ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2006/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивачів - Шейхета Мейлаха, Шумелди Р. Р., Могінської Т. А.,

відповідачів - Коваленко Н. В.,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські традиції" та управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 (судді:

Гриців В. М. - головуючий, Зварич О. В., Хабіб М. І.) і рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 (судді: Гоменюк З. П. - головуючий, Мазовіта А. Б., Матвіїв Р. І.) у справі

за позовом Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інвестиційні системи", Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські традиції" та Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Черник Наталії Степанівни,

про скасування державних реєстрацій прав власності та скасування записів про проведену державну реєстрацію прав власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2017 року Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інвестиційні системи" (далі - ТОВ "Українські інвестиційні системи"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські традиції" (далі - ТОВ "Львівські традиції"), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - Управління) про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м.

Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи" (ЄДРПОУ 33695378); скасування запису про проведену 07.10.2013 державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи" (ЄДРПОУ 33695378); скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м.

Львові, реєстраційний № 190504346101, від 24.05.2017 за ТОВ "Львівські традиції" (ЄДРПОУ 41326759); скасування запису про проведену 24.05.2017 державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Львівські традиції" (ЄДРПОУ 41326759).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельні ділянки за адресою: м. Львів, вул. І. Федорова, 23,28 є землями державної власності, їх категорія - землі історико-культурного призначення; вони розташовані в межах Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові, який унесено в Реєстр світової спадщини ЮНЕСКО у 1998 році під назвою "Львів. Історичний центр (865)"; на цих землях розміщується ансамбль синагоги "Турей Загав" (" Золота Роза"), що складається з будівель синагоги (буд. 27), сакральних споруд для ритуальних потреб - кагального будинку зі шпиталем, шхит (буд. 23,25), а також єшиви - вищої юдейської школи (буд. 28), які утворюють частину історичного єврейського кварталу. Позивачі зазначали, що ці культові споруди розташовано на земельних ділянках за тією ж адресою, де зареєстровано самочинно споруджений об'єкт незавершеного будівництва. Разом із тим відповідно до архівних документів зазначені культові споруди належали Єврейській релігійній організації "Золота Роза", а отже, інтерес позивачів до таких об'єктів цілком відповідає поняттю "охоронюваний законом інтерес". Позивачі наголосили, що документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію за ТОВ "Українські інвестиційні системи" права власності на спірний самочинно збудований об'єкт незавершеного будівництва готельного комплексу, були скасовані; зазначене товариство не мало права передавати об'єкт незавершеного будівництва до статутного капіталу утвореного внаслідок виділу з нього ТОВ "Львівські традиції", оскільки за змістом статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпоряджання майном належить саме власнику такого майна, натомість ТОВ "Українські інвестиційні системи" на час формування статутного капіталу ТОВ "Львівські традиції" було власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва готельного комплексу, що на вул. І. Федорова, 23,28 у м.

Львові, а отже, ТОВ "Львівські традиції" не набуло право власності на спірний об'єкт.

Позов обґрунтовано, зокрема, положеннями статей 115, 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 2, 26, 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтю 6 Закону України "Про національні меншини в Україні", статтю 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

1.3. Управління у відзиві на позов просило відмовити у його задоволенні, зазначивши, зокрема, про те, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Українські інвестиційні системи" була здійснена державним реєстратором Гриб О. Б., яка ніколи не перебувала в трудових відносинах з Управлінням, а державна реєстрація права власності за ТОВ "Львівські традиції" проведена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С., тому Управління не може нести відповідальності за їх дії. Управління також наголосило, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки прав та інтересів позивачів не порушувало, до того ж Управління було створене за рішенням Львівської міської ради вже після вчинення оспорюваних реєстраційних дій; позивачі не звертались до Управління із заявою щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна та Управління не ухвалювало будь-яких рішень з питань реєстрації чи відмови у скасуванні державної реєстрації прав.

1.4. ТОВ "Українські інвестиційні системи" у відзиві на позов наголосило на необґрунтованості доводів позивачів, викладених у позові, а отже, відсутності правових підстав для його задоволення. Зокрема, товариство зазначило, що позивачі не навели процесуального обґрунтування участі трьох окремих позивачів у цій справі, з огляду на необхідність виокремлення спільного права та/або інтересу кожного позивача, на захист яких він звертається до суду, як і не обґрунтували підстав залучення декількох відповідачів у справі, оскільки у позові не сформульовано жодної позовної вимоги до ТОВ "Українські інвестиційні системи" і ТОВ "Львівські традиції", натомість позовні вимоги фактично пред'явлені тільки до Управління; позивачі належним чином не визначили право (охоронюваний законом інтерес), на захист якого ними подано позов; задоволення цього позову не призведе до відновлення прав та інтересів, натомість як ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам; позивачі не спроможні довести наявність спільного інтересу релігійної громади до розпорядження земельною ділянкою, державної реєстрації будь-яких об'єктів на спірних ділянках тощо, при цьому така неспроможність пов'язана з імперативними нормами законодавства, які встановлюють прерогативу певних державних органів та прокуратури на здійснення дій щодо державної реєстрації чи щодо захисту права власності держави на землю. Крім того, товариство звертає увагу суду на те, що законом встановлено окремий порядок виконання рішень суду у сфері державної реєстрації - записи вчиняються на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником, проте передбачено, що у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника в порядку державної реєстрації прав, а позивачі не зможуть бути заявниками (ініціаторами) здійснення державної реєстрації прав, а також скасування державної реєстрації прав щодо спірного об'єкта, оскільки жоден із позивачів не матиме достатнього обсягу цивільних прав для подання такої заяви державному реєстратору.

1.5. ТОВ "Львівські традиції" у відзиві на позов також не погодилося із заявленими позовними вимогами, наголосивши, що позивачі не обґрунтували наявність підстав для подання саме спільного позову, не зазначили, які саме спільні права порушено відповідачами чи які саме спільні обов'язки у позивачів виникли з предмета позову; у матеріалах справи немає статуту Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, зміст якого давав би можливість встановити мету створення та предмет діяльності цієї юридичної особи; рішення судів в інших справах, на які посилаються позивачі як на докази наявності у них прав та охоронюваних законом інтересів не є підставами для звільнення від доказування наявності у них права, яке порушено, чи охоронюваного інтересу, оскільки різним є суб'єктний склад сторін і жодне рішення не встановлювало обставини існування у позивачів права на нерухоме майно чи земельні ділянки за адресою: вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові; відповідно до технічної документації, виконаної КП "Картограф" в 2018 році, на земельних ділянках за адресою: м. Львів, вул. І. Федорова, 23,28, немає об'єктів, які можна ідентифікувати як ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), на плані земельної ділянки на вул. І. Федорова, 28 відображено "руїну" будинку № 28 по вул. І Федорова, що не був ні частиною синагоги, ні іншою культовою спорудою, та будівельний майданчик, що фактично є об'єктом незавершеного будівництва готельного комплексу, який належить ТОВ "Львівські традиції".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд Львівської області ухвалою від 05.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, відмовив у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до
15.12.2017), з посиланням на те, що цей спір непідвідомчий господарським судам України, позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, а належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

2.2. Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 касаційну скаргу Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") задоволено, постанову Львівського апеляційного господарського суду від
07.11.2017 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 скасовано, справу направлено до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду зі стадії прийняття позовної заяви. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що між сторонами у справі відсутні правовідносини щодо адміністрування і підпорядкування, натомість характер спірних правовідносин свідчить про спір сторін щодо законності виникнення у відповідачів права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що, зазначаючи про непідвідомчість цього спору господарським судам України, суди попередніх інстанцій не врахували, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, в яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення скасувати з направленням справи до господарського суду Львівської області для продовження розгляду зі стадії прийняття позовної заяви.

2.3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 позов до ТОВ "Українські інвестиційні системи" і ТОВ "Львівські традиції" задоволено.

Скасовано державну реєстрацію та запис від 07.10.2013 про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва готельного комплексу, розташованого на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи". Скасовано державну реєстрацію та запис від 24.05.2017 про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва готельного комплексу, що на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Львівські традиції". В позові, заявленому до Управління, відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, заявлені до ТОВ "Українські інвестиційні системи" і ТОВ "Львівські традиції", місцевий господарський суд виходив із незаконності проведеної державної реєстрації права власності на спірний об'єкт за цими відповідачами, пославшись, зокрема, на те, що об'єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Львів, вул. І. Федорова, 23,28 є самочинним будівництвом, оскільки будувався за відсутності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Суд наголосив, що станом на час проведення у 2013 році державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Українські інвестиційні системи" необхідний для здійснення такої реєстрації дозвіл на виконання будівельних робіт не був чинним, а після проведення реєстрації правочини, які підтверджували користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, було визнано недійсними з моменту їх укладення, тобто з 2007 року, що підтверджується відповідними судовими рішеннями в інших справах. Відповідно, ТОВ "Українські інвестиційні системи" не мало права передавати об'єкт незавершеного будівництва до статутного капіталу утвореного внаслідок виділення з нього ТОВ "Львівські традиції", позаяк ТОВ "Українські інвестиційні системи" на момент формування статутного капіталу ТОВ "Львівські традиції" було власником не об'єкта незавершеного будівництва, а лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва.

Незаконність передачі об'єкта у власність ТОВ "Львівські традиції" надалі призвела і до неправомірної державної реєстрації права власності за цим товариством на спірний об'єкт незавершеного будівництва.

Суд зазначив, що земельні ділянки, на яких розміщено об'єкт незавершеного будівництва, є землями історико-культурного призначення, вони розташовані в межах Державного історико-культурного заповідника у м. Львові, внесеного в Реєстр світової спадщини ЮНЕСКО, а на зазначених земельних ділянках розміщується ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза") та дійшов висновку про те, що у наведеному випадку захисту підлягає охоронюваний законом інтерес позивачів.

Відмовляючи у позові, заявленому до Управління, суд виходив із того, що пред'явлення позову до Управління лише через те, що воно є суб'єктом державної реєстрації прав, який забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі за місцезнаходженням спірного майна, є недостатнім для можливості такого органу бути належним відповідачем у справі; позивачі фактично не пред'явили будь-яких вимог до Управління як відповідача, не довели яким чином цей відповідач порушив та чи взагалі міг порушити їх права чи інтереси.

Судове рішення обґрунтовано положеннями статті 41 Конституції України, статей 216, 236, 316, 321, 326, 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 2, 15, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 зазначене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Львівські традиції" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Скаржник аргументує подання касаційної скарги підставою, передбаченою у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційний господарський суд під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 916/3170/14, від 27.02.2018 у справі № 916/2006/15, від 17.04.2018 у справі № 916/712/15, від 15.01.2019 у справі № 15/250-6, від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17, від 15.01.2019 у справі № 911/2358/16, від 06.03.2019 у справі № 911/3158/17, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 щодо застосування положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України стосовно преюдиції судового рішення; висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 16.10.2018 у справі № 914/870/17 щодо юрисдикційності спорів, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/9495/16, від 05.03.2019 у справі № 923/123/18, від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17, від 17.05.2018 у справі № 920/1000/16, від 18.07.2018 у справі № 821/3514/15-а щодо застосування положень частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України стосовно виходу за межі предмета позову. Скаржник наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій положень статті 41 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 4, 11 Цивільного кодексу України, статей 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 75, 231, 237 Господарського процесуального кодексу України; вважає, що суди помилково послалися на судові рішення в інших справах як такі, що мають преюдиціальне значення під час вирішення цього спору, оскільки положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиції певного рішення застосовуються виключно у випадку, якщо обставини, встановлені у рішенні суду в іншій справі, входили до предмета доказування та підлягали дослідженню судом, крім того, різність предметів спору також виключає преюдиційність; постанова суду касаційної інстанції не може вважатися рішенням суду, яким встановлено обставини в силу відсутності у суду касаційної інстанції права на встановлення обставин справи. Скаржник також наголошує на тому, що суди, встановивши правовий статус спірного об'єкта незавершеного будівництва як самочинного, вийшли за межі предмета позову, що не ґрунтується на положеннях процесуального законодавства.

Крім того, на думку скаржника, суди мали би закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Скаржник посилається на відсутність у позивачів цивільного права чи інтересу, що підлягає захисту у судовому порядку або може бути відновленим у разі задоволення заявленого позову.

3.2. У додаткових поясненнях ТОВ "Львівські традиції", зокрема зазначило, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача та вважало висновки судів про доведеність інтересу позивачів та його відповідності поняттю "охоронюваний законом інтерес" передчасними.

3.3. Водночас, не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями в частині задоволення позову, до Верховного Суду із касаційною скаргою звернулося Управління, яке просить скасувати постанову та рішення у справі в частині задоволення позову та прийняти у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу подання касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди під час ухвалення судових рішень у справі не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 914/405/17. Скаржник наголошує на тому, що скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, не потребує додаткового скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію, а має наслідком застосування положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто державний реєстратор вносить запис про скасування державної реєстрації, а не відбувається скасування запису в реєстрі. Скаржник також посилається на те, що суд першої інстанції, скасовуючи державну реєстрацію права власності, залишив поза увагою положення частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка станом на 06.11.2019 не містила положень про те, що запис про державну реєстрацію прав вноситься на підставі рішення суду, яким скасовано державну реєстрацію, що є належним способом захисту.

Скаржник також акцентує на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 щодо застосування положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". При цьому скаржник наголошує, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, а також скасування державної реєстрації прав у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав); судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, починаючи із 16.01.2020, не є належним способом захисту прав та вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідні правові висновки також викладено і в постановах Верховного Суду від
03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Окрім цього, скаржник зазначає і про втручання судами попередніх інстанції у право ТОВ "Львівські традиції" на мирне володіння майном та наголошує, що оскільки право власності на об'єкт незавершеного будівництва скасовується у зв'язку з недодержанням встановлених процедур органами державної влади та місцевого самоврядування, то відповідальність не може покладатися на ТОВ "Львівські традиції" і ТОВ "Українські інвестиційні системи", які розраховували на належність і легітимність таких процедур. На думку скаржника, суди також не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/24473/16, та стверджує про те, що документи, на підставі яких у ТОВ "Львівські традиції" виникло право власності на спірне майно, а саме розподільчий баланс, акт приймання-передачі нерухомого майна, є чинними та не скасовані. Поза тим, як зазначає скаржник, право або охоронюваний законом інтерес позивачів ними належним чином не визначено; інтерес позивачів до спірної території не відповідає поняттю "охоронюваний законом інтерес" і розміщення на цих землях об'єкта незавершеного будівництва не порушує їх прав, зокрема, права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національної меншини України, право на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність тощо.

3.4. Від Управління надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Львівські традиції", в якому відповідач підтримує доводи касаційної скарги товариства, а висновки судів про незаконність реєстрації права власності на зазначене спірне майно за ТОВ "Львівські традиції" вважає безпідставними.

3.5. Від позивачів надійшли пояснення на касаційні скарги ТОВ "Львівські традиції" та Управління, в яких позивачі не погодилися із доводами, наведеними у касаційних скаргах, вважали їх такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права та суперечать фактичним обставинами справи.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційних скаргах доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.04.2005 № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" визначено перелік таких земельних ділянок, серед яких земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. І. Федорова, 28, площею 0,0511 га, та погоджено їх місце розташування, надано дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проєктів відведення земельних ділянок.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 24.05.2007 № 885 внесено зміни до ухвали від 14.04.2005 № 2241, зокрема, збільшено площу земельної ділянки, що підлягає наданню в користування на вул. І. Федорова, 28, до 0,0900 га та доповнено перелік земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах, земельною ділянкою на вул. І Федорова, 23, площею 0,0700 га.

За ухвалою Львівської міської ради від 05.07.2007 № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові" дозволено продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. І. Федорова, 28 та площею 0,0661 га на вул. І. Федорова, 23, а також права оренди об'єкта нерухомого майна, площею 600,3 м2 на вул. І.

Федорова, 28; затверджено стартову ціну продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності; вирішено після проведення аукціону та визначення переможця укласти з ним відповідні договори.

14.09.2007 виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 738 "Про затвердження істотних умов для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. І.

Федорова, 23,28, призначених для будівництва і обслуговування готелю", яким, у тому числі, затверджено істотні умови для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. І. Федорова, 23,28, призначених для будівництва та обслуговування готелю.

28.09.2007 виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 815, згідно з яким доповнено додаток до рішення виконавчого комітету від 14.09.2007 № 738 підпунктом 2.1.8.

На підставі ухвал Львівської міської ради та рішень виконавчого комітету Львівської міської ради 05.10.2007 відбувся аукціон, переможцем якого стало ТОВ "Українські інвестиційні системи".

15.10.2007 Львівська міська рада та ТОВ "Українські інвестиційні системи" уклали договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності.

Об'єктом договору було право оренди земельної ділянки на вул. І. Федорова, 23, категорія якої за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:01:002:0013; право оренди земельної ділянки на вул. І. Федорова, 28, категорія якої за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:01:002:0014 та право оренди об'єкта комунальної власності - будинку № 28 на вул. І. Федорова у м. Львові, який належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 04.02.2000 за № 27 "Про передачу на баланс управлінню земельних ресурсів м. Львова аварійного будинку № 28 на вул. І. Федорова".

28.11.2007 Львівська міська рада та ТОВ "Українські інвестиційні системи" уклали договори оренди землі для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури № Г-481 та № Г-482 терміном на 49 років, а 18.12.20117 - договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд приміщень) № Г-5874-7 на будинок на вул. Федорова, 28.

За договорами від 28.11.2007 № Г-481 та № Г-482 орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки, розташовані у м. Львові на вул. І. Федорова, 23,28, для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури.

11.01.2008 за актом приймання-передачі зазначені земельні ділянки було передано орендарю - ТОВ "Українські інвестиційні системи".

Суди попередніх інстанцій зазначили, що наведені обставини підтверджуються судовими рішеннями у справах № 5015/5589/11, № 914/1541/15 та № 910/28297/14.

21.07.2010 інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області видала ТОВ "Українські інвестиційні системи" (замовник) і Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька основа" (генпідрядник) дозвіл на виконання будівельних робіт № 1/318-10 із будівництва готельного комплексу в умовах регенерації історичного кварталу на ділянках на вул. І. Федорова, 23,28 з реставрацією та пристосуванням будинку № 28 на вул. І. Федорова у м. Львові під готельні функції.

23.09.2011 Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України, Міністерства культури і туризму України, Львівської обласної ради, управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Українські інвестиційні системи" про визнання недійсними рішень (справа № 5015/5589/11).

Господарський суд Львівської області рішенням від 24.01.2014 у справі № 5015/5589/11 у задоволенні позову відмовив повністю.

Проте згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від
01.10.2014 у справі № 5015/5589/11 рішення суду першої інстанції було скасоване і прийнято нове рішення, яким визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 14.04.2005 № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. І. Федорова, 28, площею 0,0511 га; визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 24.05.2007 № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню, на вул. І. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки на вул. І. Федорова, 23, площею 0,0700 га; визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від
05.07.2007 № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. І. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23, та затвердження ціни продажу права оренди, укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 у справі № 5015/5589/11 залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від
25.11.2014.

13.05.2015 Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, ТОВ "Українські інвестиційні системи" про визнання недійсним рішення, визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу, договорів оренди землі, договору оренди нерухомого майна (справа № 914/1541/15).

Господарський суд Львівської області рішенням від 05.04.2016 у справі № 914/1541/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2016, визнав недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.09.2007 № 738 "Про затвердження істотних умов для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. І. Федорова, 23,28, призначених для будівництва і обслуговування готелю"; визнав недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.09.2007 № 815 "Про внесення доповнень у додаток до рішення виконавчого комітету від 14.09.2007 № 738"; визнав недійсними результати аукціону з продажу права оренди земельних ділянок від 05.10.2007, оформлені протоколом від 05.07.2007 № 05.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.05.2015 у справі № 910/28297/14 за позовом ТОВ "Українські інвестиційні системи" до Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування збитків у розмірі 19 7478 061,25 грн, позовні вимоги ТОВ "Українські інвестиційні системи" задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності від 15.10.2007, укладений між ТОВ "Українські інвестиційні системи" та Львівською міською радою; визнано недійсними на майбутнє договори оренди землі від 28.11.2007 № Г-481, № Г-482, укладені між ТОВ "Українські інвестиційні системи" та Львівською міською радою; визнано недійсним на майбутнє договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 18.12.2007 № Г-5874-7, укладений між від 18.12.2007 та управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 910/28297/14 рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у цій справі скасовано частково в частині визнання недійсними договорів та частково в частині відмови у задоволені позову і прийнято в цій частині інше рішення; зокрема, визнано договори оренди землі № Г-481, № Г-482 від 28.11.2007, договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5874-7 від 18.12.2007 недійсними з моменту укладення.

Згідно з наказом від 26.01.2011 № 1-С/Д інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області скасувала дозвіл на виконання будівельних робіт № 1/318-10 з будівництва готельного комплексу в умовах регенерації історичного кварталу на ділянках на вул. І. Федорова, 23,28 з реставрацією та пристосуванням будинку № 28 на вул. І. Федорова у м. Львові під готельні функції, виданий інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області ТОВ "Українські інвестиційні системи" (замовник) та ТОВ "Галицька основа" (генпідрядник); зазначено про вжиття заходів щодо зупинення будівельних робіт із будівництва готельного комплексу в умовах регенерації історичного кварталу на ділянках на вул. І. Федорова, 23,28 з реставрацією та пристосуванням будинку № 28 на вул. І. Федорова у м. Львові під готельні функції.

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07.10.2013 державний реєстратор реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції вніс запис про право власності № 3026953 на об'єкт нерухомого майна реєстраційний № 190504346101 - незавершене будівництво; адреса - м. Львів, вул. І. Федорова, 23,28; земельна ділянка місця розташування - 4610136600:01:002:0013,4610136600:01:002:0014, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням - землі комерційного використання; форма власності приватна. Підстава виникнення права власності - договір оренди землі Г-482, виданий 28.11.2007, видавник - Львівська міська рада; договір оренди землі Г-481, виданий 28.11.2007, видавник - Львівська міська рада; дозвіл на виконання будівельних робіт № 1/318-10, виданий
21.07.2010, видавник - інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 7132467 від
24.10.2013. Форма власності - приватна. Власник - ТОВ "Українські інвестиційні системи", код ЄДРПОУ 33695378.

Згідно з рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Українські інвестиційні системи", оформленого протоколом від 10.05.2017 № 10/05, зокрема, затверджено розподільчий баланс товариства, відповідно до якого в результаті виділу утворюється ТОВ "Львівські традиції ", передано ТОВ "Львівські традиції" відповідне майно, права та обов'язки; уповноважено голову та члена комісії із виділу підписати розподільчий баланс товариства.

Відповідно до розподільчого балансу станом на 10.05.2017 разом із розшифровкою статей балансу та акта від 10.05.2017 приймання-передачі нерухомого майна у зв'язку з реорганізацією товариства шляхом виділу ТОВ "Українські інвестиційні системи" передало, а ТОВ "Львівські традиції" прийняло на підставі розподільчого балансу основні засоби вартістю 36 228 085,22 грн, а саме об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер нерухомості 11446137 від 24.10.2013, запис про право власності від 07.10.2013 № 3026953); об'єкт незавершеного будівництва становить готельний комплекс, що будується за адресою: м. Львів, Галицький район, вул. І. Федорова, 23,28; цей акт та/або розподільчий баланс є підставою для проведення перереєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва з ТОВ "Українські інвестиційні системи" на ТОВ "Львівські традиції" відповідно до чинного законодавства України.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 24.05.2017 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С. вніс запис № 20567907 про право власності ТОВ "Львівські традиції" на об'єкт нерухомого майна № 190504346101 (незавершене будівництво; опис об'єкта - згідно з технічним паспортом готовність незавершеного будівництва готельного комплексу становить 12 %; адреса - м. Львів, вул. І. Федорова, 23,28; земельна ділянка місця розташування - undefined і 4610136600:01:002:0014, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням - землі комерційного використання), форма власності - приватна. Підставою виникнення права власності зазначено розподільчий баланс виділу з ТОВ "Українські інвестиційні системи" ТОВ "Львівські традиції" станом на 10.05.2017 з додатком № 10/05, виданий
10.05.2017, видавник - загальні збори учасників, протокол від 10.05.2017 № 10/05; акт приймання-передачі нерухомого майна у зв'язку з реорганізацією товариства шляхом виділення б/н, виданий 10.05.2017, видавник - ТОВ "Українські інвестиційні системи".

Відповідно до статті 2А статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв Радянського Союзу 1981 року цілями, за якими утворюється корпорація, є, зокрема: сприяти освіті громадськості стосовно стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності у Радянському Союзі та інших місцях через їх національність, віросповідання або бажання емігрувати, для координації діяльності інших благодійних організацій, які мають такі самі або споріднені цілі; робити пожертвування для досягнення мети в таких розмірах, які будуть встановлені директорами як припустимі, благодійним організаціям, але тільки для благодійних цілей. У статті 4А статуту визначено, що термін "благочинні цілі" включає в себе тільки релігійні, благочинні, наукові, літературні або просвітницькі цілі.

Свідоцтвом Адміністрації регулювання підприємницької діяльності Управління в справах споживачів та правового забезпечення уряду округу Колумбія від
17.05.1996 (засвідчено, що Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу - корпорація, заснована та існуюча згідно із законами штату Массачусетс, належним чином уповноважена вести свою діяльність як іноземна корпорація в окрузі Колумбія згідно зі свідоцтвом про повноваження, виданим відділом корпорацій Управління в справах споживачів та правового забезпечення
16.12.1981.

Офіційним афідевітом, даним під присягою Мікою Х. Нафталіном, національним директором та секретарем ради директорів Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та офіційним афідевітом, даним під присягою.

Лоуренсом Лернером, президентом Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу засвідчено, зокрема що ОКЄРС проводить свою діяльність під обома назвами (Об'єднання комітетів для Євреїв Радянського Союзу та Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу), а згідно із законами Сполучених Штатів та Співдружності Массачусетса не вимагається внесення змін у свідоцтво про реєстрацію (статуту) корпорації при зміні назви.

Відповідно до свідоцтва про відновлення діяльності від 03.03.2014 корпорація (Об'єднання комітетів для євреїв Радянського Союзу) повністю відновила свою діяльність без обмеження в часі з усіма правами, обов'язками та зобов'язаннями таким чином, ніби вона не припиняла свою діяльність або не була розпущена.

Дорученням від 13.12.2005, апостильованим 14.12.2005, Міка Нафталін, національний директор неурядової організації Корпорації Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та секретар її ради директорів, уповноважив Мейлаха Г. Шейхета бути директором представництва Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу в Україні, діяти в якості представника та офіційної особи Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та особистого представника Міки Нафталіна та представника організації у всіх організаційних та фінансових питаннях, що стосується проєктів об'єднання, пов'язаних з правами людини в Україні, в тому числі і представляти Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та його Представництво в Україні у всіх урядових установах та судах, національних та місцевих, у всіх та будь-яких юридичних питаннях.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації зарубіжної держави в Україні № 131, виданого Міністерством юстиції України 08.06.2000, основною метою діяльності Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяння гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надання різноманітної гуманітарної допомоги, сприяння покращенню освіти дітей та дорослих, виступи в засобах масової інформації, участь в конференціях, симпозіумах, зустрічах, включаючи міжнародні.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу є юридичною особою, існує в організаційно-правовій формі громадської організації, його засновником є Об'єднання Комітетів на Захист Євреїв Радянського Союзу, а керівником - Шейхет Мейлах Гершович.

Згідно з наданим Міністерством юстиції України 15.06.2015 правового висновку щодо відповідності Конституції України та законам України, статуту (положенню) акредитованого відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, повідомлення про продовження строку повноважень керівника Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, рішення про продовження строку повноважень керівника Представництва прийнято національним директором корпорації Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу Мікою Нафталіном (доручення від 13.12.2005), доручення відповідає Конституції України та законам України, а продовження строку повноважень керівника Представництва може бути прийняте до відома.

Наказом Міністерства юстиції України від 06.07.2015 № 1132/5 прийнято до відома продовження строку повноважень керівника Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу.

Відповідно до розділу 2 статуту Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") 2008, метою громади є сповідування іудаїзму, задоволення релігійних потреб громадян єврейської національності, сповідування і поширення віри. Завданням громади є проведення обрядів, відкриття, відтворення і забезпечення діяльності культових будівель, благодійна діяльність, організація духовної освіти, взаємодія членів громади, захист їх громадянських прав.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником релігійної громади є Шейхет Мейлах Гершович.

Рішенням Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від
12.04.2013, оформленого протоколом № 62, було схвалено програму регенерації колишньої міської юдейської дільниці Львова (вулиці Федорова-Арсенальська-Староєврейська-Бр. Рогатинців) та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проєктної документації за об'єктами, які входять до складу колишньої юдейської дільниці Львова.

Рішенням 37 COM 39 7B.87, прийнятим Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 37-й сесії у 2013 році, комітет нагально закликав державу-учасницю припинити роботу над будівництвом готельного комплексу (вул. Федорова, 23-15), у резиденції Міністра внутрішніх справ (вул. Кривоноса, 1) та у житловому комплексі (вул. Довбуша, 15), забезпечуючи проведення оцінювання впливу на спадщину та її розгляд Центром всесвітньої спадщини та дорадчими органами.

Рішенням COM 39 7B.84, прийнятим Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 39-й сесії у 2015 році, комітет звернув увагу на технічний аналіз ІКОМОС програми регенерації старовинного єврейського кварталу і закликав країну-сторону виконати рекомендації ІКОМОС і, особливо, розробити детальний генеральний план розвитку міста та план консервації єврейського кварталу.

Відповідно до листа Міністерства культури України від 03.01.2019 № 44/10-5/13-19 земельні ділянки за адресами: м. Львів, вул. Федорова, 23,28, розташовані в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311) і на території об'єкта "Архітектурний ансамбль історичного центра Львова", включеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У листі Міністерства культури України від 29.05.2019 № 3031/10-1/13-19 повідомлено, що проєктна документація "Готельний комплекс в умовах регенерації історичного кварталу на ділянках на вул. І. Федорова 23,28 з реставрацією та пристосуванням будинку № 28 на вул. І. Федорова у м. Львові під готельну функцію" розглядалася науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, а також науково-методичною радою Міністерства культури України. За результатами розгляду представлений проєкт був визнаний таким, що не відповідає вимогам Державних будівельних норм України щодо розроблення проєктної документації для будівництва та науково-проєктної документації для реставрації об'єктів нерухомої культурної спадщини. У листі Державна служба з питань національної культурної спадщини від
20.12.2010 № 22-3823/21 відмовила ТОВ "Українські інвестиційні системи", зокрема, у наданні дозволу на початок земляних та будівельно-монтажних робіт на вул. Федорова 23,28, а також у погодженні проєктної документації. Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України видав ТОВ "Українські інвестиційні системи" припис від 07.09.2011 № 195/22/51-11 щодо негайного припинення проведення будь-яких будівельних робіт за зазначеною адресою.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної ортодоксальної громади "Турей Загав" ("Золота Роза"), заявлені до ТОВ "Українські інвестиційні системи", ТОВ "Львівські традиції" та Управління про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи" (ЄДРПОУ 33695378); скасування запису про проведену 07.10.2013 державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи" (ЄДРПОУ 33695378); скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101 від 24.05.2017 за ТОВ "Львівські традиції" (ЄДРПОУ 41326759); скасування запису про проведену 24.05.2017 державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва - готельний комплекс, розташований на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Львівські традиції" (ЄДРПОУ 41326759).

4.4. Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від
02.07.2020, скасовано державну реєстрацію та запис від 07.10.2013 про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва готельного комплексу, розташованого на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Українські інвестиційні системи"; скасовано державну реєстрацію та запис від 24.05.2017 про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва готельного комплексу, що на вул. І. Федорова, 23,28 у м. Львові, реєстраційний № 190504346101, за ТОВ "Львівські традиції".

4.5. Втім колегія суддів вважає передчасними висновки судів про наявність правових підстав для задоволення зазначених вимог заявленого позову з огляду на таке.

4.6. У статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від
22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від
30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від
13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Порушення права/інтересу пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Згідно із частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, попередні судові інстанції не надали оцінки належності та ефективності обраного позивачами у наведеному випадку способу захисту, не дослідили та не перевірили чи зможе обраний спосіб захисту забезпечити і гарантувати позивачам припинення ущемлення їх законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та чи забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Як свідчать матеріали справи, відповідач упродовж усього розгляду спору наголошував, зокрема, на тому, що задоволення цього позову не призведе до відновлення прав та інтересів позивачів, проте належна оцінка цим доводам судами надана не була. Встановивши, що оспорювана державна реєстрація стосується об'єкта незавершеного будівництва - готельного комплексу, а культові споруди, щодо яких позивачі мають інтерес, розташовано на земельних ділянках за тією ж адресою, де незаконно, на думку позивачів, зареєстровано самочинно споруджений об'єкт незавершеного будівництва, суди попередніх інстанцій утім не звернули уваги та не надали оцінки правовим наслідкам здійснення такого будівництва з огляду на положення частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.

Водночас колегія суддів зазначає, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із
16.01.2020, тобто на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень, пов'язаних з питаннями державної реєстрації, обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав. Утім, наведене залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції та необхідно врахувати суду при новому розгляді цієї справи.

Зважаючи на викладене, підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (зокрема щодо способу захисту у розгляді спорів, пов'язаних з питанням державної реєстрації речових прав).

Водночас колегія суддів відхиляє посилання, наведені товариством у касаційній скарзі, щодо непідвідомчості цього спору господарському суду, оскільки за змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та ухвалу суду першої інстанції у цій справі, згідно з якою було відмовлено у прийнятті позовної заяви у зв'язку з тим, що цей спір непідвідомчий господарським судам України, а належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства України, констатувала, що між сторонами у справі відсутні правовідносини щодо адміністрування і підпорядкування, натомість характер спірних правовідносин свідчить про спір сторін щодо законності виникнення у відповідачів права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.2. Ураховуючи наведене, зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінки, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, ухвалені у справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційні скарги - задовольнити частково.

6. Розподіл судових витрат

6.1. У зв'язку зі скасуванням оскаржених рішення і постанови у справі та передачею справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюватиме господарський суд, який прийматиме рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Водночас, оскільки постанову і рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, правових підстав для поновлення виконання оскаржених у справі судових рішень, зупинення виконання яких здійснено згідно з ухвалою Верховного Суду від
15.01.2021 у цій справі, немає.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські традиції" та Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі № 914/2006/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак