Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.09.2019 року у справі №917/751/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 917/751/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 (Плахов О. В., Геза Т. Д., Здоровко Л. М. ) та рішення Господарського суду Полтавської області від
12.11.2019 (Погрібна С. В. ) у справі № 917/751/19

за позовом Фізичної особи - підприємця Стецишина Олександра Михайловича до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним скасування державної реєстрації земельної ділянки

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа - підприємець Стецишин Олександр Михайлович (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - Відповідач) про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): 1) визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0417,5322481700:06:000:0414,5322481700:06:000:0419,5322481700:06:000:0418,5322481700:06:000:0425,5322481700:06:000:0415,5322481700:06:000:0413,5322481700:06:000:0423,5322481700:06:000:0412,5322481700:06:000:0410,5322481700:06:000:0401,5322481700:06:000:0420,5322481700:06:000:0416,5322481700:06:000:0424,5322481700:06:000:0426,5322481700:06:000:0422,5322481700:06:000:0409,5322481700:06:000:0421,5322481700:06:000:0411, які виникли внаслідок скасування та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 площею 38,00 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; 2) зобов'язання Відповідача поновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 площею 38,00 га шляхом поновлення запису в Поземельній книзі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем скасовано державну реєстрацію та закрито поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 і сформовано 19 нових земельних ділянок з іншими кадастровими номерами загальною площею 38,00 га. Позивач зазначає, що такі дії Відповідача свідчать про припинення існування об'єкту цивільних прав, з приводу якого Позивач звернувся до суду з позовом про поновленням договору оренди землі.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 та формування інших 19 земельних ділянок з іншими кадастровими номерами мало місце без будь-яких документів та з порушенням вимог, визначених ЗК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 позов задоволено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що у Відповідача відсутні підстави, визначені частиною 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 та набуття нею статусу архівної.

Місцевий господарський суд також вказав, що матеріали справи не містять технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 загальною площею 38,00 га, яка відповідно є єдиним документом, на підставі якого допускається здійснення поділу та/або об'єднання земельної ділянки як вже раніше сформованого об'єкту цивільних прав.

Крім того, господарським судом першої інстанції зазначено, що Відповідачем не надано доказів припинення права користування Позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243, так як триває розгляд іншої справи №917/130/19, предметом розгляду в якій є питання поновлення договору оренди відповідної земельної ділянки, а тому дії Відповідача щодо скасування державної реєстрації та поділу земельної ділянки під час розгляду справи про поновлення договору оренди землі, є протиправними.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу. До апеляційного господарського суду із заявами про приєднання до апеляційної скарги звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 апеляційні скарги Відповідача та заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги Відповідача на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 залишено без задоволення, а рішення суду залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1

7. ОСОБА_1 (далі - Скаржник) подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Скаржника, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суди попередніх інстанцій застосували норми права, які не підлягали застосуванню, зокрема, частину 6 статті 791 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

9. Судами не застосовано норму права, яка підлягала застосуванню, зокрема, частину 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", частину 5 статті 791 ЗК України, статтю 50 Закону України "Про землеустрій", оскільки не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №923/925/18, №925/803/18, №233/844/18, №904/3167/18, №908/2314/18.

10. Судами неправильно розтлумачено частину 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

11. Судами порушено положення статей 4, 77 ГПК України, що призвело до прийняття по суті неправильного рішення, оскільки обставини справи щодо правомірності користування Позивачем спірною земельною ділянкою суди встановили на підставі недопустимих доказів.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

12. Позивачем 25.08.2020 безпосередньо до Верховного Суду подано письмові пояснення на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 26.06.2020 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 31.07.2020, а також положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-IX від 18.06.2020 щодо закінчення 06.08.2020 процесуальних строків, зокрема, для подання відзиву на касаційну скаргу, встановлених нормами ГПК України, які судом могли бути поновлені за заявою учасника справи як до, так і після закінчення цього строку, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України та відсутність відповідного клопотання Позивача про поновлення строку для подання своїх письмових пояснень, зазначені письмові пояснення підлягають залишенню без розгляду, як такі, що подано за межами процесуального строку.

12.1. При цьому, посилання Позивача в судовому засіданні 16.09.2020 на відсутність підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що його статус не був визначений судом апеляційної інстанції і він, на думку Позивача, не є учасником справи, колегією суддів не приймаються, оскільки такі посилання підлягали б розгляду судом як доводи касаційної скарги або як доводи відзиву (письмових пояснень) на касаційну скаргу, який мав бути поданий в строк, визначений статтею 295 ГПК України.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

13. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

14. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

15. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення про задоволення позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

17. Питання права касаційного оскарження врегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

18. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

19. У поданій касаційній скарзі Скаржник, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судами попередніх інстанцій не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме, частину 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", частину 5 статті 791 ЗК України, статтю 50 Закону України "Про землеустрій". Посилаючись, при цьому, на не урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №923/925/18, №925/803/18, №233/844/18, №904/3167/18, №908/2314/18.

20. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

21. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

22. В постановах Верховного Суду у справах №923/925/18, №925/803/18, №233/844/18, №904/3167/18, №908/2314/18, висновками у яких Скаржником обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження рішення та постанови судів попередніх інстанцій, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд, здійснював касаційний перегляд справ, предметом спору в яких є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі ( №923/925/18, №925/803/18, №904/3167/18), визнання недійсним договору оренди землі та поновлення договору оренди землі ( №233/844/18), визнання незаконною відмови у поновленні договору оренди землі та укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки ( №908/2314/18).

23. Натомість, у даній справі №917/751/19, в якій Скаржником подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій встановили, що предметом позовних вимог є визнання протиправним скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання Відповідача поновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку.

24. Водночас, слід звернути увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

25. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

26. Як зазначалося вище, предметом позову у вказаних Скаржником справах №923/925/18, №925/803/18, №233/844/18, №904/3167/18, №908/2314/18) є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі та поновлення договору оренди землі, визнання незаконною відмови у поновленні договору оренди землі та укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а в даній справі, як вже зазначалося, предмет позову інший - визнання протиправним скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання Відповідача поновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку. Тобто, відсутня подібність змісту та предмета позовних вимог і, як наслідок - матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

27. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №917/751/19 за касаційною скаргою Скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 9 постанови, судом відхиляються.

28. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно розтлумачено частину 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Так, Скаржник вважає, що станом на час прийняття рішення суду першої інстанції у цій справі (12.11.2019), нормами частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" не було передбачено такої підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки, як рішення суду, а, отже, рішення суду про скасування державної реєстрації земельних ділянок неможливо виконати. Скаржник зазначає про відсутність такого висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про скасування державної реєстрації 19 земельних ділянок і суди, здійснивши розгляд позовних вимог, задовольнили таку вимогу, визнавши протиправною та вирішивши скасувати державну реєстрацію зазначених земельних ділянок.

30. При цьому, під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Відповідачем не надано доказів припинення права користування Позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243, так як інша справа про поновлення договору оренди відповідної земельної ділянки ( №917/130/19) перебуває на розгляду в суді, відтак дії Відповідача щодо скасування державної реєстрації та поділу земельної ділянки під час розгляду справи про поновлення договору оренди землі всупереч вимогам ЗК України, є протиправними.

31. З урахуванням наведеного, колегія суддів у даних спірних правовідносинах дійшла такого висновку.

32. Суд зазначає, що правовідносини в межах цієї справи щодо заявленої Позивачем вимоги про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок регулюються Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012.

33. Так, відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, станом на дату прийняття рішення суду першої інстанції - 12.11.2019) державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

34. Суди першої та апеляційної інстанцій, здійснивши розгляд позову у даній справі, дійшли висновку про те, що попри відсутність підстав вважати припиненим право користування (оренди) Позивачем земельною ділянкою за договором від
01.12.2011, державна реєстрація спірної земельної ділянки, землекористувачем якої за вказаним договором є Позивач, скасована та здійснено Відповідачем дії щодо поділу цієї ділянки на 19 інших земельних ділянок з присвоєнням їм інших окремих кадастрових номерів. Колегія суддів, зважаючи на встановлені судами вказані обставини, а також беручи до уваги норми наведеного вище законодавства вважає, що визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок регулюють виключно дії реєстратора та визначають випадки, коли реєстратор має повноваження самостійно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. Однак, у разі, якщо в результаті поділу земельної ділянки та подальшої державної реєстрації новостворених земельних ділянок порушуються права чи законні інтереси іншої особи, судовим рішенням за позовом такої особи може бути скасовано державну реєстрацію новостворених земельних ділянок і таке рішення суду є обов'язковим до виконання в силу положень чинного законодавства України.

35. Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов'язковість рішення суду, серед іншого закріплено в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

36. Фактично, в своїй касаційній скарзі Скаржник стверджує, що рішення суду щодо скасування державної реєстрації не обов'язкове до виконання, оскільки воно, на думку Скаржника, не є підставою для скасування реєстрації земельних ділянок в розумінні Закону України "Про державний земельний кадастр", а суд, як орган судової гілки влади, не має повноважень на вирішення питань, пов'язаних із скасуванням реєстрації земельних ділянок.

37. Водночас, наведені у частині 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та пункті 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки розраховані на відсутність спірних правовідносин та не можуть обмежувати право особи на захист своїх прав та законних інтересів у разі неправомірної реєстрації земельної ділянки за іншою особою.

38. Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

39. У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що судове рішення є самостійною підставою для скасування державної реєстрації земельних ділянок і відсутність цієї підстави в переліку підстав для скасування державної реєстрації земельних ділянок, передбачених законом, не відміняє обов'язковості виконання судового рішення.

40. Наявність протиправного запису про державну реєстрацію вказаних вище 19 земельних ділянок з іншими кадастровими номерами, порушує права та законні інтереси Позивача, оскільки унеможливлює реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243, яку було передано йому в користування за договором оренди.

41. При цьому, у чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення Позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права. При зверненні до суду з даним позовом Позивачем обрано саме такий спосіб захисту, який може відновити його становище та захистити порушене право чи законний інтерес.

41.1. Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав Позивача є саме скасування державної реєстрації вказаних вище 19 земельних ділянок, про що вірно вказали суди попередніх інстанцій.

41.2. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що державна реєстрація 19 земельних ділянок з вказаними вище кадастровими номерами підлягає скасуванню на підставі рішення суду в цій справі. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, вказані в пункті 10 постанови, є помилковими, а тому відхиляються.

42. Крім того, Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми закону, які не підлягали застосуванню, а саме, частину 6 статті 791 ЗК України та частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (пункт 8 постанови).

43. Приймаючи рішення у справі суди попередніх інстанцій встановили, що на розгляді в суді перебуває інша справа №917/130/19 предметом спору в якій є поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.12.2011 площею 38,000 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243, укладеного між Кременчуцькою районною державною адміністрацією та Позивачем, а також про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Також, суди встановили, що Відповідачем здійснено поділ земельної ділянки площею 38,000 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243 на 19 нових земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери. При цьому, рішення (накази) про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 та затвердження технічних документацій із землеустрою щодо поділу вказаних земельних ділянок Відповідачем не приймалося і згода на поділ зазначеної земельної ділянки не надавалася.

44. Відповідно до статті 791 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

45. При цьому, стверджуючи про помилковість застосування судами частини 6 статті 791 ЗК України та частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", Скаржник посилається на те, що частина 6 статті 791 ЗК України стосується власника або землекористувача земельної ділянки, в той час, як новостворених 19 земельних ділянок були сформовані на підставі заяв осіб щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

46. Оскільки, як вже зазначалося вище, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що Відповідачем не надано доказів припинення права користування Позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0243 і згода на поділ зазначеної земельної ділянки не надавалася, а також те, що судами не встановлено, що матеріали справи містять докази повернення землекористувачем (Позивач) земельної ділянки її власнику, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність дій Відповідача з поділу вказаної земельної ділянки.

47. В своїй касаційній скарзі (пункт 11 постанови) Скаржник послався на порушення судами положення статей 4, 77 ГПК України, що призвело до прийняття по суті неправильного рішення, оскільки обставини справи щодо правомірності користування Позивачем спірною земельною ділянкою суди встановили на підставі недопустимих доказів.

48. Водночас, відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи. Однак, Скаржником в касаційній скарзі визначено лише два випадки касаційного оскарження - пункт 1 і пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, за якими Верховним Судом відкрито касаційне провадження у даній справі. Інших випадків касаційного оскарження в касаційній скарзі Скаржником не визначено, як того вимагає пункт 5 статті 290 ГПК України, зокрема, ані такої підстави касаційного оскарження, як пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 310 ГПК України в частині недопустимості доказів), ані статті 310 ГПК України та, відповідно, підстава, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не була підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі, а тому посилання в пункті 11 постанови не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки виходить за межі касаційного перегляду, які обмежуються підставами відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не знаходить підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо розподілу судових витрат

51. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі №917/751/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 у справі №917/751/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.