Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.11.2021 року у справі №914/2197/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2197/18

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Банаська О. О., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г. Є.;

за участю представників сторін:

ТОВ "Агролайт Груп" - Гапоненка Р. І.,

Василенко Н. Л. - Кушніра С. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайт Груп"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021

у справі № 914/2197/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Євгенія Миколайовича

до відповідача-1 ОСОБА_1

про стягнення 4223098 грн зворотної фінансової допомоги за договором №20/3/2 від
20.03.2017,

до відповідача-2 ОСОБА_2

про стягнення 150000 грн зворотної фінансової допомоги за договором №5/4/3 від
05.04.2017,

до відповідача-3 ОСОБА_3

про стягнення 1172500 грн зворотної фінансової допомоги за договорами №23/3/1 від 23.03.2017 та № 8/4 від 08.04.2017,

до відповідача-4 ОСОБА_4

про стягнення 1069000 грн зворотної фінансової допомоги за договорами №10/01 від
10.01.2017, № 30/1 від 30.01.2017 та № 23/3 від 23.03.2017

у межах справи № 914/2197/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайт Груп"

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма " АПК-Хмільно".

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК-Хмільно" (далі - ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно", боржник)

Постановою Господарського суду Львівської області ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Новика Є. М.

В межах справи про банкрутство ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. звернулось до господарського суду із заявою до:

- відповідача1 ОСОБА_1 про стягнення 4223098,00 грн зворотної фінансової допомоги за договором №20/3/2 від 20.03.2017;

- відповідача2 ОСОБА_2 про стягнення 150000,00 грн зворотної фінансової допомоги за договором № 5/4/3 від 05.04.2017;

- до відповідача3 ОСОБА_3 про стягнення 1172500,00 грн зворотної фінансової допомоги за договорами № 23/3/1 від 23.03.2017 та № 8/4 від 08.04.2017;

- до відповідача4 ОСОБА_4 про стягнення 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги за договорами №10/01 від 10.01.2017, № 30/1 від 30.01.2017 та № 23/3 від 23.03.2017.

Заява обґрунтована тим, що при здійсненні ліквідаційної процедури, ліквідатором ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" арбітражним керуючим Новиком Є. М. вчинено дії щодо виявлення активів банкрута для формування ліквідаційної маси та встановлено відкритий ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 356282.

Із виписки по вказаному поточному рахунку за період з 01.02.2017 по 11.12.2018 встановлено, що в період з 01.02.2017 по 30.04.2017 ТзОВ "Агрофірма " АПК-Хмільно" перераховано кошти зворотної фінансової допомоги таким фізичним особам: - ОСОБА_1 на суму 4223098,00 грн, призначення платежу: "Зворотня фінансова допомога згідно Договору № 20/3/2 від 20.03.2017 року"; ОСОБА_2 на суму 150000,00 грн, призначення платежу: "Зворотня фінансова допомога згідно Договору № 5/4/3 від 05.04.2017 року"; ОСОБА_3 на суму 1172500,00 грн, призначення платежу: "Зворотня фінансова допомога згідно Договору № 23/3/1 від
23.03.2017 року, Договору № 8/4 від 08.04.2017 року"; ОСОБА_4 на суму 1069000,00
грн; призначення платежу: "Зворотня фінансова допомога згідно Договору №10/01 від 10.01.2017 року, Договору № 30/1 від 30.01.2017 року, Договору №23/3 від
23.03.2017 року"

З метою повернення коштів зворотної фінансової допомоги, ліквідатор надіслав відповідачам вимоги від 03.05.2019, в яких просив протягом 7-ми днів з моменту отримання вимоги повернути ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" отримані кошти.

У зв'язку з тим, що зазначені вимоги ліквідатора залишені відповідачами без відповіді та задоволення, ліквідатор звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідачів коштів, наданих їм у вигляді зворотної фінансової допомоги.

Ухвалою суду від 13.10.2020 відсторонено арбітражного керуючого Новика Є. М. від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" за його заявою; ліквідатором ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" призначено арбітражного керуючого Масюка О. В.

Арбітражний керуючий Масюк О. В. заявлену попереднім ліквідатором вимогу про стягнення коштів за договорами зворотної фінансової допомоги підтримав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2021 заяву ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення зворотної фінансової допомоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" 4223098,00 грн зворотної фінансової допомоги; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги; відмовлено в задоволенні заяви ТзОВ "Агрофірма " АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення з ОСОБА_2 150000,00
грн зворотної фінансової допомоги; відмовлено в задоволенні заяви ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення з ОСОБА_3 1172500,00 грн зворотної фінансової допомоги; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Агролайт Груп" 63346,47 грн судового збору; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТзОВ "Агролайт Груп" 16035,00 грн судового збору.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення в частині задоволення заяви ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" про стягнення на користь боржника з ОСОБА_1 4223098,00
грн зворотної фінансової допомоги, з ОСОБА_4 - 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги, виходив з того, що обставини надання вказаним особам зворотної фінансової допомоги у зазначеному розмірі підтверджені банківською випискою від 20.05.2019 по рахунку ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" № НОМЕР_1 в АТ
КБ "Приватбанк" за період з 01.02.2017 по 11.12.2018, водночас доказів повернення отриманої зворотної фінансової допомоги відповідачем-1 та відповідачем-4 не надано.

При цьому, суд визнав надані ОСОБА_2 (відповідачем2) та ОСОБА_3 (відповідачем3) квитанції до прибуткових касових ордерів належними, допустимими та достовірними доказами повернення вказаними особами коштів, отриманих ними в якості зворотної фінансової допомоги, та відмовив в задоволенні заяви ліквідатора боржника в цій частині.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_4 звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2021 в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги та судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення ОСОБА_4 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги.

Скаржниця стверджувала, що не була повідомлена про розгляд справи, процесуальних документів у справі не отримувала, а відтак була позбавлена можливості надати суду першої інстанції докази повернення наданої зворотної фінансової допомоги ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в повному обсязі.

Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2021 в частині пункту 3 скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення з ОСОБА_4 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги відмовлено.

Встановивши обставини щодо необізнаності ОСОБА_4 із розглядом справи (процесуальні документи надсилались за адресами, які не відповідали її місцю проживання (перебування), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про об'єктивну неможливість подання нею доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, прийняв та дослідив додані до апеляційної скарги копії квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Керуючись положеннями статей 76, 77, 78 ГПК України, з посиланням на положення частини 3 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" апеляційний суд визнав надані ОСОБА_4 квитанції до прибуткових касових ордерів № 51 від 10.05.2017, № 52 від 11.05.2017, № 53 від
12.05.2017, № 54 від 15.05.2017, № 55 від 16.05.2017, № 56 від 17.05.2017, № 57 від 17.05.2017, № 57 від 18.05.2017, № 58 від 19.05.2017, № 59 від 22.05.2017, № 60 від 23.05.2017, № 61 від 24.05.2017, № 62 від 25.05.2017, № 63 від
26.05.2017, № 64 від 29.05.2017, № 65 від 30.05.2017, № 66 від 31.05.2017, № 67 від 01.06.2017, № 68 від 02.06.2017, № 69 від 05.06.2017, № 70 від 06.07.2017, № 71 від 07.06.2017, № 72 від 08.06.2017 належними, допустимими та достовірними доказами повернення ОСОБА_4 боржнику коштів, отриманих нею в якості зворотної фінансової допомоги на загальну суму 1 069 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТзОВ "Агролайт Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 скасувати; залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від
04.03.2021 в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" 1 069 000,00 грн зворотної фінансової допомоги.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посилається на неправильно застосовані судом апеляційної інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме частини 4 статті 236 ГПК України, оскільки суд не дослідивши усіх доказів, що стосуються фактів, на які кредитор у справі посилався, виніс постанову, яка є необґрунтованою та незаконною, чим у свою чергу було частково скасовано судове рішення, яке відповідає закону та статті 236 ГПК України.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції не дослідив відповідність наданих ОСОБА_4 квитанцій до прибуткових касових ордерів вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, не врахував правові висновки з цього питання, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017 у справі №921/474/16-Г/18.

На думку скаржника, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а також з урахуванням нотаріально засвідченої заяви свідка (а саме ОСОБА_7 (колишній керівник ТзОВ "Агрофірма " АПК-Хмільно") про те, що остання будучи керівником Товариства не отримувала грошових коштів від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рахунок повернення зворотної фінансової допомоги. Крім того, ОСОБА_7 повідомляла, що нею, як директором ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" не підписувались квитанції до прибуткових касових ордерів тощо".

Доводи інших учасників справи

Ліквідатором ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" подано клопотання про підтримання касаційної скарги ТзОВ "Агролайт-Груп", скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 і залишення в силі рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2021 в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.

За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 61 КУзПБ ліквідатор банкрута з дня свого призначення здійснює такі повноваження: аналізує фінансовий стан банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту суми дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної та додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснює виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ліквідатора боржника про стягнення з відповідачів заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги, зокрема з відповідача4 ОСОБА_4 1069000 грн за договорами №10/01 від
10.01.2017, № 30/1 від 30.01.2017 та № 23/3 від 23.03.2017.

У якості підстави заявлених вимог ліквідатором визначено обставини неналежного виконання відповідачами умов укладених між сторонами договорів зворотної фінансової допомоги щодо повернення грошових коштів.

Об'єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від
04.03.2021 в частині пункту 3 з прийняттям нового рішення в цій частині, яким у задоволенні заяви ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. про стягнення з ОСОБА_4 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до приписів частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 6, 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Верховний Суд відмічає, що за правовим характером договір поворотної фінансової допомоги є договором позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (статті 1046 і 1047 ЦК України).

В статті 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні положення містять статті 525, 526 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 599 ЦК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Верховний Суд акцентує, що заявник (ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. ) як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження, а також доводів та доказів, наданих на їх спростування іншими учасниками справи, покладений на господарський суд.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліквідатор на підтвердження обставин надання боржником зворотної фінансової допомоги ОСОБА_4, а саме грошових коштів в сумі 1069000,00 грн надав суду заключну виписку від 20.05.2019 по рахунку ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.02.2017 по 11.12.2018.

Договорів про надання зворотної фінансової допомоги № 10/01 від 10.01.2017, №30/1 від 30.01.2017, № 5/2 від 05.02.2017, № 23/3 від 23.03.2017, укладених між ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" та ОСОБА_4, матеріали справи не містять.

Водночас, обставини передачі позикодавцем (ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно") грошових коштів другій стороні - ОСОБА_4 (позичальникові) останньою не оспорюються.

У справі, що розглядається, спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ліквідатором зазначається в заяві, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовує заявлені вимоги про стягнення суми грошових коштів, переданих за договорами зворотної допомоги, та обставин, якими відповідач4 спростовує вимоги ліквідатора боржника з посиланням на повернення позикодавцеві такої ж суми позики, яка була йому передана за договорами зворотної допомоги.

Для з'ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору, судам в межах наданих повноважень процесуальним законом належало дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами та підтвердження своїх аргументів щодо позову, надати оцінку відповідним доказам у їх сукупності, враховуючи вірогідність і взаємозв'язок з іншими фактичними обставинами, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача4 як позичальника на користь боржника (позикодавця) заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги.

Суд першої інстанції за результатом розгляду заявлених ТзОВ "Агрофірма " АПК-Хмільно" в особі ліквідатора Новика Є. М. вимог до ОСОБА_4 з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повернення отриманої зворотної фінансової допомоги, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення з ОСОБА_4 1069000,00 грн зворотної фінансової допомоги.

Натомість суд апеляційної інстанції, встановивши обставини щодо необізнаності ОСОБА_4 із розглядом справи (процесуальні документи надсилались за адресами, які не відповідали її місцю проживання (перебування), дійшов висновку про об'єктивну неможливість подання нею доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, прийняв та дослідив додані до апеляційної скарги копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами повернення ОСОБА_4 боржнику коштів, отриманих нею в якості зворотної фінансової допомоги на загальну суму 1 069 000,00 грн та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову в цій частині.

Тобто в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено висновок про повернення ОСОБА_4 боржнику грошових коштів, отриманих нею в якості зворотної фінансової допомоги, зроблений лише на підставі наданих суду апеляційної інстанції квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Однак такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, зробленими без належного з'ясування всіх обставин у їх сукупності, що мають значення для розгляду заявлених вимог про стягнення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги.

Частиною 2 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині 2 статті 2, частині 1 статті 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні норми, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто, в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності ~law49~ від
20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

За змістом статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні
23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt").

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від
15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Відповідно до частин 1 -3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Дійсно, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові, встановивши неможливість подання до суду першої інстанції перелічених у апеляційній скарзі квитанцій з причин, що об'єктивно не залежали від скаржника, визнав надані суду апеляційної інстанції відповідачем4 квитанції до прибуткових касових ордерів належними доказами, якими підтверджено повернення ОСОБА_4 боржнику коштів, отриманих нею в якості зворотної фінансової допомоги на загальну суму 1069000,00

грн.

Разом з тим, наведеного вище суд апеляційної інстанції не врахував та не здійснив належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості у ОСОБА_4 зворотної фінансової допомоги з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про достовірність наданих ОСОБА_4 квитанцій до прибуткових касових ордерів як доказів повернення нею коштів, отриманих в якості зворотної фінансової допомоги.

Водночас, апеляційний суд не надав оцінки тій обставині, що позивач ставить під сумнів достовірність наданих відповідачем4 доказів щодо повернення отриманої фінансової допомоги, вказуючи про відсутність відомостей з надходження цих коштів у ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" з посиланням на банківську виписку по рахунку Товариства № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.02.2017 по
11.12.2018 щодо перерахування грошових коштів та відсутності даних про їх повернення, нотаріально засвідчені показання керівника ТзОВ "Агрофірма " АПК-Хмільно" ОСОБА_7 про те, що будучи керівником Товариства вона не отримувала коштів, зокрема від ОСОБА_4 в рахунок повернення зворотної фінансової допомоги, не підписувала квитанції до прибуткових касових ордерів тощо".

Крім того, без належної оцінки доводів заявника щодо невідповідності наданих ОСОБА_4 копій квитанцій прибуткових касових ордерів вимогам Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, апеляційний господарський суд обмежився лише посилання на те, що підпис відповідальної особи не розшифровано (не вказано прізвища та ініціалів), однак, на усіх квитанціях міститься відтиск печатки юридичної особи, що свідчить у про те, що відповідальна особа саме ТзОВ "Агрофірма "АПК-Хмільно" видала відповідачці квитанції до прибуткових касових ордерів на підтвердження факту повернення коштів.

Апеляційний суд у світлі зазначених обставин в силу наявних у нього процесуальних повноважень належним чином не з'ясував та не надав оцінку наявності/відсутності інших підтверджуючих документів та доказів про отримання готівки або повернення зазначених грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства в разі невикористання їх для господарських потреб відповідача4, якими оформляються касові операції згідно із законодавством України - Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту, у даному випадку, повернення зворотної фінансової допомоги, сторони не позбавлені можливості доводити цю обставини іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення відповідної операції. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції ", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

З урахування наведеного у своїй сукупності суд констатує, що апеляційним господарським судом в межах наданих йому повноважень (стаття 86, 269 ГПК України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - "вірогідності доказів", який на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, тобто стандарту переваги більш вагомих доказів, без врахування того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.

Не з'ясувавши відповідних обставин щодо повернення боржнику відповідачем4 грошових коштів в розмірі отриманої зворотної фінансової допомоги та не дослідивши пов'язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини 5 статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

За таких обставин, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції порушено принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, тому враховуючи допущені порушення норм процесуального права, прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема надати оцінку змісту заявлених вимог боржника до відповідача4, здійснивши дослідження у сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються повернення спірної заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України, і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Судові витрати

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайт Груп" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 914/2197/18 скасувати.

3. Справу № 914/2197/18 в скасованій частині передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий, суддя Огороднік К. М.

Судді Банасько О. О.

Пєсков В. Г.