Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.09.2019 року у справі №917/101/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/101/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.

розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Полтавської області

у складі судді Семчук О. С.

від 17.04.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Чернота Л. Ф., Білецька А. М., Пушай В. І.

від 31.07.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

про стягнення ~money0~

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - відповідач) ~money1~, в тому числі ~money2~ пені та ~money3~ 3% річних.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 3765/1617-ТЕ-24 від 09.09.2016.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2016 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу № 3765/1617-ТЕ-24 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення, відповідно до п. 12.1 договору.

В подальшому сторонами було внесено в договір ряд змін, які закріплені у додаткових угодах № 1, № 2 та № 3.

На виконання умов договору, за період з жовтня 2016 року по травень 2017 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму ~money4~, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму ~money5~, від 30.11.2016 на суму ~money6~, від 31.12.2016 на суму ~money7~, від 31.01.2017 на суму ~money8~, від 28.02.2017 на суму ~money9~, від 31.03.2017 на суму ~money10~, від 30.04.2017 на суму ~money11~, 31.05.2017 на суму ~money12~

Позивач у позовній заяві зазначав, що відповідач порушуючи умови договору за поставлений газ розраховувався несвоєчасно.

На підтвердження дат та сум здійснених відповідачем оплат позивачем надано виписку операцій по ПАТ "Полтаваобленерго" з 01.10.2016 по 31.05.2018.

Крім цього, позивачем надано копії спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, які укладені між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, ПАТ "Полтаваобленерго" та НАК "Нафтогаз України" із зведеними реєстрами актів звіряння.

- № 2716 від 14.11.2016 на суму ~money13~

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20.

Пунктом 7 Додаткової угоди № 3 від 31.03.2017 до договору сторони змінили процентну ставки пені встановлену в п. 8.2 договору на "16,4% річних".

На підставі вказаного пункту договору, а також ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання останнім умов договору: пеню у розмірі ~money14~ та 3% річних у розмірі ~money15~ на прострочені суми зобов'язань жовтня 2016 року (за період з 26.11.2016 по
29.11.2016), грудня 2016 року (за період з 26.01.2017 по 30.01.2017), березня 2017 року (з 26.04.2017 по 29.05.2017).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача вказані суми пені та 3% річних.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.04.2019 у справі №917/101/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго, м. Полтава на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.

Київ ~money16~ - пені, ~money17~ - 3% річних та ~money18~ - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

В обґрунтування рішення та постанови суди попередніх інстанцій зазначають, що оскільки погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ у жовтні 2016 року було здійснено у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", нараховані на таку заборгованість пеня та 3% річних підлягали списанню. Таким чином, позивач безпідставно просить стягнути з відповідача пеню в сумі ~money19~ та 3% річних в сумі ~money20~, які нараховані ним за період прострочення з 26.11.2016 по 29.11.2016 та підлягали списанню відповідно до Закону.

Судом встановлено, що в іншій частині розрахунок пені та 3% річних за період з
26.01.2017 по 30.01.2017 та 26.04.2017 по 29.05.2017 позивачем здійснено вірно.

Проте, враховуючи клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
23.08.2019 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2019, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2019 у справі №917/101/19 та постанову Східного апеляційного господарського суду від
31.07.2019 по справі №917/101/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі ~money21~ та 3% річних в сумі ~money22~ Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити, а саме: стягнути з відповідача пеню в сумі ~money23~ та 3% річних в сумі ~money24~ Відшкодувати за рахунок відповідача понесені НАК "Нафтогаз України" судові витрати зі сплати судового збору.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник посилається на те, що, зменшуючи за клопотанням відповідача розмір стягуваної пені, суди в порушення вимог ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України не з'ясував виняткових обставин, які відповідно до зазначених норм повинні враховуватися при вирішенні судом питання про зменшення пені, зокрема, наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, майновий стан сторін, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. При цьому скаржник зазначає, що судами не враховано інтереси позивача, не з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання, не оцінено розмір таких збитків та не враховано, що розмір штрафних санкцій не є надмірно великим в порівнянні з розміром невиконаного відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 09.09.2016 № 3765/1617-ТЕ-24.

Також скаржник зазначав, що враховуючи те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його скрутний фінансовий стан не є винятковими обставинами та підставою для зменшення неустойки. Суди на порушення статті 233 Господарського кодексу України не надали належної оцінки ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь в зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

Крім цього, скаржник посилається на неправомірне застосування судом до спірних правовідносин положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а саме відмову у стягненні пені та 3% річних на прострочену суму зобов'язань жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 29.11.2016 як таких, що підлягають списанню відповідно до ч. 3 статті 7 Закону, оскільки поставка газу відбулася в жовтні 2016 року, в той час як відповідно до ч. 1 статті 5 та ч. 1 статті 7 Закону списанню підлягають нарахування на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 рік.

Скаржник, враховуючи ст. 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" вважає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення порушено вимоги ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, а тому останні є такими, що підлягають скасуванню в цій частині.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, залишити в силі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вже зазначалось, 09.09.2016 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу №3765/1617-ТЕ-24 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов договору, за період з жовтня 2016 року по травень 2017 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму ~money25~, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму ~money26~, від 30.11.2016 на суму ~money27~, від 31.12.2016 на суму ~money28~, від 31.01.2017 на суму ~money29~, від 28.02.2017 на суму ~money30~, від 31.03.2017 на суму ~money31~, від 30.04.2017 на суму ~money32~, 31.05.2017 на суму ~money33~ (копії актів приймання-передачі - в матеріалах справи).

Відповідачем свої обов'язки в частині оплати за поставлений у жовтні - грудні 2016 року та березні 2017 року природний газ по Договору у строки, які визначено умовами зазначеного правочину, належним чином виконано не було, що підтверджується наданою позивачем випискою операцій по ПАТ "Полтаваобленерго" з
01.10.2016 по 31.05.2018.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п. 8.2. Договору та ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі ~money34~ та 3% річних у розмірі ~money35~ на прострочені суми зобов'язань жовтня 2016 року (за період з 26.11.2016 по
29.11.2016), грудня 2016 року (за період з 26.01.2017 по 30.01.2017) та березня 2017 року (з 26.04.2017 по 29.05.2017).

Так, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Частина 3 ст. 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач має статус теплопостачальної організації.

Відповідно до п. 1.2 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Оскільки погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ у жовтні 2016 року було здійснено у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", нараховані на таку заборгованість пеня та 3% річних підлягали списанню.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач безпідставно просить стягнути з відповідача пеню в сумі ~money36~ та 3% річних в сумі ~money37~, які нараховані ним за період прострочення з 26.11.2016 по 29.11.2016 та підлягали списанню відповідно до Закону.

В іншій частині розрахунок пені та 3% річних позивачем здійснено вірно, таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли цілком вірного висновку про те, що вимога позивач про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню частково, в сумі ~money38~ В іншій частині стягнення 3% річних позов задоволенню не підлягає.

Відповідач під час розгляду даної справи звернувся до господарського суду першої інстанції з клопотанням від 26.02.2019 про зменшення суми пені до ~money39~, яке обґрунтоване наявністю виняткових обставин, які відповідно до положень ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є підставами для реалізації судом права на зменшення пені.

В якості таких обставин зазначав про відсутність його вини у виникненні заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 09.09.2016 №3765/1617-ТЕ-24, оскільки така заборгованість виникла через скрутний фінансовий стан, обумовлений об'єктивними обставинами. Серед таких обставин відповідач зазначив наявність значної дебіторської заборгованості споживачів (населення, підприємства житловокомунальної сфери, бюджетні установи, релігійні організацій та ін. ) за послуги з опалення та постачання гарячої води, теплова енергія для яких виробляється відповідачем з використанням закупленого у позивача природного газу, на підтвердження чого ним надано звітність за формою №1-16-енерго за листопад 2016 року - березень 2017 року, грудень 2017 року, грудень 2018 року.

Також відповідач зазначав, що рівень тарифів на опалення та постачання гарячої води населенню та релігійним організаціям не покриває його витрат на виробництво теплової енергії, внаслідок чого його діяльність є збитковою. На підтвердження чого ним надано відповідні звіти про фінансові результати за 12 місяців 2016 року та 12 місяців 2017 року, які подавалися відповідачем до Національної комісії регулювання електроенергетики України. Крім цього відповідач зазначав, що відповідно до чинного законодавства весь обсяг виробленої ним теплової енергії продається ДП "Енергоринок", який несвоєчасно розраховується за отриману енергію, на підтвердження чого відповідачем надано відповідні акти звірки взаєморозрахунків із зазначеним підприємством та просив врахувати здійснення ним повного розрахунку з позивачем щодо основного боргу.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, що прострочення оплати по Договору спричинено несвоєчасними розрахунками населення та неотримання своєчасної компенсації від держави різниці між тарифами на теплову енергію та її собівартістю, яка виникла у зв'язку зі зростанням ціни на газ, оскільки природний газ по договору постачається виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Наведеним спростовуються посилання позивача в касаційній скарзі на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків і суди попередніх інстанцій не з'ясували обставин заподіяння відповідачем позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язання.

Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, який не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та баланс їх інтересів, значний розмір стягнутої суми боргу і значний розмір нарахованої і пред'явленої до стягнення пені та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу та договором про переведення боргу, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором, правильно визнав зазначені обставини винятковими та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.

При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми, закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суди в повній мірі з'ясували всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановили, що даний випадок є винятковим для зменшення пені.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з огляду на надане суду законом право на зменшення розміру штрафних санкцій та віднесення законом визнання розміру, до якого вони підлягають зменшенню, на розсуд суду, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені частково, стягнувши з відповідача на користь позивача ~money40~ та, відповідно, правильно відмовив у задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення пені.

З огляду на викладене колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача ~money41~ - пені, ~money42~ - 3% річних та ~money43~ - судового збору.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої та апеляційний інстанції правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції Касаційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 917/101/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй