Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.03.2019 року у справі №910/9242/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9242/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Погребняк В. Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Сівакова В. В.

від 18.10.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Чорної Л. В., Тищенко А. І., Агрикової О. В.

від 14.01.2019

за позовом Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 777 081,27 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2018 року Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор від 23.05.2014 у розмірі 777 081,27 грн, з яких: 471 750,82 грн - основний борг, 101 289,49 грн - пеня, 4 717,51 грн - штраф, 161 862,10 грн інфляційні втрати, 37 461,35 грн - три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як орендар, в порушення умов укладеного з позивачем договору оренди не виконав у повному обсязі взяті на себе за договором зобов'язання зі сплати орендної плати за користування майном, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яку він зобов'язаний погасити, а також відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити інфляційній втрати та три відсотки річних, та відповідно до умов договору за порушення строків виконання зобов'язання сплатити пеню та штраф.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

23.05.2014 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (орендодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (орендар, відповідач) укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор (далі по тексту - договір, договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме: нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення на третьому поверсі трьохповерхової адміністративно-побутового корпусу, за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 4 (літера А-3), загальною площею 619,5 кв. м. (майно, об'єкт оренди), що перебуває на балансі Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України".

Згідно з пунктом 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до пункту 7.1. договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Згідно з пунктом 10.1. договору він вважається укладеним з моменту підписання орендодавцем та орендарем та діє до 12.06.2014.

Додатковою угодою від 08.07.2014 сторони внесли зміни до пункту 10.1. договору та продовжили його дію до 31.12.2014.

У пункт 10.4. договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.2995 і становить за базовий місяць розрахунку (квітень 2014 р. ) 56 407,94 грн без ПДВ.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством

Відповідно до пунктів 3.3., 3.6. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць та сплачується орендарем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця, що зазначений у реквізитах цього договору. Орендна плата в повному обсязі перераховується орендодавцеві щомісячно не пізніше 05 числа звітного місяця, при цьому орендна плата за перший місяць користування об'єктом оренди перераховується орендодавцеві протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору.

У пунктах 3.10., 5.2. договору сторони передбачили, що зобов'язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується у вигляді завдатку у розмірі, не меншому ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в повному обсязі в рахунок орендної плати за останній місяць оренди протягом місяця після підписання договору. Після закінчення строку договору здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць з урахуванням внесеного орендарем завдатку.

23.05.2014 на виконання умов договору орендодавець передав орендарю, а останній прийняв в строкове платне користування приміщення загальною площею 619,5 кв. м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 4 (літера А-3) по акту приймання-передачі орендованого індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності. Орендар перерахував позивачу гарантійний платіж за оренду приміщення за останній місць оренди в розмірі 67
689,53 грн, що підтверджується меморіальним ордером № XLE9200276 від 02.09.2014.

Орендодавець на підставі договору оренди нарахував до сплати орендарю орендну плату на загальну суму 1 779 846,00 грн, з яких: за травень 2014 року (9 днів) - 19 651,80 грн, за червень 2014 року - 70 261,73 грн, за липень 2014 року - 70
964,35 грн, за серпень 2014 року - 71 248,21 грн, за вересень 2014 року - 71
818,20 грн, за жовтень 2014 року - 73 900,93 грн, за листопад 2014 року - 75

674,56 грн, за грудень 2014 року - 77 112,37 грн, за січень 2015 року - 79
425,74 грн, за лютий 2015 року - 84 344,58 грн, за березень 2015 року - 88
814,83 грн, за квітень 2015 року - 99 337,74 грн, за травень 2015 року - 113
245,02 грн, за червень 2015 року - 115 736,41 грн, за липень 2015 року - 116
199,36 грн, за серпень 2015 року - 115 037,36 грн, за вересень 2015 року - 114
117,06 грн, за жовтень 2015 року - 116 741,76 грн, за листопад 2015 року - 115
224,11 грн, за грудень 2015 року (24 дні) - 90 989,88 грн.

Орендар сплатив оренду плату на загальну суму 1 240 405,65 грн, що підтверджується меморіальними ордерами № XLE9200277 від 02.09.2014, № XLE9200277 від 02.09.2014, № XLE9200277 від 02.09.2014, № XLE9200277 від 02.09.2014, № XLE9900468 від 09.09.2014, № XLEА900396 від 09.10.2014, № XLEВ701701 від
07.11.2014, № XLEС900376 від 09.12.2014, № XLF2D01080 від 13.02.2015, № XLFD00952 від 13.03.2015, № XLF4A01216 від 10.04.2015, № XLF5D00272 від
13.05.2015, № XLF6C00744 від 12.06.2015, № XLF7D00222 від 13.07.2015, № XLF8D00173 від 13.08.2015, № XLF9D00592 від 11.09.2015.

Отже, несплаченою орендарем сумою орендної плати з урахуванням внесеного орендарем гарантійного платежу є сума 471 750,82 грн.

У зв'язку з несплатою орендарем зазначеної суми основної заборгованості орендодавець - Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованості за договором оренди у розмірі 471 750,82 грн, а також просив стягнути за порушення грошового зобов'язання та за порушення строків оплати орендної плати 161 862,10 грн інфляційних втрат, 37 461,35 грн три відсотки річних, 101 289,49 грн пені та 4
717,51 грн штрафу.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 18.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019, позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" 471 750,82 грн основного боргу, 161 862,10 грн інфляційних втрат, 37 432,74 грн три відсотки річних, 10 065,68 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у заявленому до стягнення розмірі є доведеними, оскільки доказів припинення договору оренди після закінчення строку його дії та доказів повернення майна орендодавцю у встановленому порядку матеріали справи не містять, кінцева дата нарахування орендної плати: по 25.12.2015 визначена позивачем правильно з урахуванням того, що саме з 25.12.2015 була здійснена державна реєстрація права власності на орендоване майно за іншою особою, а доводи відповідача про те, що він не займав спірний об'єкт оренди у період з
30.10.2015 по 31.12.2015 документально не підтверджені.

За висновком судів, відповідач відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати орендної плати зобов'язаний сплатити позивачу інфляційні втрати та три відсотки річних. Перевіривши проведений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суди дійшли висновку про те, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних є правильною, а розрахунок трьох відсотків річних містить помилки. Місцевий господарський суд провів власний розрахунок трьох відсотків річних та у зв'язку з чим суд задовольнив позовну вимогу про стягнення трьох відсотків частково.

Суди відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу за пропуском строку позовної давності.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від
18.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
14.01.2019 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій в порушення частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236, 238 та 288 Господарського процесуального кодексу України неправильно встановили обставини справи та не в повному обсязі надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема які стосуються моменту переходу права власності на орендоване відповідачем майно до іншої особи. Суди неправильно застосували частину 1 статті 770 Цивільного кодексу України та не взяли до уваги те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна та акт передання права власності на придбане нерухоме майно були підписані між сторонами 30.10.2015 і саме з цієї дати відповідач втратив право на перебування у приміщенні, яке він орендував за договором № 23/05/14-1-ор, що свідчить про те, що відповідач не займав об'єкт оренди у період з 30.10.2015 по 31.12.2015 та не мав на це правових підстав. Скаржник, посилаючись на ці обставини вказує на те, що суди неправильно визначили період нарахування заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторони (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільного кодексу України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Аналогічні положення закріплені також у статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Як встановили суди попередніх інстанцій, у пункті 10.1. договору оренди в редакції додаткової угоди від 08.07.2014 сторони погодили, що договір діє до
31.12.2014, а в пункті 10.4. договору передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Однак, в матеріалах справі відсутні докази наявності заяв однієї із сторін про припинення договору після закінчення строку його дії (після 31.12.2014 та до
25.12.2015 - дата, до якої позивач здійснив нарахування орендної плати).

Як встановили суди, не містять матеріали справи і доказів припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його дії, а також доказів розірвання сторонами зазначеного договору.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору оренди між орендодавцем та орендарем (між сторонами у справі) 23.05.2014 був підписаний акт приймання-передачі орендованого індивідуально визначеного (нерухомого) майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення, визначене в договорі оренди.

Однак, доказів повернення відповідачем позивачу у встановленому порядку (за актом) нежитлового приміщення з орендного користування матеріали справи не містять. Відповідних актів повернення орендного майна сторони між собою не підписували.

Разом з цим, суди встановили, що 30.10.2015 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефектінвест-2015" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 010/01-13, за умовами якого покупець придбав нерухоме майно, що було виставлено для продажу на аукціоні, зокрема адміністративно-побутовий корпус з підвалом літ. А-3, А1-1, а, а1-3037 кв. м. та інше за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 4, тобто нерухоме майно, яке є предметом оренди за укладеним між сторонами у справі договором оренди.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстрація права власності вказаного вище майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефектінвест-2015" була здійснена
25.12.2015.

Згідно з частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частин 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, право власності на майно, яке є предметом договору оренди № 23/05/14-1-ор від 23.05.2014, перейшло до нового власника саме 25.12.2015 - з моменту державної реєстрації права власності.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними та не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що перехід права власності на орендоване відповідачем майно до іншої особи перейшло 30.10.2015 - з дати укладення між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефектінвест-2015" договору купівлі-продажу № 010/01-13 та підписання між ними акта передання права власності на придбане нерухоме майно від 30.10.2015. У зв'язку з цим безпідставними також є і твердження скаржника про те, що він з 30.10.2015 не мав правових підстав перебувати у приміщенні, яке він орендував за договором оренди.

Крім того, відповідно до статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

У пункті 10.5. договору оренди сторони визначили, що перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення дії цього договору, і він зберігає своє чинність для нового власника орендованого майна, за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Отже, сторони в договорі оренди погодили збереження чинності договору у разі зміни власника орендованого майна, що також підтверджує безпідставність доводів скаржника про те, що він у зв'язку зі зміною власника орендованого майна з
30.10.2015 втратив право на перебування у приміщенні, яке він орендував за договором № 23/05/14-1-ор.

Наведеним спростовується твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що він не займав об'єкт оренди у період з 30.10.2015 по 31.12.2015, оскільки, як правильно встановили суди, попередніх інстанцій, зазначене твердження не обґрунтоване та не доведене належними та допустимими доказами, а наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини користування відповідачем орендним майном до 25.12.2015. Крім того, зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначені вище обставини суди попередніх інстанцій правильно визнали доведеними обставини користування відповідачем орендним майном до 25.12.2015, оскільки доказів припинення договору оренди після закінчення строку його дії та доказів повернення майна орендодавцю у встановленому порядку матеріали справи не містять, період нарахування орендної плати по 25.12.2015 визначений позивачем правильно з урахуванням того, що право власності на орендоване майно перейшло до іншої особи 25.12.2015, а доводи відповідача про те, що він не займав спірний об'єкт оренди у період з 30.10.2015 по 31.12.2015 документально не підтверджені.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору оренди орендар зобов'язався протягом місяця після підписання договору сплатити орендодавцю в повному обсязі завдаток, передбачений цим договором та своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату відповідно до умов даного договору.

За умовами договору оренди (пункти 3.1., 3.3., 3.6., 3.10., 5.2.) орендна плата за базовий місяць розрахунку (квітень 2014 року) складає 56 407,94 грн без ПДВ, а за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата в повному обсязі перераховується орендодавцеві щомісячно не пізніше 05 числа звітного місяця, при цьому орендна плата за перший місяць користування об'єктом оренди перераховується орендодавцеві протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору. Зобов'язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується у вигляді завдатку у розмірі, не меншому ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Після закінчення строку договору здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць з урахуванням внесеного орендарем завдатку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення визначені також і в статтях 173, 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач нарахував відповідачу орендну плату за період з 23.05.2014 по 25.12.2015 на загальну суму 1 779 846,00 грн.

При цьому, Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що позивач правильно визначив кінцеву дату нарахування орендної плати: по
25.12.2015 - з дати державної реєстрації права власності на орендоване майно за іншою особою, про що було зазначено вище.

Однак, як встановили суди, відповідач сплатив орендну плату лише частково: в сумі 1 240 405,65 грн. Докази сплати відповідачем орендної плати за весь час користування майном у визначені договором оренди строки та докази погашення заборгованості з орендної плати в розмірі 471 750,82 грн відсутні в матеріалах справи.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно визнали доведеними обставини наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано задовольнили позову вимогу про стягнення з відповідача 471 750,82 основної заборгованості за договором оренди.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати є доведеним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суму основної заборгованості є правомірними та обґрунтованими. При цьому, за наслідком перевірки проведеного позивачем розрахунку заявлених до стягнення зазначених сум суди встановили, що проведений позивачем розрахунок трьох відсотків річних є арифметично неправильним, у зв'язку з чим місцевий господарський суд провів власний розрахунок та встановив, що обґрунтованою сумою трьох відсотків є сума 37 432,74 грн, з якою погодився і суд апеляційної інстанції. Обґрунтованих доводів та належних і допустимих доказів в спростування того, що зазначена сума була визначена судами неправильно відповідач в касаційній скарзі не наводить та не надає.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди правильно задовольнили позовну вимоги про стягнення інфляційних втрат повністю (в заявленому до стягнення позивачем розмірі), а позовну вимогу про стягнення трьох відсотків річних частково - в розмірі, визначеному місцевим господарським судом.

Верховний Суд також вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені та штрафу є обґрунтованими з огляду на те, що обставини прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати є доведеними, а умови договору передбачають відповідальність за прострочення орендарем виконання свого зобов'язання у вигляді сплати штрафних санкцій (пені та штрафу). Однак, встановивши те, що пеня та штраф нараховані позивачем за період з 06.09.2015 по 23.06.2016, а з позовом про їх стягнення позивач звернувся лише 11.07.2018, суди правильно встановили, що такі позовні вимоги заявлені поза межами встановленого законом однорічного строку позовної давності, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовили у їх задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/9242/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Погребняк