (а.с.26 том 2) про те, що станом на 07.09.2018 (до укладення договору купівлі-продажу) на балансі ТОВ «РМ - Інвест» перебувало майно загальною вартістю 127 081 015,91 грн, а також №180416/1 (а.с.25 том 2) про те, що станом на 09.09.2018 (після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) на балансі Товариства перебувало майно загальною вартістю 125 394 060,56 грн.

25. З наведеного суд апеляційної інстанції встановив, що обов'язкова умова визнання недійсним договору, а саме недостатність майна для задоволення вимог кредитора внаслідок такого договору, що призвела до стійкої неплатоспроможності боржника не наступила, а тому підстави для визнання такого договору недійсним на підставі ст. 20 Закону про банкрутство відсутні.

26. Однак, такими діями суд другої інстанції порушив ст. 86, ч. 3 ст. 269 ГПК України, пославшись на наявність наданих ліквідатором Довідок, які були відсутні у матеріалах справи під час розгляду судом першої інстанції, більше того, наявні у справі фотокопії Довідок, які на переконання суду другої інстанції свідчать про наявність у боржника майна не засвідчені належним чином, надруковані ліквідатором, а дані у цих Довідках зазначено без посилання на будь-які бухгалтерські документи боржника, в порушення процесуальних норм які передбачають надання належних та допустимих доказів, зокрема, ст. ст. 76 - 79, 91 ГПК України.

27. Водночас, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає висновки судів обох попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

29. Разом з тим, слід відзначити, що ст. 20 Закону про банкрутство, порівняно з приписами ст. 215 ЦК України, розширює підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

30. Судам при розгляді спорів в поряду ст. 20 Закону про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

31. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

32. Оскілки, період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 ст. 20 Закону про банкрутство, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.

33. Якщо правочини у цей період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст. 1 Закону про банкрутство, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

34. Із оскаржуваних рішень вбачається, що до аргументів і доводів позивача у даному спорі суди попередніх інстанцій поставились суто формально, обмежившись посиланням на недоведеність позивачем фіктивності оспорюваного правочину (хоча доводи та аргументи позову полягали та ґрунтувались на інших мотивах) та відсутність порушеного права позивача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини.

35. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

36. Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

37. В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

38. Так, у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

39. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

40. У даному випадку, суди ухилились від надання правового аналізу обставинам справи:

- не проаналізували, як співвідноситься те, що з моменту укладення спірного правочину та до моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «РМ-Інвест» в порядку ст. 95 Закону про банкрутство (порушеної самим боржником) минуло лише 6 місяців, тобто, не встановили чи є укладення спірного правочину способом уникнення відповідальності перед кредиторами шляхом виведення з обороту ліквідних активів боржника та у подальшому ініціювання справи про банкрутство;

- не надали вичерпного аналізу обставинам відчуження майна заінтересованій особі стосовно боржника, про що доводить позивач;

- не надали оцінки доказам відчуження майна боржника за ціною набагато нижчою від ринкової та без оплати з боку покупця, саме у передбачених оспорюваним Договором строки та порядку;

- чи призвели дії щодо відчуження спірного майна до неможливості повного або часткового виконання боржником грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

- тобто, не надали правової оцінки доводам, заявленим у межах спеціальної норми, якою, у даному випадку, є ст. 20 Закону про банкрутство з її особливостями притаманними конкурсному процесу.

41. Судові рішення у даній справі винесені без урахування наведеного у цій постанові принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника, проте застосування такого принципу безпосередньо у період конкурсного провадження при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов'язковим.

42. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

43. В силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. У даному випадку, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість доводів касаційних скарг, однак у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо оцінки/переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

45. Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

46. Згідно з ч. 4 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

47. Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, про скасування як ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 так і постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі №910/6179/17 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди обох інстанцій припустились порушень про які йдеться у наведеній постанові.

48. Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід здійснити розгляд справи з урахуванням вищевикладеного, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, а відтак, встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом підозрілого періоду, передбаченого частиною 1 ст. 20 Закону про банкрутство.

49. Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (ч. 5 ст. 310 ГПК України).

50. Оскільки за наслідками розгляду касаційних скарг, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції відповідно до приписів ст. 129 ГПК України не розподіляє судові витрати за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 3 10, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі №910/6179/17 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі №910/6179/17 скасувати.

3. Справу №910/6179/17 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко