Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №905/2080/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2080/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради

на рішення Господарського суду Донецької області

(суддя-Левшина Г.В.)

від 07.11.2017

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

(головуючий - Стойка О.В., судді: Зубченко І.В., Татенко В.М.)

від 29.01.2018

у справі №905/2080/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби у місті Селидове

про стягнення 65 889, 17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком") звернулося до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про стягнення 65889, 17 грн заборгованості по компенсації витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради безпідставно не перерахувало кошти в рахунок компенсації витрат Укртелекому за надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах у грудні 2015 за договором та протягом 2016 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у загальній сумі 65 889, 17 грн.

Матеріально-правовою підставою позову визначені стаття 63 Закону України "Про телекомунікації", статті 48, 97, 102 Бюджетного кодексу України, статті 11, 525, 526, 530, 610, 625, 655, 901, 902, 903, 905 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2017 у справі №905/2080/17 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 65889,17 грн заборгованості.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду 29.01.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 07.11.2017 у справі № 905/2080/17 залишено без змін.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини:

- між ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" та Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради 27.02.2015 укладено договір №493-12І200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році (далі - договір), за умовами п. 1.2 якого ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" здійснює надання телекомунікаційних (в т.ч. абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів) громадянам, які мають відповідні пільги, а Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради здійснює фінансування пільг, відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень;

- сума цього договору відповідає кошторисним призначенням на 2015 і обумовлюється в додатковій угоді №1 до договору, що є його невід'ємною частиною;

- згідно п.1.4. договору обсяги коштів, передбачених в бюджеті на фінансування пільг за рахунок субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам, можуть змінюватись протягом року при уточненні бюджету на 2015 в частині кошторисних призначень, а також від розміру наданих пільг;

- відповідно до п.2.1.1 договору постачальник зобов'язується надавати населенню обумовлені законодавством України пільги на оплату телекомунікаційних послуг відповідно до затверджених тарифів і в обсязі передбаченим платником у кошторисі доходів та видатків на фінансування цих пільг;

- постачальник згідно п.2.1.2 договору зобов'язується щомісяця надавати у відділ персоніфікованого обліку пільговиків платника до 10 числа місяця, що настає за звітним, на електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих громадянам пільгових категорій у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга" встановленою п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги"; до 20 числа місяця, що настає за звітним, надавати відомості про фактично надані послуги на паперових носіях; до 06 числа місяця, другого за звітним, складати акти звіряння сум заборгованості по наданим послугам зв'язку за станом на 1 число місяця, що передує звітному;

- в свою чергу, платник згідно розділу 2.2 договору зобов'язується передбачити в своєму кошторисі в необхідних обсягах кошти, які будуть спрямовані на компенсацію витрат за телекомунікаційні послуги, надані постачальником пільговій категорії населення; проводити розрахунки за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення, що внесені до Єдиного реєстру; здійснювати перерахування коштів, передбачених на проведення розрахунків за надані пільги згідно з кошторисом доходів та видатків в межах запланованих призначень;

- відповідно до п.6.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за надані пільги до повного виконання зобов'язань за цим договором;

- умови цього договору поширюються на відносини між ними, які виникли з 01.01.2015 (п.6.2 договору);

- згідно з додатковою угодою №№1/714-12І200 від 24.03.2015 до договору №493-12І200 від 27.02.2015 запланована сума на фінансування пільг населенню, відшкодування яких проводиться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на 2015 складає 165000,00 грн.;

- додатковою угодою №2/1976-12І200 від 12.08.2015 на підставі розділу 2 договору №493-12І200 від 27.02.2015 зменшено заплановану суму фінансування пільг населенню, відшкодування яких проводиться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на 2015 до 140000,00 грн;

- ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії на виконання умов договору №493-12І200 від 27.02.2015 у грудні 2015 на суму 6 405, 20 грн, а також вимог чинного законодавства України протягом січня 2016 по грудень 2016 включно на суму 59 483, 97 грн надавалися телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, на території м.Селидового на загальну суму 65889,00 грн з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем.

- в підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії надано щомісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з 01.12.2015 по 31.12.2016, які були направлені на адресу Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради;

- направлені позивачем акти звіряння за період з грудня 2015 по грудень 2016 Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради не підписувало та ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії не направляло;

- Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради є головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг на якого, згідно положень Порядку №256 та Постанови покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги;

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення; неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування витрат. Суди попередніх інстанцій також послалися на практику Європейського суду з прав людини, за змістом якої невиправдане посилання на відсутність належного фінансування заходів соціального захисту або відсутність бюджетних коштів не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності боржника або для виправдання бездіяльності відповідного органу.

Судові рішення обґрунтовані, серед іншого, нормами частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікаці", статтям 51, 89, 102 Бюджетного кодексу України, статтею 23 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", пунктами 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду 29.01.2018 у справі №905/2080/17, Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи, викладені у касаційній скарзі:

- Законом України "Про Державний бюджет України за 2016 рік" не передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, тому у відповідача відсутня вина в несвоєчасному виконанні зобов'язання;

- помилковим є висновок суду про те, що відповідач є головним розпорядником бюджетних коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, належним відповідачем у справі та належним боржником, оскільки лише у разі отримання бюджетних призначень управління в особі керівника матиме повноваження головного розпорядника бюджетних коштів;

- позивач надавав послуги на пільгових умовах населенню м. Селидове тільки протягом 2015 року, управління визнає невиконання своїх зобов'язань за не відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення тільки за грудень 2015 року в сумі 6 405, 20 грн;

- без відповідного рішення Селидівської міської ради у Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради не виникає зобов'язання на здійснення видатків по державній програмі соціального захисту населення;

- судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано положення ч.6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, оскільки вона не стосується ситуації, які виникла між сторонами.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 22.03.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2018 у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г.О., її замінено на суддю Мамалуя О.О.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Норми цих Законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікація надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим кодексом.

Згідно із ст.51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу тощо.

Статтями 89, 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" житлових субсидій населенню, допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, вказаним Порядком не передбачено обов'язковості укладення відповідного договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України.

Згідно з пунктом 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у м. Селидове є Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється останнім за рахунок державних субвенцій.

Частиною статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради не заперечує проти факту надання ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за період з січня по грудень 2015 року та не заперечує проти наявності заборгованості за грудень 2015 року в сумі 6405,20 грн. Натомість заперечує проти наявності заборгованості за 2016 рік, з огляду на відсутність фінансування.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої-четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" зобов'язане дотримуватися положень законодавства про соціальний захист, здійснюючи при цьому підприємницьку діяльність з надання послуг зв'язку, які мають оплатний характер. Покладення на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" витрат, пов'язаних з наданням послуг пільговим верствам населення, без їх відшкодування відповідним органом суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, встановленим статтею 3 Цивільного кодексу України

Також, відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" надавались на виконання імперативних законодавчих приписів і те, що Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16, а також позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 у справі № 921/7/17-г/17, від 27.03.2018 у справі № 925/974/17, від 05.04.2018 у справі № 921/373/17-г/14.

Також суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах саме Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (як розпорядник коштів) виступає як зобов'язана сторона і є належним відповідачем у справі.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При виборі і застосуванні норм права у даній справі суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №913/230/17, від 27.03.2018 у справі №925/246/17, від 07.05.2018 у справі №907/610/17.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Окрім того, наведені доводи були розглянуті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 07.11.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі №905/2080/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй