Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.08.2019 року у справі №913/843/14
Постанова ВГСУ від 02.06.2015 року у справі №913/843/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 913/843/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року (головуючий - Слободін М.М., судді - Терещенко О.І., Сіверін В.І.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 287 052 541, 58 грн

(у судовому засіданні взяли участь представники Позивача - Микитенко О.В., Олійник А.О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі також ПАТ "Дельта Банк"), яке у спірних правовідносинах було правонаступником Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі також ПАТ "Кредитпромбанк") звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі також ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" або Відповідач) 287 052 541, 58 грн у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ (зі змінами та доповненнями), який 29.05.2007 було укладено між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" .

2. В ході розгляду справи у місцевому господарському суді ПАТ "Дельта Банк" було відступлено право вимоги, зокрема, і за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" (далі також ТОВ "ФК "Геліос").

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у задоволенні позову у даній справі повністю відмовлено.

3.1. Своє рішення місцевий господарський суд мотивував тим, що ним під час розгляду цього спору було встановлено те, що від первісного кредитора - ПАТ "Кредитпромбанк", не були передані оригінали кредитного договору та всіх забезпечувальних договорів новому кредитору - ПАТ "Дельта Банк", які повинні були бути передані, а тому ПАТ "Дельта Банк" не мало можливості передати документи, що засвідчують права, які передаються, новому кредитору - ТОВ "ФК "Геліос". Таким чином, оскільки ТОВ "ФК "Геліос" не надало до суду доказів отримання від попередніх кредиторів оригіналів кредитного договору та всіх забезпечувальних договорів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, передача яких передбачена положеннями частини 1 статті 517 ЦК України і в силу частини 2 цієї ж статті боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, то в задоволенні позову слід відмовити.

4. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020, рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову знову відмовлено.

4.1. Приймаючи вказану постанову апеляційний господарський суд мотивував її наступним чином.

- Судом першої інстанції було неправомірно визнано дії Позивача щодо подання заяви про відвід судді Шарко Л.В. від 13.11.2019, - зловживанням процесуальними правами. Подана заява про відвід суду була обґрунтованою, а тому, з урахуванням положень пункту 2 частини 3 статті 277 ГПК України дана обставина є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

- Врахувавши висновок Верховного Суду у справі № 910/14240/18, апеляційний суд вказав, що здійснення цесії, а отже, і набуття статусу нового кредитора у зобов`язанні, підтверджується саме договором цесії, укладеним між старим та новим кредитором, а не переданням доказів щодо виникнення та розміру зобов`язання. В ході вирішення спору апеляційним судом встановлено, що договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019, який було укладено між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Геліос" не визнавався судом недійсним і не має ознак нікчемності. Таким чином, не існує жодних об`єктивних підстав вважати, що вказаний правочин втратив здатність до створення правових наслідків, в тому числі наслідку щодо набуття новим кредитором повного обсягу прав у кредитному зобов`язанні, а отже ТОВ "ФК "Геліос" набуло статус нового кредитора у кредитному зобов`язанні.

- В той же час, оцінюючи заперечення Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 517 ЦК України, колегія суддів апеляційного господарського суду визнала це заперечення резонним та таким, що тягне безумовну відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що: 1) укладаючи договір цесії, ТОВ "ФК "Геліос", достеменно знало про відсутність оригіналів документів, які підтверджують підстави виникнення і розмір боргу, прийняло на себе усі ризики, які пов`язані із відсутністю доказів виникнення та розміру вимоги; 2) матеріали даної справи свідчать про те, що Відповідач, в розумінні частини 6 статті 91 ГПК України своєчасно і належним чином заявив заперечення, яке ґрунтується на відсутності доказів, а саме зазначив про недопустимість доказів (їх фіктивність) у клопотання про призначення почеркознавчої експертизи і більше того, подавав клопотання про проведення криміналістичної експертизи доказів, заперечуючи достовірність і допустимість копій документів; 3) враховуючи заперечення Відповідача щодо недопустимості копій та встановлену судом повну відсутність доказів, апеляційний суд, керуючись приписами частини 6 статті 91 ГПК України, визнав неможливим прийняття до уваги копій доказів, і, як наслідок, дійшов висновку про повну недоведеність позовних вимог.

- Пославшись на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Салов проти України" та "Надточий проти України", апеляційний суд також зазначив про вирішальну роль принципів "рівності" та "змагальності" у даних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, посилаючись при цьому на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ "ФК "Геліос" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги Позивача (узагальнено)

6. Судом апеляційної інстанції оскаржувану постанову було прийнято з порушенням приписів частини 1 статті 74, частини 1 статті 75, частини 6 статті 91 ГПК України та без урахування висновків Верховного Суду, що були викладені у постановах від 19.02.2020 у справі № 220/1998/17, від 31.10.2019 у справі № 759/13652/15-ц, від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17 та від 06.02.2020 у справі № 913/274/19.

Детальніше:

- Апеляційним судом повністю проігноровано те, що Відповідачем висувалися заперечення тільки щодо додаткової угоди № 2 до кредитного договору, а не усіх документів у справі;

- Господарський суд апеляційної інстанції не врахував, що Відповідачем не було надано жодного доказу, який би ставив під сумнів чи свідчив би про недостовірність змісту письмових доказів або спростовував би обставини, на підтвердження яких ці докази подавалися;

- Апеляційний суд залишив без уваги той факт, що Відповідач і сам визнавав факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів;

- Апеляційний суд не надав належної оцінки суперечливості поведінки Відповідача у даній справі.

Доводи відзиву Відповідача (узагальнено)

7. Подана касаційна скарга є необґрунтованою. Оскаржувана постанова прийнята з неухильним додержанням правових норм, отже і підстав для її зміни чи скасування не має.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Процесуальні дії Верховного Суду

8. Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Геліос" з підстави, що передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

9. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 розгляд касаційної скарги призначено в судовому засіданні на 10.05.2020.

10. У судовому засіданні, яке відбувалося 10.05.2020 колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність в оголошенні перерви з розгляду касаційної скарги у даній справі до 24.06.2020. При цьому, у судовому засіданні взяли участь представники ТОВ "ФК "Геліос" та ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", які надали свої пояснення щодо поданої касаційної скарги.

11. 24.06.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Відповідача про оголошення перерви в розгляді справи, яке мотивоване прийняттям КМУ постанови № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами згідно з постановою від 17.06.2020 № 500) та ускладненням теперішньої епідеміологічної ситуації у Києві та Київській області, а також тим, що у єдиного представника ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" погіршився стан здоров`я і тепер він потребує самоізоляції.

11.1. В ході судового засідання представники ТОВ "ФК "Геліос" заперечили проти задоволення вказаного клопотання і вказали, що розцінюють його спробою невиправдано затягнути судовий розгляд.

12. Розглянувши подане клопотання Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке:

- у судовому засіданні 10.05.2020 брав участь уповноважений представник Відповідача, який мав можливість висловити свої доводи та міркування з приводу поданої касаційної скарги, а отже реалізував відповідні процесуальні права учасника справи;

- явка у судове засідання касаційного суду не визнавалася обов`язковою;

- Верховний Суд є судом права і не встановлює обставин справи, а тільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права;

- згідно з частиною 4 статті 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду може бути здійснено за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, у тому числі внаслідок наявності технічної можливості дистанційної участі представників в судовому засіданні.

Межі перегляду справи судом касаційної інстанції

13. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

15. Так, у справі № 220/1998/17-ц, яка переглядалася у касаційному порядку Касаційним цивільним судом предметом позову була вимога банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішеннями місцевого та апеляційного судів позовні вимоги банку були задоволені, при цьому із встановлених судами обставин вбачається, що відповідач посилався на відсутність оригіналу кредитного договору. Залишаючи без змін судові рішення у справі № 220/1998/17-ц Касаційний цивільний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання відповідача на відсутність оригіналу кредитного договору не вливає на правильність висновків про задоволення позову, оскільки відповідач не заперечував факту укладення такого договору.

16. У справі ж № 759/13652/15-ц, яка також знаходилась на розгляді Касаційного цивільного суду і предметом спору у якій було стягнення банком з фізичної особи заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Водночас суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач не заперечував факту отримання кредитних коштів і частково виконував умови кредитного договору, наданий банком розрахунок заборгованості не спростований відповідачем згідно вимог частини 1 статті 60 ЦПК України 2004 року, а сам по собі факт знищення кредитної документації (справи), за вказаних обставин, не спростовує наявність заборгованості.

17. Поряд із цим, Касаційним господарським судом здійснювався перегляд справи № 904/8549/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до відповідачів (загальноосвітньої школи та товариства) про визнання недійсним, укладеного між відповідачами договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку. За змістом прийнятої 23.10.2019 постанови Верховного Суду прокурором до позовної заяви були додані саме копії спірного договору та додаткових угод до нього. Рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів позовні вимоги у справі № 904/8549/17 було задоволено. Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій приписів статей 13, 73, 91 ГПК України, Касаційний господарський суд вказав, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цієї стороною доказами. Оскільки судами попередніх інстанцій у справі № 904/8549/17 було встановлено, що відповідачами не було надано будь-яких доказів, які ставили б під сумнів відповідність наданих прокурором копій спірного договору з додатковими угодами до нього їх оригіналам, не було представлено оригіналу договору, не надано заперечень з приводу того, що вони укладені на інших умовах, Верховним Судом не прийняті посилання скаржника на приписи частини 6 статті 91 ГПК України, оскільки касаційний суд вважав, що за вищевикладених обставин, скаржник фактично без доказово ставить під сумнів документ, вчинений ним же самим.

18. Касаційним господарським судом розглядалася також і справа № 913/274/19 предмет спору у якій становила вимога однієї фізичної особи про витребування з незаконного володіння іншої особи частки у статутному капіталі товариства. Розглядаючи зазначену справу, враховуючи, що доводи касаційної скарги у ній зводилися саме до незгоди скаржника із застосуванням судами попередніх інстанцій положень частини 6 статті 91 ГПК України, Верховний Суд вказав, що виходячи зі змісту приписів частин 1, 6 статті 91 та частини 1 статті 74 ГПК України відповідачка ні в суді касаційної інстанції, ні в судах попередніх інстанцій не вказувала на те, в чому полягає сумнів у невідповідності копій матеріалів, які містяться в даній справі, їх оригіналам, які містяться в матеріалах кримінального провадження, і як це впливає на встановлення обставин даної справи, то відповідно такі обставини не довела у встановленому порядку.

19. Аналіз постанов Верховного Суду у вказаних вище справах свідчить про те, що касаційний суд в цілому поділяє думку про можливість розгляду справ у подібних правовідносинах за копіями договорів та додатків до них без дослідження оригіналів таких документів. Крім цього, зі змісту зазначених постанов слідує, що важливе, а іноді і вирішальне значення у вирішенні подібних спорів має позиція відповідачів, їх аргументи та доводи щодо невідповідності поданих позивачами копій тих чи інших документів, а також докази, які відповідачі подають, ставлячи під сумнів таку документацію.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Судами у даній справі встановлено, що 29.05.2007 між ЗАТ "Лисичанський пивоварний завод", як позичальником, правонаступником якого є ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" та ВАТ "Кредитпромбанк", як банком було укладено кредитний договір № 13/046/2007-КЛТ (далі також кредитний договір).

20.1. Пунктом 1.1 кредитного договору встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в національній валюті України або в доларах США з повною або частковою конвертацією в українську гривню в межах загальної суми, еквівалентної 14 000 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід`ємною частиною; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, нарахування та сплати комісії за надання кредитів; а також взаємні права та зобов`язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

20.2. За умовами п. 1.2 кредитного договору від 29.05.2007 зобов`язання банку щодо надання кредитів та зобов`язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів та комісії, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладання сторонами додаткових угод про надання кредитів, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5 цього договору.

20.3. У відповідності до умов п. 3.4 кредитного договору позичальник зобов`язувався використати кредити на цілі, вказані у п. 2.2 цього договору, сплачувати банку нараховані відсотки за кожним кредитом, наданим згідно додатковим угодам та повністю погасити заборгованість за кредитами не пізніше 28.02.2013.

21. 27.09.2013 між ПАТ "Кредитпромбанк", як продавцем та ПАТ "Дельта банк", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами п. 2.1 якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

21.1. Зі змісту п. 1.1 договору від 27.09.2013 вбачається, що правами вимоги є всі права вимоги продавця в якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

21.2. У додатку № 1 до договору від 27.09.2013 погоджено, що продавець продає, а покупець купує, в тому числі, право вимоги до ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

22. В процесі розгляду даної справи представником ПАТ "Дельта Банк" було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих ПАТ "Кредитпромбанк", з яких вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 ПАТ "Кредитпромбанк" не передав ПАТ "Дельта Банк" оригіналів кредитного договору, додаткових угод до нього, усіх забезпечувальних договорів та інших документів, що стосуються кредитного договору.

22.1. Таким чином, судами встановлено, що новому кредитору (ПАТ "Дельта банк") первісним кредитором (ВАТ "Кредитпромбанк") не були передані оригінали документів, які засвідчують право вимоги до боржника ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", а саме: кредитний договір № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, іпотечний договір № 13/046/1001/2007 від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, договори застави та додаткові угоди до них.

22.1.1. Суди встановили, що оригінали документів були вилучені слідчим в порядку процедури кримінального провадження.

23. 14.08.2019 відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом № UKR-2019-03, до якого включені, у тому числі, права вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" за кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

23.1. Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом № UKR-2019-03 від 14.08.2019 року, переможцем торгів стало ТОВ "ФК "Геліос".

24. За результатами проведення торгів між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Геліос" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 (далі також - договір відступлення права вимоги).

24.1. Згідно з п. 1.1 договору відступлення права вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим договором, банком передано новому кредитору, а новим кредитором прийнято всі права та вимоги банку, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, у тому числі, всі права вимоги до боржників за кредитними договорами та всі права вимоги банку до майнових і фінансових поручителів боржників, які виникли за укладеними між ними і банком договорами.

24.2. Перелік договорів, права вимоги банку за якими відступлені правонаступнику позивача, наведені в додатку № 1 до договору відступлення права вимоги.

24.3. Зі змісту додатку № 1 договору відступлення права вимоги вбачається, що банком відступлено, а новим кредитором набуто права вимоги банку за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

24.4. Згідно з п. 1.3 договору відступлення права вимоги, майнові права вважаються переданими новому кредитору з моменту підписання цього договору відступлення права вимоги.

25. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

26. У відповідності до частин 1,2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

27. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

28. Згідно статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

29. Частиною 3 статті 656 ЦК України унормовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

30. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

31. Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

32. В силу положень статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

33. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

34. У частині 1 статті 517 ЦК України зазначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

34.1. Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

35. В контексті зазначено, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційного про те, що здійснення цесії, а отже, і набуття статусу нового кредитора у зобов`язанні, підтверджується саме договором цесії, укладеним між старим та новим кредитором, а не переданням доказів щодо виникнення та розміру зобов`язання.

36. Так, в ході вирішення спору судами було встановлено, що договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 не визнавався судом недійсним і не має ознак нікчемності, а тому не існує жодних об`єктивних підстав вважати, що вказаний правочин втратив здатність до створення правових наслідків, в тому числі наслідку щодо набуття новим кредитором повного обсягу прав у кредитному зобов`язанні.

37. Враховуючи викладене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що ТОВ "ФК "Геліос" набуло статусу нового кредитора у кредитному зобов`язанні і вказане не ставиться під сумнів у касаційному провадженні.

38. Проте, Касаційний господарський суд не погоджується з тим, що заперечення Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 517 ЦК України тягне безумовну відмову у задоволенні позовних вимог у даній справі.

39. Як вже зазначалося, відповідно до приписів статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

40. Аналіз наведеного положення дозволяє дійти висновку про те, що частина 2 статті 517 ЦК України у першу чергу спрямована на захист майнового права боржника, який не зобов`язаний виконувати свого обов`язку до тих пір поки не пересвідчиться, що виконуватиме його належному кредиторові.

41. Проте, у разі якщо відсутні правові підстави вважати нового кредитора не належним, вказані положення не можуть бути виправданням для невиконання свого обов`язку боржником.

42. Роблячи висновок про те, що ТОВ "ФК "Геліос" набуло статусу нового кредитора у кредитному зобов`язанні (фактично презюмує належність нового кредитора), а потім про те, що заперечення Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 517 ЦК України (неналежність кредитора) тягне безумовну відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд фактично робить взаємовиключні висновки і тим самим викривляє дійсний зміст та неправильно застосовує положення статті 517 ЦК України.

43. Надалі, обґрунтовуючи свою позицію правом боржника заперечувати проти виконання своїх зобов`язань новому кредитору, що як вказано вище є неправильним тлумаченням приписів статті 517 ЦК України та відмовляючи у задоволенні позовних вимог по суті, апеляційний господарський суд, посилається на положення частини 6 статті 91 ГПК України та доходить висновку про неможливість прийняття усіх наданих Позивачем доказів, оскільки такі докази були подані виключно у копіях.

44. Проте, Касаційний господарськи суд вважає висновки апеляційного господарського суду і у цій частині помилковими та передчасними і такими, що суперечать проаналізованим раніше висновкам Верховного Суду з огляду на таке.

45. Відповідно до приписів частини 6 статті 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

45.1. Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

46. Так, розглядаючи цю справу місцевим господарським судом встановлено, що "сторонами не заперечується, що банком було надано кредитні кошти у сумі еквівалентній 14000000 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 38_2 від 16.07.2007 на суму 5000000 (п`ять мільйонів) доларів США та меморіальним валютним ордером № 38_3 від 28.11.2007 на суму 9000000 (дев`ять мільйонів) доларів США".

46.1. Зазначені, встановлені судом першої інстанції обставини та висновки жодним чином не спростовані апеляційним господарським судом, а надання оцінки копіям меморіальних ордерів у цій частині не може вважатися таким спростуванням, оскільки такі копії є доказами, що мають бути оцінені у сукупності з іншими за правилами, передбаченими статтею 86 ГПК України, а не тільки статтею 91 цього ж Кодексу.

46.2. Вказане напряму випливає із положень статті 269 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Цими положеннями чітко передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

46.3. Так, при зміни чи скасуванні рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести відповідні правові мотиви з яких він не погодився з висновком господарського суду першої інстанції чи зазначити про обставини, які встановлені в ході апеляційного розгляду і врахування яких нівелює чи спростовує такі висновки, чого апеляційним судом у даній справі зроблено не було.

47. У цій частині слід звернути увагу і на приписи частини 1 вже згаданої статті 86 та частини 5 статті 236 ГПК України відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів і обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47.1. В ході розгляду справи Позивач постійно наголошував на тому, що Відповідачем самостійно долучено до матеріалів справи виписки з власного особового рахунку, які підтверджують отримання коштів, на підставі додаткових угод № 2 та № 6. Проте, зазначені доводи взагалі не розглянуті як місцевим так і апеляційним господарськими судами, а вказані докази залишилися без оцінки, що є грубим порушенням норм ГПК України.

48. Разом із цим, із встановлених судами обставин вбачається, що Відповідач не заперечував проти усіх поданих Позивачем документів, а ставив під сумнів виключно факт укладення додаткової угоди № 2 до кредитного договору, через її підписання, ніби то, не директором товариства.

48.1. Дійсно, у господарського суду, в силу положень частини 6 статті 91 ГПК України є можливість не брати до уваги копії доказів проти яких відповідачі заперечують, але такі дії суди мають застосовувати виключно з урахуванням усіх доводів сторін та доказів, які подаються ними у підтвердження таких доводів.

49. Як зазначив Касаційний господарський суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17 (на яку скаржник, зокрема, посилається) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цієї стороною доказами.

49.1. В цій частині апеляційним судом повністю проігноровано також доводи Позивача про те, що Відповідач визнавав факт укладання додаткової угоди № 2 до кредитного договору та отримання коштів за цим договором ще за довго до подання позову у даній справі. На підтвердження таких доводів Позивачем було долучено до матеріалів справи лист Відповідача № 67 від 07.02.2014, який за твердженням Позивача має посилання на спірну додаткову угоду, однак цей доказ взагалі не знайшов оцінки в оскаржуваному судовому рішенні.

50. В цілому не тільки апеляційний господарський суд, а і господарський суд першої інстанції підійшли до вирішення цієї справи формально, адже абсолютно не врахували того, що поняття "договір" і "зобов`язання" мають різний, відмінний одне від одного правовий характер. Договір фактично є зовнішньою формою зобов`язання, його текстуальним відображенням, але відсутність такої зовнішньої форми ще не свідчить про те, що і саме зобов`язання відсутнє.

51. Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що судами обох інстанцій у даній справі не враховано, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

51.1. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

52. Крім зазначено, Верховний Суд вбачає у діях суду апеляційної інстанції і порушення принципу рівності сторін, на якому останній сам же загострював увагу.

52.1. Так, дійсно, принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005). Цей принцип також передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008).

52.2. Проте, зі змісту рішення апеляційного суду навпаки вбачається однобокість судового розгляду, у якому доводи однієї із сторін у більшості проігноровані, а інша сторона отримала підтримку аргументами, які по суті і не наводила (мається на увазі заперечення щодо усіх копій документів у справі).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КАСАЦІЙНОГО РОЗГЛЯДУ

53. Як вже зазначалося, Верховний Суд в цілому поділяє думку про можливість розгляду справ у подібних правовідносинах за копіями договорів та додатків до них без дослідження оригіналів таких документів, але дуже важливе, а іноді і вирішальне значення у вирішенні подібних спорів має позиція відповідачів, їх аргументи та доводи щодо невідповідності поданих позивачами копій тих чи інших документів, а також докази, які відповідачі подають, ставлячи під сумнів таку документацію.

54. Натомість, внаслідок описаних у цій Постанові порушень приписів ГПК України, апеляційним господарським судом в результаті не було досліджено ряду доказів, які давали б можливість постановити правильне та правомірне рішення, а тому слід вважати, що постанову господарського суду апеляційної інстанції прийнято без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що є підставою для її скасування.

55. Не може залишатися у даній справі і рішення місцевого господарського суду, яке, по-перше, прийнято суддею, якому було заявлено обґрунтований відвід, а по-друге, без дослідження та оцінки усіх доводів та доказів сторін.

56. За таких обставин, Верховний Суд у даному касаційному провадженні вбачає наявність підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

57. Згідно пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

58. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги Позивача та направлення даної справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

59. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 13 листопада 2019 року у справі № 913/843/14 скасувати.

3. Справу № 913/843/14 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.