ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1720/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" на рішення Господарського суду Харківської області від 11.09.2017 (головуючий суддя - Байбак О.І., судді Калініченко Н.В., Мамалуй О.О.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (головуючий - Пелипенко Н.М., судді Білецька А.М., Гребенюк Н.В.,) у справі

за позовом Приватного підприємства "Логістік Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд"

про стягнення 659965,04 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2017 року Приватне підприємство "Логістік Компані" (далі - ПП "Логістік Компані", експедитор) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви від 07.09.2017 про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" (далі - ТОВ "Азотфострейд", замовник) 451008,93 грн. заборгованості за вантажні перевезення за договором транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №573 від 18.01.2017 (далі - договір №573), 70174,77 грн. пені, 100967,60 грн. штрафу, 30361,17 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 8086,91 грн.

Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих позивачем експедиторських послуг за договором №573.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017, позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення та постанова мотивовані статтями 526, 530, 549, 612, 625, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтями 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статтями 33, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з посиланням на які суди дійшли висновку про доведеність прострочення виконання замовником своїх зобов'язань з оплати транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачем у січні-березні 2017 року, та правомірне нарахування ним пені, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 27.12.2017 відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати у частині стягнення 100967,60 грн. штрафу і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на невірне застосування і порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статті 61 Конституції України та статті 549 ЦК, наголошуючи на недопустимості застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов'язання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з тих мотивів, що в силу вимог статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, судом касаційної інстанції не може прийнято до уваги наведений у касаційній скарзі контррозрахунок штрафних санкцій, а правомірність одночасного стягнення на користь кредитора пені та штрафу підтверджується постановами Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши доводи сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.01.2017 між ПП "Логістік компані" (експедитором) та ТОВ "Азотфострейд" (замовником) укладено договір №573, за умовами пункту 1.1 якого експедитор зобов'язується від власного імені здійснювати організацію доставки вантажів міжнародними сполученнями, залучаючи для здійснення перевезень третю особу на підставі договору, укладеного між експедитором та третьою особою.

Згідно з пунктом 2.6 договору №573 замовник з метою перевезення його вантажу зобов'язаний надавати експедитору оригінали або факс-копію транспортної заявки, які є невід'ємною частиною договору, за 48 год. до дати завантаження з підписом відповідальної особи та печаткою в довільній формі із зазначенням наступної інформації: маршрут; найменування вантажу; вага та об'єм вантажу (на один автомобіль); митне оформлення; кількість автомобілів; дата та час завантаження; адреса завантаження; вантажовідправник; контактна особа під час завантаження та її телефон; адреса відвантаження; контактна особа під час відвантаження та її телефон; прикордонперехід; вартість послуг, строк доставки, додаткові умови (вантаж у складі збірного - за необхідності), інші умови, які сторони домовляться вважати істотними.

Пунктами 4.1-4.2 договору №573 передбачено, що плата за послуги транспортного експедирування на кожне перевезення фіксується в заявці. Взаєморозрахунки за цим договором проводяться в гривні. Для виконання послуг замовник перераховує експедитору суму, вказану в транспортній заявці, з врахуванням умов оплати, передбачених пункту 4.1 договору. Сума включає в себе вартість послуг з перевезення та вартість послуг експедирування, розмір яких відображається в двосторонньому акті.

Відповідно до пункту 8.1 договору №573 договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2018, а в частині виконання сторонами обов'язків - до повного їх виконання.

На виконання умов договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 573 від 18.01.2017 замовник здійснив замовлення виконавцеві послуг з експедирування за заявками: № 8 від 01.08.2017 на суму 58146,48 грн., № 7 від 01.03.2017 на суму 58146,48 грн., № 2 від 01.03.2017 на суму 56271,53 грн., № 9 від 01.03.2017 на суму 52389,41 грн., № 1 від 01.03.2017 на суму 50950,14 грн., № 6 від 01.03.2017 на суму 50950,14 грн., № 5 від 01.03.2017 на суму 50950,14 грн., №4 від 01.03.2017 на суму 53828,68 грн., № 3 від 01.03.2017 на суму 53828,68 грн., № 16 від 18.01.2017 на суму 61629,73 грн., № 9 від 01.03.2017 на суму 59646,48 грн., №14 від 18.01.2017 на суму 59629,73 грн., № 10 від 01.03.2017 на суму 58146,48 грн., № 11 від 01.03.2017 на суму 58146,48 грн., №17 від 01.03.2017 на суму 58146,48 грн., № 15 від 18.01.2017 на суму 59629,73 грн., № 7 від 18.01.2017 на суму 59629,73 грн., № 3 від 18.01.2017 на суму 59629,73 грн., № 1 від 18.01.2017 на суму 1920 євро на р/р в гривнях по курсу НБУ.

Зазначені заявки містять умови щодо порядку розрахунків за надані експедиційні послуги, а саме: 50% - передоплата в день митного оформлення, та 50% - після розвантаження автомобіля протягом 1-2 днів.

Позивач належним чином виконав зазначені перевезення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) та підписаними представниками сторін актами здачі-приймання робіт (наданих послуг): №57 від 21.03.2017 на суму 58146,48 грн., №56 від 21.03.2017 на суму 58146,48 грн., №66 від 27.03.2017 на суму 56271,53 грн., №54 від 17.03.2017 на суму 52389,41 грн., №50 від 16.03.2017 на суму 50950,14 грн., №47 від 15.03.2017 на суму 50950,14 грн., №55 від 20.03.2017 на суму 50950,14 грн., №49 від 15.03.2017 на суму 53828,68 грн., № 48 від 15.03.2017 на суму 53828,68 грн., №46 від 15.03.2017 на суму 61629,73 грн., №45 від 13.03.2017 на суму 59646,48 грн., №36 від 07.03.2017 на суму 59626,73 грн., №39 від 09.03.2017 на суму 58146,48 грн., №43 від 10.03.2017 на суму 58146,48 грн., №38 від 09.03.2017 на суму 58146,48 грн., №40 від 10.03.2017 на суму 59629,73 грн., №34 від 06.03.2017 на суму 59629,73 грн., №33 від 06.03.2017 на суму 59629,73 грн., №29 від 28.02.2017 на суму 58177,77 грн.

Позивачем у відповідності до пункту 4.3 договору №573 було виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих послуг.

В основу оскаржуваних рішення і постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність обставин невиконання замовником у встановлений строк зобов'язання з оплати отриманих транспортно-експедиційних послуг, внаслідок чого у експедитора виникло право вимагати від відповідача сплатити залишок заборгованості, пеню, штраф, інфляційні втрати і 3% річних. При цьому, апеляційним судом зазначено, що обставини вчинення відповідачем у ході апеляційного провадження сплати суми основного боргу за платіжним дорученнями № 1543 від 24.10.2017 на суму 200000 грн., №1746 від 20.11.2017 на суму 51008,93 грн. та №1745 від 24.11.2017 на суму 200000 грн., не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, однак, мають враховуватися державною виконавчою службою в процесі примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого документа.

Колегія суддів погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Згідно зі статтею 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, видами штрафних санкцій є штраф та пеня.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

У справі, що переглядається, договором №573 передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору.

Зокрема, у пунктах 4.6 та 5.3 договору №573 сторони погодили право експедитора вимагати сплатити штраф у розмірі 5% від суми кожного фрахту за прострочення оплати більш ніж 5 днів, а також пеню в розмірі 0,2% від невиплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Наведені пункти договору №573 відповідають вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК та не визнано недійсними як такі, що суперечать статті 61 Конституції України.

Враховуючи положення чинного законодавства і перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу та пені, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг за договором №573 належним чином доведений та підтверджений матеріалами справи, що свідчить про обґрунтованість задоволення судом позовних вимог в частині стягнення з відповідача 100967,60 грн. штрафу та 70174,77 грн. пені.

З огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а відповідачем судові рішення не оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про стягнення 451008,93 грн. основного боргу, 30361,17 грн. інфляційних втрат і 3% річних у сумі 8086,91 грн., то колегією суддів законність і обґрунтованість зазначених рішень у цій частині не перевіряється.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на статтю 61 Конституції України в обґрунтування недопустимості застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов'язання, оскільки, з урахуванням положень статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК, апеляційний суд правильно зазначив, що пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, тоді як межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача про те, що в силу вимог статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, судом касаційної інстанції не може прийнято до уваги наведений у касаційній скарзі контррозрахунок штрафних санкцій, а правомірність одночасного стягнення на користь кредитора пені та штрафу підтверджується постановами Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, оскільки позивачем доведено факт прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, оскаржувана постанова прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 526, 549, 612, 627, 629 ЦК, статей 193, 216, 217, 230, 231 ГК) та без порушень норм процесуального права (статей 33, 43, 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі №922/1720/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков