Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.07.2020 року у справі №904/4940/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/4940/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 (колегія суддів у складі: Березкіна О. В. - головуючий, Іванов О. Г., Антонік С. Г. ) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 (суддя Бондарєв Е. М. )

за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваленко У. Ю.

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення вартості нестачі вантажу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-боржник) звернулося зі скаргою (далі - Скарга) до суду на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваленко У. Ю. (далі - ДВС), згідно якої просило визнати неправомірними дії ДВС щодо винесення постанови у виконавчому провадженні № 60982276 про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020 (далі - Постанова) та скасувати Постанову ДВС.

1.2. Скарга обґрунтована тим, що дії ДВС суперечать чинному законодавству, тому підлягають оскарженню в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
25.05.2020, відмовлено у задоволенні Скарги.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що при прийнятті Постанови ДВС не було порушено приписів чинного законодавства, що виключає правові підстави для задоволення Скарги.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі боржник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким Скаргу задовольнити повністю.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги боржник посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вказує, що наявна неоднакова судова практика щодо застосування п.3 розділу 3 Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі-Закон №145-IX), у зв'язку з чим Верховним Судом справу №904/3535/19 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі № 904/4940/19, яке набрало законної сили, стягнуто з боржника вартість нестачі вантажу у розмірі 63 992,83 грн.

4.2. На виконання вказаного рішення суду був виданий відповідний наказ.

4.3.16.01.2020 ДВС прийнято Постанову.

4.4. Наполягаючи на задоволенні Скарги, боржник посилався на те, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників та до переліку об'єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника, у зв'язку з чим, станом на 20.10.2019 усі виконавчі провадження, в тому числі ВП №60982276, підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

4.5. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.6. Статтею 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).

4.7. Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

4.8. Виконання судового рішення, відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

4.9. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р (ІІ)/2019 від
15.05.2019 у справі №3-368/2018 (5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1 , 2 статті 55, частини 1 , 2 статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

4.10.20 жовтня 2019 року набрав чинності ~law11~.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень ~law12~ заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності ~law13~ були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття ~law16~, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою ~law18~ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті ~law19~.

Подібна правова позиція щодо застосування пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень ~law20~ викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.

4.11. Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень ~law21~ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law22~, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень ~law23~ та дійшли вірного висновку стосовно можливості стягнення грошових коштів з боржника, який включений до затвердженого ~law24~ Переліку.

Судами також не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", а тому з огляду на наведені правові норми суди дійшли висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Відтак висновки судів про відсутність підстав для задоволення Скарги, є законними та обґрунтованими.

4.12. Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

4.13. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень попередніх інстанцій.

4.14. За вказаних обставин підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/4940/19 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

В. Ю. Уркевич