Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 914/2230/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

військовий прокурор Київського гарнізону

від прокуратури - Коркішко В.М.

позивач - 1 - Кабінет Міністрів України

представник позивача - 1 - Палінчак А.О.

позивач - 2 - Державний концерн "Укроборонпром"

представник позивача - 2 - не з'явився

позивач - 3 - Державне підприємство "Укроборонресурси"

представник позивача - 3 - Адобовська Г.А.

відповідач - Фізична особа-підприємець Войтюк Володимир Степанович

представник відповідача - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області

представник третьої особи - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укроборонресурси"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду у складі Бонк Т.Б. - головуючий, Бойко С.М., Якімець Г.Г. від 24 квітня 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. Згідно з укладеним з Державним підприємством "Укроборонресурси" (далі - ДП "Укроборонресурси", позивач-3) договором купівлі-продажу частини будівель та споруд від 12.01.2010 Войтюк Володимир Степанович придбав у власність 4/100 частин будівель і споруд військового містечка А2735 за адресою: Львівська область, м. Стрий вул. Сколівська 14, а саме: сховище (склад) площею 959,70 кв.м., огорожа №4 -24,0 м/п, огорожа №5 - 24,0 м/п та ворота №7.

2. Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897 ДП "Укроборонресурси" використовує земельну ділянку державної власності площею 14,1228 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14.

3. У червні 2017 року при проведенні перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 14,1228 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області виявлено, що гр. Войтюк В.С. без належних правових підстав використовує частину земельної ділянки площею 0,3802 га, про що складено акт перевірки № 180-ДК-ДК-/126/АП/09/01/17 від 21.06.2017.

4. За результатами проведеної перевірки гр. Войтюку В.С. вручено припис №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 з вимогою усунути виявлене порушення, який останнім не виконаний.

Короткий зміст позовних вимог

5. У жовтні 2017 року військовий прокурор Київського гарнізону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1), Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром", позивач-2), ДП "Укроборонресурси" звернувся з позовом до Фізичної особи - підприємця Войтюка Володимира Степановича (далі - ФОП Войтюк В.С., відповідач) про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, тобто користування нею без правовстановлюючих документів, встановлений у межах справи про адміністративне правопорушення, що мало наслідком притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Проте станом на дату звернення з позовом допущене правопорушення відповідачем не усунуто та неправомірно зайнята земельна ділянка не звільнена, що порушує права держави в особі законного землекористувача - ДП "Укроборонресурси".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року позов задоволений, зобов'язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3802 га у м. Стрий по вул. Сколівська, 14.

8. Рішення мотивовано тим, що відповідач фактично використовує земельну ділянку загальною площею 0,5800 га, з яких 0,1998 га під об'єктами нерухомого майна, що належать йому на праві власності, а решта ділянки площею 0,3802 га зайнята відповідачем самовільно і використовується ним без жодних правових підстав.

8.1. У силу статті 120, 125 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" право користування земельною ділянкою у власника нерухомості виникає з моменту державної реєстрації такого права. Проте відповідач не надав суду доказів прийняття компетентним органом рішення про передачу в оренду позивачу спірної земельної ділянки площею 0,3802 га, як і не надав доказів звернення у встановленому законом порядку про передачу йому спірної земельної ділянки в оренду чи будь-якого іншого оформлення права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на розташовані на цій ділянці об'єкти нерухомого майна.

9. Стосовно повноважень прокурора на звернення з даним позовом з метою захисту інтересів держави судом враховано наведені ним в позовній заяві обґрунтування щодо порушення інтересів держави внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП "Укроборонресурси", яке у свою чергу належить до сфери управління ДК "Укроборонпром", який в силу спеціального законодавства є суб'єктом управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, тоді як розпорядником землями державної власності, до яких належить спірна земельна ділянка, є Кабінет Міністрів України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2018 року рішення господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасовано, у позові прокурору відмовлено.

11. Постанова мотивована тим, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12.01.2010 до відповідача в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України від попереднього власника майна - позивача-3 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розміщено, а отже відповідач внаслідок придбання частини нерухомого майна отримав право користування земельною ділянкою пропорційно до належної йому частки майна, що виключає висновок про самовільне зайняття земельної ділянки.

12. Одночасно, відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у прокурора права на звернення з даним позовом у силу порушення встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку для здійснення представництва, апеляційний господарський суд, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначив, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, то прокурор у кожному випадку самостійно визначає, у чому саме відбулося таке порушення та орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У даному випадку порушення інтересів держави обґрунтовано прокурором фактом самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки державної власності з відповідним визначенням державного органу, наділеного повноваженнями щодо управління об'єктами державної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, позивач-3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

14. Факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, належної позивачу-3 на праві постійного користування, доведений документами, оформленими в межах порушеної щодо відповідача справи про адміністративне правопорушення, які безпідставно проігноровані судом апеляційної інстанції.

15. Апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 120 Земельного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки відповідач придбав у власність не конкретний будинок або споруду, а лише майнові права на частину майнового комплексу військового містечка А2735, а тому питання щодо користування земельною ділянкою мають вирішуватися між співвласниками цього майна, серед яких у тому числі є і позивач-3.

Позиція позивача-2 у відзиві на касаційну скаргу

16. Правомірним є довід касаційної скарги про неправильне застосування судом статті 120 Земельного кодексу України з огляду на те, що відповідачем придбана лише частина об'єкту нерухомості, без встановлення порядку використання земельної ділянки між співвласниками цього майна.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

17. Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про звільнення відповідачем самовільно зайнятої ним земельної ділянки оборони, яка перебуває у державній власності.

18. Як встановлено судами, при зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на те, що самовільне, без жодних правовстановлюючих документів, зайняття відповідачем шляхом огородження парканом земельної ділянки перешкоджає законному землекористувачу - ДП "Укроборонресурси" здійснювати правомочність щодо користування закріпленою за ним на праві постійного користування земельною ділянкою.

19. При цьому уповноваженими органами держави прокурором визначено одразу трьох осіб: (1) Кабінет Міністрів України, який виконує повноваження власника земель державної власності, у тому числі функції з управління об'єктами державної власності; (2) ДК "Укроборонпром", як спеціального суб'єкта господарювання, якому чинним законодавством надано функції з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі; (3) ДП "Укроборонресурси", як безпосереднього землекористувача та підприємство сфери управління ДК "Укроборонпром".

20. Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

21. Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

22. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

23. Отже, Верховний Суд наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).

24. Так, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох виключних випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

24.1. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

25. Отже, зазначена правова норма спеціального законодавчого акта, який визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, чітко врегульовує підстави та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Зазначеним законом прямо заборонено здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а представництво регіональною прокуратурою інтересів Кабінету Міністрів України здійснюється виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

26. Верховний Суд наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, тобто до початку вирішення спору, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Верховний Суд звертається до власної правової позиції у постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

27. Проте у даній справі як суд першої інстанції при розгляді заявленого прокурором позову, так і суд апеляційної інстанції при перегляді такого рішення та оцінці відповідного доводу апеляційної скарги відповідача, не перевірили дотримання прокурором вищезазначеного законодавчо врегульованого порядку представництва інтересів держави, зокрема чи мала місце вказівка (наказ) Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника на адресу військового прокурора Київського гарнізону для представництва в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

28. Також, за приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

29. За статтями 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

30. Судами встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, тобто власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, органом управління - Міністерство оборони України, а безпосереднім землекористувачем - ДП "Укроборонресурси", яке входить до складу ДК "Укроборонпром".

31. Ініційований прокурором спір у даній справі стосується права користування земельною ділянкою. При цьому така правомочність щодо спірної земельної ділянки належить ДП "Укроборонресурси", як особі, за якою відповідна ділянка закріплена на праві постійного користування на підставі державного акту від 15.10.2007 серії ЯЯ №184897. Натомість Кабінет Міністрів України не є користувачем спірної земельної ділянки, а в силу свого статусу вищого органу в системі органів виконавчої влади здійснює повноваження з загального управління та розпорядження землями державної власності (стаття 116 Конституції України).

32. З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд констатує, що у даному випадку суди попередніх інстанцій розглянули заявлений прокурором позов по суті без належного з'ясування дотримання ним встановленого приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, не здійснили дослідження доказів у підтвердження наявності у прокурора процесуальної дієздатності, зокрема, не з'ясували правову природу заявлених позовних вимог (чи стосується спір права користування чи права розпорядження землями оборони) у співставленні їх з правовим статусом Кабінету Міністрів України та наданих йому правомочностей щодо розпорядження (здійснення прав власника, а не користувача) землями оборони, а обмежились лише цитуванням норм чинного законодавства щодо обсягу повноважень визначених прокурором позивачів та загальною вказівкою на право самостійного обґрунтування ним підстав для представництва інтересів держави.

33. У зв'язку з зазначеним доводи касаційної скарги, які стосуються виключно суті спору, Верховним Судом не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. З огляду на допущене судами попередніх інстанцій неправильне застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги (частина 4 статті 300 ГПК України), тому вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції. Оскільки Верховний Суд в силу меж своїх повноважень позбавлений можливості самостійно здійснити дослідження зібраних у справі доказів та прийняти рішення по суті спору, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. У зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

35. При новому розгляді суду необхідно врахувати зазначене в пунктах 27, 31, 32 Постанови, належним чином установити наявність у прокурора процесуальної дієздатності для звернення з даним позовом, за наслідками чого вирішити питання про можливість розгляду заявлених позовних вимог по суті.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укроборонресурси" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у справі № 914/2230/17 скасувати.

3. Справу № 914/2230/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.