Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2018 року у справі №922/1340/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 922/1340/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Харківської міської ради - Ворожбянова А.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Харківський вагонобудівний завод" - Колодочки Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 (у складі колегії суддів: Слободін М.М. (головуючий), Терещенко О.І., Сіверін В.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2017 (суддя Прохоров С.А.)

у справі № 922/1340/17

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод"

про стягнення 9 603 073,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Харківська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" (далі - ТОВ "Харківський вагонобудівний завод"), в якому, з посиланням на положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), просила стягнути з відповідача 9 603 073,34 грн доходів, отриманих від безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період із 01.04.2014 по 31.12.2016 відповідач використовував земельну ділянку по вул. Великій Панасівській, 89, у м. Харкові без оформлення будь-яких правових підстав та не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавством розмірі (розмірі орендної плати), внаслідок чого відповідач збільшив вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.06.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідач є власником будівель і споруд цілісного майнового комплексу, переданого Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) як внесок до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Харківський вагонобудівний завод", правонаступником якого є ТОВ "Харківський вагонобудівний завод", тому останній на правовій підставі (в силу закону) користується земельною ділянкою, на якій розташовано зазначені об'єкти нерухомості, як активом у складі цілісного майнового комплексу. Отже, законне набуття відповідачем права на земельну ділянку виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що орендна плата як об'єкт цивільних прав виникає з моменту укладення договору оренди. До укладення такого договору власник земельної ділянки наділений правом тільки на відшкодування збитків у порядку, передбаченому статтями 152, 156 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статтею 22 ЦК, за умови доведення ним у діях відповідача складу господарського правопорушення.

Оскільки відповідач протягом спірного періоду вжив необхідних заходів щодо розроблення проекту землевідведення та укладення договору оренди землі, вносив плату за землю у формі земельного податку, сума якого за цей період становить 2 421 051,9 грн, підстав для покладення на ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" відповідальності у виді стягнення збитків немає.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2017 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу Харківська міська рада аргументує неналежною оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи щодо обґрунтованості заявлених вимог, зокрема, на думку скаржника:

- суди належним чином не визначили характеру спірних правовідносин щодо безпідставного збереження відповідачем грошових коштів (орендної плати), які останній мав сплатити за користування земельною ділянкою комунальної власності у встановленому законодавчими актами розмірі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права;

- суди не врахували, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства не оформив і не зареєстрував речове право на земельну ділянку, він не є власником або постійним користувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, отже єдина можлива форма внесення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата;

- неукладення договору оренди та невнесення орендної плати за використання земельної ділянки призвело до завдання позивачеві збитків у виді неотриманого доходу у розмірі плати за користування цією земельною ділянкою.

ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, з належною оцінкою наданих сторонами доказів та з урахуванням усіх установлених фактичних обставин справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/1340/17 установлено, що відповідно до положень статуту ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" це товариство створене шляхом перетворення закритого акціонерного товариства "Харківський вагонобудівний завод" (далі - ЗАТ "Харківський вагонобудівний завод") та є правонаступником усього майна, прав та обов'язків цього товариства, створеного, у свою чергу, 20.06.2001 шляхом реорганізації державного підприємства "Харківський державний вагоноремонтний завод".

Відповідач є власником цілісного майнового комплексу державного підприємства "Харківський державний вагоноремонтний завод", який було передано ФДМУ як внесок до статутного капіталу ЗАТ "Харківський вагонобудівний завод", що підтверджується установчим договором про створення цього закритого акціонерного товариства від 20.06.2001, актом прийому-передачі цілісного майнового комплексу "Харківський державний вагоноремонтний завод" від 30.06.2001 (т. 1, а.с. 139- 172).

За визначенням поняття "цілісні майнові комплекси підприємств", наведеним у частині 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Отже, до складу єдиного майнового комплексу підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, у тому числі разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Також судами установлено, що під час створення ЗАТ "Харківський вагонобудівний завод" державний акт на право користування земельною ділянкою, на якій розміщено виробничі та адміністративні будівлі заводу, товариству передано не було, однак факт наявності такого документа та його втрату задовго до створення товариства підтверджено ФДМУ (т. 2, а.с. 68- 74).

За обставин, що склалися, ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" як власник зазначеного об'єкта нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, звернулося до позивача для належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 554/11 ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно 7,0486 га по вул. Котлова (на теперішній час Велика Панасівська), 89, у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі, адміністративні, складські будівлі).

27.03.2017 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради обстежено зазначену земельну ділянку та встановлено, що земельна ділянка площею 6,9023 га, розташована по вул. Велика Панасівська, 89, у м. Харкові, використовується ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" для обслуговування та експлуатації належних йому на праві власності нежитлових будівель, без виникнення права власності/права користування цією землею та без державної реєстрації таких прав відповідно до статті 125 ЗК.

Розмір доходу ТОВ "Харківський вагонобудівний завод", нарахований Харківською міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності) у виді орендної плати за землю за період із 01.04.2014 по 31.12.2016 за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, становить 9 603 073,34 грн.

Відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачеві зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення позивача із позовом у цій справі.

Відповідно до положень статей 2, 43, 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній до 15.12.2017, господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Харківської міської ради про стягнення з відповідача 9 603 073,34 грн, яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК та статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК) є збитками у виді упущеної вигоди.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 ЦК не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК і частини 2 статті 224, статті 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір у справі № 922/1340/17, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК.

Так, згідно з частиною 2 статті 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК.

Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що:

- з метою належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою, на підставі якої рішенням від 23.12.2011 № 554/11 відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі, адміністративні, складські будівлі); попереджено відповідача про необхідність виконати цей проект і подати його на затвердження у встановленому порядку; будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було;

- на виконання зазначеного рішення міської ради відповідач уклав із розробником - виробничо-професійною приватною фірмою "Істок" договір від 01.02.2012 № 1581 на проведення робіт розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд, розташованих по вул. Велика Панасівська, 89, у м. Харкові (т. 1, а.с. 173);

- виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено: Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради (т. 1, а.с. 184); Управлінням Держгеокадастру у м. Харкові (т. 1, а.с. 189); Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (т. 1, а.с. 191). Також відповідачем отримано довідку № 112/14 із державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) (т. 1, а.с. 186).

Проте рішенням державного кадастрового реєстратора від 08.07.2016 № РВ-6300616872016 ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та направлено проект на доопрацювання.

Крім того, судами встановлено, що відповідач протягом 2014- 2016 років вносив плату за землю у формі земельного податку, сума якого за цей період становить 2 421 051,90 грн. Зазначене підтверджується інформацією, викладеною у листі Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 13.06.2017 № 1479/9/20-30-10-09, наданою на виконання ухвали суду першої інстанції (т. 2, а.с. 4).

Оскільки відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК.

З огляду на викладене та враховуючи, що суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору застосували і наведені вище норми матеріального права, висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14, від 18.05.2016 у справі № 3-194гс16, від 18.05.2016 у справі № 3-271гс16, від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 30.11.2016 у справі № 3-1271гс16.

Доводи Харківської міської ради, викладені у касаційній скарзі, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано належну правову оцінку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову, оскільки ці аргументи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2017 у справі № 922/1340/17 залишити без змін з мотивів, наведених в даній постанові касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий