?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/4235/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "Інтер-Транзит Груп"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017

(головуючий - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)

та рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017

(суддя Бацуца В.М.)

у справі №911/4235/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності "Інтер-Транзит Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМП-ОЛ"

про стягнення 119783,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2016 ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "ІМП-ОЛ" про стягнення 119 783,20 грн, а саме 75 928,80 грн пені, 37 964,40 грн штрафу та 5 890,00 грн 3% річних.

1.2. В обґрунтування вимог про стягнення штрафних санкцій та процентів позивач посилався на прострочення відповідачем оплати послуг з організації перевезень вантажів згідно з договором №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 23 липня 2014 року між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) було укладено договір №10 на організацію перевезення вантажів (далі - договір), згідно п. 1.1 якого експедитор зобов'язувався за рахунок та за дорученням замовника від свого імені та в інтересах останнього укладати договори з третіми особами на вантажні перевезення по Україні та за її межами (договору).

2.2. Відповідно до заявок від 02.11.2015 відповідачем замовлено у позивача послуги перевезення у міжнародному сполученні, а саме перевезення вантажу з Іспанії до України. Вартість послуг становила 8 600 євро (платити в гривнях по курсу НБУ). Оплата повинна була бути здійснена протягом 5 банківських днів після відвантаження автомобілем.

2.3. Згідно з CMR накладних №0802309 від 05.11.2015 та №0802317 від 06.11.2015 відповідачем одержано вантаж 14.11.2015, що підтверджується штампом відповідача на відповідних CMR накладних.

2.4. Позивачем виставлено рахунок №СФ-00105 від 13.11.2015 на суму 105 698,30 грн та №СФ-00106 від 13.11.2015 на суму 105 698,30 грн.

2.5. З претензією б/н від 28.12.2015 позивачем направлялись відповідачу акти здачі приймання робіт за вказаними накладними та рахунками, проте відповідачем такі акти підписанні не були, разом з тим, відповідачем не надано суду доказів надання претензій або зауважень за надані послуги.

Вказана претензія отримання відповідачем 12.01.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення та фіскальним чеком.

2.6. Замовник здійснює оплату перевезення та комісійної винагороди в т.ч. в гривнях, шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок експедитора протягом 3 календарних днів (якщо інше не вказано в заявці) після отримання рахунку (або інвойсу) та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу (або факсимільних копій документів з подальшим обов'язковим наданням оригіналів), а також підписання акту виконаних робіт (п. 5.2 договору).

2.7. Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 за позовом ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" до ТОВ "ІМП-ОЛ" про стягнення 211 396,60 грн позов задоволено повністю і присуджено до стягнення з ТОВ "ІМП-ОЛ" на користь ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" 211 396,60 грн основного боргу, а також 3 170,95грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 залишено без змін.

2.8. Судами попередніх інстанцій досліджено, що лише станом на 12.10.2016 відповідач свій обов'язок з оплати наданих послуг за договором №10 від 23.07.2014 та рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1886 від 12.10.2016 та платіжним дорученням №1885 від 12.10.2016.

2.9. Предметом розгляду у цій справі є вимоги ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" до ТОВ "ІМП-ОЛ" про стягнення пені, штрафу та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ІМП-ОЛ" на користь ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" 5 650,72 грн 3% річних та 84,76 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків.

3.3.1. Суди зазначили про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки сторонами спору в договорі №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 не передбачено відповідальності у вигляді саме пені від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Нарахування позивачем пені за прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг у заявлений період на підставі положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" є неправомірним, оскільки положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють розмір пені за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а визначають порядок обчислення пені і обмеження її розміру.

3.3.2. Суди також дійшли висновку про те, що у п. 4.5 договору №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 позивач та відповідач досягли згоди щодо встановлення у договорі неустойки, а саме штрафу від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів у розмірі - у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. При цьому, здійснивши перерахунок заявлено до стягнення розміру штрафу у бік збільшення, суди дійшли висновку про те, що позивач звернувся в Господарський суд Київської області із позовною заявою у даній справі зі спливом строку позовної давності без поважних причин його пропущення, а тому позовна вимога про стягнення 37 964,40 грн штрафу є такою, що не ґрунтуються на нормах законодавства України і не підлягає задоволенню.

3.3.3. Суди визнали обґрунтованою та задовольнили вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних в бік зменшення.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

4.2. Касаційна скарга скаржника містить виклад фактичних обставин справи та висновки судів попередніх інстанцій. Рішення та постанову судів попередніх інстанцій скаржник вважає незаконними та необґрунтованими з огляду на таке.

4.2.1. З урахуванням приписів ст.549 ЦК України, частини 2 ст.625 ЦК України і ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку, інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Скаржник стверджує, що відносини не врегульовані договором, регулюються законодавством, а також вважає помилковим висновок судів про те, що норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не застосовуються у випадку, коли сторони не погодили можливість стягнення пені за договором.

4.2.2. Відтак, скаржник вважає помилковими висновки судів про відмову у задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача заявленої ним до стягнення суми пені.

4.2.3. Скаржник стверджує про переривання перебігу строку позовної давності у справі №911/4235/16, посилаючись при цьому на ст.264 ЦК України та судові рішення у справі №911/788/16.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог скаржник та просить відмовити у задоволенні його касаційної скарги, залишивши без змін судові рішення, що оскаржуються. Загалом позиція відповідача та доводи, якими обґрунтований відзив, співпадають з висновками судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Як зазначено у п.2.9 постанови предметом розгляду у цій справі є вимоги ТОВ "Інтер-Транзит-Груп" до ТОВ "ІМП-ОЛ" про стягнення пені, штрафу та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг.

5.2.2. Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

5.2.3. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

5.2.4. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.

5.2.5. Судами досліджено, що пунктом 4.5 договору передбачено, що замовник несе відповідальність за своєчасність оплати послуг експедитора. У випадку прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує штраф у розмірі облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення платежу.

5.2.6. Враховуючи зазначені вище положення законодавства, суди дійшли вірних висновків про те, що у пункті 4.5 договору, сторони спору встановили неустойку у вигляді саме штрафу (ч. 2 ст. 549 ЦК України), який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а не у вигляді пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

5.2.7. Тобто сторони не досягли домовленості про стягнення пені у розумінні норм чинного законодавства, її розміру та бази нарахування. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати основної заборгованості є безпідставними в силу вимог ст. 547 ЦК України. Протилежні доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні норм чинного законодавства, тому не приймаються до уваги судом касаційної інстанції.

5.2.8. Щодо пропуску позивачем строку позовної давності до вимог про стягнення штрафу.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст.267 ЦК України).

Господарський суд Київської області, застосовуючи наслідки спливу строку позовної давності, зазначив, що позовна давність для звернення до суду з вимогою про стягнення штрафу остаточно сплила 21.11.2016 (з 21.11.2015 - початок прострочення виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих послуг).

Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою №1 від 01.11.2016 у даній справі лише 19.12.2016, тобто із спливом строків позовної давності в частині стягнення штрафу.

Доказів, які б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу позивачем не надано.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій. Доводи скаржник про переривання строку позовної давності у зв'язку із зверненням до суду про стягнення основної заборгованості у справі №911/788/16 не є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, оскільки як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, предметом позову у справі, що переглядається, є не частина вимоги (частина суми основного боргу), а окремий предмет позову - штрафні санкції, які за своєю правовою природою не є частиною основного боргу, а є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Таким чином, правильним є висновок судів про відмову позивач у стягненні 37 964,40 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

5.2.9. Зважаючи на те, що інших належних аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права касаційна скарга не містить, суд касаційної інстанції вважає її вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "Інтер-Транзит Груп" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко