Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.02.2020 року у справі №916/1935/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1935/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Пільков К. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Шпорт О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 усправі

за позовом Приватного підприємства "СВЕТОЛ-4"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

2) державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича,

3) державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскрова Олега Вікторовича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль",

про скасування рішень державних реєстраторів та витребування нежитлових приміщень

(у судовому засіданні взяли участь: представники: ПП "СВЕТОЛ-4"- Нікішев О. В. (адвокат), ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"- Тіньковський О. Г. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2019 року Приватне підприємство "СВЕТОЛ-4" (далі - ПП "СВЕТОЛ-4") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"), Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича, Державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскорова Олега Вікторовича про:

- скасування рішення державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскорова Олега Вікторовича про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 4030663 від
26.03.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру № 1, загальною площею 207,8 кв. м., житловою площею 18,8 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення, загальною площею 207,8 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 1-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41572850 від
12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 44 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 1-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41573223 від
12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 91,1 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 2-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41573429 від
12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 72,7 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення №3-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";

- витребування нежитлових приміщень: 1 - основне, площею 18,8 кв. м., 2 - санвузол площею 10,0 кв. м., 3 - основне, площею 30,3 кв. м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018р., виготовленому ТОВ "Пропроект" та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2-Н та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв. м., цього будинку з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на користь Приватного підприємства "СВЕТОЛ-4".

1.2. Арґументуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 64, приміщення № 520, які належать ПП "СВЕТОЛ-4" межують приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Спірні рішення державних реєстраторів Іскорова Олега Вікторовича та Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що державним реєстраторам Іскоровим Олегом Вікторовичем при прийнятті рішення від 26.03.2018 не були дотриманні положення частини 1 статті 35, статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Позивач наголошує, що по-перше, ПП "СВЕТОЛ-4", якщо припустити/вважати його іпотекодавцем щодо спірного нерухомого майна, не отримувало вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем, яким є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія". По-друге, прийняття державним реєстратором рішення від 26.03.2018 за твердженнями Позивача було б можливе, виключно за умови наявності договору іпотеки, що мітить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Натомість, будь-якими особами від імені ПП "СВЕТОЛ-4" не укладені і не підписані договори іпотеки на належне Позивачеві нежитлове приміщення № 520, розташоване за адресою: м. Одеса, вул.

Мала Арнаутська, буд. 64 з Банком чи особою, яка відступила ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" право вимоги за таким іпотечним договором.

Позивач зауважує, що належне ПП "СВЕТОЛ-4" нежитлове приміщення № 520 не передавалось ані Позивачем, ані іншими особами від його імені в іпотеку за іпотечним договором від 15.05.2007, що на думку Позивача виключає можливість існування іпотечного застереження щодо цього майна, а відтак і саму можливість застосування положень статті 37 Закону України "Про іпотеку".

По-третє, державний реєстратор при проведенні реєстраційних дій, за твердженнями Позивача не врахував та недотримався положень статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Обґрунтовуючи вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач, посилаючись на положення статей 387, 388, 658, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначає, що відповідно до висновку спеціалістів КП "БТІ" ОМР", викладеного в листі від 03.07.2019 № 4206-11/1027 нежитлове приміщення: 1 - основне, площею 18,8 кв. м., 2 - санвузол площею 10,0 кв. м., 3 - основне, площею 30,3 кв. м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018, виготовленому Товариством з обмеженою відповідальністю "Пропроект" (далі - ТОВ "Пропроект") та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2-Н та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв. м., цього будинку є тотожними приміщеннями з нежитловими приміщеннями: 4 - кухня, площею 16,7 кв. м., 4а-підсобне, площею 7,0 кв. м, 4б-кабінет, площею 3,8 кв. м., 4в-кладовка, площею 1,8 кв. м., 4г - роздягальня, площею 3,4 кв. м., 5 - коридор, площею 16,7 кв. м., 6 - кладова, площею 4,5 кв. м. /загальна площа 53,9 кв. м. /, які зображенні у технічному паспорті від 21.03.2012, виготовленому КП "ОМБТІ та РОН" та входять до складу приміщень, загальною площею 195,9 кв. м., вибули із законного володіння Позивача без його волі та без належних правових підстав.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.2019 (суддя Цісельський О. В. ) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення місцевого господарського суду щодо позовних вимог про скасування спірних рішень державних реєстраторів, арґументовано тим, що належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, користування; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування рішень державних реєстраторів не відповідає характеру і способу порушення, не є співмірним та ефективним в правовідносинах, що склалися, а тому у задоволенні позову в частині цих позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог про витребування нежитлових приміщень, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що нежитлові приміщення: 1 - основне, площею 18,8 кв. м., 2 - санвузол площею 10,0 кв. м., 3 - основне, площею 30,3 кв. м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018, виготовленому ТОВ "Пропроект" та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв. м. цього будинку є тотожними приміщенням з нежитловими приміщеннями: 4 - кухня, площею 16,7 кв. м., 4а-підсобне, площею 7,0 кв. м, 4б-кабінет, площею 3,8 кв. м., 4в-кладовка, площею 1,8 кв. м., 4г - роздягальня, площею 3,4 кв. м., 5 - коридор, площею 16,7 кв. м., 6 - кладова, площею 4,5 кв. м. /загальна площа 53,9 кв. м., які зображенні у технічному паспорті від 21.03.2012, та входять до складу приміщень, загальною площею 195,9 кв. м;

- судом не прийнято як належний та допустимий доказ тотожності вищенаведених приміщень висновок спеціалістів КП "БТІ" ОМР", викладений в листі від 03.07.2019 № 4206-11/1027, оскільки останній містить інформацію, яка не відповідає геометричній логіці, враховуючи те, що приміщення, які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018 мають загальну площу 59,1 кв. м., а приміщення зазначені у технічному паспорті від 21.03.2012 мають загальну площу 53,9 кв. м., а тому вони не можуть бути тотожними;

- суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що суд повинен самостійно визначити належний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки: 1) останнє порушує принцип змагальності та право відповідача на рівність сторін перед законом та судом; 2) законом чітко визначений спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом витребування майна від добросовісного набувача, яким є відповідач;

- позовні вимоги необґрунтовані, не доведені нележними та допустимими доказами та заявлені з невірно обраним способом захисту, а тому задоволенню не підлягають;

- спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим, стосується порушеного права позивача, як власника спірного майна, а тому враховуючи суб'єктний склад спору правомірно вирішувався за правилами господарського судочинства.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
16.09.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2019 у справі №916/1935/19 скасовано, позов задоволено повністю.

2.4. Суд апеляційної інстанції встановив тотожність частини приміщень ПП "СВЕТОЛ-4", частині об'єкта нерухомості нежитлового приміщення АДРЕСА_1, площею 91,1 кв. м., належного ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія". Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначив про доведеність порушення права ПП "СВЕТОЛ-4" у правовідносинах, з яких виник спір з ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", на захист якого поданий позов.

При цьому, апеляційний господарський суд установиши, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2008 у справі 2а-363/07 скасовано документи, які стали підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 - розпоряджень та Свідоцтва про право власності від 14.03.2007 НОМЕР_1, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів, якими було зареєстровано за ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" право власності на квартиру, та виділених з неї нежитлових приміщень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, судом апеляційної інстанції встановлена неправомірність набуття права власності на квартиру площею 207,8 кв. м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, отже подальше відчуження об'єкта нерухомості та інші правочини, в результаті яких ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" набуло право власності на цей об'єкт нерухомості у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" не може вважатися законним.

Колегія суддів відхилила посилання ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на те, що кредитний та іпотечний договори, а також договір про відступлення права вимоги, як і записи про іпотеку, про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є чинними, оскільки у судовому порядку скасована перша підстава набуття права власності на квартиру № 1 по вул.

Катерининській у м. Одесі - Свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 14.03.2007 та розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міськради; спір у справі виник щодо частини приміщення, яке належить відповідачу у будинку АДРЕСА_1, а не щодо усіх об'єктів, що наразі належать ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", оскільки положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачають часткового скасування рішень про державну реєстрацію прав, тому рішення державних реєстраторів індексний номер 4040663 від 26.03.2018, індексний номер 41572850 від 12.06.2018, індексний номер 41573223 від 12.06.2018, індексний номер 41573429 від 12.06.2018 підлягають скасуванню у повному обсязі.

Посилаючись на положення статей 387,388 Цк України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач правомірно вимагає витребування спірної частини належного йому на праві власності нежитлового приміщення з незаконного володіння ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", отже позов в цій частині також підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 916/1935/19, ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2019.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц викладено протилежну позицію щодо спірних правовідносин ніж в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Таким чином, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував положення норм матеріального та процесуального права щодо способу захисту порушеного права, без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019).

Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилається на жоден з висновків Верховного Суду в частині призначення судової експертизи в апеляційній інстанції, яка не проводилася у суді першої інстанції. Скаржник наголошує, що відповідно до частин 1, 3, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

3.3. Крім цього, скаржник вважає, що висновок експерта не може бути визнано належним та допустимим доказом у цій справі.

Також, скаржник посилаючись на правову позицію викладену Верховним Судом у справі № 820/2675/17 (постанова від 13.06.2018) зауважує, що спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки у цьому разі позивач просить суд захистити його порушене право шляхом скасування державної реєстрації права власності, тобто правовідносини виникли виключно щодо реєстраційних дій.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПП "СВЕТОЛ-4" просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.5. Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З урахуванням викладеного суд не приймає та не розглядає доводи скаржника, пов'язані із переоцінкою доказів і встановленням обставин справи наново.

З урахуванням положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає цю справу саме у межах доводів і вимог, наведених у касаційній скарзі.

4.3. Питання права та підстав касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлені виключні випадки касаційного оскарження судових рішень.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18.

Відповідно до положень частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України (пункт 4).

Із змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на яку, як підставу касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції посилається ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від
06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, щодо неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019), з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи предметом позову у цій справі є, зокрема, скасування рішення державних реєстраторові про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття рішення місцевого господарського суду, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до
01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1,2,3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваної постанови) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19.

Колегія суддів із зазначеними висновками погоджується, не вбачає підстав для відступу від них і констатує, що позиція суду апеляційної інстанції у справі № 916/1935/19 зазначеним висновкам відповідає.

Поряд з викладеним слід зазначити про те, що зважаючи на предмет позову у цій справі, істотну зміну з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019), на яку посилається ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" щодо застосування норми частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952), що виключає подібність правовідносин у справі № 367/2022/15-ц з правовідносинами у справі № 916/1935/19.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/1935/19 за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.4. Оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилається на жоден з висновків Верховного Суду в частині призначення судової експертизи в апеляційній інстанції, яка не проводилася у суді першої інстанції. Скаржник наголошує, що відповідно до частин 1, 3, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Із змісту зазначених доводів скаржника слідує, що ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" посилається на необхідність викладення Верховним Судом висновку щодо застосування положень норм процесуального права, а саме положень статей 99, 100 ГПК України, щодо повноважень суду апеляційної інстанції призначати судову експертизу під час апеляційного перегляду справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Відповідно до положень статті 100 ГПК України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Якщо суд доручає проведення експертизи кільком експертам чи експертним установам, суд в ухвалі призначає провідного експерта або експертну установу.

Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об'єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі).

У разі необхідності суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з'ясування, та за його клопотанням дати відповідні роз'яснення щодо поставлених питань. Суд повідомляє учасників справи про вчинення зазначених дій, проте їх неявка не перешкоджає вчиненню цих дій.

В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення призначений судом експерт невідкладно подає суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено у статті 267 ГПК України. Так відповідно до положень цієї статті, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду:

1) з'ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Підготовчі дії, визначені пунктами 5,6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено статті 267 ГПК України.

Якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи правильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

З викладено слідує, що чинним законодавством передбачено право на звернення сторони у справі із клопотанням про призначення експертизи до суду апеляційної інстанції. При цьому, право подання клопотання про призначення судової експертизи не ставиться в залежність із заявленням або навпаки такого клопотання до суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, із аналізу наведених норм процесуального законодавства щодо повноважень апеляційного господарського суду, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції наділений правом призначати судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Водночас, Верховний Суду у цьому разі не надає оцінки правомірності та обґрунтованості ухвалення судом апеляційної інстанції ухвали від 14.01.2020, якою, зокрема було призначено судову інженерно-технічну експертизу, оскільки відповідно до положень частин 1, 2 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частин 1, 2 статті 304 ГПК України; скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Отже закон передбачає два способи оскарження ухвал апеляційного господарського суду або самостійно, або разом із постановою суду апеляційної інстанції. У пункті 3 частині 1 статті 287 ГПК України визначено перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від постанов суду. При цьому, у пункті 3 частині 1 статті 287 ГПК України не передбачено випадки оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи окремо від постанови суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи у переліку ухвал, визначеному у пункті 3 частині 1 статті 287 ГПК України свідчить про те, що така ухвала не може бути оскаржена самостійно та оскаржується одночасно з постановою суду апеляційної інстанції.

Відтак, скаржник - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" не було позбавлено можливості подати обґрунтовані заперечення проти ухвали суду апеляційної інстанції від 14.01.2020 у справі № 916/1935/19 (про призначення судової експертизи) у разі оскарження ним постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду у цій справі.

Водночас, як свідчать матеріали справи та зміст касаційної скарги поданої до Верховного Суду ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 916/1935/19, вона не містить заперечень на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у цій справі, а тому у Верховного Суду відсутні підстави переглядати зазначену ухвалу у касаційному порядку.

4.5. Щодо посилань скаржника на те, що висновок експерта не може бути визнано належним та допустимим доказом у цій справі, колегію суддів відхиляються, адже зазначені доводи зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

4.6. Стосовно аргументів скаржника що спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки у цьому разі позивач просить суд захистити його порушене право шляхом скасування державної реєстрації права власності, тобто правовідносини виникли виключно щодо реєстраційних дій із посиланнями на правову позицію викладену Верховним Судом у справі № 820/2675/17 (постанова від 13.06.2018), Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не робить спір публічно-правовим та не відносить його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 810/184/18 (провадження № 11-1295апп18).

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом у цій справі ПП "СВЕТОЛ-4" обґрунтовує його порушенням права власності на майно, саме на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 64, приміщення № 520.

Отже, ПП "СВЕТОЛ-4" має приватноправовий інтерес, по захист якого він звернувся до суду з вимогами, а тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 810/184/18.

Оскільки спір за цим позовом є приватноправовим він підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, виходячи із суб'єктного складу сторін у цій справі.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не має.

5.4. Водночас у цій справі, отримала підтвердження підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 99, 100 ГПК України, щодо повноважень суду апеляційної інстанції призначати судову експертизу під час апеляційного перегляду справи у суді апеляційної інстанції, при цьому висновок щодо застосування цих норми наведено у тексті цієї.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 916/1935/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді К. М. Пільков

О. В. Случ