Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.09.2020 року у справі №916/2234/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 916/2234/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Дарієнка В. Д. (ліквідатор),

відповідача-1 - Соболєвої О. К. (адвокат),

відповідача-2 - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙВОДБУД-17" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2017 (суддя Літвінов С. В. ) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020 (головуючий - Колоколов С. І., судді Головей В. М., Разюк Г. П. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙВОДБУД-17"

до: 1) фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича,

2) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"

про визнання недійсними договорів відступлення прав вимог.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайводбуд-17" (далі - ТОВ "Дунайводбуд-17", Товариство, Позичальник, Іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Одеської філії (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", Банк, Первісний Кредитор) і фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича (далі - ФОП Кравченко М. В., Підприємець, Новий Кредитор) про: 1) визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.08.2017, укладеного між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ФОП Кравченком М. В. (далі - договір відступлення № 1); 2) визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 № 001/255/3-13, укладеного між відповідачами (далі - договір відступлення № 2); 3) визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором поруки від 18.08.2017, укладеного між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ФОП Кравченком М. В. (далі - договір відступлення № 3), з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 227, 512, 516, 1054, 1077, 1078, 1079, 1084 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що оспорювані договори укладено відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства, позаяк у результаті їх укладення відбулася заміна кредитодавця - Банку (фінансової установи) на Підприємця, який не має статусу фінансової установи, уповноваженої надавати фінансові послуги, у тому числі у формі факторингу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2017, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
20.08.2020, у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 15, 16, 203, 215, 509, 512, 514, 516, 518, 656, 1054, 1077, 1078, 1079, 1084 ЦК України, статті 350 ГК України, статей 1, 4, 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 4, 50, 74, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів саме внаслідок укладення між відповідачами договорів відступлення права вимоги та недоведеність наявності у оспорюваних правочинів ознак договору факторингу, оскільки за умовами оспорюваних договорів жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Дунайводбуд-17" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить: 1) залучити ОСОБА_1 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, який є поручителем за договором поруки від
26.03.2013 № 001/255/П-13; 2)зазначені судові рішення скасувати повністю і ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи, що: 1) під час розгляду справи апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме статей 512, 1054 ЦК України і статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 465/646/11; 2) у порушення вимог статті 50 ГПК України суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 як особи, що не була залучена до участі у справі № 916/2234/17, до 08.12.2017 була керівником ТОВ "Дунайводбуд-17" і наразі є поручителем за договором поруки від 26.03.2013 № 001/255-П-13, відступлення прав вимоги за яким є предметом договору відступлення № 3; 3) у порушення вимог статей 86, 236, 237 ГПК України суди не врахували правових позицій стосовно розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/144/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 11.12.2019 у справі № 127/8772/17-ц, а також не дослідили і не надали правової оцінки зібраним у справі доказам.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ФОП Кравченко М. В. у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
26.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дунайводбуд-17" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2017 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020 у справі № 916/2234/17, відмовлено Товариству у задоволенні заяви про залучення до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.11.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9.26.03.2013 між ПАТ "Укразбанк" та ТОВ "Дунайводбуд-17" укладено кредитний договір № 001/255/КЛ-13 про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір № 001/255/КЛ-13), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювану кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1950000 грн, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в пункті 1.3 цього договору в розмірі 18 % річних. Кредитна лінія відкривається з
26.03.2013 по 22.03.2016.

10. В забезпечення кредитного договору № 001/255/КЛ-13 між Банком і ТОВ "Дунайводбуд-17" було укладено іпотечний договір від 26.03.2013 № 001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстровим № 277, відповідно до умов якого ТОВ "Дунайводбуд-17" (Іпотекодавець) передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 1995,6 м2, опис: Нежила будівля Адмінбудівля літ. "З ", 360,3 м2, Нежила будівля Лісорама літ. "Ж", Нежила будівля Док літ. "В ", Нежила будівля Док літ. "Е ", Нежила будівля Док літ. "Д", 771,9 м2, Нежила будівля Котельна літ. "И ", 53,1 м2. Нежила будівля Склад літ. "К", 278,8 м2, Нежила будівля Склад літ. "Л ", 520,5 м2, Нежила будівля Прохідна літ. "Г1", 11,0 м2, Шийка погребу літ. "А ", Навіс літ. "М ", Навіс літ. "Б ", Навіс літ, "Д1", Навіс літ. "Г", які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Одеська, буд. 43 Г.

В забезпечення кредитного договору № 001/255/КЛ-13 між Банком, ТОВ "Дунайводбуд-17" і ОСОБА_1 укладено договір поруки від 26.03.2013 № 001/255/П-13, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання Позичальником у повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору.

11.18.08.2017 між ПАТ "Укргазбанк" (Первісний кредитор) та ФОП Кравченком М. В. (Новий кредитор) було укладено договір відступлення №1, за умовами пунктів 1.1,1.2 якого Первісний кредитор відступає у повному обсязі Новому кредитору, а Новий кредитор оплачує та приймає всі права та обов'язки, включаючи права вимоги грошових коштів, які існують станом на дату укладення цього договору, згідно з кредитним договором № 001/255/КЛ-13, що укладений між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Дунайводбуд-17" (Боржник). З моменту зарахування у повному обсязі суми грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором до Нового кредитора переходять права вимоги (замість Первісного кредитора) до Боржника належного та реального виконання всіх зобов'язань Боржника, які випливають з умов кредитного договору, в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав.

12. Пунктом 1.4 договору відступлення № 1 передбачено, що з моменту зарахування у повному обсязі суми грошових коштів за відступлення прав вимоги за кредитним договором № 001/255/КЛ-13 на рахунок Первісного кредитора, зазначений у пункті
2.1.1 цього договору, Новий кредитор вважається стороною кредитного договору та до Нового кредитора переходять усі права та обов'язки кредитора по відношенню до Боржника, що належали до цього Первісному кредитору за кредитним договором в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав, а Первісний кредитор втрачає всі права за кредитним договором.

13. Згідно з пунктом 1.6 договору відступлення № 1 після повної оплати Новим кредитором суми грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором та відступленням прав вимоги згідно з цим договором, Первісний кредитор передає Новому кредитору права вимоги за договорами забезпечення: іпотечним договором № 001/255/3-13, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 26.03.2013 за реєстровим номером 277, з урахуванням договору від 04.11.2015 № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки № 001/255/3-13; договором поруки від 26.03.2013 № 001/255/П-13, укладеним між АБ "Укргазбанк ", ОСОБА_1 (Поручитель) та ТОВ "Дунайводбуд-17" (Боржник). Передача прав вимоги за вказаними договорами забезпечення здійснюється на підставі: договору відступлення прав вимоги за вищевказаним договором іпотеки який буде укладений сторонами і посвідчений нотаріально в день підписання цього договору та договору відступлення прав вимоги за вищевказаним договором поруки.

14. У пункті 2.1.1 договору відступлення № 1 його сторони погодили, що в день підписання цього договору Новий кредитор зобов'язаний на рахунок Первісного кредитора № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк" код банку 320478 здійснити оплату грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором № 001/255/КЛ-13 в сумі 2921849,08 грн без ПДВ, що складається з:

- заборгованості за основним зобов'язанням (у т. ч. простроченої заборгованості за основним зобов'язанням), в сумі 1845355,07 грн без ПДВ, наявної на дату укладання договору відступлення права вимоги за кредитним договором;

- заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, нарахованим за процентною ставкою відповідно до умов Кредитного договору, в сумі 646555,65 грн без ПДВ, наявної на дату здійснення операції з відступлення права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки;

- заборгованості за комісією за управління кредитними коштами в частині обслуговування позичкового рахунку в сумі 28701,22 грн без ПДВ, наявної на дату укладання договору відступлення права вимоги за кредитним договором;

- штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору, в сумі 322091,98
грн без ПДВ, на дату здійснення операції з відступлення права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки;

- судових витрат, понесених Банком для захисту своїх прав в судовому порядку (по всіх процесах щодо стягнення заборгованості з позичальника/поручителя) в загальному розмірі 79145,16 грн.

На виконання пункту 2.1.1 договору відступлення № 1 відповідно до платіжного доручення від 18.08.2017 № 1 ФОП Кравченко М. В. здійснив оплату грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 2921849,08 грн на користь Первісного кредитора.

15. Відповідно до пункту 2.1.2 договору відступлення № 1 в день підписання цього договору Новий кредитор зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з дати укладання цього договору направити на адресу Боржника письмове повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором Новому кредитору.

На виконання цього пункту договору 19.08.2017 Новий кредитор направив на адресу Боржника письмове повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 001/255/КЛ-13.

16. Згідно з актом прийому-передачі документації за договором відступлення № 1 у відповідності до статей 512, 517 ЦК України та на виконання пункту 2.2.1 цього договору Банк передав, а ФОП Кравченко М. В. прийняв документи, які засвідчують права, що передаються: оригінали кредитного договору № 001/255/КЛ-13 з додатковими договорами; розрахунок заборгованості за цим кредитним договором станом на 16.08.2017; оригінали та копії матеріалів справи Господарського суду Одеської області № 916/3052/16, матеріалів справи Господарського суду Одеської області № 916/311/17 та матеріалів справи Овідіопольського районного суду Одеської області № 509/1008/17.

17.18.08.2017 між ПАТ АБ "Укргазбанк" (Первісний Іпотекодержатель) та ФОП Кравченком М. В. (Новий Іпотекодержатель) було укладено договір відступлення № 2, за умовами пунктів 1.1,1.2 якого Первісний Іпотекодержатель відступив, а Новий Іпотекодержатель прийняв всі права та обов'язки Іпотекодержателя, що існували станом на дату укладення цього договору, за іпотечним договором від
26.03.2013 № 001/255/3-13 та договором від 04.11.2015 № 1 про внесення змін та доповнень до зазначеного договору іпотеки, укладених між Банком та ТОВ "Дунайводбуд-17" (Іпотекодавець), яким забезпечується виконання зобов'язань Товариства за вказаним договором іпотеки. Згідно зі звітом про оцінку предмету іпотеки, який складено 12.02.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Парус", ринкову вартість предмету іпотеки - нежитлових будівель визначено у розмірі 3631922 грн.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 26.03.2013 за реєстровим № 277.

18. Предметом іпотеки за іпотечним договором від 26.03.2013 № 001/255/3-13 є: нежитлові будівлі загальною площею 1995,6 м2, що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Одеська, будинок 43 Г, належні Іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі (серії САА № 444618), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради
01.02.2006, на підставі статуту ТОВ "Дунайводбуд-17", зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Фокіною В.І. 19.07.2005 за № 15561230000009652, протоколу № 1 зборів засновників ТОВ "Дунайводбуд-17" від 25.01.2005, зареєстрованого 02.02.2006 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису: 3683 в книзі: 49неж-104, реєстраційний номер: 10011117, номер витягу: 9733950; зареєстрованого Гашовою Вікторією Валентинівною, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 26.03.2013, номер запису про право власності: 449015, індексний номер витягу: 1615085, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна:
27997151101.

Земельні ділянки, на яких розташований предмет іпотеки, ділянка № 1 площею 0,0228 га, кадастровий номер 5110137600:72:001:0029, ділянка № 2 площею 1,0605 га, кадастровий номер 5110137600:72:001:0030, із земельної ділянки площею 2,5297 га, перебувають в користуванні Іпотекодавця на підставі Державного акта серії ІІ-ОД № 001616 на право постійного користування землею, виданого Одеською міською радою 18.06.2001 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 152. Цільове призначення земельних ділянок № 1,2 - для експлуатації та обслуговування промислової бази.

19. Згідно з пунктами 1.4,1.5 договору відступлення № 2 договором іпотеки забезпечується виконання зобов'язань, об'єктом яких є грошові кошти, що випливають з кредитного договору № 001/255/КЛ-13 з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковими угодами 1-4 до кредитного договору, укладеного між Первісним Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. З моменту укладення цього договору та його нотаріального посвідчення цього договору до Нового Іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки Первісного Іпотекодержателя за договором іпотеки, зокрема, право вимагати від Іпотекодавця належного та реального виконання зобов'язань за договором іпотеки в обсязі, у розмірі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав та Новий Іпотекодержатель вважається стороною договору іпотеки, а Первісний Іпотекодержатель втрачає всі права за договором іпотеки.

20. Пунктом 2.1 договору відступлення № 2 передбачено, що Первісний Іпотекодержатель в день укладення цього договору зобов'язується передати Новому Іпотекодержателю оригінал договору іпотеки, що підтверджує дійсне право вимоги, який знаходяться у Первісного Іпотекодержателя. Факт передачі від Первісного Іпотекодержателя до Нового Іпотекодержателя вказаного документу засвідчується складанням Акта прийому-передачі, який укладається у 2-ох ідентичних примірниках для кожної сторони, та підписується повноважними представниками сторін.

21. Згідно з актом прийому-передачі документації за договором відступлення № 2 ПАТ АБ "Укргазбанк" передало, а ФОП Кравченко М. В. прийняв наступні документи: оригінал договору іпотеки № 001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 26.03.2013 за реєстровим номером 277; оригінал договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки № 001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Гашовою В. В. 04.11.2015 та зареєстрованого в реєстрі за № 753; технічний паспорт на виробничий будинок, виданий КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" реєстраційний номер - 3683-49НЄЖ-104 від 26.11.2010, посвідчений директором Кожухівським В. Г. ; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 1615085, витяг надав приватний нотаріус Гашова В. В., серія ЕАВ № 664112; витяг № 9733950 від
02.02.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", посвідчений заступником директора Гончаренко А. Д. ; свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі від 01.02.2006 серії САА №444618, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради.

22. Згідно з пунктом 2.2 договору відступлення № 2 Новий Іпотекодержатель зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з дати укладення цього договору направити на адресу Іпотекодавця за договором іпотеки письмове повідомлення про відступлення права вимоги за договором іпотеки Новому Іпотекодержателю.

Повідомлення повинно містити інформацію про відступлення права вимоги із зазначенням реквізитів Нового Іпотекодержателя (що визначені в розділі 5 "Реквізити сторін" цього договору), необхідних для виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань за договором іпотеки.

На виконання зазначеного пункту договору відступлення № 2 Новий Іпотекодержатель
19.08.2017 направив на адресу Іпотекодавця письмове повідомлення про відступлення права вимоги за Договором іпотеки Новому Іпотекодержателю, в якому було зазначено реквізити Нового Іпотекодержателя, необхідні для виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань.

23.18.08.2017 між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ФОП Кравченком М. В. було укладено договір відступлення № 3, за умовами пунктів 1.1,1.2 якого Первісний Кредитор відступив у повному обсязі, а Новий Кредитор прийняв всі права та обов'язки кредитора, що існують станом на дату укладення цього договору, за договором поруки від 26.03.2013 № 001/255-П-13, що укладений між Банком, ОСОБА_1 (Поручитель) і ТОВ "Дунайводбуд-17" (Позичальник). Договором поруки забезпечується виконання зобов'язань, об'єктом яких є грошові кошти, що випливають з кредитного договору № 001/255/КЛ-13 з урахуванням змін та доповнень до нього, укладеного між Первісним Кредитором та Поручителем.

24. Відповідно до пункту 2.1 договору відступлення № 3 Первісний Кредитор в день укладення цього договору зобов'язується передати Новому Кредитору оригінал договору поруки, що підтверджує дійсне право вимоги, який знаходяться у Первісного Кредитора. Факт передачі від Первісного Кредитора до Нового Кредитора вказаного документу засвідчується складанням акта прийому-передачі (Додаток №1 до цього договору), який укладається у 2-ох ідентичних примірниках для кожної сторони, та підписується повноважними представниками сторін.

Згідно з актом прийому-передачі документації за договором відступлення №3, який є додатком № 1 до цього договору Банк передав, а ФОП Кравченко М. В. прийняв оригінал договору поруки від 26.03.2013 № 001/255-П-13.

25. На виконання пункту 2.2 договору відступлення № 3 Новий Кредитор 19.08.2017 направив на адресу Поручителя за договором поруки письмове повідомлення про відступлення права вимоги за договором поруки Новому Кредитору. Повідомлення містило інформацію про відступлення права вимоги із зазначенням реквізитів Нового Кредитора, необхідних для виконання Поручителем своїх зобов'язань за договором поруки.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

27. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

28. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

29. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу наведено у статті 49 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", за змістом якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України факторинг визначено як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

30. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

31. Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512,1077, розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

32. Аналіз статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом із тим зі змісту частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" убачається, що у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом із тим у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

33. Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається ( ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

34. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану фактором фінансову послугу.

35. Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів такого роду здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг у пункті 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено як кредитну операцію, вимоги до такого договору наведені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

36. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

37. У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Зазначений правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування правочину відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, та постановах Верховного Суду від
16.04.2019 у справі № 916/144/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від
11.12.2019 у справі № 127/8772/17-ц, на які посилається скаржник в обґрунтування своєї касаційної скарги.

Наведеним повністю спростовується безпідставне твердження скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових позицій стосовно розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/144/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 11.12.2019 у справі № 127/8772/17-ц.

38. Ураховуючи вказані вище положення цивільного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо недоведеності наявності у оспорюваних правочинів ознак договору факторингу, оскільки розмір грошової вимоги, яка була відступлена за договором відступлення №1, дорівнював ціні її відступлення, тобто за умовами оспорюваних договорів жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, у зв'язку з чим, укладені між відповідачами оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами цесії, що, як наслідок, свідчить про відсутність передбачених законом підстав для визнання їх недійсними.

39. ТОВ "Дунайводбуд-17" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

40. Так, скаржник зазначає, що: 1) під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм права, а саме статей 512, 1054 ЦК України і статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 465/646/11; 2) у порушення вимог статті 50 ГПК України суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 як особи, що не була залучена до участі у справі № 916/2234/17, до 08.12.2017 була керівником ТОВ "Дунайводбуд-17" і наразі є поручителем за договором поруки від 26.03.2013 № 001/255-П-13, відступлення прав вимоги за яким є предметом договору відступлення № 3; 3) у порушення вимог статей 86, 236, 237 ГПК України суди не дослідили і не надали правової оцінки зібраним у справі доказам.

41. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/2234/17 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

42. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

43. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United

Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

44. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

45. Водночас, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

46. Відповідно до частини 3 статті 512 та частини 1 статті 1054 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

47. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 сформульовано висновок про те, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

48. Касаційна інстанція відхиляє безпідставне посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, оскільки предметом позову в зазначеній цивільній справі є стягнення солідарно з боржника-фізичної особи і поручителів-фізичних осіб заборгованості за кредитними договорами від
19.03.2007, від 04.05.2007, від 07.05.2007, від 27.06.2007, від 09.07.2007 та від 18.07.2007, укладеними між боржником і Кредитною спілкою "Християнська злагода". При цьому позивачами у справі № 465/646/11, окрім вказаної кредитної спілки, є також фізичні особи, які водночас є кредиторами кредитної спілки, та набули в певній частині права вимоги до боржника на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.12.2010, укладеного з Кредитною спілкою "Християнська злагода".

49. Таким чином, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій достовірно встановили відсутність будь-яких ознак факторингу в оспорюваних правочинах відступлення права вимоги, укладених між Банком і ФОП Кравченком М. В., у цивільній справі № 465/646/11 суди не досліджували договір про відступлення права вимоги від 07.12.2010 на предмет його недійсності в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України.

Відтак предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі ( № 916/2234/17) та справі № 465/646/11 є різними, що, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

50. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій під час вирішення спору обґрунтовано виходили з недоведеності позивачем порушення його прав чи інтересів саме внаслідок укладення між відповідачами договорів відступлення права вимоги та недоведеності наявності у оспорюваних правочинів ознак договору факторингу, оскільки за умовами оспорюваних договорів жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

51. Отже, викладена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави, однак свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі в цій частині на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

52. Касаційна інстанція не бере до уваги передчасні доводи скаржника про те, що у порушення вимог статті 50 ГПК України суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 як особи, що не була залучена до участі у справі № 916/2234/17, яка до 08.12.2017 була керівником ТОВ "Дунайводбуд-17" і наразі є поручителем за договором поруки від 26.03.2013 № 001/255-П-13, відступлення прав вимоги за яким є предметом договору відступлення № 3, з огляду на таке.

53. Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції Товариство не подавало клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а заявлене позивачем до апеляційного суду відповідне клопотання залишено без розгляду з мотивів його подання після закінчення встановленого процесуального строку.

54. За змістом статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу або їх може бути залучено до участі у справі виключно до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, що виключає можливість вступу у справу ОСОБА_1 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

55. Водночас, зважаючи на те, що предметом позову в цій справі не є стягнення солідарно з боржника (Позичальника) та ОСОБА_1 (Поручителя) заборгованості за кредитним договором № 001/255/КЛ-13, вказана фізична особа не є стороною жодного із трьох оспорюваних договорів відступлення права вимоги і зазначений господарський спір не виник з корпоративних правовідносин, пов'язаних з перебуванням ОСОБА_1 на посаді керівника ТОВ "Дунайводбуд-17" до 08.12.2017, колегія суддів відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що рішення за результатами розгляду цієї справи нібито прямо впливає на права або обов'язки ОСОБА_1 як майнового поручителя.

56. Крім того з матеріалів справи не вбачається самостійного подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції як особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, у порядку, передбаченому статтею 254 ГПК України.

57. Стосовно доводів касаційної скарги Товариства у частині наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який, зокрема відсилає до пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

58. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

59. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

60. Тобто процесуальний закон пов'язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав недослідження зібраних у справі доказів за обов'язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 923/911/18 та від 05.08.2020 у справі № 910/3948/19)

61. Натомість зміст поданої Товариством касаційної скарги переконливо свідчить про те, що його доводи зводяться виключно до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, зокрема, оспорюваних договорів відступлення права вимоги, проте, як зазначено вище, скаржник при цьому не довів обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

62. Крім того відповідно до положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

64. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої статтею 296 ГПК України, якою (підставою) у розумінні частини 1 статті 310 ГПК України є відсутність дослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 1 статті 310 ГПК України.

65. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

66. Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами ФОП Кравченка М. В., обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.

67. Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

69. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

70. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/2234/17 за касаційною скаргою ТОВ "ДУНАЙВОДБУД-17" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

72. У свою чергу, в частині іншої викладеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

73. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

74. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 916/2234/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙВОДБУД-17" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙВОДБУД-17" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2017 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020 у справі № 916/2234/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков