Історія справи

Постанова КГС ВП від 23.08.2023 року у справі №910/13963/21
Постанова КГС ВП від 23.08.2023 року у справі №910/13963/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13963/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Король С.В.,

відповідача 1 - Бабій В.В.,

відповідача 2 - не з`явились,

відповідача 3 -Тиранчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 (головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.)

у справі №910/13963/21

за позовом ОСОБА_1

до 1. Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області",

2. Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації,

3. Чернівецької обласної державної адміністрації

про визнання рішення загальних зборів членів релігійної організації, нової редакції статуту недійсними, зобов`язання державного реєстратора вчинити певні дії, визнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області", Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної державної адміністрації про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів членів релігійної організації "Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча", оформленого протоколом від 10.02.2019 №1/19;

- визнання недійсним та скасування статуту у новій редакції релігійної організації "Релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" та зобов`язання державного реєстратора Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації привести відомості про Релігійну організацію Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області, які містяться в реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту релігійної організації Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області, у попередній редакції;

- визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецької обласної адміністрації від 10.05.2019 №452-р "Про реєстрацію статуту релігійної організації" в новій редакції з новою юридичною назвою релігійної організації

2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 02.11.2022 у справі №910/13963/21 позовні вимоги задовольнив частково; визнав недійсними рішення загальних зборів членів Релігійної організації "Української Православної Свято-Успенської Церкви м. Михальча", які оформлені протоколом від 10.02.2019 №1/19; визнав недійсним статут Релігійної організації "Релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області", прийнятий рішенням загальних зборів членів релігійної організації, оформлений протоколом від 10.02.2019 №1/19, зареєстрований розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 10.05.2019 №452-р; стягнув з Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" на користь ОСОБА_1 4 540,00 грн витрат по оплаті судового збору; у позові в іншій частині відмовив.

2.2.Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 у справі №910/13963/21 скасував та залишив позов ОСОБА_1 без розгляду.

2.3.Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що:

(1) позовна вимога до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є такою, що пов`язана із іншими позовними вимогами, заявленими до відповідача 1, та не спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною;

2) визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції відповідно до позиції Верховного Суду не є ефективним способом захисту прав та інтересів релігійної організації та/або її членів;

(3) позовна вимога, заявлена до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" є належним способом захисту позивача, в свою чергу заявлення позовної вимоги до ОДА є безпідставним та спрямованим на зміну підсудності даної справи;

(4) позовна вимога, заявлена до Чернівецької обласної державної адміністрації, не пов`язана ані підставами виникнення, ані поданими доказами із вимогою до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області", не є похідною від основної вимоги, заявленою до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області";

(5) позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи.

3.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Заперечення іншої сторони

3.1. ОСОБА_1 звернувся 17.05.2023 до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/13963/21, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

3.2.Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК), зазначаючи що (1) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 8 частини першої статті 226 ГПК у подібних правовідносинах, а саме про те, чи має право суд на стадії апеляційного перегляду справи застосувати пункт 8 частини першої статті 226 ГПК без надання позивачу строку на усунення недоліків позовної заяви; (2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 173 ГПК у подібних правовідносинах; а саме про те, чи має право особа, член релігійної громади відповідача, об`єднати у позовній заяві позовні вимоги, одна з яких спрямована на захист його грав та інтересів як члена релігійної громади, а друга, від порушення з боку суб`єкта владних повноважень - тобто право та інтерес на правомірне очікування відновлення його прав у досудових процедурах.

3.3.Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) пункт 8 частини першої статті 226 ГПК імперативно визначає, що для застосування цієї норми необхідним є наявність одночасно двох умов, а саме наявність недоліків позовної заяви та їх неусунення у встановлений судом строк. Проте, жодних строків позивачу для усунення недоліків не надавалось, що виключає можливість залишення позову без розгляду на підставі цієї норми;

(2) у суду апеляційної інстанції була відсутня правова підстава для залишення позову без розгляду з посиланням на невірне об`єднання позовних вимог та зловживання позивачем своїми процесуальним правами при заявлені такого позову;

(3) підставою виникнення спірних правовідносин як з відповідачем 1, так і з відповідачем 3 є рішення відповідача 1, оформлене протоколом від 10.02.2019 №1/19; подані суду докази є ідентичні тим, що були подані відповідачу 3 ще до винесення оскаржуваного розпорядження;

(4) посилаючись на статтю 173 ГПК та зазначаючи про порушення правил об`єднання позовних вимог, апеляційний суд не роз`єднав їх та не виділив в окреме провадження;

(5) суд апеляційної інстанції не врахував, що наразі наявний правовий висновок Верховного Суду щодо можливості оскарження спірного розпорядження одночасно з позовними вимогами, спрямованими на захист прав (права членства) члена релігійної організації;

(6) відповідно до частини третьої статті 43 ГПК зловживання процесуальними правами є самостійною підставою для залишення позовної заяви без розгляду, проте оскаржувана постанова не обґрунтована приписами цієї статті;

(7) обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, а не залишення позову без розгляду;

(8) апеляційний суд безпідставно позбавив позивача права на об`єктивний захист своїх прав у суді, а отже обмежив право на доступ до суду та на справедливий розгляд справи.

3.4.Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" подала відзив на касаційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

3.5.За твердженнями відповідача 1:

(1) у випадку застосування пункту 8 частини першої статті 226 ГПК апеляційним судом її потрібно розглядати у взаємозв`язку з частиною першою статті 278 ГПК, адже у такому взаємозв`язку апеляційний суд не може залишити позов без руху для усунення позивачем недоліка, а відповідно до статті 278 ГПК у випадку допущення порушення норм процесуального права судом першої інстанції (розгляду по суті позову, що містив недоліки), апеляційний суд може залишити такий позов без розгляду, скасувавши ухвалене по суті рішення;

(2) не всі підстави, встановлені в частині першій статті 226 ГПК для залишення позову без розгляду, є такими, що можу бути усунуті позивачем, частина перша статті 278 ГПК не містить уточнень в застосуванні тієї чи іншої підстави, вказаної в частині першій статті 226 ГПК;

(3) ГПК України достатньо чітко врегульовує можливість апеляційного суду залишити без розгляду позову, в якому безпідставно було об`єднано декілька позовних вимог;

(4) право позивача на визначення предмета та підстав позову, передбачене ГПК, не є абсолютним; тим більше, цим правом позивач не може зловживати;

(5) формально позивач може заявити будь-яку позовну вимогу, але така позовна вимога має (1) забезпечувати ефективний захист прав і законних інтересів позивача та (2) не змінювати територіальну підсудність корпоративного спору, який має розглядатися за місцезнаходженням юридичної особи, якої стосується корпоративний спір. Позовна вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження цим цілям не відповідає, так як неефективність захисту прав і законних інтересів позивача вже встановлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, і до того ж вона змінює територіальну підсудність корпоративного спору, справа безальтернативно була розглянута в Господарському суді міста Києва, хоча мала б бути розглянута в Господарському суді Чернівецької області;

(6) позовна вимога про визнання нової редакції статуту недійсною та позовна вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження не можуть бути поєднані спільною підставою і доказами, так як, з точки зору законодавства, не мають спільних підстав незаконності;

(7) ГПК України ні під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, ні за результатом розгляду апеляційної скарги, не надає можливості апеляційному суду, зокрема, роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження; позивач несе ризики залишення позову без розгляду з підстав, передбачених статтею 226 ГПК, під час апеляційного перегляду без надання можливості усунення недоліків, адже саме позивач звернувся з позовом, який містив недоліки, і не усунув їх під час розгляду такого позову в місцевому суді.

3.6.Чернівецька обласна державна адміністрація (обласна військова адміністрація) подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

3.7.Доводи відповідача 3 зводяться до того, що апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо пред`явлених позовних вимог до ОДА, оскільки: (1) у позивача виник спір не з державним реєстратором чи органом державної реєстрації, а порушення своїх прав він убачає в прийнятті відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та прийняття нової редакції статуту, а також щодо припинення діяльності керівника релігійної організації; (2) вимога про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є самостійною підставою для вчинення реєстраційних дій, а тому ця вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах; (3) визнання неправомірними та скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань щодо зміни найменування релігійної організації та її керівника має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту в ефективний і належний спосіб.

4.Позиція Верховного Суду

4.1.Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та залишено позов без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК.

4.2.Відповідно до пункту 8 частини першої статті 226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк .

4.3.Частиною першою статті 173 передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

4.4.Отже, вказаною нормою закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

4.5.Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

4.6.Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

4.7.Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

4.8.Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Наведена правова позиція відповідає сталій практиці Верховного Суду, неодноразово викладеній у постановах від 24.04.2023 у cправі №916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі №911/1757/21, від 30.03.2023 у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 31.10.2020 у справі №922/1359/19 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18

4.9.Водночас за змістом частини першої статті 173 ГПК порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

4.10.Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.

4.11.Верховний Суд у постанові від 18.08.2023 у справі №910/21280/21 зазначив, що "якщо порушення правил об`єднання позовних вимог об`єктивно неможливо виявити та встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що, в свою чергу, може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об`єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, яке може бути виявлено та встановлено судом у справі лише в ході її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань та аргументів в позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін та інших учасників провадження у справі тощо, і суддя в ході підготовчого провадження дійшов висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз`єднання позовних вимог.

Між тим, суддя у такому випадку позбавлений права залишати позов без розгляду.

Винятком з цього правила є положення частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК: об`єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

У таких випадках не допускається роз`єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.

Звідти, законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) тих порушень правил об`єднання позовних вимог, які визначені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК.

При цьому Суд зазначає, якщо позивач порушив ті правила об`єднання позовних вимог, які не передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України, він не може усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог ГПК не передбачено.

Отже позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду лише за тих виявлених судом після відкриття провадження у справі порушень правил об`єднання позовних вимог, що передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України.

В інших випадках порушення правил об`єднання позовних вимог, виявлених та встановлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз`єднання позовних вимог".

4.12.Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ні на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, ні у підготовчому провадження не виявив порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, а розглянув заявлені ним позовні вимоги, за результатами чого ухвалив відповідне судове рішення. Відповідних клопотань (про роз`єднання позовних вимог, залишення позову без розгляду) учасниками справи не було заявлено.

4.13.Разом з цим, залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд хоч і зазначив, що із залученням до кола відповідачів у даній справі Чернівецької обласної державної адміністрації позивач відповідно до частини п`ятої статті 30 ГПК змінив підсудність цієї справи, проте не посилався на порушення правил об`єднання позовних вимог, які визначені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК, а виходив з того, що позовна вимога до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є такою, що пов`язана ані підставами виникнення, ані поданими доказами із іншими позовними вимогами, заявленими до відповідача 1. Суд зазначив, що ця вимога не є похідною від основної вимоги, заявленою до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області", та не спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

4.14.Верховний Суд вважає такі висновки помилковими з огляду на таке

4.15.Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач об`єднав в одній позовній заяві вимоги до:

(1) Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" про визнання недійсним рішення загальних зборів членів релігійної організації "Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча", оформленого протоколом від 10.02.2019 №1/19 та про визнання недійсним та скасування статуту у новій редакції релігійної організації "Релігійної громади парафії на честь успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області";

(2) Державного реєстратора Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації про зобов`язання державного реєстратора Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації привести відомості про Релігійну організацію Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області, які містяться в реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідність до відомостей статуту релігійної організації Української Православної Свято-Успенської Церкви с. Михальча Старожинецького району Чернівецької області, у попередній редакції;

(3) Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження від 10.05.2019 №452-р "Про реєстрацію статуту релігійної організації" в новій редакції з новою юридичною назвою релігійної організації.

4.16.З аналізу цих позовних вимог убачається, що позивач по суті не погоджується з (1) рішенням загальних зборів релігійної громади, яке на його думку прийнято незаконно та у спосіб, не передбачений Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статутом релігійної організації, а також (2) новою редакцією статуту релігійної громади, у зв`язку з її прийняттям з грубим порушенням діючого статуту релігійної організації та всупереч нормам зазначеного Закону.

4.17.При цьому, обґрунтовуючи заявлену до Чернівецької обласної державної адміністрації позовну вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження від 10.05.2019 №452-р "Про реєстрацію статуту релігійної організації" в новій редакції з новою юридичною назвою релігійної організації, позивач вказує на порушення вимог законодавства та на відсутність підстав для прийняття відповідачем 3 такого розпорядження з посиланням на незаконність оскаржуваного рішення релігійної громади та нової редакції статуту, що позивач, як зазначалось вище, доводить в межах інших позовних вимог у цій справі.

4.18.Відтак, позовна вимога позивача до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження від 10.05.2019 №452-р "Про реєстрацію статуту релігійної організації" в новій редакції з новою юридичною назвою релігійної організації по суті є похідною вимогою від вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів членів релігійної організації та визнання недійсним та скасування статуту у новій редакції релігійної організації. У позові міститься обґрунтування такої вимоги стосовно порушення прав та інтересів позивача.

4.19.З огляду на викладене, Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про необґрунтоване об`єднання позовних вимог у цій справі, а саме про заявлення позовної вимоги до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції разом з іншими вимогами, заявленими до відповідача 1 у цій справі.

4.20.Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, про те, що визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є ефективним способом захисту, Верховний Суд вважає помилковий, оскільки за усталеною практикою, зокрема наведеною у згаданій постанові Верховного Суду, обрання позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту своїх права є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову (позовної вимоги).

4.21.Зясування питання щодо обрання позивачем належного та/або ефективного способу захисту здійснюється при розгляді заявлених позовних вимог по суті та не може бути підставою для залишення позову (всіх заявлених позивачем вимог) без розгляду з підстав порушення, як зазначив апеляційний суд, правил об`єднання позовних вимог.

4.22.Крім цього, Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

4.23.У статті 14 ГПК закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

4.24.Таким чином, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги, є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд. Звернення із позовом у цьому випадку є реалізацією права на судовий захист в обраний позивачем спосіб.

4.25.Залишаючи позов (всі позовні вимоги) без розгляду на стадії апеляційного перегляду справи, апеляційний суд в оскаржуваній постанові навів норми та свої міркування з приводу зловживання процесуальними правами, зокрема з приводу того, що, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, проте не зазначив, які саме вчинені позивачем процесуальні дії, подані ним заяви та клопотання суд вважає зловживанням процесуальними правами.

4.26.Оскаржувана постанова не містить також й висновків стосовно того, що (1) подання позову з порушенням, як вважав апеляційний суд, правил об`єднання позовних вимог та/або (2) необґрунтоване об`єднання позовних вимог (заявлення вимоги до Чернівецької обласної державної адміністрації) з метою зміни підсудності справи суд вважає зловживанням процесуальними правами, та що саме це дало йому право відповідно до ГПК залишити такий позов без розгляду.

4.27.При цьому, варто зазначити, що заявлення позовної вимоги до Чернівецької обласної державної адміністрації, яка є похідною від інших вимог у цій справі, давало позивачу право на підставі частини п`ятої статті 30 ГПК подати відповідний позов до Господарського суду міста Києва. В контексті наведеного, такі процесуальні дії позивача не можна розцінювати як маніпулювання процесуальним порядком розгляду справи, відтак не можна вважати зловживанням процесуальними правами.

4.28.Відповідно до частини третьої статті 43 ГПК зловживання процесуальними правами є самостійною підставою для залишення позовної заяви без розгляду, проте оскаржувана постанова не обґрунтована приписами цієї статті.

4.29.Колегія суддів звертає увагу також і на таке.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша, четверта статті 269 ГПК).

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу; порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частини перша, друга статті 278 ГПК).

З наведених норм вбачається, що суд апеляційної інстанції не пов`язаний межами доводів та вимог касаційної скарги лише в разі, коли судом першої інстанції порушені норми процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Такою обов`язковою підставою, що прямо вбачається з норми частини другої статті 278 ГПК, є порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів (статті 20-23 ГПК), тоді як положення щодо територіальної юрисдикції (підсудності) (статті 27-31 ГПК) не є обов`язковою підставою для скасування рішення. Тому апеляційний суд мав дотримуватися вимог статті 269 ГПК щодо доводів та вимог апеляційної скарги.

Втім Релігійна організація "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області" оскаржували рішення лише в частині задоволених позовних вимог, та просило скасувати в цій частині судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга скаржника не містить ані доводів щодо порушення статті 226 ГПК, ані доводів щодо порушення статті 173 ГПК, ані вимог про скасування рішення суду в цілому та залишення позову без розгляду, що свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі доводів та вимог апеляційної скарги, яке є самостійною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд не розглянув доводи та вимоги апеляційної скарги.

4.30.Підсумовуючи, Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про наявність достатніх правових підстав для скасування судового рішення в цілому та для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК.

4.31.Верховний Суд зазначає, що судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення, і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи, суд може залишити позов без розгляду.

4.32.Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (частина перша статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

4.33.Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду, а також що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечено можливість реалізувати зазначені права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

4.34.Залишаючи позов без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, який розглянув по суті всі заявлені позивачем вимоги, не виявивши при відкритті провадження у справі або у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) порушень правил об`єднання позовних вимог, вийшовши за межі вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд фактично ухилився від розгляду позову по суті, внаслідок чого позбавив позивача можливості реалізувати своє право на судовий захист.

5.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1.Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2.Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3.Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про частково задоволення позову та залишено позов без розгляду, - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Розподіл судових витрат

6.1.Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням ухваленого судового рішення і передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й за подання касаційної скарги, буде здійснюватися за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315-317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/13963/21 скасувати.

3.Справу №910/13963/21 направити для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець