ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6915/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2021 року (головуючий - Корсак В. А., судді: Попікова О. В., Демидова А. М. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 27 травня 2020 року (суддя Пукшин Л. Г. ) у справі

за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком",

про стягнення 6 785 342,57 Євро, що еквівалентно 200 028 499,50 грн,

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до 1) Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

про визнання недійсної банківської гарантії,

(за участю представників: позивача - Чкопоіа Ліка, Дусановський С. К., Гловацький О. С. ; відповідача - Суденко Р. В. ; Яценко Є. О.)

Вступ

1. Сторонами спору є Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії (далі - Департамент, Бенефіціар, позивач) та Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк, Гарант, відповідач).

2. Банк видав Департаменту гарантію за вимогою на суму 6 785 342,57 Євро у забезпечення виконання ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - ТОВ "Альтком", Боржник) зобов'язань за укладеним з Департаментом Контрактом. У зв'язку достроковим розірванням Контракту Департамент звернувся до Банку з вимогою про виплату гарантії, яка була відхилена останнім.

3. Департамент вказує на підпорядкування гарантії Уніфікованим правилам для гарантій за вимогою Міжнародної торговельної палати у редакції 2010 року, публікація №758 (далі - Уніфіковані правила №758) та стверджує про незаконність відмови у виплаті гарантії, оскільки за її умовами кошти сплачуються Банком за фактом отримання вимоги Бенефіціара, без додаткового її обґрунтовування.

4. Позиція Банку полягає в тому, що Департамент не підтвердив порушення Божником зобов'язань за Контрактом, а отже і наявність підстав для виконання гарантії.

Одночасно у зустрічному позові Банк стверджує про недійсність гарантії як такої, що видана без існування основного зобов'язання та не містить обов'язкових реквізитів.

5. Суди обох інстанцій погодились з аргументами позивача, констатувавши безумовний обов'язок Банку виконати зобов'язання по гарантії за вимогою Департаменту, який при цьому не повинен додатково підтверджувати обставину невиконання Боржником зобов'язань за Контрактом.

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.12 грудня 2013 року між Департаментом (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (підрядник) (далі - ТОВ "Альтком", третя особа) укладено Контракт №EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500 (далі- Контракт).

7. Відповідно до пункту 4.2. Контракту підрядник надає забезпечення виконання Контракту, яке видається банком або фінансовою установою, що мають високу репутацію, обраними підрядником, і складається за формою, до додається до Спеціальних умов, як передбачено замовником у Відомостях про Контракт, або в іншій формі, затвердженій замовником.

8.11 грудня 2013 року Банк видав гарантію за вимогою № GА/13/2103/SS зі строком дії до 24.01.2018 на забезпечення виконання підрядником зобов'язань за Контрактом №EWHG/CW/ICB-01 (далі - гарантія). У подальшому Банк продовжив строк дії гарантії до 24.07.2019.

9. Відповідно до умов гарантії Гарант безвідклично зобов'язується виплатити Бенефіціару у Євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 6 785 342,57 Євро
(3 392 671,29 Євро) та євро-еквівалент 7 674 900,98 Ларі, після одержання належної вимоги Бенефіціара, що підтверджується заявою Бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що підтверджує або ідентифікує вимогу про те, що Принципал порушив свої зобов'язання за Контрактом, при цьому Бенефіціар не зобов'язаний доводити чи обґрунтовувати свою вимогу або зазначені в ній суми. Ця гарантія регулюється Уніфікованими правилами №758, окрім того, що підтверджуюча заява на підставі Статті 15 (а) виключається з тексту цієї гарантії.

10.06.12.2017 Бенефіціар звернувся до Гаранта з вимогою про виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро, посилаючись на дострокове розірвання Контракту, відповідно до повідомлення замовника листом №2-07/7574 від 18.07.2017 про припинення Контракту, яке мотивовано невиконанням підрядником робіт відповідно до умов Контракту. 30.10.2017 замовник надіслав підряднику засвідчений Інвойс про припинення/завершення інженером, із вимогою до підрядника (боржника) здійснити платіж протягом 28 днів після отримання Інвойсу.

11. Проте у задоволенні цієї вимоги Гарант відмовив з посиланням на використання факсимільного відтворення підпису при оформленні вимоги.

12.27.12.2017 Бенефіціар повторно направив Гаранту вимогу щодо виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро із використанням власноручного підпису уповноваженої особи Бенефіціара, у задоволенні якої 09.01.2018 було відмовлено з посиланням на відсутність доказів у підтвердження повноважень особи, яка підписала вимогу.

13.02.02.2018 Бенефіціаром направлена наступна вимога щодо виконання банківської гарантії, яка супроводжувалась документами, що підтверджували повноваження особи, яка її підписала, представництво Бенефіціара та автентичність підпису, у задоволення якої Банк також відмовив 12.02.2018, посилаючись та те, що сума, яку вимагає Бенефіціар, не відповідає сумі, що може вимагатися за Банківською гарантією.

14. У подальшому у період з березня 2018 року по березень 2019 року Банк ще декілька разів відхиляв вимоги Бенефіціара, мотивуючи такі відмови неможливістю обрахувати загальну суму, що підлягає сплаті за пред'явленою вимогою.

Короткий зміст позовних вимог

15. У травні 2019 року Департамент звернувся до суду з позовом до Банку про стягнення про стягнення 6 785 342,57 Євро.

16. Позивач посилається на те, що відповідно до умов гарантії вона підлягає безумовному виконанню Банком, для чого достатньо факту звернення Бенефіціара з вимогою, оформленою відповідно до умов гарантії. При цьому всі підстави для відхилення вимоги мали бути вказані Банком у першій відмові від виконання гарантії, що прямо передбачено Уніфікованими правилами №758. Натомість Банк безпідставно ухиляється від виконання зобов'язань за гарантією, чим порушує права Департаменту.

17. Банк подав до Департаменту зустрічний позов про визнання недійсною гарантії.

18. Банк посилається на те, що гарантія видана до дати укладення Контракту, тобто без існування основного зобов'язання та не містить усіх обов'язкових реквізитів (місце видачі гарантії, дата договору, назва принципала, назва банку бенефіціара та умови, за яких можна вносити зміни до тексту гарантії), визначених постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах" (тут і надалі в редакції, чинній до 25.01.2018, далі - Положення №639), тому не відповідає вимогам законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2021 року, первісний позов задоволений, стягнуто з Банку на користь Департаменту 6 785 342,57 Євро. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

20. Суди попередніх інстанцій констатували наявність у Банку безвідкличного зобов'язання у разі отримання письмової вимоги від Бенефіціара сплатити останньому суму гарантійного платежу без подання будь-яких інших підтверджуючих документів невиконання основного зобов'язання, що безпосередньо вбачається зі змісту гарантії. З огляду на положення статті 24 Уніфікованих правил №578, які є обов'язковими для сторін в силу прямої вказівки на застосування таких правил у тексті гарантії, Банк у першій відмові від виконання гарантії вказав єдину підставу неналежності вимоги Бенефіціара - використання факсимільного відтворення підпису, чим позбавив себе права відхиляти подальші вимоги Бенефіціара з інших підстав.

21. Щодо зустрічного позову, то гарантія містить необхідні реквізити, передбачені як Положенням №639, так Уніфікованими правилами № 758, а з огляду на незалежність гарантії від основного зобов'язання її видача до дати укладення основного договору не має наслідком недійсність такого правочину, оскільки відповідальність гаранта настає виключно за наслідком порушення умов укладеного Контракту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження

22. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

Аргументи учасників справи

Доводи, відповідача який подав касаційну скаргу (узагальнено)

23. Висновки судів про те, що для виконання банківської гарантії достатньо лише формальної наявності вимоги Департаменту є наслідком неправильного застосування статей 560, 563 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Положення № 639. Так, суди не врахували правові висновки Верховного Суду у постановах від 31.03.2021 у справі №910/17942/19, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 14.11.2019 у справі №910/20326/17, відповідно до яких Департамент, пред'являючи вимогу до Банку, мав зазначити, у чому саме полягало порушення умов Контракту третьою особою та чи мало місце таке порушення взагалі.

У свою чергу суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 76, 86, 236 ГПК України не дослідили положення Контракту на предмет того, в якій частині він порушений третьою особою, що є обов'язковою передумовою для встановлення обставини настання гарантійного випадку.

24. Суди не врахували, що Уніфіковані правила №758 мають статус звичаїв ділового обороту, які прямо суперечать положенням статті 563 ЦК України, статті 200 ГК України та пункту 2 розділу I Положення №639, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Висновок Верховного Суду щодо застосування Уніфікованих правил №758 із співставленням із актами цивільного законодавства у подібних правовідносинах відсутній.

25. Також відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, статей 546, 560 ЦК України, статті 200 ГК України щодо питання визнання недійсною банківської гарантії з підстав її укладення без існування основного зобов'язання та відсутності обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №639.

26. Суди не врахували правових висновків Верховного Суду у справах №922/1743/17, №922/4590/16, №5027/805-б/2012 про те, що підписання вимоги про виконання гарантії за допомогою факсиміліє не дає можливості встановити вираження справжньої волі особи, чий підпис відтворено, на настання відповідних наслідків.

27. Суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: про зобов'язання Департаменту надати документи щодо арбітражного провадження, ініційованого до ТОВ "Альтком" щодо стягнення коштів за Контрактом.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

28. Правові висновки Верховного Суду у наведених скаржником постановах зроблені за інших фактичних обставин справи, тому не підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі, а до гарантії застосовуються Уніфіковані правила №758. При цьому відповідач не навів жодних передбачених законом підстав недійсності гарантії.

Позиція Верховного Суду

29. Згідно із статтями 509, 526 ЦК України, статтями 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

30. Частинами 1 , 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

31. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

32. Згідно із частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

33. Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій статті 200 Господарського кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

34. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

35. За умовами частини 1 та 2 статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

36. Таким чином у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.

37. Як встановлено судами, зі змісту гарантії вбачається її підпорядкування Уніфікованим правилам №758, із застереженням про те, що підтверджуюча заява на підставі Статті 15 (а) виключається з тексту цієї гарантії.

38. Відповідно до статті 1 (а) Уніфікованих правил №758 ці правила застосовуються до будь-якої гарантії за вимогою або контр-гарантії, в якій прямо вказується, що вона їм підпорядкована. Вони є обов'язковими для всіх сторін по гарантії за вимогою або контр-гарантії, за винятком тих випадків і в той мірі, в якій вони змінені або виключені гарантією на вимогу або контр-гарантією.

39. Верховний Суд зазначає, що підпорядкування міжнародних банківських гарантій Уніфікованим правилам № 758 є загальносвітовою практикою та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначальним для застосування Уніфікованих правил № 758 до спірної гарантії за вимогою є пряме визначення у її тексті про підпорядкування гарантії цим Правилам.

40. Згідно зі статтею 34 Уніфікованих правил № 758 якщо тільки в гарантії не передбачено інше, вона регулюється правом країни місцезнаходження відділення або контори гаранта, який видав цю гарантію.

41. Отже, Верховний Суд відхиляє доводи Банку в пункті 24 Постанови та констатує, що Уніфіковані правила № 758 є обов'язковим для сторін гарантії з огляду на пряму вказівку на її підпорядкування цим Правилам в тексті гарантії.

Оскільки інше не передбачено гарантією вона також регулюється національним законодавством України в частині, яка не суперечить положенням Уніфікованих правил № 758.

42. Згідно з частинами 2, 3 статті 563 ЦК України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії; у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

43. Відповідно до частини 1 статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

44. Відповідно до правових висновків Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, які є загальними щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

45. Згідно з частиною 2 розділу І Положення №639 гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Гарантійний випадок - факт порушення принципалом перед бенефіціаром зобов'язання, забезпеченого гарантією, у зв'язку із настанням якого банк-гарант одержує вимогу бенефіціара на сплату коштів відповідно до виданої гарантії з урахуванням умов наданої гарантії та протягом строку дії гарантії.

46. При вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією (постанова Верховного Суду від
18.06.2021 у справі № 910/16898/19).

47. Так, відповідно до змісту гарантії Гарант безвідклично зобов'язується виплатити Бенефіціару у Євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 6 785
342,57 Євро (3 392 671,29 Євро) та євро-еквівалент 7 674 900,98 Ларі, після одержання належної вимоги Бенефіціара, що підтверджується заявою Бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що підтверджує або ідентифікує вимогу про те, що Принципал порушив свої зобов'язання за Контрактом, при цьому Бенефіціар не зобов'язаний доводити чи обґрунтовувати свою вимогу або зазначені в ній суми.

48. Безвідклична гарантія - це гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром. Безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов (пункт 2 Розділу І Положення №639).

49. Отже, гарантія є безумовною і безвідкличною, за якою Банк у разі порушення Принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти Бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов. У той же час у тексті гарантії передбачено обов'язкове зазначення у вимозі або у окремому документі, що ідентифікує вимогу, про порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

50. Статтею 15 (а) Уніфікованих правил № 758, передбачено, що вимога по гарантії повинна підкріплюватись іншими документами, які передбачені в гарантії, проте в будь-якому випадку - заявою бенефіціара, в якому зазначається, в чому полягає порушення апплікантом його зобов'язань по основному договору. Ця заява може міститись у вимозі або в окремому підписаному документі, який супроводжує вимогу або направляється додатково, проте з вказівкою на дану вимогу.

50.1. Вимога щодо обгрунтовуючої заяви в пункті "а" цієї статті застосовується, якщо гарантія прямо не виключає цієї вимоги (стаття 15 (с) Уніфікованих правил № 758).

51. Судами встановлено, що з тексту гарантії сторони виключили підтверджуючу заяву на підставі статті 15 (а) Уніфікованих правил № 758. Однак безпосередньо за змістом гарантії встановлено обов'язок Бенефіціара підтвердити або ідентифікувати вимогу про те, що Принципал порушив свої зобов'язання за Контрактом.

52. Так, звертаючись до Банку 06.12.2017 з вимогою про виконання гарантії, Департамент, ідентифікуючи таку вимогу, вказав на (1) лист замовника від
18.07.2017 №2-07/7574 про припинення Контракту та (2) засвідчений Інвойс від
30.10.2017 із вимогою до боржника здійснити платіж протягом 28 днів після отримання Інвойсу.

53. Однак суд першої інстанції не дослідив та не надав жодної оцінки документам, наведеним у вимозі Бенефіціара, які були долучені до матеріалів справи та необхідні для ідентифікації його вимоги відповідно до умов гарантії, що свідчить про передчасність висновку цього суду про настання гарантійного випадку, як необхідної передумови для виникнення обов'язку Банку з виконання гарантії.

54. Також оцінюючи доводи касаційної скарги в пункті 27 Постанови, Верховний Суд зазначає, що під час перегляду справи судом апеляційної інстанції відповідач заявив клопотання про витребування нових доказів, а саме документів щодо арбітражного провадження, ініційованого до ТОВ "ШБ "Альтком" щодо Контракту, вказуючи про те, що вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору. Однак вказане клопотання взагалі не було розглянуто судом апеляційної інстанції.

55. Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Тому будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України.

56. Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

56.1. Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених частинами 1, 2, 3, 4 статті 13 ГПК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

57. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

58. Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

59. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частинами 1, 2, 3, 4 статті 13 ГПК України (пункти 1, 3, 4 частини 5 статті 13 ГПК України).

60. Згідно пунктів 2, 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

61. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.

62. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов'язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

63. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).

64. Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland").

65. У Рішенні у справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи.. є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (рішення ЕСПЛ у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення ЕСПЛ у справі "Бацаніна проти Росії").

66. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).

67. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці щодо належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

68. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

69. Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

70. Відповідно до положень частин 1 -3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

71. Із наведених положень ГПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції мав розглянути та оцінити подане відповідачем клопотання, проте на порушення наведених вимог процесуального закону, суд не навів жодних висновків щодо відхилення або врахування клопотання.

72. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

73. З наведеного колегія суддів дійшла висновку, що як судом першої інстанції, який не дослідив наявні у справі докази з метою ідентифікації вимоги Бенефіціара, так і судом апеляційної інстанції, який взагалі не розглянув клопотання відповідача про витребування доказів, при прийнятті оскаржених судових рішень не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, відтак не забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що не відповідає вимогам ГПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

74. Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

75. Судові рішення у цій справі у частині розгляду первісного позову наведеним вимогам не відповідають.

76. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору за первісним позовом було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, передчасним є висновки судів про наявність підстав для задоволення такого позову. У той же час виявлені процесуальні порушення які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

77. Натомість доводи касаційної скарги в пункті 25 Постанови щодо зустрічного позову Банку Верховним Судом відхиляються, як безпідставні.

78. Верховний Суд зазначає, що загальні правові підстави для визнання недійсною гарантії, як одностороннього правочину, наведені в статтях 203, 215 ЦК України, а правові висновки щодо застосування цих норм є усталеними у судовій практиці Верховного Суду, а тому відсутні підстави для формування окремого правового висновку щодо спірних правовідносин.

79. Верховний Суд звертається до власних усталених висновків та зазначає наступне.

80. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статті 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

81. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік таких вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

82. Зважаючи на викладене, недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

83. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

84. Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

85. Відповідач, стверджуючи про недійсність гарантії, наводив два аргументи: (1) гарантія видана без існування основного зобов'язання; (2) гарантія не містить усіх визначених Положенням №639 обов'язкових реквізитів.

86. У силу статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Навпаки, відповідно до частини 3 статті 565 ЦК України, якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

87. Аналогічні вимоги щодо незалежності гарантії від основного зобов'язання містяться в пункті 2 розділу 1 Положення № 639 та в статті 5 Уніфікованих правил №758.

88. З огляду на незалежність гарантії посилання у її тексті на основне зобов'язання здійснюється з метою ідентифікації гарантії та вимоги Бенефіціара, тоді як гарантія є чинною з моменту її видачі (стаття 561 ЦК України, пункт 5 глави 2 Положення №639, стаття 4 Уніфікованих правил №758), а норми чинного законодавства не пов'язують обставину видачі гарантії без існування основного зобов'язання в якості підстави для визнання її недійсною.

89. Щодо наведених відповідачем реквізитів гарантії, то вони не є обов'язковими відповідно до пункту 3 глави 2 Положення №639. Більше того, у статті 8 Уніфікованих правил №758 головною вимогою до змісту гарантії є чіткість, ясність та відсутність зайвих деталей, а наведений у вказаній нормі перелік реквізитів гарантії має рекомендаційний характер.

90. З огляду на наведене висновки судів про відсутність правових підстав для визнання банківської гарантії недійсною та, відповідно, відмови у задоволенні зустрічного позову є законними та обґрунтованими.

91. Верховний Суд не оцінює висновки Верховного Суду, наведені пункті 26 Постанови, оскільки вони зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

92. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

93. Беручи до уваги наведені вище висновки, Верховний Суд вважає, що вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими, судові рішення в частині розгляду первісного позову підлягають скасуванню з підстав порушення норм процесуального права. У зв'язку з тим, що судами не досліджено підстави первісного позову та докази у підтвердження заявлених позовних вимог Верховний Суд в силу встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції позбавлений можливості прийняти рішення щодо суті спору та вважає за доцільне застосувати повноваження, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

94. Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене, оцінити правомірність вимог сторін, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням, а отже і встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення первісного позову.

95. Разом з тим, судові рішення в частині розгляду зустрічного позову Банку є законними та обґрунтованими, тому підстави для їх скасування у цій частині відсутні.

Щодо судових витрат

96. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат у частині розгляду первісного позову.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 27 травня 2020 року у справі № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 6 785 342,57 Євро скасувати.

3. Справу № 910/6915/19 у зазначеній частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.