Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.02.2019 року у справі №910/12208/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/12208/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д.- головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 (суддя Літвінова М.Є.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 (головуючий Чорна Л.В., судді Кравчук Г.А., Агрикова О.В.)

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

до 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 , 5. ОСОБА_5 , 6. ОСОБА_6 , 7. ОСОБА_7 , 8. ОСОБА_8 , 9. ОСОБА_9 , 10. ОСОБА_10 , 11. ОСОБА_11

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк»

про відшкодування шкоди 170 572 708, 86 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (надалі - Фонд), звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про стягнення 170 572 708, 86 грн шкоди, завданої юридичній особі її посадовою особою.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на частину 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стверджує, що відповідачі, які є пов`язаними з банком особами, дії яких щодо видачі кредитних коштів на підставних осіб без належного забезпечення, а також щодо безпідставної передачі в іпотеку належного банку нерухомого майна, призвели до заподіяння банку шкоди.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «Старокиївський банк», залишено без розгляду в порядку пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов у справі від імені та в інтересах ПАТ «Старокиївський банк» поданий безпосередньо Фондом, а не уповноваженою особою Фонду, якій делеговано відповідні повноваження.

2.2. Суд першої інстанції, посилаючись на пункт 17 частини 1 статті 3, частини 1, 3, 5 статті 34, частину 3 статті 47 та пункт 5 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вказав, що з моменту запровадження тимчасової адміністрації (ліквідації) Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій та може діяти особисто або шляхом делегування своїх повноважень (всіх або частини) відповідній уповноваженій особі. При цьому, банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних особі - підприємців та громадських формувань. Внаслідок делегування Фондом своїх повноважень ліквідатора конкретного банка визначеній ним уповноваженій особі, саме остання одноосібно набуває повноважень органу управління банку та з метою їх реалізації має право у тому числі заявляти та підписувати від імені банку позови до суду.

Отже, на думку суду, внаслідок делегування повноважень органу управління ПАТ «Старокиївський банк» уповноваженій особі Фонду, сам Фонд, як юридична особа, на період делегування позбавлений можливості реалізації таких повноважень, а тому не має права звертатися особисто до суду з позовом від імені ПАТ "Старокиївський банк".

2.3. При постановленні цієї ухвали суд керувався також правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у справі № 916/2024/17.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи

3.1. 07.02.2019 Фонд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

3.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статті 37, частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Скаржник наголошує, що позов заявлено Фондом від власного імені саме в порядку частини 5 статті 52 цього Закону.

3.3. Заявник зазначає, що суди неправомірно посилаються у оскаржуваних судових актах на практику Верховного Суду, а саме постанову у справі № 916/2024/17, оскільки у справі №916/2024/17 суд залишив позов Фонду без розгляду, який був поданий на підставі частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У справі, що розглядається, Фонд звернувся з позовом до пов`язаних з банком осіб на підставі частини 5 статті 52 цього Закону.

3.4. Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 подав спільний відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Заперечуючи проти задоволення поданої касаційної скарги представник вказав, що одночасна реалізація вказаних повноважень як Фондом безпосередньо, так і уповноваженою особою Фонду, означатиме існування одночасно двох окремих органів управління юридичної особи з тотожним змістом повноважень та функцій, у тому числі щодо представництва юридичної особи, що суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.

4.2. Водночас, абзац 3 частини 5 цієї статті передбачає, що у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.

4.3. Отже, у досудовому врегулюванні спору передбачено право на звернення з вимогами як Фонду так і уповноваженої особи Фонду до пов`язаних з банком осіб, дії або бездіяльність яких призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної банку (абзац 1 частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Проте, у судовому порядку з відповідним позовом має право звертатися виключно Фонд (абзац 3 частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

4.4. Норма пункту 5 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає право Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду у разі делегування їй повноважень заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи, застосована до спірних правовідносин помилково, оскільки ця норма не регулює спірні правовідносини.

4.5. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку щодо відсутності повноважень Фонду на звернення з цим позовом.

4.6. Посилання судів попередніх інстанцій на існування усталеної практики в аналогічних правовідносинах відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду у справі № 916/2024/17, суд касаційної інстанції вважає безпідставним, оскільки у цій справі та справі, що переглядається, різні предмет та підстави позову, а також інші обставини справи. Зокрема, у справі № 916/2024/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що Фонд не має права заявляти позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки він делегував свої повноваження уповноваженій особі. У справі, що переглядається, позовні вимоги заявлено на підставі частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо стягнення шкоди, заподіяної пов`язаними з банком особами.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 3 - 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

5.2. Згідно з частиною 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

5.3. З огляду на те, що суди неправильно застосували частину 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушили норми абзацу 3 частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вважає, що позов Фонду безпідставно залишено без розгляду.

5.4. Таким чином, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а справу передати на розгляд Господарського суду міста Києва.

6. Розподіл судових витрат

6.1 Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, статтями 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 у справі №910/12208/18 скасувати.

Справу №910/12208/18 передати на розгляд Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко