Історія справи

Постанова КГС ВП від 23.11.2023 року у справі №922/401/23
Постанова КГС ВП від 23.11.2023 року у справі №922/401/23
Постанова КГС ВП від 18.07.2024 року у справі №922/401/23
Постанова КГС ВП від 09.09.2024 року у справі №922/401/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 922/401/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро"

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Погорелової О.В.

від 30.05.2023 (повний текст складено 09.06.2023)

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шутенко І.А., Гребенюк Н.В., Слободін М.М.

від 29.08.2023 (повний текст складено 08.09.2023)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро"

про зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача: Турутя З.О.,

від відповідача: Кожушний К.С.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро», в якому просило суд вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрома» кукурудзу 3 кл. у кількості 68487 кг.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення товару за договором складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021.

Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

15.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрома» було укладено договір складського зберігання зерна 35/07-ГЕ/21 (далі договір).

У відповідності до пункту 1.1 договору в порядку, строки та на умовах, визначених договором, поклажодавець передає, а зерновий склад приймає на знеособлене зберігання продукцію зернових, зернобобових та олійних культур (надалі продукція або зерно), здійснює його доробку (сушіння, очищення та інші роботи, необхідні для запобігання псуванню і втрат якості зерна), зберігання й наступний відпуск зерна, а поклажодавець сплачує вартість наданих зерновим складом послуг.

Згідно з пунктом 9.2 договору строк зберігання зерна за цим договором до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не пізніше граничного строку зберігання, визначеного згідно додатку №1 до договору.

Судами встановлено, що 23.02.2022 поклажодавцем було передано до зернового складу товар, а саме: кукурудзу 3 кл. в кількості 68487 кг (далі товар), про що було підписано акт приймання-передачі №ГЕ 210001584 від 23.02.2022 та складено складську квитанцію №1584 від 23.02.2022.

04.07.2022 позивач направив відповідачу повідомлення з проханням повернути товар.

У відповіді (№11/07-1 від 11.07.2022), з посиланням на п.п. 12.1-12.3 договору, відповідач повідомив про неможливість відвантаження товару через тимчасову окупацію місця зберігання товару. Також, у повідомленні відповідач зазначив, що за наявною інформацією товар продовжує зберігатись на елеваторі, отже послуги продовжують надаватись, але без можливості відвантаження товару. У разі виникнення можливості відвантаження товару позивача буде негайно повідомлено.

Повідомленням (№150722/1 від 15.07.2022) позивач повідомив відповідача про форс-мажорні обставини, а саме: тимчасову окупацію селища Мартова Печенізького району Харківської області, тобто адресу місцезнаходження виробничих потужностей позивача, та, як наслідок неможливість сплачувати кошти за послуги зберігання згідно договору. У даному листі також було наголошено про готовність позивача забрати товар зі складського зберігання.

Повідомленням (№27/07-1 від 27.07.2022) відповідач повідомив, що складська квитанція на переоформлення №1584 (бланк ББ 918164) від 23.02.2022 була анульована 27.07.2022 та виписано складську квитанцію № 1585 (бланк ББ 918165) з реєстрацією в Реєстрі складських документів.

Листом (№240822 від 24.08.2022) позивач звернувся до відповідача з проханням надати примірник складської квитанції на переоформлення №1584 (бланк ББ 918165) на товар. Зазначений лист лишився проігнорованим з боку відповідача.

Повідомленням (№190922 від 19.09.2022) позивач звернувся до відповідача з проханням повернути товар у зв`язку з деокупацією частини Харківської області, зокрема, місця зберігання Товару.

Листом від 11.10.2022 відповідач повідомив позивача про те, що 21.09.2022 комісія у складі представників зберігача, власника майнового комплексу та ДСНС встановила, що наразі експлуатація елеватора неможлива у зв`язку із зазначеними пошкодженнями та відсутністю електропостачання. Також було повідомлено про перевезення зерна, що зберігається на Граківському елеваторі у більш безпечне зберігання, внаслідок чого у позивача виникнуть додаткові витрати, що необхідно відшкодувати. Також у вказаному листі, відповідач зазначив, що враховуючи той факт, що внаслідок незаконних дій збройних формувань російської федерації частину зерна було втрачено, визначення кількості зерна буде проведено після перевезення та перевантаження.

У відповідь на вказаний лист позивач направив відповідачеві повідомлення №241022 від 24.10.2022, в якому зазначив, що не надає згоду на зміну місця зберігання товару та відмовляється відшкодовувати будь-які витрати відповідача на таку зміну. При цьому, позивачем було наголошено про невідкладне повернення зерна після отримання цього листа.

Позивач звернувся до відповідача з заявою на відвантаження (№01 від 31.10.2022), в якій просив повернути товар, зазначивши необхідні дані для такого відвантаження. Вказана заява залишилась проігнорованою відповідачем.

Позивачем було направлено відповідачеві претензію (№04/11 від 04.11.2022) з вимогою повернути товар.

Повідомленням (№156 від 10.11.2022) відповідач відмовив у задоволенні претензії. Зокрема, відповідач зазначив, що до відома позивача було доведено, що внаслідок незаконних дій збройних формувань російської федерації частину зерна було втрачено, визначення кількості зерна триває. Про результати перевірки позивача буде повідомлено додатково та зерно буде відвантажено за першої можливості.

У подальшому, листом за №231 від 22.12.2022, відповідач повідомив, що відповідно до договору складського зберігання №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрома» на зберіганні знаходиться продукція позивача, кінцевий строк зберігання якої закінчився 01.07.2022 та з метою договірного врегулювання подальшої співпраці, запропонував продовжити строк зберігання продукції до 01.03.2023 шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Листом (вих. №26/12/22 від 26.12.2022) адвокат Турутя З.О., діючи в інтересах позивача, надав відповідь відповідачу на повідомленням (№231 від 22.12.2022), в якій повідомив про відсутність наміру у позивача продовжувати строк зберігання товару та вкотре просив повернути товар позивачеві. До згаданого листа також було додано заявку на відвантаження.

Листом (№7 від 09.01.2023) відповідач відмовив в поверненні товару та повідомив, що на даний час на Граківському елеваторі проводиться інвентаризація зерна, однак через значні пошкодження обладнання, відсутність електропостачання та значний обсяг продукції, інвентаризація не завершена. Після підрахунку кількості зерна, що вдалося зберегти, та визначення розміру збитків, завданих російською агресією, вціліле зерно буде якнайшвидше повернуто поклажодавцям.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, позов задоволено; ухвалено вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрома» кукурудзу 3 кл. у кількості 68487 кг; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрома» 2 684, 00 грн судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтовані та відповідач повинен повернути позивачу товар.

Суди дійшли висновку, що відповідачем не доведено вплив форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов`язання за договором складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро", не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у касаційній скарзі вказує, що судами попередніх інстанцій не застосовано норму права щодо припинення зобов`язань, зокрема ст. 607 Цивільного кодексу України та ст. 205 Господарського кодексу України, не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №910/3319/18, та належним чином не досліджено матеріали справи, зокрема технічний звіт, акти на очистку, сушку зерна, зернобобових і масляничних культур та сертифікат про форс-мажорні обставини.

В доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно проаналізував наявні в справі докази, оскільки суд посилається на складську квитанцію №1584 від 23.02.2022 як на доказ того, що ТОВ «Агрома» 23.02.2022 передало до зернового складу кукурудзу 3 кл. в кількості 68487 кг. Проте, за доводами скаржника, за цією складською квитанцією зерновий склад - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» прийняв на зберігання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Новаагро» зерно кукурудзи в кількості 68487 кг. В примітках зазначено, що зерно переоформлено від ТОВ «Агрома», а тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що позивач передав спірне зерно на зберігання 23.02.2022 за складською квитанцією №1584. Спірна кукурудза була завезена ТОВ «Агрома» на елеватор не у 2022 році, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, а ще у 2021 році, що підтверджується актами на сушку зерна, зернобобових і маслянистих культур № ГЕ 210000138 від 31.10.2021 та № ГЕ 210000139 від 31.10.2021 із відповідними картками лабораторного дослідження зерна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома» у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою та безпідставною, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Також позивач у поданому відзиві зазначає, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома» очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, складають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн і просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.

До відзиву надано договір про надання правової допомоги №2509/23 від 25.09.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 23.10.2023, рахунок №23/10 від 23.10.2023.

У відзиві, поданому позивачем в системі Електронний Суд 17.11.2023 останній зазначає, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома» подало до Верховного Суду два аналогічних клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу по справі №922/401/23, в яких просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.

У відповіді на відзив відповідач не погоджується з аргументами відзиву та вважає їх такими, що не спростовують доводи касаційної скарги.

Відповідач подав до Верховного Суду клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що заявлена сума витрат є завищеною та не відповідає обсягу роботи представника позивача в межах даної справи в суді касаційної інстанції.

На переконання відповідача, заявлена сума витрат не є співмірною обставинам справи, не є пропорційною часу, витраченому адвокатом на надання послуг, не відповідає складності справи та не є пропорційною предмету спору.

Також відповідач звертає увагу, що представник позивача просить суд стягнути з відповідача вартість послуг, які фактично не були надані на час підписання відповідного акту наданих послуг, зокрема, відповідно до акту представник позивача станом на 23.10.2023 нібито вже надав клієнту послуги щодо участі у судовому засіданні, проте на цю дату жодного засідання ще не відбулося.

Відповідач просить зменшити розмір витрат до 3000 грн.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження в частині підстав касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовний критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано статтю 607 Цивільного кодексу України та статтю 205 Господарського кодексу України та не враховано висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №910/3319/18.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.10.2019 у справі №910/3319/18, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Як вбачається, у справі №910/3319/18 розглядався позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-7» про стягнення боргу, інфляційних втрат, три проценти річних, пені та штрафу за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9574/4-14 від 13.07.2001.

Суди у справі №910/3319/18 встановили, що постачання питної води та водовідведення за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирних будинків, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 9-Є та 9-Д для задоволення потреб їх мешканців.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 11.10.2019, виходив із того, з 26.04.2014 з огляду на набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII від 10.04.2014 існує законодавча заборона для суб`єктів господарювання, які не провадять господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення та не є ліцензіатами у цій сфері, виступати виконавцями цих послуг за відсутності відповідної ліцензії та заборона на укладення з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем багатоквартирного будинку договорів на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). При цьому господарські суди попередніх інстанції не встановили з достовірністю обставини того, чи може відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Локомотив-7» внаслідок внесення змін до законодавства України здійснювати господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, чи є підприємством питного водопостачання в розумінні Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», чи має ліцензію на здійснення господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення та, відповідно чи може бути виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по відношенню до власників квартир, орендарів чи квартиронаймачів багатоквартирного будинку, до якого ним надаються ці послуги, чи має право на законодавчому рівні здійснювати нарахування за ці комунальні послуги. Також суди не дослідили, чи покладено на позивача як виконавця послуг відповідно до законодавства України обов`язок укладення прямих договорів із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинення інших дій, передбачених законодавством України. Суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи є відповідач балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, зокрема відповідних багатоквартирних будинків, чи може вважатися споживачем в розумінні Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та не встановили, чи перебувають квартири у відповідних багатоквартирних будинках у власності відповідача - Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-7», а не його мешканців та, відповідно чи може кооператив, як власник квартир (будинку) споживати надані позивачем за укладеним між ними договором № 9574/4-14 від 13.07.2001 комунальні послуги по водопостачанню та водовідведенню від позивача та, відповідно чи може виступати стороною цього договору.

Посилаючись на положення статті 607 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 зазначив, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання. Суд вказав, що не встановивши зазначені вище обставини, суди дійшли передчасного висновку про те, що відповідач зобов`язаний виконати умови укладеного між ним та позивачем договору на послуги водопостачання та водовідведення №9574/4-14 від 13.07.2001, не встановили чи існує у відповідача можливість виконання зобов`язання за цим договором та відповідно не з`ясували, чи є підстави вважати зобов`язання за цим договором припиненими відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України.

Тобто у вказаній справі постало питання щодо припинення зобов`язання неможливістю його виконання у зв`язку з законодавчими змінами.

Тоді як спірні правовідносини у цій справі №922/401/23 виникли між сторонами договору зберігання щодо повернення майна зі зберігання. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення товару за договором складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021. Відповідач стверджує, що зерно, яке передане йому на зберігання, було знищено.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі про вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро» та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрома» кукурудзи 3 кл. у кількості 68487 кг, господарські суди виходили з того, що договір зберігання є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань; позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення товару, однак відповідачем товар повернуто не було. Також суди вказали, що доказів того, що зерно за договором №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021 було знищено матеріали справи не містять, навпаки, відповідач направив позивачу повідомлення, в якому вказав, що відповідно до договору складського зберігання №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021, на зберіганні знаходиться продукція позивача, кінцевий строк зберігання якої закінчився 01.07.2022 та з метою договірного врегулювання подальшої співпраці, пропонував продовжити строк зберігання продукції до 01.03.2023 шляхом укладання відповідної додаткової угоди. Апеляційний суд звернув увагу на те, що зданий на зберігання відповідачеві товар не визначено індивідуальними ознаками, і визначити його серед кукурудзи зданої іншими покалажодавцями неможливо. Також апеляційний суд зазначив про відсутність доказів, скільки ємностей взагалі знаходиться на території належного відповідачеві Граківського елеватору, чи скільки з них містять також кукурудзу 3 го класу.

Відхиляючи посилання відповідача на сертифікат №2300-23-2322 від 16.05.2023 виданий Запорізькою торгово-промисловою палатою про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро», суди обох інстанцій врахували, що матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення. Також, суди звернули увагу, що відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Отже проаналізувавши постанову Верховного Суду, на яку як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі №922/401/23 та у справі №910/3319/18 не є подібними за усіма трьома критеріями: змістовим, суб`єктним та об`єктним. З огляду на викладене висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.10.2019 у справі №910/3319/18, не є релевантними для цієї справи №922/401/23, що розглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові у зазначеній вище справі, є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки висновок щодо застосування норм права, який викладено у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідач в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень також послався на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанції не дослідили наявні у справі докази, зокрема технічний звіт, акти на очистку, сушку зерна, зернобобових і масляничних культур та сертифікат про форс-мажорні обставини, що унеможливило встановлення обставин щодо знищення спірного майна. Отже, доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.

З огляду на необґрунтованість зазначеної відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Крім цього, Суд звертає увагу, що висновки судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтуються не тільки на тому, що зерно було передане на зберігання в 2022 році, а й на тому, що відповідач має обов`язок повернути товар зі зберігання; відповідач повідомляв позивача, що на зберіганні знаходиться продукція позивача та пропонував продовжити строк зберігання продукції до 01.03.2023; зданий на зберігання відповідачеві товар не визначено індивідуальними ознаками, і визначити його серед кукурудзи зданої іншими покалажодавцями неможливо; відсутні докази, скільки ємностей взагалі знаходиться на території належного відповідачеві Граківського елеватору, чи скільки з них містять також кукурудзу 3 го класу; матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, а форс-мажор не звільняє від виконання відповідного зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову, в зв`язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі №922/401/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець