Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/8979/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року (головуючий - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.) у справі

за позовом Київської міської ради

до Міністерства юстиції України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Фонду державного майна України, (2) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

(рух справи у суді касаційної інстанції детально відображений в ухвалах, що приймались Верховним Судом)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини спору, установлені судами попередніх інстанцій

1. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» було затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

2. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста.

Згідно з додатком 1 таблиці 14 вказаного рішення до комунальної власності міста Києва передано нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м., будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято».

3. Відповідно до розпорядження представника Президента України в м. Києві від 29.05.1992 № 368 «Про створення державного комунального виробничого житлово-ремонтного об`єднання» та Акту приймання-передачі № 493 від 01.07.1992 нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 11 закріплений на праві повного господарського відання за державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об`єднанням і прийнятий на баланс підприємства.

4. Рішенням Київської міської ради від 23.03.2000 № 65/786 «Про передачу будинку 11 на проспекті Перемоги до сфери управління Міністерства юстиції України» вирішено передати будинок № 11 на проспекті Перемоги до сфери управління Міністерства юстиції України після сплати заборгованості за час оренди цього будинку.

5. Далі, на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.08.2000 № 1354 нежилий будинок № 11 по проспекту Перемоги, загальною площею 3 038,00 кв.м. переданий на баланс Міністерству юстиції України по Акту приймання-передачі основних засобів (форма ОЗ-1) від 28.08.2000 № 39.

6. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.06.2021 № 259701401, Київській міській раді стало відомо, що 31.08.2020 державним реєстратором Волошиною Ж.Д. (Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 за державою в особі Міністерства юстиції України.

Підставою державної реєстрації зазначено витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15- 16351 від 14.08.2020, видавник - Фонд державного майна України.

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

7. Посилаючись на вказані обставини та стверджуючи про те, що спірна будівля належала і належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, на законних підставах ніколи не відчужувалась, у власність держави не передавалась, Київська міська рада (далі також «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі, в якому просила витребувати з незаконного володіння Міністерства юстиції України (далі також «Відповідач») нежитлове приміщення № 1, 2, 3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Перемоги 11.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 позов задоволено.

9. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що із фактичних обставин цієї справи вбачається, що власником спірного нерухомого майна - нежитлового приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 є саме територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради і за відсутності доказів передачі цього майна у державну власність Відповідач не має правових підстав на володіння ним. Звідси, з урахуванням положень статті 387 Цивільного кодексу України спірне нежитлове приміщення підлягає витребуванню у Міністерства юстиції України на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Позивача.

10. В частині аргументів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також «Третя особа-2») про те, що приміщення, яке зареєстровано за Відповідачем на праві власності та приміщення, власником якого себе вважає Позивач є різними господарський суд першої інстанції вказав, що на підставі оцінки матеріалів справи та наданих сторонами доказів дійшов висновку, що нерухоме майно - нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м., будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято» та нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 є одним і тим же об`єктом нерухомого майна, з огляду на те, що на проспекті Перемоги у м. Києві відсутні будь-які інші будинки з реєстрації шлюбів, а дані про площу нежитлового приміщення змінювалася в процесі інвентаризації та актуалізації відомостей про об`єкт нерухомого майна. Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» в частині віднесення спірного майна до комунальної власності міста є чинним, не скасоване, не оскаржене, а тому посилання Відповідача на його незаконність є необґрунтованими.

11. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 рішення місцевого господарського суду від 04.11.2021 було скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

12. Постанова апеляційного господарського суду мотивована аргументами про те, що Київської міською радою у даній справі було неправильно обрано спосіб захисту права у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки об`єкт спірної нерухомості знаходиться в оперативному управлінні Відповідача, а отже і будь-які дії з розпорядження таким об`єктом мають вчинятися лише за згодою Міністерства юстиції України. При цьому, судом було наголошено і на тому, що Позивач (зі слів представника) не має наміру зобов`язувати Відповідача повернути спірне нерухоме майно, яке знаходиться у останнього в оперативному управлінні.

Касаційна скарга

13. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. Скаржник стверджує, що постанову апеляційного господарського суду прийнято з неправильним застосуванням статей 15 16 387 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а висновок Верховного Суду щодо їх правильного застосовування у подібних правовідносинах відсутній.

15. Скаржник пояснює, що виходячи із установлених обставин цієї справи порушення права територіальної громади міста Києва полягає у незаконному володінні Міністерством юстиції України спірним нерухомим майном, яке сталося внаслідок неправомірного проведення за останнім державної реєстрації права власності на цю нерухомість. Метою ж поданого у цій справі віндикаційного позову (стаття 387 ЦК України) є якраз забезпечення введення власника (територіальної громади міста Києва в особі Позивача) у володіння майном, якого він був протиправно позбавлений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц в частині застосовування приписів статті 387 ЦК України вказала, що у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.

Вказаного введення у володіння та оголошення належності територіальній громаді міста Києва спірного нерухомого майна і намагається досягнути Київська міська рада у цій справі, а тому у даному випадку заявлення саме віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивача, в той час як протилежні висновки апеляційного господарського суду є помилковими.

Узагальнені доводи відзивів

16. У відзивах на касаційну скаргу Відповідач і Третя особя-2 заперечують проти наведених у ній доводів. Скаргу вважають необґрунтованою та безпідставною. Наполягають, зокрема, що приміщення, яке зареєстровано за Відповідачем на праві власності та приміщення, власником якого себе вважає Позивач є різними. Крім цього вказують, що територіальна громада міста не могла набути право комунальної власності на спірну будівлю на підставі рішення виконкому Київської міської ради. Відповідач також зазначає, що судом апеляційної інстанції надано обґрунтування щодо усіх доводів апеляційної скарги та по суті спору, досліджено усі необхідні для правильного вирішення справи фактичні обставини та вірно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з викладеним у задоволенні касаційної скарги просять відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

17. Згідно із частинами 1 - 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Трохимчук В.М.), Відповідача (Васіна І.О.) і Третьої особи-2 (Субота О.В.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

19. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

20. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

21. Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

22. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

23. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

24. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

25. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

26. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

27. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

29. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

30. Звідси застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

31. Регулювання, наведене у Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такий спосіб захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

32. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

33. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 вказано, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

35. Звертаючись до суду з позовом у цій справі Київською міською радою було обрано спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Підставою для заявлення такої вимоги стали обставини реєстрації за Міністерством юстиції України права власності на нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11, яке Київська міська рада вважає власністю територіальної громади міста Києва, що набута нею згідно рішень, прийнятих на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

36. Розглядаючи заявлений позов місцевий господарський суд погодився з ним як по суті, так і в частині належності та ефективності обраного Київською міською радою способу захисту, позаяк констатував, що саме територіальна громада міста Києва є власником спірного нежитлового приміщення, має право володіння ним, яке не може реалізувати через реєстрацію права власності на нього за іншою особою - Міністерством юстиції України, а відтак витребування спірної нерухомості з незаконного володіння такої особи поновить порушене право Позивача та ефективно його захистить.

37. Апеляційний господарський суд із вказаним висновком господарського суду першої інстанції не погодився та вказав, що Позивач обрав не вірний спосіб захисту з огляду на те, що спірний об`єкт нерухомості знаходиться в оперативному управлінні Відповідача і Позивач (зі слів представника) наміру зобов`язувати Відповідача повернути спірне нерухоме майно з його фактичного володіння не має.

38. Здійснивши касаційне провадження у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками саме місцевого господарського суду, тоді як висновки господарського суду апеляційної інстанції вважає помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосуванням наведених вище статей ЦК України, оскільки при їх наданні судом апеляційної інстанції не враховано такого.

39. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

40. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

41. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Однак, у випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

42. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

43. Звідси, заявлення віндикаційного позову не обов`язково має супроводжуватись аргументами про витребування такого майна із фактичного володіння іншої особи, як помилково вважав апеляційний господарський суд, адже бажаючи визнання свого права власності, зокрема, шляхом його фіксації у відповідному державному реєстрі, власник може й не заперечувати проти користування таким майном іншою особою, що відповідає загальним засадам здійснення права власності (стаття 319 ЦК України), серед яких право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

44. Вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також висновок колегії суддів, який наведено у попередньому пункті слід вважати універсальними, тобто такими, що можуть бути застосовані безвідносно, зокрема, суб`єктного складу сторін спірних правовідносин, тому заявлення віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту прав і у випадку, коли мова йде про вибуття майна із комунальної власності у державну (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України).

45. За викладеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що Позивач, який вважає себе власником спірного нерухомого майна, право власності на яке наразі зареєстровано за Відповідачем, у спірних правовідносинах обрав належний та ефективний спосіб захисту свого права, в той час як протилежні висновки апеляційного господарського суду є помилковими.

46. Помилковими є і висновки апеляційного господарського суду про те, що спірне нежитлове приміщення знаходиться в оперативному управлінні Відповідача, адже рішенням Київської міської ради від 23.03.2000 № 65/786 було вирішено передати будинок № 11 на проспекті Перемоги до «сфери управління» Міністерства юстиції України, а не в «оперативне управління» останнього.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/1224/17 зроблено правовий висновок про те, що поняття «сфера управління» використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Звідси передача майна до «сфери управління» не вказує на передачу певному суб`єктові відповідного майна на «праві оперативного управління».

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

48. За таких обставин у Міністерства юстиції України право оперативного управління щодо спірного приміщення не виникло і виникнути не могло. Більше того, передача Київською міською радою спірного нерухомого майна до сфери управління Міністерства юстиції України із приміткою про необхідність сплати заборгованості за час оренди цього приміщення також спростовує мотиви апеляційного господарського суду про його належність Відповідачеві.

49. Оскільки місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував, що нерухоме майно - нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м., будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято» та нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 є одним і тим же об`єктом нерухомого майна і власником цього нежитлового приміщення є саме територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, його рішення про витребування цього майна із незаконного володіння Міністерства юстиції України є правильним та правомірним, тоді як постанова апеляційного господарського суду такою не являється.

50. Доводи Відповідача і Третьої особи-2, які наведені ними у відзивах на касаційну скаргу, вказаних висновків не спростовують, адже:

(1) належність та ефективність обраного Позивачем способу захисту підтверджується не тільки висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, яка здійснює касаційний перегляд цієї справи, а і наведеною вище практикою Великої Палати Верховного Суду; посилання Третьої особи-2 у цій частині на постанови Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 04/5026/803/2021, від 29.08.2019 у справі № 910/3515/17, від 10.06.2020 у справі № 914/1419/17, від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 23.05.2018 у справі № 916/1166/17 такої належності та ефективності також не спростовують, адже жодної невідповідності у здійсненому місцевим судом правозастосуванні тому, що має місце у вказаних постановах заявником не доведено та не обґрунтовано;

(2) доказів того, що приміщення, яке зареєстровано за Міністерством юстиції України на праві власності та приміщення власником якого себе вважає Позивач є різними судам не представлено, як не додано до матеріалів цієї справи і доказів того, що рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» визнано незаконним (недійсним) чи скасовано; посилання Відповідача у цій частині на постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2004 у справі № 30/521, від 25.01.2005 у справі № 36/119 (на неї посилається і Третя особа-2), ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 у справі № 2-а-1555/11 є безпідставними, адже необхідності врахування висновків із вказаних рішень чинним ГПК України не передбачено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

52. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина 1 статті 312 ГПК України).

53. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у даній справі установлено, що постановою апеляційного господарського суду від 13.07.2022 було скасовано законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду від 04.11.2021, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, керуючись наведеними приписами ГПК України, дійшла висновку про скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і про залишення в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300 301 306 308 311 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року у справі № 910/8979/21 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2021 року у цій справі залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.