Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №904/6468/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6468/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2017 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія - Наш Дім" до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради про стягнення 69 865, 77 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія - Наш Дім" (далі - "Керуюча компанія - Наш Дім") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради про стягнення 69 865,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 19.01.2017 № 6 про відшкодування субсидій населенню в частині повного та своєчасного відшкодування субсидій.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2017 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради на користь ТОВ "Керуюча компанія - Наш Дім" суму основного боргу у розмірі 69 865,77 грн та 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі: Березкіної О.В., Вечірко І.О., Іванова О.Г. рішення суду залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким залишити позовні вимоги без задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також тим, що до усунення розбіжностей в нормативно-правових актах з питаннь відшкодування пільг та житлових субсидій на послуги з утримання будинку та прибудинкової території новоствореним управителям, відшкодування вартості наданих ними послуг за рахунок субвенції з державного бюджету, не повинно проводитись.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2017 між ТОВ "Керуюча компанія - Наш Дім" та Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганському районі районної у місті ради укладено договір на відшкодування субсидій населенню № 6. Предметом договору є відносини сторін щодо відшкодування субсидій, пов'язаних із споживанням населенням житлово-комунальних послуг. Згідно з умовами договору виконавець надає житлово-комунальні послуги населенню, а платник здійснює відшкодування субсидій, пов'язаних із споживанням житлово-комунальних послуг населенням (п. 1-1-1.2 договору).

Відповідно до пп. 2.2.3 п. 2.2 договору, платник зобов'язується здійснювати перерахування коштів, передбачених на відшкодування субсидій, які відповідають витратам виконавця, пов'язаних з реалізацією житлово-комунальних послуг населенню, що користується відповідними субсидіями по мірі їх надходження.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з 01 січня 2017 року і діє в частині реалізації комунальних послуг до 31 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги щодо відшкодування субсидій населення - до їх повного виконання.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 19.01.2017 № 6 в частині повного та своєчасного відшкодування субсидій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію,закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пунктом 6 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що виконавець має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.

Як встановлено судами, позивач згідно з умовами договору, виступає як виконавець житлово-комунальних послуг населенню.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до пункту 3 вказаного порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Водночас, згідно з статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і стаття 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно до частини першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач надав житлово-комунальні послуги населенню, що користується субсидіями за період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2017 року у сумі 69 865,77 грн. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону та договору має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного провадження з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2017 у справі № 904/6468/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір