Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.01.2019 року у справі №904/3242/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 904/3242/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Ліпинського О. В.

від 09 червня 2020 року

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Подобєд І. М., Орєшкіна Е. В., Широбокова Л. П.

від 21 жовтня 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама"

про стягнення заборгованості в розмірі 3 592 566,26 грн

за участю представників:

позивача: Холодов Л. Ю.

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Делтана" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама", в якому з урахуванням останнього поданого до суду 26 грудня 2018 року клопотання про збільшення розміру позовних вимог, яке суд першої інстанції згідно з ухвалою від 26 грудня 2018 року прийняв до розгляду, просило стягнути з відповідача 3 592 566,26 грн, з яких: 2 632 139,73
грн - основний борг, 510 254,17 грн - пеня, 296 616,32 грн - штраф, 92 557,98
грн - інфляційні втрати та 60 998,06 грн - три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем договором поставки плівки для упаковки № 17/02 від 17 лютого 2014 року не в повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого йому позивачем у період з 26 грудня 2017 року по 18 травня 2018 року.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

17 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Делтана" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акама" (Покупець) був укладений договір поставки плівки для упаковки № 17/02 (далі по тексту - договір), згідно з умовами пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язався виготовити та передати у власність Покупця у визначений строк плівки для упаковки (далі - товар), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 2.1. договору поставка товару здійснюється партіями.

Виготовлення кожної окремої партії товару, передбаченої договором, оформлюється Специфікацією на підставі заявок Покупця, які є невід'ємними частинами договору.

В Специфікаціях сторони погоджують повне найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару, строки виготовлення, його параметри (ширину бобін, діаметр бобін, щільність та склад матеріалу, кількість фарб, направлення малюнку при розмотуванні, розміщення дизайнів на циліндрах), ціну за підготовку до друку, адресу місця передачі товару.

За умовами пунктів 3.1. - 3.3. договору ціна за одиницю товару погоджується сторонами та фіксується в кожній Специфікації. Ціна є фіксованою та включає в себе: вартість товару, упаковки і маркування.

Загальна сума договору складається з вартості всіх партій товару, зазначених в специфікаціях.

Вартість підготовки до друку (формних циліндрів) зазначається в специфікаціях та оплачується Покупцем в розмірі 100% вартості підготовки до друку, передбаченої в специфікації на пізніше 30 календарних днів з моменту підписання специфікації.

За змістом пунктів 4.1. - 4.3. договору оплата товару здійснюється в розмірі 100% вартості партії товару, передбаченої відповідною специфікацією, не пізніше 30 календарних днів від дня підписання видаткової накладної (товаротранспортної накладної) про прийняття товару в національній валюті України. Датою оплати вважається день надходження передбаченої суми платежу в банк Постачальника на його розрахунковий рахунок.

На виконання умов договору Постачальник у період з 26 грудня 2017 року по 18 травня 2018 року поставив Покупцю товар на загальну суму 3 499 823,02 грн за такими видатковими накладними:

1) № 1080 від 26 грудня 2017 року на суму 652 551,28 грн,

2) № 54 від 02 лютого 2018 року на суму 58 842,54 грн,

3) № 57 від 06 лютого 2018 року на суму 139 193,70 грн,

4) № 63 від 08 лютого 2018 року на суму 374 880,08 грн,

5) № 82 від 15 лютого 2018 року на суму 223 287,35 грн,

6) № 116 від 05 березня 2018 року на суму 259 934,46 грн,

7) № 143 від 20 березня 2018 року на суму 286 827,48 грн,

8) № 197 від 16 квітня 2018 року на суму 242 568,34 грн,

9) № 203 від 24 квітня 2018 року на суму 732 177,79 грн,

10) № 229 від 18 травня 2018 року на суму 20 203,33 грн.

У липні 2018 Постачальник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Делтана") звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама") про стягнення 2 966 163,24 грн заборгованості за договором поставки плівки для упаковки № 17/02, посилаючись на те, що Покупець лише частково оплатив поставлений йому Постачальником товар на суму 533 659,78 грн, а також заявив до стягнення неустойку (пеню і штраф) та інфляційні втрати, посилаючись на те, що відповідач (Покупець) прострочив виконання свого зобов'язання з повної оплати товару.

У подальшому під час розгляду справи судом першої інстанції позивач до закінчення підготовчого засідання двічі (17 серпня та 05 вересня 2018 року) зменшував заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач після подання позову частково погасив суму боргу, сплативши 320 000,00 грн, а також повернув товар як бракований на суму 14 023,51 грн, з огляду на що позивач остаточно заявив до стягнення 2 632 139,73 грн основного боргу.

Крім того під час розгляду справи судом першої інстанції позивач до закінчення підготовчого засідання двічі (11 жовтня та 26 грудня 2018 року) збільшував заявлені позовні вимоги за рахунок збільшення періоду нарахування сум пені та інфляційних втрат, а також заявивши до стягнення три відсотки річних.

Зазначені заяви позивача про зменшення та збільшення позовних вимог були прийняті Господарським судом Дніпропетровської області до розгляду.

Остаточно вимогами позивача є стягнення з відповідача 3 592 566,26 грн, з яких: 2 632 139,73 грн - основний борг, 510 254,17 грн - пеня, 296 616,32 грн - штраф, 92 557,98 грн - інфляційні втрати та 60 998,06 грн - три відсотки річних.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів наявності у відповідача перед ним заборгованості з оплати поставленого товару за спірними поставками за спірний період з 26 грудня 2017 року по 18 травня 2018 року та відповідно не довів наявності порушеного права при зверненні з позовом у цій справі внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки плівки для упаковки № 17/02 від 17 лютого 2014 року, оскільки не надав доказів наявності у відповідача перед ним заборгованості з оплати товару, поставленого до спірного періоду, тобто не надав доказів на підтвердження початкового сальдо (до спірного періоду) та його оплати відповідачем, не довів на підставі чого частину проведеної відповідачем оплати він відніс в погашення заборгованості, що утворилася до спірного періоду, а не зарахував в рахунок погашення спірної заборгованості. За висновком судів факт відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості підтверджується наданим відповідачем звітом по проводкам за даними бухгалтерського обліку Товариства з рахунку № 631, відомості якого збігаються з відомостями, що містяться у наданому позивачем суду акті звірки за період з 01 грудня 2017 року по 25 липня 2018 року.

При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги додані позивачем до апеляційної скарги нові докази по справі, оскільки позивач ці докази до суду першої інстанції не подавав, не навів жодної поважної причини неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від його волі, з огляду на що дійшов висновку про те, що позивач втратив право посилатися на ці нові докази.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Делтана" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржник послався на пункт 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що судові рішення оскаржуються ним з підстав, передбачених пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права: частину 2 статті 74, статті 76, 77, 86, пункти 2, 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості за договором поставки плівки для упаковки № 17/2 від 17 лютого 2014 року, оскільки:

- помилково взяли до уваги наданий відповідачем звіт по проводкам за даними бухгалтерського обліку підприємства (роздруківку платежів Товариства по рахунку № 631), не врахували те, що цей доказ не є розрахунковим (платіжним) документом, не міститься усіх необхідних реквізитів, передбачених чинним законодавством для розрахункових документів, та не може підтверджувати факт оплати товару, цей документ завірений адвокатом відповідача, який не є посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама" та не має повноважень вести бухгалтерський облік у цьому товаристві;

- безпідставно не взяли до уваги факт невиконання відповідачем вимоги Господарського суду Дніпропетровської області, викладеної в ухвалі від 11 жовтня 2018 року, щодо проведення сторонами звірки взаємних розрахунків за час виникнення спірних правовідносин з 01 грудня 2017 року, проігнорували факт непідписання відповідачем акту звірки.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи встановили всі обставини, дослідили всі докази, наявні в матеріалах справи, дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем обставин поставки товару до спірного періоду та наявності у відповідача заборгованості з його оплати, ухвалили правильні рішення по суті спору відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують правильні висновки судів.

Також відповідач зазначає про те, що суд апеляційної правильно та обґрунтовано з дотриманням частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не прийняв від позивача нові докази у справі, що були додані до апеляційної скарги, оскільки позивач ці докази до суду першої інстанції не подавав та не навів жодної поважної причини неможливості їх подання до суду першої інстанції, що узгоджується з висновком Верховного Суду про застосування цієї норми процесуального права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Крім того відповідач в заперечення доводів позивача про те, що звіт по проводкам за даними бухгалтерського обліку підприємства є неналежним доказом у справі зазначає про те, що цей звіт може вважатися належним та допустимим доказом у справі в підтвердження оплати відповідачем відповідних сум зобов'язань відповідними платіжними дорученнями та загального розміру зобов'язань в розрізі відповідно контрагента - позивача.

18 лютого 2021 року (до початку призначеного ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2021 року у цій справі судового засідання з розгляду касаційної скарги позивача) на електронну пошту Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама" надійшла заява про відкладення розгляду справи № 904/3242/18.

Проте Верховний Суд не здійснює розгляд цієї заяви, оскільки ця заява не містить кваліфікованого електронного підпису.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у справі щодо стягнення заборгованості виникли з договору поставки плівки для упаковки № 17/02 від 17 лютого 2014 року, тобто є правовідносинами з поставки товарів.

Зазначений договір поставки недійсними у встановленому законом порядку не визнававсь та в силу вимог статті 204 Цивільного кодексу України його правомірність презюмується.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статтею 663 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанції встановили, що на виконання своїх зобов'язань за договором Постачальник (позивач) у спірний (визначений позивачем) період з 26 грудня 2017 року по 18 травня 2018 року поставив Покупцю (відповідачу) обумовлений договором та специфікаціями товар на загальну суму 3 499 823,02 грн за такими видатковими накладними: № 1080 від 26 грудня 2017 року на суму 652
551,28 грн, № 54 від 02 лютого 2018 року на суму 58 842,54 грн, № 57 від 06 лютого 2018 року на суму 139 193,70 грн, № 63 від 08 лютого 2018 року на суму 374 880,08 грн, № 82 від 15 лютого 2018 року на суму 223 287,35 грн, № 116 від 05 березня 2018 року на суму 259 934,46 грн, № 143 від 20 березня 2018 року на суму 286 827,48 грн, № 197 від 16 квітня 2018 року на суму 242 568,34 грн, № 203 від 24 квітня 2018 року на суму 732 177,79 грн, № 229 від 18 травня 2018 року на суму 20 203,33 грн.

Факт постачання товару за цими видатковими накладними та на зазначену в них суму підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями цих видаткових накладних та відповідачем не заперечується.

Дослідивши надані сторонами докази, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач у спірний період (з 26 грудня 2017 року по 18 травня 2018 року) повернув позивачу частину поставленого у спірний період за зазначеними видатковими накладними товару та здійснив оплату поставленого йому позивачем товару на суму 6 911 890,34 грн, що перевищує вартість поставленого у цей період товару. Також суди встановили, що позивач не надав доказів наявності у відповідача перед ним заборгованості з оплати товару, поставленого до спірного періоду, тобто не надав доказів на підтвердження початкового сальдо (до спірного періоду) та його оплати відповідачем, не довів на підставі чого частину проведеної відповідачем оплати він відніс в погашення заборгованості, що утворилася до спірного періоду, а не зарахував в рахунок погашення спірної заборгованості.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у відповідача перед позивачем заявленої до стягнення заборгованості.

Однак Верховний Суд вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема такими, що зроблені на підставі недопустимих доказів у справі з огляду на таке.

Як вбачається суди попередніх інстанцій зробили зазначені висновки у справі про здійснення відповідачем оплати поставленого йому позивачем товару у повному обсязі на підставі наданого відповідачем суду звіту по проводкам за даними бухгалтерського обліку (роздруківки платежів ТОВ АКАМА з рахунку 631) та наданого позивачем на вимогу суду акту звірки за період з 01 грудня 2017 року по 25 липня 2018 року (т. 2, а. с 33).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Правила доказування у господарському процесі визначені у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин першої, другої та третьої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже відповідно зазначених правил доказування у господарському процесі у спірних правовідносинах, в яких позивач посилається на нездійснення відповідачем повної оплати поставленого йому позивачем товару у спірний період, відповідач мав довести шляхом надання належних та допустимих доказів факт здійснення повної оплати ним цього товару відповідно до умов договору.

Як встановили суди попередніх інстанцій в якості єдиного доказу оплати товару відповідач надав суду звіт по проводкам за даними бухгалтерського обліку (роздруківку платежів Товариства з обмеженою відповідальністю "Акама" з рахунку № 631), який суди визнали належним та допустимим доказом у справі.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у пунктах 4.1. - 4.3. договору 7.2. сторони передбачили, що оплата товару здійснюється у національній валюті України в розмірі 100% вартості партії товару, передбаченої відповідною специфікацією, не пізніше 30 календарних днів від дня підписання видаткової накладної (товаротранспортної накладної) про прийняття товару. Датою оплати вважається день надходження передбаченої суми платежу в банк Постачальника на його розрахунковий рахунок.

Відповідно до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі.

Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Безготівкові розрахунки здійснюються їх учасниками відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, (далі по тексту - Інструкція) (пункт 1.3. Інструкції).

Відповідно до визначення термінів, що містяться у пункті 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, (далі по тексту - Інструкція) розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Згідно з пунктом 1.13. Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Отже зазначені платіжні інструменти є за своєю суттю розрахунковими документами, тобто первинними документами, що підтверджують факт оплати товару у певній господарській операції.

З огляду на викладене за загальним правилом доказом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку. Доказом підтвердження проведення розрахунків між юридичними особами у їх господарській діяльності, зокрема проведення оплати товару у певній господарській операції, є розрахункові документи, що відповідають встановленим законом вимогам.

Крім того суд касаційної інстанції зазначає про те, що у разі здійснення між юридичними особами в їх господарській діяльності безготівкових розрахунків, доказом здійснення оплати товару є також і виписка банку з особового рахунку особи, що здійснила оплату, з огляду на наступне.

Основні вимоги щодо бухгалтерського обліку та бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України встановлює Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року (далі по тексту - Положення).

Відповідно до підпункту 14 пункту 3, пунктів 41,42,57,59,60,62 Положення підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які містять відомості про операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотно-сальдовий баланс / оборотно-сальдову відомість.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Отже аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що банківські виписки з особових рахунків клієнтів банку є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку особи (клієнта банку), вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Крім того банківська виписка з особового рахунку особи, яка є учасником спірної господарської операції, є не лише доказом здійснення оплати, а підтверджує також факт проведення такої операції банком, тобто є доказом дійсності цієї операції.

Однак суди попередніх інстанцій не застосували зазначені норми матеріального права до спірних правовідносин та залишили поза увагою те, що наданий відповідачем суду та до матеріалів справи єдиний доказ оплати товару - звіт по проводкам за даними бухгалтерського обліку (роздруківку платежів ТОВ АКАМА з рахунку 631) не є ні розрахунковим документом, ні первинним документом, а є лише внутрішнім технічним (фіксуючим) бухгалтерським документом відповідача, що відображає бухгалтерський облік грошових операцій по рахунку № 631 "Розрахунки з постачальниками". Зазначений доказ, хоча і має інформаційний характер, проте не має доказової сили за відсутності інших належних доказів проведення розрахунків по спірним господарським операціям, зокрема по операціям поставки товару за зазначеними позивачем видатковими накладними

Отже звіт по проводкам за даними бухгалтерського обліку по рахунку № 631 як єдиний доказ не є належним та допустимим доказом у справі в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, який би з достовірністю підтверджував оплату відповідачем поставленого йому позивачем товару у спірний період за зазначеними позивачем видатковими накладними, а обставини у справі про проведення відповідачем оплати товару були зроблені судами на підставі недопустимого доказу, про що правильно зазначив позивач у касаційній скарзі.

Крім того суди попередніх інстанцій також встановили обставини здійснення відповідачем повної оплати поставленого йому позивачем товару на підставі наданого позивачем на вимогу суду акту звірки взаємних розрахунків.

Проте суди не врахували те, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, не є доказом оплати товару, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Суди попередніх інстанцій залишили викладене поза увагою, а також те, що зазначений наданий позивачем на вимогу суду акт звірки взаємних розрахунків не був підписаний позивачем, з огляду на що помилково взяли його до уваги як доказ у справі за відсутності в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів оплати товару.

З огляду на викладене обставини оплати відповідачем поставленого йому позивачем товару у спірний період за зазначеними позивачем видатковими накладними, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі та входять до предмету дослідження з огляду на заявлені предмет та підстави позову, не були з достовірністю встановлені судами.

У порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови.

Господарські суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню, порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків у справі, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що заявлена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованою, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та порушили норми процесуального права, оскільки встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року у цій справі № 904/3242/18 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 904/3242/18 скасувати.

3. Справу № 904/3242/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець