Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.10.2019 року у справі №922/3659/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3659/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Луньо Іллі Вікторовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 (Мартюхіна Н. О. - головуючий, судді - Шутенко І. А., Геза Т. Д. ) та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.04.2019 (суддя Новікова Н. А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Національного банку України,

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

до Департаменту реєстрації Харківської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Науково-технічного приватного підприємства "Дінас",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КДС-Груп",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг",

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП- Трейдінг",

6. Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер",

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція",

8. ОСОБА_1,

про зобов'язання скасувати записи про право власності інших осіб на нежитлову будівлю та про поновлення запису про право власності на нежитлову будівлю за позивачем

за участю:

позивача: Остафійчук М. В. (адвокат)

третьої особи-1: Гузієнко Я. М. (довіреність)

третьої особи-2: Кустова Т. В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі-відповідач), просило зобов'язати відповідача скасувати всі наступні записи про право власності третіх осіб на нежитлову будівлю літ. "2Б-6", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі-об'єкт нерухомості), що були вчинені після 24.07.2014 щодо об'єктів нерухомості, які перелічені у позовній заяві та поновити запис про право власності на об'єкт нерухомості за позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у поновленні запису про право власності на об'єкт нерухомості, оскільки позивач є власником спірного майна, чим порушив права та охоронювані інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2019, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від
13.09.2019, закрито провадження у справі.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що спір є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судами порушені норми процесуального права. Позивач вважає, що спір має приватноправовий характер та повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства, оскільки між позивачем та відповідачем відсутні публічно-правові відносини, тобто спір не є публічно-правовим, тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, що, за його доводами, узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
16.01.2019 у справі № 826/7749/16. Крім того, позивач вважає, що до спірних правовідносин у справі, що переглядається, слід застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. Національний Банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзивах на касаційну скаргу, посилаються на порушення судами норм процесуального права, зазначають про обґрунтованість доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просять її задовольнити та скасувати оскаржувані судові рішення.

4.2. Подані Національним Банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відзиви на касаційну скаргу не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

4.3. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

4.4. Отже оскільки подані Національним Банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відзиви не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані відзиви залишаються без розгляду.

5. Мотивувальна частина

5.1. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що: позивач вважає себе власником об'єкта нерухомості згідно відповідних документів та запису у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно (далі-Реєстр), але цей об'єкт вибув з володіння позивача на підставі судових рішень у цивільних справах про що були внесені відповідні записи до Реєстру про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за відповідними особами, зокрема фізичною особою, але апеляційним судом рішення судів у цивільних справах були скасовані, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування записів, внесених до Реєстру, та поновлення записів про права власності, які існували до винесення цих рішень, але відповідач прийняв рішення, яким відмовив позивачу у державній реєстрації прав на об'єкт нерухомості з тих підстав, що подані позивачем документи не дають можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду, який відповідною ухвалою закрив провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

При цьому суди у справі, що переглядається у касаційному порядку, встановили, що рішення державного реєстратора за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке державний реєстратор повинен приймати у порядку, на підставі та у спосіб визначений законом, а заявлений позов не містить спору про право цивільне.

5.2. З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що спір, який виник між сторонами підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки відносини, які склалися між позивачем та відповідачем у справі, що переглядається, виникли внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій, тому вони мають публічно-правовий характер, а спір, якій виник між сторонами, не є спором про право.

5.3. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.4. Згідно ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (Господарський процесуальний кодекс України).

5.5. Пункт 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

5.6. Отже при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спірні питання щодо юрисдикції спору належить виходити також із того, які питання підлягають вирішенню судом у спорі до відповідача, а саме чи перебувають сторони у спірних правовідносинах одна щодо іншої у рівноправному становищі, та чи не стосується даний позов спірних питань припинення та виникнення майнового права у певних осіб.

Якщо ж у спірних правовідносинах спір про право відсутній, а одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо, то ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

5.7. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

5.8. При цьому із встановлених судами обставин справи вбачається, що рішення Московського районного суду міста Харкова від 06.06.2016 у справі № 643/6032/16-ц про визнання за відповідними особами права власності на об'єкт нерухомості та від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц про визнання незаконним володіння позивачем об'єктом нерухомості та його витребування, були скасовані рішеннями Апеляційного суду Харківської області від 03.07.2017 та від
14.12.2017, тобто суд апеляційної інстанції у цивільних справах вирішив спір щодо права власності на об'єкт нерухомості.

Отже із встановлених судами обставин справи вбачається, що єдиним суб'єктом щодо прав на нерухомість є позивач, оскільки спір про право інших осіб був вирішений судами у наведених вище справах.

5.9. Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем.

5.10. Таким чином з огляду на суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. За таких обставин цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
21.08.2019 у справі № 520/2834/17, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

5.11. З огляду на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про оскарження рішення державного реєстратора, яким відмовлено у скасуванні записів про право власності, внесених на підставі рішень суду, які скасовані апеляційним судом, та про поновлення записів про право власності, які існували до скасованих рішень у цивільній справі, такий спір є публічно-правовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки його вирішення є результатом реалізації уповноваженою особою відповідача владних повноважень, визначених законом.

У даному спорі судами не встановлено і не вбачається, що відповідач у спірних правовідносинах виступає рівноправним учасником цивільних відносин.

5.12. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, посилання заявника на судові рішення суду касаційної інстанції, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими і з урахуванням наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду від
21.08.2019 у справі № 520/2834/17, не дають правових підстав для скасування судових рішень.

5.13. При цьому колегія суддів зазначає, що із досліджених судами обставин не вбачається, що позивач позбавлений фактичної можливості вирішити спірне питання щодо заявлених вимог у суді належної юрисдикції, а саме - адміністративної, в межах справи № 2040/8011/18 з того ж спору та між тими ж сторонами, у якій провадження було відкрито за його ж позовом.

5.14. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від
18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

5.15. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.16. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від
29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

5.17. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

5.18. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

5.19. Наведеним у сукупності спростовується доводи позивача, викладені у касаційній скарзі щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Луньо Іллі Вікторовича залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 у справі Господарського суду Харківської області № 922/3659/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов