Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.09.2021 року у справі №910/694/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/694/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Іванової Н. С. (адвокат), Романюка С. П. (керівник),

відповідача - Немирівської А. Г. (у порядку самопредставництва),

третьої особи - Петрик О. В. (керівник),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 (суддя Демидов В. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 (судді:

Майданевич А. Г. - головуючий, Гаврилюк О. М., Сулім В. В. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Український союз об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс",

про скасування наказу.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тісо" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Український союз об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" (далі - Укрсоюзсервіс) про скасування наказу Мін'юсту від
03.09.2020 № 3013/5 (далі - наказ № 3013/5).

2. Звертаючись до суду з позовом, Товариство посилалося на те, що прийняття відповідачем рішення у формі наказу № 3013/5 порушує права позивача як користувача земельної ділянки (код 79:034:0003), оскільки на підставі цього рішення державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Мін'юсту Кухтик О. С. проведено державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна, які фактично знищені та яких не існує як об'єктів матеріального світу, в тому числі на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні позивача. Позивач зазначив, що висновок колегії Мін'юсту з розгляду скарг на рішення, дії, або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту зроблений з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки колегія не має повноважень досліджувати та надавати правову оцінку поданим для державної реєстрації документам. Колегія також зобов'язана була прийняти рішення про відмову в задоволенні скарги, оскільки остання подана з пропуском встановленого строку на звернення із такою скаргою.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, викладених у позовній заяві, оскільки оспорюваний наказ винесено відповідно до вимог чинного законодавства України, так як рішення від 26.04.2019 № 46680979, № 46672390, № 46680719 прийняті державним реєстратором Скляренко О.

М. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме державний реєстратор не перевірив документи, що подавались для державної реєстрації закриття розділів на об'єкти 1-3. Зважаючи на те, що Укрсоюзсервіс не видавав довіреність на звернення із заявою на проведення реєстраційних дій щодо факту знищення нерухомого майна та те, що державний реєстратор Скляренко О.

М. не повідомляв Укрсоюзсервіс про надходження заяви на проведення вказаних реєстраційних дій, тому Укрсоюзсервіс звернувся із скаргою до Мін'юсту в межах 60 календарних днів, а саме з дня, коли дізнався про порушення його прав, тобто з 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До того ж Товариство не є належним користувачем земельної ділянки (код 79:034:0003).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Товариство просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128) без урахування висновку про їх застосування, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/8399/20, а також неправильно застосували положення статей 74, 76, 86 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від
10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від
13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

Скаржник також зазначає як підставу для касаційного оскарження пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо:

- застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України стосовно існування презумпції можливості та обов'язку особи, яка звертається до Мін'юсту зі скаргою на дії державного реєстратора з метою захисту свого цивільного права, знати про стан своїх майнових прав, що також впливає на обсяг фактів, які підлягають доведенню, зокрема, чи має доводити ця особа обставини, за яких вона не знала і не могла знати про порушення свого цивільного права, і причин, з яких вона не звернулась за захистом свого цивільного права до Мін'юсту у визначений законом строк. При цьому невирішеним також є питання про те, на кого покладено тягар доказування зазначених обставин, зокрема, чи повинен саме заявник відповідно до статті 74 ГПК України довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права та звернутися зі скаргою до Мін'юсту у визначений законом строк;

- застосування частин 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін'юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів, зокрема, чи наділено Мін'юст повноваженнями надавати правову оцінку поданим документам та/або вирішувати спір про право по суті.

Крім того, на обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на недослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема тих, що підтверджують існування прав землекористування Товариства, за захистом яких воно звернулося з цим позовом до суду.

Узагальнені доводи інших учасників справи

7. Мін'юст та Укрсоюзсервіс у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
25.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 910/694/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16.11.2021.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. З 1992 року Укрсоюзсервіс є користувачем земельної ділянки: код 79:034:0003, площею 2123,06 м2, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, на якій знаходяться три об'єкти нерухомого майна (25,7 м2,33,7 м2,165,4 м2), що є власністю Укрсоюзсервісу, і два об'єкта нерухомого майна (65,2 м2,904 м2), що є державною власністю та належать Укрсоюзсервіс, як органу управління державним майном.

10.03.04.2018 проведено державну реєстрацію права власності Укрсоюзсервіс в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на три об'єкти нерухомого майна на вул. Ямській, 72-А в м. Києві, а саме на нежитлові будівлі: площею 25,7 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1525390180000); площею 33,7 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1525245280000); площею 165,4 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1525335180000).

11. Укрсоюзсервіс звернувся до Мін'юсту із скаргою від 25.03.2020 № 01/1-50 (зареєстрована в Мін'юсті 27.03.2020 за № 9308-33-20) на рішення від 26.04.2019 № 46680979, прийняте державним реєстратором Скляренко О. М., на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про закриття розділу об'єкта нерухомого майна № 1525390180000 (об'єкт 1); на рішення від
26.04.2019 № 46672390, прийняте державним реєстратором Скляренко О. М., на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про закриття розділу об'єкта нерухомого майна № 1525335180000 (об'єкт 2); на рішення від 26.04.2019 № 46680719, прийняте державним реєстратором Скляренко О.

М., на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про закриття розділу об'єкта нерухомого майна № 1525245280000 (об'єкт 3).

12. Скаргу мотивовано тим, що 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Укрсоюзсервіс стало відомо, що державним реєстратором Скляренко О. М. 26.04.2019 проведено погашення права власності Укрсоюзсервіс на 3 об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, а саме: нежитлову будівлю площею 25,7 м2; нежитлову будівлю площею 33,7 м2; нежитлову будівлю площею 165,4 м2. Підставою для проведення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно став звіт про проведення обстеження об'єкта нерухомого майна від 19.04.2019 вих. №
19.2019, виданий ФОП Каменських С. Л. Заявник зазначив, що як власник зазначених трьох об'єктів нерухомого майна не подавав заяви державному реєстратору Скляренко О. М. на проведення зазначених реєстраційних дій. Реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Скляренко О. М. щодо закриття розділів на об'єкти 1-3 у зв'язку з їх знищенням, є незаконними, а документи, які стали підставою для вчинення таких дій, є підробними.

13. Оспорюваним наказом № 3013/5 задоволено скаргу Укрсоюзсервіс від 25.03.2020 № 01/1-50 в повному обсязі, скасовано рішення від 26.04.2019 № 46680979, № 46672390, № 46680719, прийняті державним реєстратором Скляренко О. М.

Позиція Верховного Суду

14. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

16. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

17. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

18. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

19. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/8399/20, з огляду на таке.

21. Під час розгляду справи, що розглядається ( № 910/694/21), суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що Укрсоюзсервіс не видавав довіреність на звернення із заявою на проведення реєстраційних дій щодо факту знищення нерухомого майна, а державний реєстратор Скляренко О. М. не повідомляв Укрсоюзсервіс про надходження заяви на проведення зазначених реєстраційних дій, тому Укрсоюзсервіс звернувся із скаргою до Мін'юсту в межах 60 календарних днів, а саме з дня, коли дізнався про порушення його прав, тобто з 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

22. Водночас у справі № 910/8399/20 господарський суд першої інстанції під час розгляду цієї справи встановив, що звернення (22.10.2019) ТОВ "Логістик Транссервіс" до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі № 910/10934/19 з посиланням на справу № 910/3568/19, в якій оспорювалися реєстраційні дії, щодо яких було прийнято оспорюваний наказ, свідчить про те, що ТОВ "Логістик Транссервіс" ще у 2019 році було про них обізнане, отже, подання скарги 11.03.2020 відбулося з пропуском встановлених строків (а саме 60 календарних днів).

23. З викладеного вбачається, що у справі № 910/8399/20 постанова Верховного Суду була прийнята за іншої ніж у справі № 910/694/21 фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначена справа і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про їх неподібність.

24. Товариство, звертаючись із касаційною скаргою, також як на підстави касаційного оскарження посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 74, 76, 86 ГПК України, викладених в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

25. Однак колегія суддів звертає увагу, що оскільки Товариство посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків суду касаційної інстанції про застосування норм процесуального права, які стосуються процесу доказування та оцінки доказів судом, тобто мають загальний характер і підлягають застосуванню господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті, незалежно від предмета і підстав позову, вказані доводи скаржника також є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

26. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/694/21 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 910/694/21 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

Щодо застосування частин 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін'юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів, зокрема, чи наділений Мін'юст повноваженнями надавати правову оцінку поданим документам та/або вирішувати спір про право по суті

27. За змістом положень частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами розгляду скарги Мін'юст та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про, зокрема, задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Мін'юсту; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін'юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а ", "ґ ", "д " і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Мін'юстом.

28. Частиною 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

29. У свою чергу відповідно до вимог частини 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прийнято Порядок № 1128, який визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

30. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом (пункт 2 Порядку № 1128).

31. Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що Мін'юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін'юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін'юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін'юсту чи його територіального органу.

32. У пункті 9 Порядку № 1128 зазначено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

33. Пунктом 13 Порядку № 1128 передбачено, що за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

Таким чином, до повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги.

34. У висновку колегії Мін'юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту від 19.05.2020 зазначено, що з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державний реєстратор Скляренко О. М. не перевірив належним чином документи, що подавались для державної реєстрації закриття розділів на об'єкти 1-3.

35. Порядок проведення державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з його знищенням визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Порядок № 1127), відповідно до пункту 75 якого для державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються:

1) документ, відповідно до якого підтверджується факт такого знищення;

2) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об'єкта).

36. Пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що держаний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

37. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі подання заяви уповноваженою на те особою державним реєстратором встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про особу, яка уповноважена діяти від імені юридичної особи.

Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, а також відповідного користувача, обтяжувача.

38. Крім того, відповідно до пункту 11-1 Порядку № 1127 про подання заяви державний реєстратор невідкладно з моменту отримання такої заяви за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.

39. За результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегія сформувала висновок, який не було спростовано позивачем під час розгляду справи, що Укрсоюзсервіс як власник зазначених трьох об'єктів нерухомого майна не подавав заяву державному реєстратору Скляренко О. М. на проведення реєстраційних дій щодо факту знищення нерухомого майна та державний реєстратор Скляренко О. М. не повідомляв Укрсоюзсервіс про надходження заяви на проведення зазначених реєстраційних дій; виконавчий директор Укрсоюзсервіс Петрик О. В. не підписувала довіреність на ім'я Мерзлякова Р. П. від 22.04.2019, у книзі обліку вихідної кореспонденції 22.04.2019 відсутня реєстрація зазначеної довіреності, до того ж на ній відсутній реєстраційний номер і штамп Укрсоюзсервіс, вона (довіреність) надрукована не на бланку Укрсоюзсервіс, ця довіреність нотаріально не посвідчена, а виконаний ФОП Каменських С. Л. звіт не містить належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення об'єктів нерухомого майна за зазначеною адресою.

40. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки рішення від 26.04.2019 № 46680979, № 46672390, № 46680719 прийняті державним реєстратором Скляренко О. М. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме державним реєстратором не перевірено документи, що подавались для державної реєстрації закриття розділів на об'єкти 1-3.

41. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що положення частин 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін'юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін'юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін'юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін'юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право".

Щодо застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України

42. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін'юсту та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

43. За змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

44. З урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: " Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Під час розгляду скарги Мін'юст оцінює обставини пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора, що не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін'юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".

45. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від
20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

46. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що Укрсоюзсервіс не видавав довіреність на звернення із заявою на проведення реєстраційних дій щодо факту знищення нерухомого майна, а державний реєстратор Скляренко О. М. не повідомляв Укрсоюзсервіс про надходження заяви на проведення вказаних реєстраційних дій, тому Укрсоюзсервіс звернувся із скаргою до Мін'юсту в межах 60 календарних днів, а саме з дня, коли дізнався про порушення його прав, тобто з 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру, водночас суди зазначили, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, викладених у позовній заяві щодо пропуску Укрсоюзсервіс строку для звернення до Мін'юсту із скаргою.

47. Передумовою такого висновку стало встановлення судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів обставин щодо заперечення виконавчим директором Укрсоюзсервіс Петрик О. В. підписання довіреності на ім'я Мерзлякова Р. П. від 22.04.2019, відсутності реєстрації у книзі обліку вихідної кореспонденції 22.04.2019 зазначеної довіреності та реєстраційного номера і штампу Укрсоюзсервіс на ній, довіреність надрукована не на бланку Укрсоюзсервіс, ця довіреність нотаріально не посвідчена. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини не були спростовані позивачем.

48. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

49. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин 3, 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 знайшли підтвердження і суди розглянули справу у відповідності до вищенаведеного висновку, висловленого Верховним Судом у цій справі.

50. Разом з тим доводи скаржника фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

51. Скаржник у касаційній скарзі зазначив про порушення норм процесуального права, внаслідок чого суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов невідповідних обставинам справи висновків (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).

52. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не надали оцінки твердженням позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі стосовно наявності у нього законного інтересу на оформлення прав на земельну ділянку, який порушується ухваленням спірного наказу.

53. Відхиляючи доводи скаржників щодо неповноти з'ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує на тому, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

54. Відмову у задоволенні позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що оспорюваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки рішення від 26.04.2019 № 46680979, № 46672390, № 46680719, прийняті державним реєстратором Скляренко О. М. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме державним реєстратором не перевірено документи, що подавалися для державної реєстрації закриття розділів на об'єкти 1-3, а Укрсоюзсервіс звернувся із скаргою до Мін'юсту в межах встановленого строку, а тому доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки твердженням позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі стосовно наявності у нього законного інтересу на оформлення прав на земельну ділянку, який порушується ухваленням спірного наказу, фактично зводяться до вимог щодо встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також щодо переоцінки доказів у справі, однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Отже, не підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення з огляду на положення пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення ними фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), на який скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, адже судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, які були оцінені відповідно до вимог статті 86 ГПК України та які є достатніми для прийняття законного рішення у справі, було прийнято судове рішення, що відповідає положенням статті 236 ГПК України.

Висновки Верховного Суду

56. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

57. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, оскільки правовідносини у цій справі, що переглядається, та справах № 910/8399/20, № 914/1131/18, № 914/385/18, № 904/6455/17, № 915/641/18, № 908/510/19, № 918/104/18, на які посилається скаржник, не є подібними, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства в цій частині.

58. В той же час стаття 296 ГПК України встановлює, що якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

59. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

60. За змістом частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права і без порушень норм процесуального права.

62. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. Незважаючи на те, що передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження отримала підтвердження під час касаційного провадження, касаційну скаргу Товариства необхідно залишити без задоволення, оскільки відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин 3, 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 у взаємозв'язку зі статтями 74, 76, 86 ГПК України у подібних правовідносинах жодним чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій саме таким чином і застосували зазначені норми матеріального права.

64. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови.

Висновки про застосування норм права

65. З урахуванням системного аналізу змісту положень частин 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2,5,9,13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін'юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін'юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін'юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін'юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право".

З урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: " Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Під час розгляду скарги Мін'юст оцінює обставини пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора, що не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін'юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".

Розподіл судових витрат

66. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" у частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 910/694/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай