Історія справи

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/13134/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Агро-Трейд" - Антонів Р.В.,

Національного банку України - Сапальов В.В.,

Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Агро-Трейд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 (суддя Підченко Ю.О.) у справі №910/13134/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Агро-Трейд"

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК"

про стягнення 380 000 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Агро-Трейд" (далі - Позивач) звернулось до Національного банку України (далі - Відповідач) з позовом про стягнення 380 000 000,00 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протягом 2014 року Відповідачем незаконно прийнято безліч актів індивідуальної дії щодо Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК", в тому числі, щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які призвели до процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" та спричинили збитки Позивачу, який є одним із власників істотної участі у банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду Київським апеляційним адміністративним судом справи №826/7241/14 встановлено, що рішення Відповідача № 195 від 21.05.2014 про застосування до Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" заходів впливу та Розпорядження № 299-р від 22.05.2014 про відкликання генеральної ліцензії у Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" на здійснення валютних операцій прийняті неуповноваженим на це органом з перевищенням меж його компетенції, без урахування вимог закону щодо застосування санкцій за порушення вимог законодавства про легалізацію доходів; застосовані Відповідачем заходи впливу є такими, що не відповідають балансу між несприятливими наслідками та цілями рішення, а відтак оскаржувані рішення та розпорядження є протиправними та підлягають скасуванню.

Проте, надавши оцінку зазначеному та врахувавши вимоги статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 55, 641 Закону України "Про Національний банк України", статей 22, 611, 623, 1166, 1173, 1174 ЦК України, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування в розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявність всіх елементів складу правопорушення в діях Відповідача (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" (далі - Третя особа).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 залишено без змін з тих же підстав. При цьому, суд визнав необґрунтованими доводи Позивача, що внаслідок віднесення Третьої особи до категорії неплатоспроможних та подальша процедура його ліквідації позбавили Позивача права власності на активи банку, оскільки незалежно від того, що наразі здійснюється процедура ліквідації Третьої особи, Позивач продовжує бути акціонером, банку права власності на акції якого позбавлено не було, а лише в силу частини 7 статті 319 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежено право Позивача на управління банком.

Позивач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій з тих підстав, що внаслідок незаконного віднесення Третьої особи до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації та фактичною експропріацією активів, Відповідачем було порушено права власника істотної участі Третьої особи та спричинено Позивачу збитки, оскільки він позбавлений права власності на активи Третьої особи та права управління останнім; враховуючи наявність у протиправних діях Відповідача складу правопорушення, Відповідач зобов'язаний відшкодування Позивачеві збитки в сумі 380000000,00грн; висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Позивач і досі є акціонером Третьої особи, а, отже, не був позбавлений права власності на акції спростовуються позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України"дійшов наступного висновку: "суд відзначає, що заявник скаржиться не на позбавлення його власності як такої, що, без сумніву, є одномоментним актом, а на втрату контролю над діяльністю та майном ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" в результаті знецінення його акцій та на відсутність адекватної компенсації після ліквідації товариства. У зв'язку з цим суд зауважує, що знецінення акцій заявника становило процес, розтягнутий у часі, який складався з трьох етапів і закінчився ліквідацією товариства "Совтрансавто-Луганськ"; оскаржувані рішення та постанова попередніх судових інстанцій прийняті за неправильного застосування норм матеріального права, а саме незастосування Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у цій справі без змін.

Відзив Відповідача мотивований тим, що, в даному випадку, відсутні всі складові, які є підставою для деліктної відповідальності; під час застосування Відповідачем заходів впливу до Третьої особи, Відповідач діяв відповідно до норм матеріального права, зокрема, статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 55, 73 Закону України "Про Національний банк України", оскільки дані дії належать до повноважень Відповідача; право власності Позивача на акції не було порушено, оскільки він по даний час є акціонером Третьої особи, а, отже, відсутня будь-яка шкода, щодо Позивача.

Відзив на касаційну скаргу Позивача Третя особа не надала, що у відповідності до ч. 3 ст. 295 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у справі №910/13134/17у касаційному порядку.

Третя особа в судове засідання представників не направила, хоча були повідомлена про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представника Третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням №195 від 21.05.2014 "Про застосування заходу впливу до ПАТ "АКТАБАНК" Відповідачем застосовано заходи впливу у вигляді зупинення на строк з моменту отримання цього рішення до 21.11.2014 включно операції (крім здійснення операцій щодо виплати, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, навчання, лікування, інших соціальних виплат): із залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб (у тому числі з видачею ощадних (депозитних) сертифікатів) з відкриття поточних рахунків клієнтам-фізичним особам (резидентам) у національній валюті (в грошовій одиниці України); з видачі (виплати) з поточних рахунків клієнтів-фізичних осіб (резидентів) готівкових коштів у національній валюті (в грошовій одиниці України).

Розпорядженням №299-р від 22.05.2014 "Про відкликання генеральної ліцензії Національного банку України" Відповідачем відкликано у Третьої особи генеральну ліцензію №243-3 від 05.10.2012 на здійснення валютних операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2014 у справі №826/7241/14 задоволено повністю позовні вимоги Третьої особи про визнання протиправними та скасування рішень Відповідача № 195 від 21.05.2014 та №299-р від 22.05.2014.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 у справі №826/7241/14 задоволено заяву Третьої особи про відмову від позову, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2014 визнано нечинною, провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 залишено без змін.

Позивач обґрунтував позов тим, що протягом 2014 року Відповідачем незаконно прийнято безліч актів індивідуальної дії щодо Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК", в тому числі рішення № 195 від 21.05.2014 та Розпорядження № 299 від 22.05.2014, а також щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які призвели до процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" та спричинили збитки Позивачу, який є одним із власників істотної участі у банку.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Здійснюючи розгляд справи, попередні судові інстанції, з огляду на предмет та підстави позову, обґрунтовано зазначили про необхідність встановлення причинно-наслідкового зв'язку між скасованими рішенням Відповідача № 195 від 21.05.2014, розпорядженням № 299 від 22.05.2014 та збитками, які Позивач заявив до стягнення.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 3 статті 641 Закону України "Про Національний Банк України" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Національного банку (його працівників та/або залучених експертів), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки працівників Національного банку та/або залучених експертів відшкодовується Національним банком згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування.

Статтею 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; накладення штрафів на: банк; власників істотної участі у банку; особу, яка набула або збільшила істотну участь у банку; позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій; віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що права Позивача щодо управління Третьою особою було обмежено внаслідок прийняття Відповідачем постанови № 576 "Про віднесення ПАТ "АКТАБАНК" до категорії неплатоспроможних", постанови № 19 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК", рішення № 6 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКТАБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №237 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "АКТАБАНК". Доведеність вказаних обставин, як вірно звернув увагу Київський апеляційний господарський суд, є передумовою для задоволення позовних вимог у даній справі.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, рішення щодо запровадження у банку тимчасової адміністрації, а також щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не були скасовані в судовому порядку та відповідно їх незаконність, згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), Позивачем не доведена.

Господарським судом апеляційної інстанції враховано норми частин 1 та 7 статті 319 Цивільного кодексу України, якими унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини справи, суди дійшли вірного висновку, що незалежно від того, що на даний час здійснюється процедура ліквідації Третьої особи, Позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише в силу частини 7 статті 319 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежено право Позивача на управління банком. Тому судами відхилено посилання Позивача на позбавлення його права власності на активи ПАТ "АКТАБАНК".

Зважаючи на встановлені попередніми інстанціями обставини справи, а також беручи до уваги наведені вище норми права, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що скасування в судовому порядку рішення Відповідача № 195 від 21.05.2014 та розпорядження № 299-р від 22.05.2014, як встановили попередні судові інстанції, не впливає на результат розгляду даної справи, з огляду на що, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між скасованими рішенням № 195 від 21.05.2014, розпорядженням №299 від 22.05.2014 та шкодою, якої, як зазначає Позивач, він зазнав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Посилання Позивача в касаційній скарзі на те, що внаслідок віднесення Відповідачем Третьої особи до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації було порушено права Позивача, як власника істотної участі Третьої особи та спричинено збитки, колегією суддів до уваги не приймається з тих підстав, що судом апеляційної інстанції дане питання досліджено та дано відповідну оцінку таким доводам Позивача, які були також заявлені ним в суді апеляційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги, що внаслідок протиправних дій Відповідача, останній зобов'язаний відшкодування Позивачеві збитки в сумі 380000000,00грн, колегія суддів зазначає, що судами здійснено розгляд справи в межах заявлених позовних вимог за результатами чого встановлено відсутність причинно-наслідкового зв'язку між прийнятими Відповідачем спірними документами (рішення № 195 від 21.05.2014, розпорядження № 299-р від 22.05.2014) та шкодою, якої, як зазначає Позивач, він зазнав.

Відносно доводів скаржника, що висновок судів про те, що Позивач і досі є акціонером Третьої особи, а, отже, не був позбавлений права власності на акції судами зроблено без врахування позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (рішення від 25.01.2002), слід зазначити, що в межах зазначеної скаржником справи, Європейським судом з прав людини встановлено наступне: "акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та були "майном" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції; відтак, останню можна застосувати в цьому випадку. Заявник спочатку володів 49% акцій закритого акціонерного товариства "Совтрансавто-Луганськ", а потім унаслідок збільшення статутного фонду цього товариства частина капіталу, що була в його володінні, зменшилася з 49% до 20,7%; відтак, змінилися повноваження заявника як власника акцій, а саме керувати товариством та контролювати використання його майна". Таким чином, обставини у зазначеній справі (рішення від 25.01.2002) та обставини у справі № 910/13134/17 не є схожими, а тому відсутні підстави вважати помилковим висновок судів щодо не позбавлення Позивача права власності на акції внаслідок дій спірних Відповідача.

Доводи скаржника, що оскаржувані рішення та постанова попередніх судових інстанцій прийняті за неправильного застосування норм матеріального права, а саме незастосування Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", колегією суддів не приймаються, оскільки статтею 17 зазначеного Закону визначено саме право судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у даній справі, у них наведено мотиви та норми права, якими суди керувалися під час їх прийняття, а тому відсутні підстави стверджувати, що не застосування судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття судових рішень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" свідчить, що зазначені рішення та постанова прийняті судами за неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Агро-Трейд" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у справі №910/13134/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.